Шпаргалка по "Гражданскому праву"

Суб'єктивна сторона правопорушення - це внутрішня сторона правопорушення, що характеризує психічну діяльність особи в момент здійснення правопорушення. У структурі втримування даної психічної діяльності розрізняють: провину, мотив, мета, емоційний стан.

Об'єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об'єктивні ознаки зовнішнього  прояву правопорушення й об'єктивних умов його здійснення. Суб'єктивна сторона правопорушення - це внутрішня сторона правопорушення, що характеризує психічну діяльність особи в момент здійснення правопорушення. У структурі втримування даної психічної діяльності розрізняють: провину, мотив, мета, емоційний стан.

70.Обмеження в зайнятті  окремими видами підприємницької  діяльності.

Статтею 1 Закону України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. підприємництво визначено  як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву  продукції, виконанню робіт, наданню  послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної  влади і управління, які покликані  здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Заборона безпосередньо  займатися підприємницькою діяльністю керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ  і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних  органів, органів місцевого і  регіонального самоврядування встановлена  Декретом Кабінету Міністрів України "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" від 31 грудня 1992. Особи, яким суд заборонив  займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з  правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого  вироком суду.

71. Повноваження прокуратури  за Конституцією України у  перехідний період.

Прокуратура України — це самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів і є складовою цієї системи. Прокуратура забезпечує захист від протиправних посягань суспільного та державного ладу, прав і свобод людини, а також основ демократичного устрою державної влади засобами та методами, передбаченими законом. Збереження за прокуратурою функції нагляду за додержанням і застосуванням законів на сучасному етапі пов'язано з формуванням нових державних органів, що здійснюватимуть контроль за додержанням законів. Реалізуючи принципи створення правової держави, останніми роками з'явились і почали діяти такі інституції, як уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Рахункова палата, Державна податкова адміністрація, Антимонопольний комітет, органи, що забезпечують захист прав споживачів, та ін. У цьому зв'язку в умовах перехідного періоду прокуратура дещо звузила межі прокурорського втручання. Дискусія щодо повноважень з нагляду за додержанням і застосуванням законів в умовах перехідного періоду пов'язана з державно-правовою реформою. Вирішення на законодавчому рівні меж цих повноважень, безумовно, сприятиме поповненню новим змістом правозахисної діяльності прокуратури, головним завданням якої була й залишається охорона прав і свобод громадян.

72.Види правопорушень.

Правопору́шення — суспільно шкідливе неправомірне (протиправне) винне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатної особи, що спричиняє юридичну відповідальність.Залежно від різних критеріїв правопорушення розподіляються на різні групи. За ступенем суспільної шкоди чи суспільної небезпеки правопорушення розподіляються на: 1) проступки, однією із ознак яких є настання суспільної шкоди:конституційні; дисциплінарні; цивільно-правові;адміністративні; 2) злочини, ознакою яких є настання суспільної небезпеки. Конституційними правопорушеннями є: порушення народним депутатом України вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності;неспроможність Верховної Ради України розпочати пленарні засідання протягом тридцяти днів однієї чергової сесії або сформувати персональний склад Кабінету Міністрів України протягом шістдесяти з дня відставки попереднього уряду; інші правопорушення, визначені конституційними нормами. Дисциплінарні правопорушення можна характеризувати як винні протиправні діяння, пов'язані з невиконанням чи неналежним виконанням найманим працівником своїх трудових обов'язків та порушенням норм трудового права, що мали місце в робочий час. Дисциплінарні правопорушення також мають місце у навчальних відносинах, відносинах несення військової служби та інших. Цивільно-правові правопорушення можуть бути пов'язані з невиконанням чи неналежним виконанням будь-якої умови цивільного договору, а також із фактами порушення майнових і особистих немайнових прав потерпілого, тобто бути позадоговірними.

Адміністративними правопорушеннями (проступками) визнаються протиправні, винні (умисні або необережні) дії чи бездіяльність, які посягають на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за які законодавством передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КпАП). Перелік адміністративних правопорушень міститься в Особливій частині Кодексу України про адміністративні правопорушення (ст. 41-21220). Злочинами є передбачені Кримінальним кодексом України суспільно небезпечні винні діяння (дії чи бездіяльність), вчинені суб'єктами злочину. Перелік злочинів визначено в Особливій частині Кримінального кодексу України (ст. 109-447 КК).

73.Підприємницька діяльність  в Україні. 

Підприємницькою діяльністю є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво можуть здійснювати фізичні та юридичні особи. Загальні принципи підприємницької діяльності, особливості її здійснення регламентовано в ст.. 42-51 ГКУ. Підприємницька діяльність, як один із напрямків господарської діяльності, характеризується такими ознаками: ініціативністю, яка означає, що підприємець починає свою діяльність відповідно до потреб ринку на свій розсуд та без будь-яких застережень; систематичністю підприємницької діяльності, що підкреслює її постійний характер; власним ризиком підприємця - він ладен відчути на собі як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності, зокрема випадкову загибель свого майна; метою підприємницької діяльності, себто одержанням прибутку; здійсненням підприємництва від свого імені та під свою майнову відповідальність. ПД: вільна, дозвільна (ліцензована) і державна. Вільна підприємницька діяльність характеризується тим, що підприємець має право без будь-яких обмежень здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству (згідно з принципом "Дозволено все, що не заборонено законом"). Дозвільна (ліцензована) підприємницька діяльність може здійснюватися лише за спеціальним дозволом (ліцензією), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Це зумовлено необхідністю убезпечити як окремих громадян, так і суспільство в цілому. Перелік видів такої діяльності, встановлений ст. 4 Закону України "Про підприємництво", є досить широким. Дозвіл (ліцензія) на здійснення підприємницької діяльності другого виду видається у строк не більш як 30 днів од дня одержання заяви підприємця до Кабінету Міністрів України або до уповноваженого ним органу. Відмова у видачі дозволу (ліцензії) видається в письмовій формі в той же строк. Зазначена відмова може бути оскаржена до суду чи арбітражного суду. Державна підприємницька діяльність - це діяльність, яку можуть здійснювати тільки державні підприємства (наприклад, діяльність із виготовлення та реалізації наркотичних засобів, військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин).За функціональним характером підприємницька діяльність поділяється на такі види: з виробництва продукції; з виконання робіт; з надання послуг; торговельна діяльність.

74.Правовий статус міліції.

Міліція  в  Україні  -  державний  озброєний орган виконавчої  влади,  який  захищає  життя,  здоров'я, права і свободи громадян,  власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від  протиправних посягань. Правовий статус міліції України визначається Законом України «Про міліцію» (20 грудня 1990 р.). Правовою  основою діяльності міліції є:  КУ,  цей Закон,  інші  законодавчі  акти  України, постанови   Верховної  Ради  України,  укази Президента  України,  постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх   справ   України,  Загальна  декларація  прав  людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку.Основні завдання міліції:1) забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів;2) запобігання правопорушенням та їх припинення;  3) охорона і забезпечення громадського порядку;4) виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, що їх вчинили; 5) забезпечення безпеки дорожнього руху; 6) захист власності від злочинних посягань; 7) виконання адміністративних стягнень; 8) участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам. Для їх виконання у структурі міліції створені такі підрозділи: 1) кримінальна міліція, головне її завдання - виявлення і викриття злочинів; 2) міліція громадської безпеки. Завданням цього підрозділу є припинення і профілактика правопорушень, охорона громадського порядку, 3) транспортна міліція має функції, аналогічні кримінальній міліції; 4) державна автомобільна інспекція покликана забезпечити безпеку дорожнього руху; 5) міліція охорони здійснює функцію охорони власності від злочинних посягань; 6) спеціальна міліція зайнята охороною спеціальних об'єктів. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 липня 1995 р. створена також кримінальна міліція у справах неповнолітніх

75.Види юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність — це міра покарання правопорушника шляхом позбавлення його певних соціальних благ чи цінностей (матеріальних, духовних чи особистісних), які йому належали до факту правопорушення, від імені  держави (суспільства) на підставі закону (або іншого нормативного акта), з  метою попередження правопорушення і відновлення (чи відшкодування) втрачених  суб'єктивних прав на матеріальні і духовні цінності. Юридична відповідальність — це міра покарання, яка носить, як правило, публічний характер. Вона здійснюється або може здійснюватись від імені держави шляхом державного примусу. В окремих випадках відшкодування збитків може відбуватись добровільно без державного втручання. Юридична відповідальність повинна бути передбачена, як правило, в законодавстві, особливо в кримінальному і адміністративному. Всі види відповідальності служать попередженню нових правопорушень. Юридичну відповідальність поділяють на такі основні види: 
1) конституційна; 2) кримінальна; 3) адміністративна; 4) дисциплінарна; 5) цивільно-правова; 6) матеріальна (в зв'язку із завданням шкоди в процесі виконання трудових обов'язків).

76.Екологічні права і  обов’язки громадян.

Екологічні права та обов'язки громадян України. - система юридична закріплених за громадянами повноважень і зобов'язань в екологічній сфері. Найповніше екологічні права та обов'язки закріплено в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища" (статті 9-12). Згідно з Законом громадянин України має право на: безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; об'єднання в громадські природоохоронні формування; одержання в установленому порядку повної та достовірної екологічної інформації тощо. До того ж і в Конституції України записано: "Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення" (ст. 50). Аналогічні формулювання пояснюються тим, що дане право - одне з головних прав людини. Цьому Праву відповідає обов'язок держави забезпечувати здійснення санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на поліпшення та оздоровлення навколишнього природного середовища. Усі екологічні права громадян захищаються і відновлюються в судовому порядку. Поряд із правами Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачає стосовно до громадян і деякі обов'язки. Так, громадяни зобов'язані: берегти, охороняти й раціонально використовувати природні багатства; не порушувати екологічних прав інших суб'єктів; компенсувати завдану ними шкоду тощо.

77.Правовий статус Служби  безпеки України.

Служба безпеки України-це державний  правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Її діяльність регулюється  Конституцією України, законами «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р. та «Про оперативно-розшукову діяльність»  від 18 лютого 1992 р.Основними функціями СБУ є: здійснення розвідувальної та інформаційно-аналітичної роботи; здійснення заходів контррозвідувального забезпечення дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ України за кордоном; виявлення, припинення та розкриття злочинів, розслідування яких віднесено законодавством до компетенції СБУ; здійснення контррозвідувальних заходів з метою попередження, виявлення та розкриття розвідувально-підривної роботи проти України; захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності України від протиправних посягань; здійснення контррозвідувального забезпечення оборонного комплексу, Збройних Сил та інших важливих об’єктів. Працівники СБУ мають право вимагати припинення правопорушень, перевіряти документи, проводити огляд осіб, їх речей, транспортних засобів, застосовувати спеціальні засоби та зброю, проводити гласні і негласні оперативні заходи, здійснювати співробітництво з громадянами України та іншими особами, користуватися на договірних засадах службовими та житловими приміщеннями громадян та організацій, направляти військовослужбовців СБУ для роботи на штатних посадах в інші установи, підприємства, організації. Структура Служби безпеки визначається Президентом і включає центральне управління, регіональні органи, органи військової контррозвідки, військові формування, навчальні, науково-дослідні та інші заклади.

78. Поняття цивільного  законодавства 

Норми цивільного права закріплені в різних нормативних актах (Конституції  України, Цивільному кодексі України, окремих законах тощо). Сукупність таких актів і складає цивільне законодавство.

Отже, цивільне законодавство-це сукупність нормативних актів, які містять  цивільно-правові норми.

Загальними засадами цивільного законодавства  є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність. Основу цивільного законодавства, як і всього законодавства України, становить Конституція України від 28 червня 1996 р. Уній закріплені норми, зокрема щодо права власності, особистих немайнових прав та ін.Найважливішим нормативним актом після Конституції України в системі цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) від 16 березня 2003 р. Він поділений на шість книг. Крім того, до актів цивільного законодавства належать підзаконні нормативні акти: акти Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти інших органів державної влади України і органів влади АР Крим .Потрібно зауважити, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли із дня набрання ними чинності.Акти цивільного законодавства не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.

79. Правові заходи охорони атмосферного повітря і тваринного світу

Управління в царині охорони  атмосферного повітря здійснюють Кабінет  Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, Міністерство охорони  навколишнього природного середовища України, Міністерство охорони здоров'я  України, місцеві органи державної  виконавчої влади, інші державні органи. Вони проводять стандартизацію й  нормування в царині охорони атмосферного повітря.

Підприємства, установи,  організації  та громадяни -  суб'єкти підприємницької  діяльності,  що  здійснюють  викиди  забруднюючих речовин в  атмосферне  повітря  та  діяльність  яких  пов'язана  з впливом   фізичних   та   біологічних   факторів   на  його  стан, зобов'язані: здійснювати  організаційно-господарські,   технічні   та  інші заходи щодо забезпечення виконання  вимог, передбачених стандартами та  нормативами  екологічної безпеки  у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин  тощо; здійснювати контроль  за  обсягом  і   складом   забруднюючих речовин,  що викидаються в атмосферне повітря, і рівнями фізичного  впливу та вести їх постійний облік; заздалегідь розробляти   спеціальні   заходи   щодо   охорони атмосферного  повітря  на випадок виникнення надзвичайних ситуацій техногенного  та  природного  характеру  і  вживати  заходів   для ліквідації причин, наслідків  забруднення атмосферного повітря; забезпечувати розроблення  методик  виконання вимірювань,  що враховують специфічні умови викиду забруднюючих речовин; Виконання заходів  щодо  охорони  атмосферного   повітря   не  повинно призводити до забруднення  грунтів,  вод та інших природних  об'єктів та здійснення інших зобов’язань, які містяться в Законі про  охорону атмосферного повітря в ст.10.Закон України "Про тваринний світ" регулює відносини в царині охорони, використання й відтворення тваринного світу, об'єкти якого перебувають у стані природної волі, в неволі чи напіввільних умовах, на суходолі, у воді, грунті, повітрі, постійно чи тимчасово населяють територію України або належать до природних багатств її континентального шельфу та морської економічної зони. Під  час  проведення  заходів  щодо  охорони,   раціонального використання і відтворення  тваринного  світу,  а  також  під  час здійснення будь-якої діяльності, яка може вплинути  на  середовище перебування  тварин  та стан    тваринного світу,повинно забезпечуватися додержання таких основних вимог і принципів: збереження  умов  існування видового і популяційного різноманіття тваринного світу в стані природної волі; недопустимість погіршення середовища перебування, шляхів міграції та умов розмноження диких тварин;збереження цілісності природних угруповань  тварин;додержання  науково  обгрунтованих  нормативів  і лімітів використання об'єктів тваринного світу, забезпечення невиснажливого використання диких тварин та їх відтворення; раціональне використання корисних  властивостей  і  продуктів життєдіяльності диких тварин; платність за спеціальне використання об'єктів  тваринного світу; регулювання чисельності  тварин з метою охорони здоров'я населення івідвернення  заподіяння  шкоди  природі та народному господарству; врахування висновків екологічної експертизи щодо народногосподарських  об'єктів,  які  можуть  впливати  на стан тваринного світу.