Сутність та види консалтингових послуг в системі фінансового менеджменту

Фактори привабливості

Моделі взаємовідносин

Експерт-клієнт

Лікар-пацієнт

Співробітництво

Залежність організації клієнта  від зовнішнього консультанта

мінімальна

суттєва

повна

Строк перебування консультанта в  організації клієнта

стислий

середній

тривалий

Участь консультанта в активізації  інноваційного потенціалу клієнтської  організації

не бере участі

вибірково бере участь

консультант виступає у ролі інструктора

Витрати клієнта на консультування

низькі

середні

значні

Успіх інновації у довгостроковому  періоді

невизначений

невизначений

передбачений

Зворотній зв’язок клієнта з  консультантом

відсутній

фрагментарний

постійно підтримується

Передача знань підприємствам від консалтингових компаній носить рекомендаційний характер, тому для результативності їх упровадження першочергове значення має повне усвідомлення кожним клієнтом корисності трансферованих знань. Таке усвідомлення неможливо досягти без активної участі клієнтів не тільки в отриманні знань, але й у процесі генерації нових знань. Щоб отримати максимальний ефект від консалтингу, клієнт повинен брати участь у консалтинговому проекті. Ступінь такої участі має варіюватись залежно від видів консалтингу. За експертного консультування консультант самостійно виконує діагностику, розробляє рішення і рекомендації з їх упровадження. Роль клієнта зводиться, здебільшого, до забезпечення консультантові доступу до інформації й оцінки результатів. За процесного консультування консультанти на всіх етапах проекту активно взаємодіють із клієнтом, спонукаючи його висловлювати свої ідеї, міркування, пропозиції, проводити за допомогою консультантів аналіз проблем і вироблення рішень. Визначено організаційно-економічні передумови ефективної взаємодії консалтингової компанії та підприємств замовників; виявлено, що безпосередня взаємодія консалтингової компанії з підприємством-замовником розпочинається на етапі ― початку реалізації проекту, але умовою її здійснення є специфічна надбудова, що складається з комплексу відповідних рішень та дій, без яких комунікація консалтингової компанії з підприємством не відбувається. Визначено консалтингові компанії єдиним відкритим джерелом отримання знань підприємством. Виявлено, що процес взаємодії консалтингової компанії з підприємством замовником набуває нового значення і виражається у створенні нових знань, які сприяють підвищенню професіоналізму та компетенції працівників, що, у свою чергу, сприяє підвищенню ефективності діяльності підприємства в цілому.

ВИСНОВКИ:

-виходячи з теоретичних та методологічних досліджень, уточнено зміст поняття „консалтинг” як  систематизованої сукупності знань з надання високоякісних консалтингових послуг консалтинговими компаніями підприємствам-замовникам на основі забезпечення трансферу нагромадженого професійними консультантами обсягу знань та досвіду підприємствам-замовникам. Доведено, що консалтинг є методом впровадження новітніх знань в економіку. Класифіковано консалтингові послуги за предметними та метрологічними характеристиками;

-визначено, що в Україні немає загально визначеного класифікатора консалтингових послуг, а існуючі ― неповні та необ’єктивні, оскільки ґрунтуються тальки на поширених в державі видах консалтингової діяльності. Визначено розподіл консультантів за спеціалізацією, класифікаторами є дисциплінарна ознака, види організаційної діяльності та види проблем, які виникають у процесі діяльності підприємства. Установлено, що найбільший позитивний ефект в процесі трансферу знань досягається за умови комбінування навиків та вмінь як консультантів, що спеціалізуються в певній сфері, так і універсальних консультантів. Передумовами створення ринку консалтингових послуг в Україні визначено: створення професійних вітчизняних служб, які змогли б зменшити залежність країни від іноземних експертів; оптимальне пристосування ноу-хау в сфері управління до специфічних умов України саме місцевими професіоналами; обмежене використання іноземних фахівців, що дозволить зменшити вартість консультаційної частки багатьох проектів. Виявлено, що методи надання консалтингових послуг натепер балансують між західними стандартами і вітчизняними методиками консалтингової діяльності; спостерігається тенденція впровадження та адаптації західних методик в процесі реалізації консалтингових проектів на вітчизняних підприємствах, що породжує дисбаланс, спричинений відмінністю економічних систем країн заходу та України. Виникає потреба в розробленні вітчизняних методик організації консалтингової діяльності;

-визначено організаційно-економічні передумови ефективної взаємодії консалтингової компанії та підприємств замовників; виявлено, що безпосередня взаємодія консалтингової компанії з підприємством-замовником розпочинається на етапі ― початку реалізації проекту, але умовою її здійснення є специфічна надбудова, що складається з комплексу відповідних рішень та дій, без яких комунікація консалтингової компанії з підприємством не відбувається. Визначено консалтингові компанії єдиним відкритим джерелом отримання знань підприємством. Виявлено, що процес взаємодії консалтингової компанії з підприємством замовником набуває нового значення і виражається у створенні нових знань, які сприяють підвищенню професіоналізму та компетенції працівників, що, у свою чергу, сприяє підвищенню ефективності діяльності підприємства в цілому.

РОЗДІЛ  2

АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЇ І ВИКОРИСТАННЯ КОНСАЛТИНГУ В СИСТЕМІ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ТОВ «КРАУФСТРОЙМАРКЕТ»

2.1 Аналіз фінансового  менеджменту підприємства

Товариство „Крауфстроймаркет” було засовано в 2000році в місті Запоріжжі.На сьогодні ТОВ „Крауфстроймаркет” – це підприємство що надає повний комплекс послуг партнерам та клієнтам:

-постачання обладнання;

-проектування;

-монтаж та налагодження систем тепло та водопостачання;

-гарантійне та сервісне обслуговування.

Компанія „Крауфстроймаркет” є дистриб’ютором багатьох відомих європейських виробників.  Це дозволяє компанії бути конкурентоспроможною на ринку тепло- і водопостачання.

Якщо поглянути з точки  зору фінансового менеджменту, керує цією галуззю головний бухгалтер, який регулює всі фінансові й фінансово-аналітичні процеси на підприємстві.

Час від часу компаніє звертається  за консалтинговою підтримкою до незалежних фахівціВ (консультантів) для забезпечення підвищення рівня ефективності роботи фінансового та управлінського секторів на підприємстві. 

Проблеми  та їх вирішення розглянемо на прикладі підприємства ТОВ „Крауфстроймаркет”, основною проблемою якого є оптимізація  організаційної структури підприємства.

Як показує досвід Бюро Управлінського Консультування, правильно сформована організаційна структура, чітко прописані посадові обов'язки, правила взаємодії між підрозділами необхідні для успішного функціонування бізнесу.

Головним призначенням фінансової звітності підприємства є одержання  інформації, яка дає достовірне й  повне уявлення про майновий і  фінансовий стан компанії. На жаль, до останнього часу фінансова звітність українських підприємств не відповідала цим вимогам. Справа в тому, що серед практикуючих працівників фінансово-бухгалтерських служб існувала точка зору, що основною, якщо не єдиною, цілю складання бухгалтерської звітності є її надання в державні контролюючі органи. Виходячи з цього, основною вимогою до складання звітності було відображення інформації таким чином, щоб, не порушуючи принципів існуючого податкового законодавства, мінімізувати податкову базу. Це приводило до того, що інформація бухгалтерської звітності була "непрозорою" і не могла використовуватися повною мірою для прийняття управлінських і інвестиційних рішень. Змінити цю ситуацію і було покликане введення з 01.01.2000 р. національних стандартів бухгалтерського обліку (НСБО). Вони саме визначають правила складання фінансової, а не податкової звітності. Принциповим у їх введенні є також те, що змінюється адресність фінансової звітності відповідно до НСБО: вона, у першу чергу, повинна забезпечувати наявних і потенційних інвесторів, кредиторів, акціонерів інформацією, необхідною для прийняття рішень у сфері інвестування капіталу, умов кредитування, прийняття стратегічних рішень у діяльності й політику компанії.

Зараз, відповідно до НСБО, для  прийняття економічних рішень до складу фінансової звітності, яка цілком характеризує фінансовий стан підприємства, відносяться:

-баланс;

-звіт про фінансові результати;

-звіт про рух коштів;

-звіт про власний капітал;

-примітки до звітів.

У процесі виробничо-господарської  діяльності підприємств постійно здійснюється кругообіг коштів. Вкладання коштів у виробництво з метою виготовлення товарів і отримання виторгу (виручки) від їх продажу характеризує кругообіг коштів підприємств.

Забезпечення грошових надходжень, потрібних для відшкодування витрат виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед державою, банками та іншими суб'єктами господарювання, формування доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств.

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами  можна поділити на внутрішні та зовнішні. Якщо кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, що мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх джерел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У світовій практиці 60—70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел.  Внутрішні грошові надходження, згідно з чинною практикою  обліку і фінансової звітності (форма № 2), включають:

            а) виторг від реалізації продукції  (товарів, робіт, послуг);

            б)  інші операційні доходи;

            в)  дохід від участі в капіталі;

            г)  інші фінансові доходи;

           д)  інші доходи;

          є)  надзвичайні фінансові результати.

Виторг від реалізації продукції, робіт і послуг залежить від основної діяльності підприємств. Тому на нього припадає найбільша частка внутрішніх грошових надходжень. Виторг від реалізації продукції, робіт і послуг. Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача. Реалізація продукції (Т’ –Г’) — це кінцева стадія кругообігу коштів підприємства (Г — Т — В — Т’ — Г’), яка є його важливим показником. Рух товарів і коштів створює основу економічних відносин між постачальниками, посередниками і покупцями.

Для підприємства-виробника  реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, за якістю та асортиментом відповідає суспільному попиту і потребам покупців. На практиці можуть використовуватись два методи визначення моменту реалізації продукції:

         а)  продукцію відвантажено або  відпущено споживачу (відбулася передача права власності);

        б)  одержано кошти на рахунок  постачальника за реалізовану  продукцію.

В обох випадках усі розрахунково-платіжні документи мають бути оформлені відповідно до чинного законодавства. Реалізація продукції завжди передбачає зміну форми вартості (Т — Г). Бартер, або прямий товарообмін (Т — Т), не можна вважати реалізацією продукції. За бартерного обміну товарів не відбувається руху коштів, немає надходжень виторгу від реалізації продукції, тобто не відбувається зміни форми вартості. Згідно з чинним господарським законодавством в Україні бартерні операції заборонено. І це правильно, тому що бартер певною мірою викривляє реальний стан справ. Розмір виторгу від реалізації товарів, робіт, послуг залежить від:

       а)  кількості,  асортименту та якості продукції,  що підлягає реалізації;

       б)  рівня  реалізаційних цін і розрахункової  дисципліни.

Обсяг (кількість) реалізованої продукції прямо впливає на величину виторгу. Сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків реалізованої продукції на початок і кінець року. Асортимент реалізованої продукції справляє двоякий вплив на величину виторгу. Зростання в загальному обсязі реалізованої продукції частки асортименту з вищою ціною збільшує величину виручки, і навпаки. На розмір виручки впливає й рівень відпускних цін. У свою чергу, на рівень цін впливають якість і споживчі властивості, терміни реалізації продукції, попит та пропозиція. На окремі види продукції, робіт і послуг держава встановлює фіксовані чи регульовані ціни. Тоді виручка від реалізації продукції залежить від рівня прейскурантних цін. За умов ринкової економіки діють вільні, фіксовані і регульовані ціни. Фіксовані ціни встановлюються адміністративно (державою) переважно на послуги першої необхідності та на товари, які монопольно виготовляються державою (газ, електроенергія та ін.). Регульовані ціни встановлюються шляхом регулювання рівня рентабельності товарів першої потреби, наприклад хлібобулочних виробів, продуктів дитячого харчування тощо. При цьому держава встановлює індикативні ціни — мінімальний і максимальний рівні цін. У решті випадків користуються вільними цінами, тобто цінами, що склалися на ринку під впливом попиту і пропонування за домовленістю сторін — постачальників і споживачів.

Установлюючи вільні ціни, за основу беруть собівартість і прибуток (планову рентабельність). Потім  додають акцизний збір (для підакцизної  продукції) і податок на додану вартість та інші податки (збори).

Розрахунок ціни продукції  можна здійснити за такими формулами:

Ц1 = S+ Пр,                                  (2.1)

де Ц1 — ціна продукції (ціна виробника продукції); S — собівартість продукції; Пр — прибуток;

Ц2 = S + Пр + ПДВ,                      (2.2)

де Ц2— ціна продукції з податком на додану вартість; ПДВ — податок на додану вартість;

                            Ц3= S + Пр + ПДВ + АЗ,                     (2.3)

де Ц3— ціна продукції з акцизним збором і податком на додану вартість; АЗ — акцизний збір.

Відтак повну роздрібну  ціну продукції можна розрахувати  за формулою

                         Ц4= S + Пр + ПДВ + АЗ + ... + ТН,       (2.4)

де Ц4 — роздрібна ціна продукції; ТН — торгова націнка.

Залежно від того, кому реалізується продукція, встановлюються оптові та роздрібні ціни. Відвантаження продукції здійснюється посередникам оптом або партіями за оптовими цінами. Посередники реалізують цю продукцію роздрібним торговим організаціям за цінами, які включають збутові націнки. Безпосередньо споживачам роздрібні торгові організації продають товари за роздрібними цінами, тобто з торговою націнкою. Продаючи товари за фіксованими цінами, торгові організації отримують торгову знижку. За умов ринкової економіки ціни стають найважливішим фактором регулювання процесу виробництва та споживання і безпосередньо впливають на попит і пропозицію.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво  і реалізацію продукції, утворення  доходів і формування фінансових ресурсів. За ринкової економіки обсягові продажу і виторгу приділяється особлива увага. Від величини виторгу  залежать не тільки внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і повнота податкових платежів, погашення банківських кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що врешті-решт відбивається на фінансовому результаті діяльності підприємства. Виторг від реалізації — не сума коштів, які надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію, виконані роботи або надані послуги. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств. Виторг від реалізації є фінансовою категорією, яка виражає грошові відносини між постачальниками і споживачами товару.

Своєчасне надходження виторгу  від реалізації продукції — дуже важливий момент у діяльності підприємства. Це насамперед:

           а)  одне з основних джерел  регулярного надходження можливих джерел коштів;

          б)  процес кругообігу, який закінчується  реалізацією і надходженням коштів на розрахунковий рахунок підприємства, що створює умови для поновлення наступного кругообігу.

Від надходження виторгу  залежить фінансовий стан підприємства (стан його оборотних коштів, розмір прибутку, своєчасність розрахунків із бюджетом, з позабюджетними фондами, банком, постачальниками, працівниками підприємства). Невчасність надходження призводить до відповідних затримок за всіма розрахунками, і потім можливі пені, неустойки, штрафи, перебої в роботі, припинення виробництв суміжних підприємств і т. ін.

Виторг від реалізації як основне джерело власних коштів формується, виходячи з трьох таких  умовно розділених сфер діяльності підприємства:

      а)  основна  діяльність (предмет діяльності) з  виробництва продукції, надання  послуг або виконання робіт;

      б)  фінансова  діяльність;

      в)  інвестиційна  діяльність.

Виторг від основної діяльності — це виручка від реалізації продукції (товарів), виконаних робіт або наданих послуг.

Виторг від фінансової діяльності містить у собі результат від розміщення серед інвесторів облігацій, акцій та інших цінних паперів підприємства.

Виторг від інвестиційної  діяльності виражається у вигляді фінансового результату від продажу необоротних активів, реалізації фінансових інвестицій, майнових комплексів та ін.

У сучасних умовах господарювання підприємства самостійно вибирають  метод обліку виручки від реалізації продукції (виконання робіт, надання послуг), виходячи з умов господарювання й укладених договорів. Законодавчо закріплені два методи відображення виручки від реалізації:

          а)  метод нарахувань — за  відвантаженням товарів (виконання  робіт, надання послуг) і пред'явленням  контрагенту розрахункових документів;

         б)  касовий метод — у міру оплати.

Між цими методами є істотна  відмінність. Моментом реалізації у першому випадку вважається дата відвантаження; в його основі лежить юридичний принцип переходу права власності. Цей метод обліку виручки — за відвантаженням продукції, виконання робіт, надання послуг і пред'явлення розрахункових документів — не є традиційним для українських підприємств. При кризі неплатежів, що поглиблюється, цей метод практично не застосовується. Виняток становлять деякі спільні підприємства. Рекомендації з використання цього методу пов'язані з переходом України на міжнародні стандарти обліку й статистики, але конкретні економічні умови ще не дають підприємствам можливості орієнтуватися на міжнародний досвід. Підприємство-постачальник дійсно ризикує, відвантаживши продукцію і виконавши роботи, тому що ймовірність не одержати вчасно оплату дуже висока. Тому підприємству надано право утворювати резерв із сумнівних боргів, величина якого визначається підприємством на основі аналізу складу, структури, розміру й динаміки неплатежів за звітний період. Резерв сумнівних боргів є додатковим джерелом фінансування поточних зобов'язань.

Застосування методу обліку виторгу від реалізації за відвантаженням базується на положенні про те, що доходи нараховуються в тому періоді, в якому вони зароблені незалежно від їх надходження. Відповідно до цього принципу організовані й розрахунки виробників і покупців (споживачів) у розвинутих країнах. Якщо в роздрібній торгівлі операції з продажу товарів завершуються надходженням грошей у касу підприємства, на банківський рахунок за чеком чи за кредитною карткою, у дрібнооптовій торгівлі — через авансові (планові) платежі, при випадкових постачаннях може обумовлюватися попередня оплата товару, то найбільша частина операцій з реалізації завершується в момент відвантаження товару чи здачі робіт. Інкасація виручки від реалізації забезпечується видачею векселя, акредитива, платіжного доручення банку платника, а також через факторингові операції.

Практично всі підприємства в Україні враховують виторг після  надходження грошей на розрахунковий  рахунок (у касу) підприємства, коли моментом утворення виручки для цілей оподаткування вважається дата надходження коштів на рахунки підприємства. Такий порядок обліку виручки дає змогу проводити своєчасні розрахунки з бюджетом і позабюджетними фондами, тому що під нараховані податки й платежі є реальне грошове джерело. Разом з тим у випадку авансових розрахунків за відвантажену продукцію загальний розмір коштів не збігається з фактичною реалізацією, тому що гроші надходять на основі передоплати за продукцію, яка може бути не тільки не відвантажена, а й навіть не вироблена.

Від надходження виручки  залежать стійкість фінансового  становища підприємства, стан його оборотних коштів, розмір прибутку, своєчасність розрахунків з бюджетом, позабюджетними фондами, банком, постачальниками, робітниками та службовцями підприємства. Несвоєчасне надходження виторгу призводить до затримки розрахунків, штрафів і санкцій, що в кінцевому підсумку означає не тільки втрату прибутку підприємства -постачальника, а й перебої в роботі та зупинки виробництва на суміжних підприємствах.

Підприємство може формувати  інвестиційний портфель, вкладаючи інвестиції у своє виробництво й, будучи інвестором, в інші підприємства. Підприємство має вправо купувати і продавати цінні папери.

Підприємства, що експортують  продукцію, одержують валютний виторг і відображають це на валютному рахунку. На поточному (основному) рахунку відображається виручка, що залишається у розпорядженні підприємства.

Незалежно від форми власності  всі підприємства, у тому числі  з іноземними інвестиціями, зобов'язані  продавати певний обсяг (регламентується  відповідним законодавством) валютної виручки від експорту товарів (робіт, послуг) на внутрішньому валютному ринку України за курсом гривні НБУ (на підставі нормативних актів). Під закритою виручкою розуміється не зарахування цієї виручки на рахунки в уповноважених банках України, яка не враховується в обліковій звітності. Частину валютного виторгу, що залишається, підприємство може використовувати на будь-які цілі відповідно до законодавства (на закупівлю сировини, устаткування, оплату відряджень за кордон, внесок у статутний капітал інших підприємств).

Кошти, отримані від обов'язкового продажу валютного виторгу, відразу використовують на:

          а) оплату рахунків постачальників  сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, палива, транспортно-заготівельних витрат, відрахування в бюджет податків, позабюджетні фонди;

        б)  виплату заробітної плати у  встановлені строки;

        в)  відшкодовування зносу основних  виробничих фондів;

        г)   фінансові витрати, що не включають  до собівартості продукції.

Частина виручки, що залишилася, набуває форми доходу підприємства, тобто прибутку. На розмір виручки  від реалізації продукції (робіт, послуг) впливають такі фактори:

        а)  у сфері виробництва: обсяг  виробництва, якість продукції,  її асортимент, ритмічність випуску та ін,;

       б) у  сфері обігу: ритмічність відвантаження,  своєчасне оформлення транспортних і розрахункових документів, терміни документообігу, дотримання умов договору, оптимальні форми розрахунків, рівень цін;

      в) незалежно  від діяльності підприємства: порушення  договорів постачальниками матеріально-технічних ресурсів, недоліки в роботі транспорту, несвоєчасна оплата продукції внаслідок відсутності у покупця коштів. В умовах кризи цей показник має особливо важливе значення.

Виручка від реалізації продукції  розраховується на основі обсягу реалізованої продукції, виходячи з діючих цін (без  ПДВ, акцизів, торговельних та збутових знижок). ПДВ, акцизний збір та інші податки включаються до ціни, але вони перераховуються до бюджету і не належать підприємству.

Розмір виручки від  виконаних робіт і наданих  послуг залежить від обсягу робіт і послуг та відповідних розцінок і тарифів з кожного напрямку робіт і послуг.

Грошові надходження, пов'язані  з вибуттям основних засобів, матеріальних оборотних і нематеріальних активів, вартість продажу валютних цінностей і цінних паперів не включають до виторгу від реалізації продукції. Результати цих операцій розглядають як прибутки або збитки і враховують при визначенні загального прибутку. Грошову виручку від цих операцій планують оперативно, наприклад, при упорядкуванні платіжного календаря.

Вибір чинників, що впливають  на прибуток, має бути пов'язаний з цілями та завданнями господарської діяльності підприємства й зумовлений їхнім безпосереднім впливом на розмір прибутку. Вплив цих чинників визначається без урахування інфляції, а потім за допомогою розрахованих самим підприємством індексів інфляції коригується виручка від реалізації.

Джерела фінансових ресурсів

    У процесі  реалізації продукції, робіт,  послуг на рахунки підприємств постійно надходять грошові           кошти у вигляді виручки від реалізації. Кошти надходять також від фінансово-інвестиційної діяльності підприємств: від придбаних акцій, облігацій та інших видів цінних паперів; від вкладання коштів на депозитні рахунки; від здавання майна в оренду. Однак підприємство розпоряджається не всіма грошовими коштами, які воно одержує. Так, у складі виручки від реалізації продукції на підприємство надходять суми акцизного збору, податок на додану вартість, котрі підлягають внесенню в бюджет. Реальним платником цих податків є споживач, а перераховує їх у бюджет підприємство, яке реалізує продукцію. Частина грошових надходжень, що залишилася після відрахувань у бюджет акцизного збору, податку на додану вартість, спрямовується на заміщення 
коштів, авансованих в оборотні та основні фонди, на виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями та іншими суб'єктами господарювання. Частина грошових надходжень, яка залишилась, формує валовий та чистий дохід, прибуток.

Грошові фонди — це частина грошових коштів, які мають цільове спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати праці, амортизаційний фонд (на державних підприємствах), резервний фонд та інші.

Статутний фонд використовується підприємством для інвестування коштів в оборотні та основні фонди. Фонд оплати праці — для виплати основної та додаткової заробітної плати працівникам. Амортизаційний фонд — для фінансування відтворення основних і позаоборотних активів. Резервний фонд — для покриття збитків, подолання тимчасових фінансових ускладнень.

Кошти підприємства використовують не тільки у фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, банками, страховими організаціями здійснюється в нефондовій формі. У нефондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії, спонсорські внески.

Під фінансовими ресурсами  слід розуміти грошові кошти, що є  в розпорядженні підприємств. Таким  чином, до фінансових ресурсів належать грошові фонди іі та частина грошових коштів, яка використовується в нефондовій формі.

Основними джерелами  формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. До власних належать: статутний

фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток. До залучених — отримані кредити, пайові та інші внески, кошти мобілізовані на фінансовому ринку .

Перехід на ринкові  умови господарювання, запровадження  комерційних засад у діяльність підприємств, приватизація державних підприємств потребують нових підходів до формування фінансових ресурсів. Так, нині важливе місце в джерелах фінансових ресурсів належить пайовим та іншим внескам фізичних та юридичних осіб, членів трудового колективу. Водночас значно скорочуються обсяги фінансових ресурсів, які надходять від галузевих структур, обсяги бюджетних субсидій від органів державної влади. Збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань та позичкових коштів у формуванні фінансових ресурсів підприємств. Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу та винахідливість, нести повну матеріальну відповідальність.

Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та структуру фінансових ресурсів підприємства. У свою чергу, від величини фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та соціально-економічний розвиток підприємства. Наявність фінансових ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість.

Пошук фінансових джерел розвитку підприємства, забезпечення найефективнішого інвестування фінансових ресурсів набуває  важливого значення в роботі фінансових служб підприємства за умов ринкової економіки.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливе  значення має структура їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств: Висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів.

Таблиця 2.1

Аналіз фінансових результатів підприємства «Крауфстроймаркет» за період 2011-2012 рр.

Показник

Період

Зміни за звітний період

Звітний

Попер.

Тис. грн

%

1

Чистий дохід (виручка ) від реалізаціїї продукції

140982,20

61320,00

79662,20

129,91

2

Собівартість реалізованої продукції

100419,10

42667,40

57751,70

135,35

3

Валовий прибуток від реалізаціїї  продукціїї (1-2)

40563,10

18652,60

21910,50

117,47

4

Адміністративні витрати

3713,00

2090,60

1622,40

77,60

5

Витрати на збут

10578,60

4891,00

5687,60

116,29

6

Собівартість реалізованої продукції  з урахув. адмін. витрат та витрат на збут (2+4+5)

114710,70

49649,00

65061,70

131,04

7

Прибуток від реалізації (1-6)

26271,50

11671,00

14600,50

125,10

8

Інші операційні доходи

1459,90

1126,00

333,90

29,65

9

Прибуток від операц. діяльності  (7+8)

27731,40

12797,00

14934,40

116,70

10

Прибуток від участі в капіталі

0,00

0,00

0,00

0,00

11

Інші фінансові доходи

0,50

0,20

0,30

150,00

12

Прибуток від звичайної діяльності  (9+10+11)

27731,90

12797,20

14934,70

116,70

13

Податок на прибуток

429,70

169,20

260,50

153,96

14

Чистий прибуток (12-13)

27302,20

12628,00

14674,20

116,20

15

Грошовий потік (чистий прибуток +амортизація)

2013,30

687,70

1325,60

192,76

№ п/п

Показник

Розмір, тис. грн.

Частка %

Зміни у структурі 

звіт.

попер.

звіт.

попер.

1

Прибуток від операц. Діяльності

2973,8

1374,5

-751,34

-1347,5

596,21

2

Прибуток від участі в капіталі

0

0

0

0

0,00

3

Інші фінансові доходи

0,5

0,2

-0,1263

-0,1961

0,07

4

Прибуток від звичайної діяльності

-395,8

-102

100

100

0,00

№ п/п

Рентабельність

Звітний

Попередній 

1

R

1341,5/51159,9=0,026

2973,8/117607,7=0,025

2

реалізов. продукції за прибутком від реалізації (RQ)

=0,03

3

реаліз. продукц. За чистим прибутком (RQr)

4

капіталу активів (Ra)

5

власного капіталу (Rвк)

6

виробничих фондів (Rвф)

№

Показник

На початок звітн. періоду

На кінець звітн. періоду

1

Прибуток від звичайної діяльності , тис. грн..

(825,5)

(271,2)

2

Чиста виручка від реалізації продукції, тис. грн..

140982,2

61320

3

Середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн..

9908,7

8071,2

4

Середньорічна вартість основних оборотних  фондів, тис. грн..

241,5

293,6

5

Середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн.. (р3+р4)

10150,2

8364,8

6

Коефіцієнт фондостійкості продукції (р3/р2)

0,07

0,13

7

Коефіцієнт закріплення обігових коштів (р4/р2)

0,002

0,005

8

Рентабельність реалізованої продукції (р1/р2)

0,006

0,004

9

Рентабельність виробничих фондів (р1/р5)

0,08

0,03