Шпаргалка по "Гражданскому праву"

27)Форми реалізації права 

Реалізація права (норм права) - це втілення приписань правових норм у  правомірному поводженні суб'єктів  права. Правові норми реалізуються в різних формах. По характері дій  суб'єктів права розрізняють наступні форми реалізації права: використання, виконання, застосування. Використання права - це поводження суб'єктів права, що складає в здійсненні ними своїх  суб'єктивних прав, що представляє собою  активну реалізацію тих можливостей, які надані їм нормами права (управомочивающими  нормами). Використання або невикористання своїх суб'єктивних прав - добровільна  справа громадян, тоді як здійснення своїх  правомочий органами держави, їхніми посадовими особами - не тільки право, але й обов'язок. Виконання права - це активне поводження суб'єктів права, що складає в  здійсненні ними дій, зазначених зобов'язуючими нормами. Невиконання обов'язків  спричиняє юридичну відповідальність. Дотримання права - це пасивне поводження суб'єктів права, що складає в  нездійсненні ними заборонених нормами  дій. Недотримання заборон спричиняє  юридичну відповідальність. Використання, виконання, дотримання - т.зв. прості форми  реалізації права або т.зв. форми  безпосередньої реалізації права, тоді як застосування - складна форма (по характері процедури).

28. Розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Законодавства  про працю України  забезпечює право вільного вибору місця  роботи, роду занять, а також безперешкодного  переходу на будь-якиу іншу роботу. Тому працюючим надається можливість розірвати трудовий договір за своєю  ініціативою, що досить часто називають  звільненням за власним бажанням. Розірвання трудового  договору з  ініціативи працівника можливе у  випадку, коли трудовий договір укладено на невизначений строк (ст. 38 КЗпП). Такому розірванню трудового договору повинне  передувати письмове попередження власника або уповноваженого ним органу, що здійснюється працівником за два  тижні про намір звільнитися  з роботи. Двотижневий строк попередження встановлюється для власника і уповноваженого ним органу, з тим щоб вони могли  підшукати на робоче місце чи посаду, що звільнюється, іншого працівника. Право на розірвання трудового договору за власним бажанням  належить усім без  винятку працівникам, незалежно  від посад, які вони  займаються. Заяви про звільнення може бути подано як  у період роботи, враховуючи й час випробування, так і при відсутності на роботі, наприклад у період   відпустки чи чимсавої непрацездатності у зв”язку з хвороюоб. Але в усіх випадках заява повинна бути добровільним волевиявленням працівника. Протягом двотижневого строку попередження  трудовий договір зберігає свою  силу для обох сторін. Власник або  уповноважений  ним органне має права звільнити працівника до закінчення строку попередження. До закінчення двотижневого строку працівник також  не має права залишити роботу. В межах двотижневого строку працівнику належить право відкликати свою заяву в іншій формі повідомити власника або уповноважений ним орган про зміну свого наміру розірвання рудовго договору. По закінченню двотижневого строку попередження власник або уповноважений ним орган видає наказ, і працівник припиняє виконання своїх трудових обов”язків. На вимогу працівника строковий трудовий договір підлягає розірванню достроково, в разі його хвороби (за договором), порушення власником або уповноваженого ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та з інших поважних причин. Працівник, який бажає достроково розірвати трудовий договір за своєю ініціативою, навіть за наявності поважних причин,. Він може залишити роботу лише тоді, коли власником або уповноваженим ним органом буде виданий наказ про звільнення з роботи.

29)Поняття кримінальної  відповідальністі  
це найсуворіший вид юридичної відповідальності, встановлений державою в санкціях статей Особливої частини ККУ, що застосовується тільки судом у кримінально-процесуальному порядку до суб’єкта злочину і полягає у позбавленні винної особи певних належних їй благ матеріального, організаційного чи особистого характеру. Підставами цієї відповідальності є: наявність правової підстави – норми Особливої частини ККУ, в якій визначено покарання за порушення цієї норми; наявність фактичної підстави – складу злочину; наявність процесуальної підстави – вироку суду (див. ст.. 3, 10, 50 – 64 ККУ; 332 – 341 КПК). Кримінальна відповідальність реалізується через кримінальне покарання, що є заходом примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи визнаної винною у вчинені злочину і полягає в передбаченому законом обмежені прав і свобод засудженого. Кримінальні покарання являють собою систему заходів впливу держави на суб’єкта злочину. Ця система представлена: основними покараннями; додатковими покараннями; змішаними покараннями, які можуть застосовуватися як основні та і як додаткові покарання (ст.. 50 -64 ККУ).

30)Юридичні факти: поняття,  значення і класифікація.

Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, з якими норми права зв'язують виникнення, зміна або припинення правовідносин. Юридичні факти відображені в гіпотезах правових норм. Юридичний факт – поштовх до виникнення правових відносин. По вольовій ознаці юридичні факти ділять на:1) події (не залежні від волі людини). До них відносяться дії сил природи, народження і природна смерть людини, закінчення термінів;2) дії (залежні від волі людини). Дії, у свою чергу, підрозділяються на правомірні і неправомірні. Правомірні дії ділять на дві групи: юридичні акти і юридичні вчинки. Юридичні акти — це правомірні дії, що мають на меті досягнення певного правового результату (договір» заповіт, присудження). Юридичні вчинки — це дії, що привели до юридичних наслідків» незалежно від волі людини, що зробила їх (знахідка кладу, створення літературного твору, наукове відкриття). Неправомірні дії (правопорушення) по ступеню шкідливості для суспільства розділяються на провину і злочини. Вчинки діляться на цивільно-правові, адміністративні і дисциплінарні. Залежно від характеру юридичних наслідків розрізняють: 1) правотвірні факти (наприклад, укладення договору оренди, прийом на роботу, обрання на державну посаду); 2) правозмінюючі факти (наприклад, зміна прізвища у зв'язку зі вступом до Шлюбу, привласнення чергового спеціального звання, зміни умов договору оренди); 3) правозупиняючі (наприклад, звільнення з роботи, розірвання Шлюбу, виконання зобов'язання).

31. Підстави припинення  трудового договору закріплено у ст. 36 та інших статтях КЗпП України. Залежно від того, хто є ініціатором припинення трудового договору, підстави поділяються на такі групи:припинення трудового договору за спільною (взаємною) ініціативою сторін трудового договору (наприклад, угода сторін, закінчення строку); розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України); розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця (статті 40,41 КЗпП України); розірвання трудового договору з ініціативи осіб, які не є його стороною (третіх осіб) (пункти 3,7 ст. 36, ст. 45 КЗпП України та ін.,).Відсторонення працівників від роботи роботодавцем допускається у таких випадках.1. У разі появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.2. У разі відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів.3. У разі відмови або ухилення від навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони.

В інших випадках, передбачених законодавством.

32. Види покарань за кримінальним законодавством

Покарання — міра примушення, вживана від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною в скоєнні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання є найбільш суворим видом кримінальної відповідальності. 1) суспільні роботи (на термін від 60 до 240 годин яровини відбуванні не більше ніж по 4 години в день). Це покарання полягає у виконанні у вільний від роботи або навчання час суспільно корисних робіт; 2) виправні роботи (від 6 місяців до 2 подітий). З суми заробітку засудженого проводиться утримання в дохід держави від 10 до 20 %; 3) службові обмеження для військовослужбовців (на термін від 6 місяців до 2 років). З суми грошового забезпечення засудженого проводиться утримання в дохід держави від 10 до 20 %. Під час відбування засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, термін покарання не зараховується в строк вислуги років для привласнення чергового звання; 4) арешт (на термін від 1 до 6 місяців); 5) обмеження свободи (на термін від 1 до 5 років). Покарання полягає у вмісті особи в кримінально-виконавчій установі відкритого типа без ізоляції від суспільства під наглядом і з обов'язковим, залученням до праці; 6) удержання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (на термін від 6 місяців до 2 років). Цей вид покарання застосовується тільки по відношенню до військовослужбовців термінової служби; 7) позбавлення волі на певний термін (від 1 до 15 років); 8) довічне позбавлення волі.Види додаткових покарань: 1) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;2) конфіскація майна.

33)Робочий час і час відпочинку

Робочий час  - це частина календарного часу протягом якого найманий працівник зобов’язаний знаходитися на своєму робочому місці і виконувати обумовлену трудову функцію. Законодавство встановлює різні види робочого часу: робочий час нормальної тривалості; скорочений робочий час; неповний робочий час; ненормований робочий час; надурочний робочий час (ст.. 50 – 65 КЗпП). Час відпочинку – це визначений законом, колективним та трудовим договором календарний період, протягом якого працівник вільний від виконання своїх трудових обов’язків і який працівник використовує на власний розсуд (ст.. 66 – 84 КЗпП).

34. Кримінальна відповідальність  неповнолітніх

Відповідно до ст.10 КК України кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство, навмисне заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили пошкодження  здоров'я, зґвалтування, крадіжку, розбій, злісне чи особливо злісне хуліганство, умисне знищення чи пошкодження державного, колективного майна чи індивідуального  майна громадян, що спричинили тяжкі  наслідки, а також за навмисні дії, які можуть викликати аварію поїзда.Якщо суд установить, що виправлення особи, яка у віці до 18 років вчинила  злочин без значної суспільної небезпеки, можливе без використання кримінальної відповідальності, він може застосувати  до неї примусові засоби виховного  характеру, що не є кримінальним покаранням: а) передача винного під нагляд батьків  чи осіб, які їх заступають;б) передача винного під нагляд громадських  організацій чи трудового колективу  за їхньою згодою, а також окремих  громадян за їхньою згодою;

 в) направлення винного у  спеціальний навчально-виховний  чи лікувально-виховний заклад  для дітей та підлітків. Як  зазначалося вище, до осіб, котрі  не досягли 18-річного віку, не  може бути застосована смертна  кара; строк позбавлення волі  не може перевищувати 10 років.  Слід зазначити, що згідно з  чинним законодавством (ст. 40 КК) вчинення  злочину неповнолітнім е обставиною, що пом'якшує відповідальність.

35) Поняття законності 

Законність — це комплексне політико-правове явище, що відображає правовий характер організації суспільно-політичного  життя, зв’язок між правом і державою. Поняття “законність” характеризує правову дійсність, узяту під  кутом зору практичної реалізації права, ідейно-політичних основ правової системи, її зв’язку з основними суспільно-політичними  інститутами, з політичним режимом  цього суспільства. Законність можна визначити і як принцип, метод і режим суворого, неухильного дотримання, виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин (державою, її органами, суспільними й іншими організаціями, трудовими колективами, посадовими особами, громадянами та їх об’єднаннями). В той же час поняття законності охоплює не лише дотримання й виконання нормативно-правових актів, але й відповідність всіх нормативно-правових актів Основному Закону — Конституції.

36) Індивідуальні  трудові спори

Індивідувальні трудові спори-це неврегульовані розбіжності щодо застосування норм трудового законодавства, які виникають міжпрацівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом. Порядок розгляду індивідуальних трудових спорів регламентується Кодексом законів про працю та Цивільним процесуальним кодексом.

Згідно з чинним законодавством,трудові спори розглядаються двома органами:

-    комісіями з трудових спорів;

-    місцевими судами. 
Комісія з трудових спорів обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менш як 15 чоловік. При цьому кількість робітників у складі комісії з трудових спорів підприємства повинна бути не менша половини її складу.

Трудовий спір підлягає розглядові в комісії з трудових спорів, якщо працівник самостійно або за участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах з власником або уповноваженим ним органом.

Працівник може звернутися до комісії з трудових спорів у тримісячний  строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися  про порушення свого права, а  у спорах про виплату належної йому заробітної плати – без обмеження  будь-яким строком. Заява працівника, що надійшла до комісії, підлягає обов’язковій реєстрації. У разі пропуску з поважних причин установленого строку комісія з трудових спорів може його поновити. Комісія з трудових спорів зобов’язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатися у присутності працівника, який подав заяву, представників власника або уповноваженого ним органу. Розгляд спору у відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або за вибором працівника інша особа, в тому числі адвокат. У разі нез’явлення працівника або його представника на засідання комісії розгляд заяви відкладається до наступного засідання. При повторному нез’явленні працівника без поважних причин комісія може винести рішення про зняття цієї заяви з розгляду, що не позбавляє працівника права подати заяву знову в межах тримісячного строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Засідання комісії з трудових спорів вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її складу членів. Комісія  з трудових спорів приймає рішення  більшістю голосів її членів, присутніх  на засіданні. Копії рішення комісії  у триденний строк вручаються працівникові, власникові або уповноваженому ним органу.