Шпаргалка по "Гражданскому праву"

51)Право приватної власності на землю

Суб’єктами права приватної  власності на землю можуть бути громадяни(іноземці та особи без громадянства) та юрид.особи. Громадяни України набувають  ПВ на земельні ділянки на підставі: 1)придбання за договором купівлі-продажу, дарування, обміну, ін..цивільними правочинами; 2) безоплатної передачі із земель державної  і комунальної власності; 3)приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;4)прийняття спадщини;5)виділення  на місцевості належної їм земельної  частки. Іноземні громадяни та особи  без громадянства можуть бути приватними власниками земельних ділянок несільськогосподарського призначення на яких розташовані  об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності  в межах населених пунктів  та поза ними. Вказані особи можуть набувати права власності на земельні ділянки за цивільними правочинами, шляхом їх викупу та прийняття спадщини. Якщо іноземець чи особа без громадянства успадковує земельну ділянку сільськогосподарського призначення, то вона протягом року підлягає відчуженню. Юридичні особи, що засновані громадянами України або юридичними особами можуть набувати у приватну власність земельні ділянки для здійснення своєї підприємницької діяльності у разі: а) придбання за цивільними правочинами; б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду; в) прийняття спадщини; г) виникнення інших підстав, передбачених законом. Іноземні юридичні особи можуть набувати права приватної власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів і поза ними у разі придбання об'єктів нерухомого майна. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. В комунальній власності можуть перебувати: землі загального користування населених пунктів (вулиці, майдани, проїзди, парки, пляжі, тощо);землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту;землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом;землі лісового та водного фонду в межах населеного пункту;земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування. Вказані землі не можуть передаватися у приватну власність. Територіальні громади набувають право власності на ці землі у разі:а) передачі їм земель державної власності;б) примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;в) прийняття спадщини;г) придбання за цивільними правочинами;д) виникнення інших підстав передбачених законом. Підставами припинення права власності на земельну ділянку є (ст..140 ЗКУ):а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця;в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ)відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду;е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

52)Загальне поняття права

Право,як вид соц..норм,виникає тільки з появою держави,саме вона створює  ці соц..норми з метою врегулювання найважливіших сусп..відносин. Існує  багато визначень права: 1)пра́во (в  об'єктивному розумінні) - система  загальнообов'язкових, формально визначених норм, встановлених і санкціонованих силою держави і спрямованих  на регулювання поведінки людей  та їх колективів відповідно до прийнятих  в даному суспільстві засад соціально-економічного, політичного та духовного життя;2)система  норм і принципів,встановлених або  визначених д-вою як регулятори сусп..відносин,які  формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до сусп.,групових та індивідуальних інтересів  населення країни, забезпечуються всіма  заходами легального держ.впливу та примусу;3)це система загальнообов’язкових, формально  визначених,встановлених чи санкціонованих державою норм,які встановлюють права  та обов’язки учасників правовідносин  та виступають регулятором сусп..відносин. Але узагальнивши ці погляди можна підкреслити,що право – це система загальнообов’язкових, формально визначених правил поведінки,що встановлені чи санкціоновані державою з метою врегулювання найважливіших сусп..в-н і які забезпечуються різними засобами держ.впливу,в тому числі держ.примусом. ознаки права: встановлюється, санкціонується державою; право є загальнообов'язковим,тобто приписи правових норм повинні виконуватися тими суб’єктами,яким вони адресовані; формально визначене; характеризується нормативністю - склад.із норм,які формально визначені у вигляді статей нормативно-правових актів(КУ, законів,підзаконних нормативно-правових актів); регулює сусп..в-ни,які потребують правової регламентації; має всеохоплюючий хар-р,регулює різні сфери сусп..в-н (конституційні,адміністративні,фінансові,трудові, сімейні, кримінальні та ін..); право діє у часі,просторі та по колу осіб;  право є системою норм, тобто це правові норми, тісно зв'язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути,галузі і підгалузі; характеризується відносною стабільністю; забезпечується різноманітними засобами впливу д-ви, а в необхідних випадках примусовою силою держ.апарату. Право будь-якої д-ви є унікальним засобом регулювання найважливіших сусп..в-н і досягнення соц..компромісу.

53)Спадкування за законом та заповітом

Спадкування – це перехід майна померлого до інших осіб. Спадкове право – це сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб. Спадкування за заповітом має місце у випадках, коли спадкодавець бажає сам висловити свою волю кому, коли і в якій частині має перейти його майно після його смерті. Заповіт – це письмове розпорядження власника своїм майном на випадок своєї смерті. Заповіт є односторонньою угодою, за якою права і обов‘язки для інших осіб виникають за волевиявленням заповідача. Умови дійсності заповіту: 1) дієздатність заповідача; 2) письмова нотаріальна форма заповіту із зазначенням місця і часу його складення; 3) відповідність змісту заповіту вимогам закону. В змісті заповіту мають бути чітко визначені спадкоємці, та чітко визначене майно, що переходить до кожного з них. Спадкування за законом має місце у випадках: 1) відсутність заповіту; 2) визнання заповіту недійсним; 3) якщо спадкоємці, що визначені в заповіті, померли до відкриття спадщини, або відмовилися від її прийняття. Всі спадкоємці за законом поділяється на дві черги. До першої черги відносяться: діти, дружина/чоловік, батьки померлого. Друга черга: брати і сестри, а також їх діти у порядку представлення, бабуся та дідусь, онуки померлого. Діти братів та сестер спадкують майно спадкодавця лише в разі, якщо їх батьки померли, до них переходить право спадщини їхніх батьків. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом надано особам, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до відкриття спадщини. До спадкоємців п’ятої черги належать також утриманці померлого (тобто непрацездатні і неповнолітні особи), які не були членами його сім’ї, але протягом п’яти років одержували від спадкодавця матеріальну допомогу, яка була для них єдиним або основним джерелом засобів існування. Спадкоємці за законом отримують спадщину в рівних частинах. Сингулярне спадкування (правонаступництво) має місце при заповідальній відмові (legat). Заповідальна відмова – це обмовка, яку робить у заповіті заповідач, якою він зобов‘язує спадкоємця щось надати або зробити із спадщини на користь третіх осіб. Такі треті особи – це і є сингулярні спадкоємці, бо до них переходять лише окремі права. Спадкова трансмісія. Якщо спадкоємець помирає після відкриття, але до прийняття спадщини, право на отримання цієї спадщини переходить до його спадкоємців. Момент відкриття спадщини – день смерті спадкодавця. Для прийняття спадщини спадкоємець має вчинити одну з двох дій: 1) фактично вступити в управління або володіння спадковим майном, якщо спадкоємець проживав спільно із спадкодавцем; 2) подати нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини (місце смерті спадкодавця) заяву про прийняття спадщини, якщо спадкоємець проживав окремо від спадкодавця. Прийняти спадщину можна протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини. Цей строк встановлюється для забезпечення майнових прав на спадщину всіх потенційних спадкоємців. На підставі рішення суду за поважних причин цей строк може бути продовжено.

54) Оре́нда землі́ 

Це господарська операція, що передбачає надання орендодавцем землі у користування іншій юридичній або фізичній особі на визначений строк, за цільовим призначенням та за орендну плату. Порядок здійснення О. з. встановлюється відповідним законодавством. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.В договорі про оренду має бути: об’єкт оренди; термін оренди;орендна плата; призначення, умови використання і збереження якості землі; існуючі обмеження і обтяження щодо використання земельної ділянки(згідно зі ст..111 ЗКУ);сторона(орендодавець чи орендар),яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об’єкта чи його частини;умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;відповідальність сторін. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).Невідємною частиною договору є план(схема)зем.діл. Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:а)самостійно господарювати на землі;б)власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;в)використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;г)на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;ґ)споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Землекористувачі зобов'язані:а)забезпечувати використання землі за цільовим призначенням;б)додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;в)своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату;г)не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ)підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;д)своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;е)дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;є)зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.Законом можуть бути встановлені інші обов'язки землекористувачів.

55) Функції права

це основні напрями впливу права  на свідомість і поведінку суб'єктів  суспільних відносин з метою розв'язання конкретних завдань. Основна функція права полягає в тому, що воно є нормативним і загальнообов'язковим засобом врегулювання суспільних відносин, а значить функція є нормативно-регулюючою. Функції права можна класифікувати за різними підставами. Розрізняють загальносоціальні та спеціально-юридичні ф-ції права. До ЗС належать: 1) інформаційна – доведення до відома змісту державної волі; 2)гуманістична – цивілізовані принципи регулювання сусп. відносин, закріпленні в Загальній декларації прав людини від 10.12.1948 та ін..міжнародно-правових актах; 3)  виховна — вплив на формування світогляду та правосвідомості; 4)прогностична – можливість передбачити майбутній результат,так,бажаючи стати власником певного майна особа укладає договір купівлі продажу; 5)пізнавальна – особа,вивчаючи право,набуваючи життєвого досвіду отримує необхідні знання; 6) орієнтаційна – визначення ціннісних критеріїв поведінки; 7)профілактична – певна частина правових норм містить заборони небажаних для сусп-ва діянь і передбачає негативні для особи наслідки,пов’язані з втратою особою певних належних їй благ(свободи, матеріальних благ),що стримує особу від протиправної поведінки. До СЮ:1)регулятивна -   регламентування поведінки суб'єктів суспільних відносин: а)статична — закріплення і стабілізація існуючих суспільних відносин;б)динамічна — сприяння виникненню і розвитку нових суспільних відносин;2) охоронна — охорона суспільних відносин від небажаних на них впливів;3)стимулююча – покращення правового статусу особи,надання їй певних пільг у разі здійснення правомірної суспільно корисної поведінки;4)ф-ція оперативної дії права в ситуаціях,які наперед передбачити було неможливо.

56) Право громадян на житло

Право громадян України на житло  закріплено ст. 47 Конституції України, яка визначає: „Кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.”Таке право забезпечується розвитком і охороною всіх видів державного житлового фонду, утворенням ринкової системи житлового забезпечення громадян через приватизацію житла, справедливим розподілом житлової площі під контролем громадськості.Конституційне право на житло вважається забезпеченим лише тоді, коли громадянин України має житло, що відповідає установленим нормам і придатне для проживання. За відсутності такої житлової площі та потреби в соціальному захисті громадянин визнається таким, що потребує покращення житлових умов і згідно з чинним законодавством може претендувати на одержання відповідного житла, яке надається за правом найму державою чи органами місцевого самоврядування безоплатно, або на забезпечення себе і своєї сім'ї житлом за власний кошт, але за доступну плату.Крім того, в Конституції зазначено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло. У разі порушення житлових прав, особа має право звернутися до суду за їх захистом.

57) Порядок вирішення земельних спорів.

Земельні спори — це суперечності, що виникають у процесі відносин володіння, користування та розпорядження землею. Серед земельних спорів розрізняють спори:пов'язані з правом власності на земельні ділянки;по відшкодуванню збитків, заподіяних забрудненням та іншим псуванням земель;що виникають в зв'язку із забудовою земельних ділянок;з приводу суміжного землекористування (межові спори).Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Ці спори вирішуються місцевими судами за місцезнаходженням земельних ділянок.Органами місцевого самоврядування вирішуються земельні спори у межах населених пунктів щодо границь земельних ділянок, які перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил доб-росусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. Органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішуються земельні спори щодо меж земельних ділянок за рамками населених пунктів, щодо порогу норм обмежень у використанні земель.Земельні спори розглядаються органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органами місцевого самоврядування на підставі заяви однієї із сторін у місячний термін з дня подання заяви. Вони розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору.У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

58) Система права(галузі  права і правові інститути). 

Систе́ма пра́ва — це сукупність чинних принципів і норм права, якій притаманні єдність, узгодженість, диференціація (поділ) і згрупованість норм у відносно самостійні структурні утворення (інститути, галузі та підгалузі права).Основними галузями сучасного права є: конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне, трудове, сімейне та ін..Конституційне право — система норм, що регулюють основи суспільного і державного ладу, закріплюють основні права і свободи людини та громадянина, визначають форму держави, повноваження вищих органів державної влади та органів місцевого самоврядування.Адміністративне право - система норм, що регулюють відносини у сфері державного управління, а саме: систему і повноваження виконавчих органів влади і посадових осіб, закріплюють права і обов'язки громадян у їх взаємовідносинах з цими органами, визначають поняття й види адміністративних правопорушень тощо.Цивільне право — система норм права, що регулюють майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини, засновані на рівності та майновій самостійності їх учасників.Кримінальне право - система норм, що закріплюють підстави і принципи кримінальної відповідальності, встановлюють види покарань за скоєння злочинів з метою охорони прав і свобод людини, громадянина, громадського порядку, власності, забезпечення миру та запобігання злочинівТрудове право — система норм, що регулюють трудові відносини між роботодавцем і працівником, визначають основні трудові права і обов'язки працівників, порядок укладання й розірвання трудового договору, робочий час і час відпочинку тощо.Сімейне право — система норм, що регулюють відносини у галузі шлюбу і сім'ї, а саме: умови і порядок укладання шлюбу, його розірвання, регулювання особистих немайнових і майнових відносин між членами сім'ї тощо.