Шпаргалка по "Гражданскому праву"

41) Поняття держави

Держава – це досить складне соціальне  та юридичне явище. Існує багато визначень. Аристотель підкреслював, що держава  – це тип суспільства, що є союзом несхожих особистостей, які об’єднуються задля спільного блага, задовольняючи  власні потреби через обмін товарів  і послуг. На сьогодні існують різні  тлумачення «держава»: політична організація  суспільства, що має владні повноваження з управління територіально –  організованим населенням з метою  здійснення загально національних справ, - суб’єкт міжнародного публічного права, -сукупність офіційних органів  влади, що діють у масштабах всієї  країни, - особлива політико-територіальна  організація суспільства, що володіє  суверенітетом, спеціальним апаратом управління і примусу та здатна надавати своїм велінням загальнообов’язкової сили для всього населення країни, яка створюється для керівництва  суспільством і виконання загальносуспільних справ.

Кожна держава характеризується певними  ознаками: наявність державного суверенітету, єдності ата неподільності влади  всередині країни та її рівноправності і незалежності у міжнародних  відносинах., територіальною ознакою, наявністю публічної влади, наявністю  системи права, наявністю податкової системи, наявністю державних символів.

42) Поняття податку та  його види 

Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. 6.3. Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України. Види податків та зборів8.1. В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.8.2. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом.8.3. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.Стаття 9. Загальнодержавні податки та збори9.1. До загальнодержавних належать такі податки та збори: 9.1.1. податок на прибуток підприємств; 9.1.2. податок на доходи фізичних осіб;  9.1.3. податок на додану вартість    9.1.4. акцизний податок; 9.1.5. збір за першу реєстрацію транспортного засобу;  9.1.6. екологічний податок;  9.1.7. рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;  9.1.8. рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;  9.1.9. плата за користування надрами; 9.1.10. плата за землю; 9.1.11. збір за користування радіочастотним ресурсом України; 9.1.12. збір за спеціальне використання води9.1.13. збір за спеціальне використання лісових ресурсів;9.1.14. фіксований сільськогосподарський податок;  9.1.15. збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;   9.1.16. мито; 9.1.17. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками; 9.1.18. збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.9.2. Відносини, пов'язані з установленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством, якщо інше не передбачено цим Кодексом.9.3. Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України ( 2456-17 ).9.4. Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється. Місцеві податки та збори10.1. До місцевих податків належать: 10.1.1. податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;  10.1.2. єдиний податок.10.2. До місцевих зборів належать:  10.2.1. збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;   10.2.2. збір за місця для паркування транспортних засобів;   10.2.3. туристичний збір10.3. Місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.10.4. Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.10.5. Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.10.6. Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України ( 2456-17 ).Стаття 11. Спеціальні податкові режими11.1. Спеціальні податкові режими встановлюються та застосовуються у випадках і порядку, визначених виключно цим Кодексом.11.2. Спеціальний податковий режим - система заходів, що визначає особливий порядок оподаткування окремих категорій господарюючих суб'єктів.11.3. Спеціальний податковий режим може передбачати особливий порядок визначення елементів податку та збору, звільнення від сплати окремих податків та зборів.11.4. Не визнаються спеціальними режимами податкові режими, не визначені такими цим Кодексом.

43)Внутрішні та зовнішні  функції держави

Внутрішні функції, реалізація яких здійснюється всередині країни і які забезпечують  внутрішню політику держави: економічна, політична, соціальна, екологічна, гуманітарна, правоохоронна та ін.

Зовнішні функції, реалізація яких здійснюється на міжнародній арені, які забезпечують зовнішню політику держави: дипломатична(пов’язана із встановленням і підтриманням відносин з іноземними державами),  міжнародного співробітництва у різних сферах, природоохоронна, підтримання міжнародного правопорядку, захист держави від  зовнішніх посягань.

44) Цивільно-правова відповідальність

є видом юридичної відповідальності, що призначається судом у разі невиконання (порушення) цивільного договору, або заподіяння майнової чи моральної  шкоди. Ця відповідальність може бути договірною чи позадоговірною. Договірна відповідальність пов’язана із порушенням цивільного договору, вона полягає у обов’язку боржника відшкодувати збитки, сплатити неустойку, втратити завдаток, примусово виконати зобов’язання, тощо. Позадоговірна відповідальність має місце у випадках заподіяння особою майнової чи моральної шкоди потерпілій стороні, із яким правопорушник не перебуває у договірних відносинах. Ця відповідальність може бути частковою, солідарною чи субсидіарною. Підставами відповідальності є: нормативна підстава – наявність норми цивільного права чи норми цивільного договору в якій передбачена відповідальність; фактична підстава – наявність складу цивільного правопорушення; процесуальна підстава – наявність рішення суду про притягнення винної особи до цивільної відповідальності.

45) Відповідальність за  порушення законодавства про  податки

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і додержання законів про оподаткування  несуть платники податків відповідно до законів України. Суми податків, не внесені у визначений термін, а також суми штрафів та інших фінансових санкцій стягуються за весь час ухилення від сплати податків з юридичних осіб незалежно від форм власності та результатів фінансово-господарської діяльності у беззаперечному порядку, а з фізичних осіб - у судовому порядку або через нотаріальні контори за виконавчими листами. Умисне ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів, вчинене посадовою особою підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, або фізичною особою, якщо ці діяння призвели до ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах, тягне кримінальну відповідальність (ст. 148-2 Кримінального кодексу України). Ухилення від подання декларації про доходи від заняття кустарно-ремісничим промислом, іншою індивідуальною трудовою діяльністю чи про інші доходи, що оподатковуються прибутковим податком, та в інших випадках, коли подання декларації передбачено законодавством, або несвоєчасне подання декларації, чи включення до неї явно перекручених даних, становить адміністративне правопорушення (ст. 164-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення - КАП). До адміністративної відповідальності притягаються також посадові особи органів державної влади та місцевого самоврядування за незаконне надання підприємцям податкових пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших підприємців. Керівники та інші посадові особи банків та інших фінансово-кредитних установ за невиконання вимог, передбачених законами України про оподаткування, а також за неподання державним податковим органам відомостей про відкриття рахунків суб'єктам підприємницької діяльності притягаються до відповідальності згідно з законами України.

46)Механізм держави

Під механізмом держави розуміють систему державних владних органів та організацій, установ і підприємств, завдяки яким держава реалізує свої завдання і функції. Механізм держави характеризується ознаками:1) це система, що має визначену ієрархію, 2) це система, яка має свою структуру, взаємопов'язану з кожним її елементом; 3) ця система органів та установ забезпечує найбільш ефективне управління державою;4) фінансовою основою діяльності механізму держави є бюджетна система;5) ця система реалізує завдання і функції держави визначеними організаційними, матеріальними і функціональними засобами, а в разі необхідності, застосуванням державного примусу. До складу механізму держави входять: а) апарат держави; 6) державні установи; в) державні підприємства. Державний апарат - це частина механізму держави, яка являє собою систему всіх органів державної влади (законодавчих, виконавчих, судових), які забезпечують виконання завдань і функцій держави. Апарат держави характеризується ознаками: він складається із державних органів, наділених владними повноваженнями; кожний орган апарату держави створюється у встановленому законом порядку; призначенням державного апарату є реалізація державної політики, завдань і функцій держави; кожний орган апарату держави здійснює свою діяльність у межах визначеної компетенції від імені держави; з метою недопущення узурпації влади одним органом чи однією особою апарат держави розподілений на органи законодавчої, виконавчої та судової влади; кожний орган апарату держави утримується за рахунок державного бюджету, є суб'єктом державної власності, має свою внутрішню структуру та штат, є юридичною особою. Організація і діяльність апарату держави базується на принципах -демократизму - законності -- розподілу влади на гілки – професіоналізму - пріоритету прав і свобод людини - гласності, тобто відкритості діяльності органів державної влади. Первинним елементом державного апарату є державний орган - це структурно відокремлений, створений народом чи державою колектив державну службовців (Верховна Рада України), чи одноосібний представник народу (Президент України - глава держави), який наділений відповідно до закону владними повноваженнями, фінансовими, матеріально-технічними та іншими засобами для виконання покладених на нього завдань і функцій. Державні органи України розподіляються на: 1) Верховну Раду України - єдиний орган законодавчої влади; 2) Президента України - главу держави, що виступає від її імені; 3) органи виконавчої влади: Кабінет Міністрів - вищий орган виконавчої влади; Міністерства, Державні комітети, відомства - центральні органи виконавчої влади; Державні адміністрації - місцеві органи виконавчої влади; 4) органи судової влади: ( Конституційний Суд України; суди загальної юрисдикції;); 5) юрисдикційні органи (прокуратура; нотаріат та інші правоохоронні органи.)

47) Цивільно-правова правоздатність і дієздатність

Цивільна правоздатність. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (ст.24 ЦК). До фізичних осіб належить громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Для того, щоб виступати суб'єктом цивільних правовідносин, фізичні особи повинні володіти цивільною правосуб'єктністю, яка включає в себе правоздатність та дієздатність. Цивільною правоздатністю називається здатність фізичної особи мати цивільні права і нести цивільні обов'язки. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті. Цивільна правоздатність як суспільно-правова якість визнається за всіма громадянами України, які мають бути рівними перед законом. Вона закріплюється в цивільному законодавстві як рівна для. Кожен громадянин упродовж свого життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений у ній.Цивільна дієздатність. Цивільною дієздатністю фізичної особи називається її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність в разі їх невиконання. Обсяг цивільної дієздатності залежить від віку та психічного здоров'я фізичної особи. Виходячи з цього розрізняють декілька різновидів цивільної дієздатності: 1) часткова цивільна дієздатність (ст.31 ЦК); -часткова дієздатність характерна для фізичних осіб віком до 14;  2) неповна цивільна дієздатність (ст.32 ЦК)- за фізичною особою, у віці від 14 до 18 років; 3) повна цивільна дієздатність (ст.34 ЦК); фізична 18 років.своїми діями здатна набувати і здійснювати будь-які майнові та особисті немайнові права, Повна цивільна дієздатність може бути надана неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, а також фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором або бажає займатись підприємницькою діяльністю; 4) обмежена цивільна дієздатність (ст.36 ЦК); 5) недієздатність фізичної особи (ст.39 ЦК).

48)Загальне поняття про земельне законодавство України

Земельне законодавство регулює земельні відносини, а саме: відносини земельної власності; відносини в галузі управління земельним фондом, землекористування; землеохоронні відносини. Усі ці положення сконцентровані у Земельному кодексі України, мета якого створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного середовища, охорона прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю. Конституція України надає підстави до прав власності на землю. Право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (Земельний кодекс, ст.78.1). В Україні існують три рівноправні форми власності на землю: державна, комунальна, приватна. Суб’єктами права власності на землю в Україні є: громадяни (фізичні особи) та юридичні особи – на землі приватної власності; територіальні громади – на землі комунальної власності; держава – на землі державної власності. Причому, дані суб’єкти можуть мати право володіння, користування та розпоряджання землею. Під володінням землею мається на увазі безстрокова власність. Існують три форми набуття права власності на землю: роздержавлення об’єктів державної власності; договір купівлі-продажу або дарування; успадкування земельних ділянок.. Суб’єктами державної власності на землю є: обласні, районні, міські, селищні та сільські ради – на землі в межах їх територій, за виключенням земель, які знаходяться в загальнодержавній власності; Верховна рада України – на землі загальнодержавної власності України; Верховна Рада Автономної республіки Крим – на землі в межах території республіки, за виключенням земель загальнодержавної власності.

49) Поняття і ознаки правової держави

Держава - це досить складне соціальне і юридичне явище. Існує багато визначень терміну "держава". - це політична організація суспільства, що має владні повноваження з управління територіально-організованим населенням з метою здійснення загально соціальних справ; - це суб'єкт міжнародного публічного права; - це сукупність офіційних органів влади (державного апарату), що діють у масштабах усієї країни; Характериз. ОЗНАКАМИ; 1) наявністю державного суверенітету(права нації самостійно визначати свою подальшу долю), тобто верховенства, повноти, єдності та неподільності влади всередині країни та її рівноправності і незалежності у міжнародних відносинах. Державний суверенітет України виник 24 серпня 1991 р. 2) територіальною ознакою, яка характеризується наявністю певної території, обмеженої державним кордоном 3) наявністю публічної влади(держ. апарат завданням якого е тільки керування справами держави і суспільства), яка поширюється на всіх людей, що перебувають на території держави. 4) наявністю системи права - загальнообов'язкових, формально визначених правил поведінки, що встановлені чи санкціоновані державою для регулювання найважливіших суспільних відносин і виконання яких забезпечується державним примусом; 5) наявністю податкової системи, тобто сукупністю податків і зборів (обов'язкових платежів), які надходять у бюджети та в державні цільові фонди, котрі збираються з населення у встановленому податковими законами порядку і використовуються для утримання державної влади і вирішення загальних справ. 6) наявністю державних символів (Державного прапора, Герба, Гімну), грошової системи та ін.

50)Обмеження дієздатності та визнання судом особи недієздатною

Дієздатність являє собою встановлену законом здатність особи - учасника правовідносин своїми безпосередніми діями набувати і здійснювати суб'єктивні права і юридичні обов'язки. За ст..36 ЦКУ підставами для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи визнаються: а) наявність у особи психічного розладу, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; б) зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, якщо фізична особа цими діями ставить себе чи свою сім'ю, інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється лише на підставі судового рішення. Справа про обмеження дієздатності фізичної особи розглядається судом в порядку окремого провадження на підставі заяви членів її сім'ї, органу опіки та піклування, наркологічного або психіатричного закладу (ч. 1 ст. 237 ЦПК-цивільний процесуальний кодекс). У справах про обмеження фізичної особи у дієздатності це може відбуватися за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім’ї або органу опіки та піклування (ст. 38 ЦК). Згідно із ст. 39 ЦК визнана судом недієздатною може бути фізична особа, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Предметом судової діяльності є безпосереднє визначення наявності підстав для встановлення такого правового стану фізичної особи як обмеження у дієздатності чи визнання її недієздатною. У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.При підготовці справи до судового розгляду при наявності достатніх даних про психічний розлад здоров’я фізичної особи призначається судово-психіатрична експертиза. Відповідно до ст. 240 ЦПК справи про визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров’я.Рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі про обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. Таке рішення є підставою для призначення недієздатній фізичній особі – опікуна.