Шпаргалка з "Менеджменту організацій"

 

80) Критерії ризикозахищеності організації.

Ризикозахищеність управлінської діяльності — це захищеність  управлінської поведінки в умовах ризику. Управлінська поведінка в умовах ризику базується на таких принципах.

1. Не можна  ризикувати більше, ніж це може  дозволити власний капітал.

Реалізація  цього принципу передбачає, що менеджер підприємства повинен:

— оцінювати  прогнозувати максимально можливий обсяг збитків від ризикових  подій, які можуть очікуватися на підприємстві

— порівнювати  обсяг збитків з обсягом власного капіталу підприємства та власними фінансовими ресурсами, що знаходяться в його розпорядженні.

2. Необхідно  завжди памятати про наслідки  ризику. Практична реалізація цього  принципу передбачає оцінку ризику, який притаманний діяльності  підприємства, та оцінку впливу ризикової події на життєдіяльність підприємства.

3. Не можна  ризикувати великим заради малого. Реалізація цього принципу передбачає порівняння доходу, що очікується, з рівнем ризику.

4. Позитивне  рішення приймається тільки в  разі відсутності сумнівів, якщо вони є — слід приймати негативне рішення.

Практична реалізація цього принципу передбачає, що ризик-менеджер повинен у процесі прийняття свого рішення завжди орієнтуватися не на кращий, а на гірший результат, тобто прогноз розвитку ситуацій повинен завжди бути песимістичним. Така лінія поведінки дозволяє йому перестрахуватися на випадок несприятливого збігу ризик-факторів та обставин.

Реалізація  цього принципу передбачає необхідність пошуку альтернативних варіантів, які  стосуються здійснення господарської  операції або діяльності підприємства. До визначеної оцінки рівня ризику не слід ставитися фатально. Необхідно продумати інші варіанти досягнення цієї ж мети іншу технологію проведення господарської операції або розробити систему заходів, які зменшать ступінь притаманного їй ризику.

Описані вище принципи носять загальноевристичний  характер, тобто є сукупністю логістичних  прийомів та правил прийняття рішення, якими слід керуватися за будь-яких обставин.

 

82) Класифікація інструментів інтенсифікації розвитку підприємства, таксономія методів

Економічна  наука розрізняє дві форми  розширеного відтворення і збільшення виробництва продукції сільського господарства: екстенсивну і інтенсивну.

При екстенсивній формі збільшення виробництва продукції  досягається за рахунок розширення посівних площ, або збільшення поголівя тварин на незмінній технічній і  агротехнічній основі.

При другій формі — зростання виробництва  продукції відбувається за рахунок  підвищення економічної родючості  грунту і продуктивності тварин.

У сільському господарстві обєктивна необхідність переходу від екстенсивної до інтенсивної  форми розширеного відтворення  зумовлена, по-перше, зростанням населення  земної кулі та необхідністю збільшення сільськогосподарської продукції, по-друге, обмеженістю орнопридатних  земель.

Обєктивна можливість ведення інтенсивного виробництва  ґрунтується на тій особливості  землі, як засобу виробництва, що вона при правильному обробітку здатна підвищувати свою родючість, а в  тваринництві — підвищувати продуктивні  якості; наявності у суспільстві  достатньої кількості засобів виробництва; рівні розвитку науково-технічного прогресу, інших факторів.

Виділяють наступні ознаки інтенсифікації:

- проводяться  додаткові вкладення засобів  виробництва сільськогосподарської  техніки, добрив, поголівя худоби  і живої праці на одиницю  земельної площі

- збільшення  вкладень супроводжується підвищенням  їх якості вдосконалюється сортовий  і породний склад сільськогосподарських  культур і тварин, добрив; запроваджуються  нові машини, нові технології  і способи утримання худоби

- вдосконалюються  форми і методи організації  праці і ведення господарства, підвищується кваліфікація кадрів.

Логічно послідовне вчення про інтенсифікацію сільського господарства було створене К. Марксом. На основі результатів досліджень тих змін, які відбувалися в сільському господарстві внаслідок прикладання капіталу до незмінної площі землі, він дав класичне визначення інтенсифікації: В економічному значенні під інтенсивною культурою розуміють не що інше, як концентрацію капіталу на одній і тій же земельній площі замість розподілу його між земельними ділянками, які розміщені одна біля одної.

Термін  інтенсивність означає — напругу, більш продуктивну діяльність. В  економічній літературі це поняття  трактується по-різному. Більшість економістів відійшло від розуміння інтенсивності лише як концентрації капіталу на одній і тій самій земельній площі.

Витратна  концепція в умовах обмежених  виробничих ресурсів у ринковій економіці не є раціональною. Не можна вважати, що із зростанням витрат на одиницю земельної площі може автоматично збільшуватися вихід продукції. З досвіду діяльності сільськогосподарських підприємств 1966 — 1990 рр. відомо, що капітальні вкладення в сільське господарство колишнього СРСР, надходження мінеральних добрив, насиченість виробничими фондами та енергоресурсами збільшувалися в 4 — 5 разів, а виробництво продукції зросло лише в 0,7 рази.

В останній час відбулася переорієнтація поглядів вчених-економістів на інтенсифікацію, як на процес, повязаний лише із збільшенням  виробництва продукції, внаслідок  чого було висунуто результативну концепцію. Взявши за основу лише результат виробництва, прихильники цієї концепції допускалися помилки, оскільки недооцінювали роль витрат і капітальних вкладень у розвиток землеробства і тваринництва. Не можна збільшити обсяг виробництва продукції при незмінних витратах на її одиницю, не залучивши додаткових ресурсів.

Тому більшість економістів  трактують інтенсифікацію як концентрацію до оптимального рівня авансованого капіталу на одиницю земельної площі, що забезпечує випереджаюче збільшення виробництва продукції з цієї площі і підвищення раціональності вкладених ресурсів. Основною метою  інтенсифікації аграрних підприємств  є збільшення виробництва продукції, покращення її якості та зниження матеріально-грошових і трудових затрат на одиницю продукції  внаслідок якісного удосконалення  всіх сторін виробництва. Чинниками інтенсифікації можуть бути лише ті, які є продуктом НТП і забезпечують необхідне зростання ефективності підприємства.

З огляду на це, інтенсифікація — це соціально-економічний процес, спрямований  на збільшення виробництва продукції, підвищення її якості і зниження собівартості на основі впровадження у виробництво  нових засобів, нових технологій, нових сортів сільськогосподарських  культур і порід тварин, нових  форм організації праці та виробництва, підвищення кваліфікації кадрів тощо, що є складовою НТП.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва — основне джерело  утворення диференціальної ренти. Якщо землі мають однакову площу  і при однакових витратах дають  неоднаковий прибуток, то це пояснюється  відмінністю у родючості грунту, або в місцезнаходженні їх ділянок.

Надлишок прибутку, який одержують  за цих умов, становить диференціальну ренту І. Диференціальна рента ІІ утворюється завдяки ефективнішим додатковим вкладенням одну і ту ж  ділянку землі, тобто, завдяки інтенсифікації.

 

83) Області обмеження розвитку  організації.

Обмеження — це цільові установки, орієнтовані  на певні категорії, що характеризують філософію та етичні основи організації.

Основні види обмежень:

— ліквідність продукції, послуг — умова виживання організації

— збереження організації — збереження наявного в розпорядженні майна і трудових ресурсів

— незалежність — діяльність, повязана з реалізацією  рішень без впливу будь-якої сторони.

Збереження  авторитету означає відмову від вжиття заходів, які можуть завдати шкоди авторитету організації.

Вибір мети на вищому рівні організації, як правило, проходить такі етапи:

— пошук  мети

— аналіз

— випробування на реалізованість

— відбір мети

— розширення операцій для її здійснення

— процес здійснення

— внесення коректив.

 

 

86) Система показників оцінювання ефективності і якості менеджменту організації.

У менеджменті  термін ефективність — один з найчастіше вживаних і застосовується в тих випадках, коли йдеться про конкретне оцінювання. Застосування критерію ефективності до управлінських рішень тісно повязане з виживанням організації.

Критерій ефективності — це наближене вираження критерію раціональності у прийнятті рішення. Тому коли вимірюють чи оцінюють ефективність, потрібно знати, які або чиї цінності максимізуються. Визначивши їх, потрібно встановити, як виміряти ступінь досягнення цих цінностей. Наступне завдання — поєднання ступеня досягнення цінностей з конкретною практичною діяльністю, тобто прогноз того, які результати будуть досягнуті, якщо обрати саме цей варіант управління. А в кінцевому підсумку необхідно зіставити ці результати з витратами вибору.

Менеджмент  будь-якої організації безпосередньо  бере участь у розробці й затвердженні різних варіантів стратегії, визначає шлях розвитку нових і нових ринків, намічає перспективи просування на ринку та ін. Успіх чи провал цих заходів визначається такими чинниками:

• відповідністю  зовнішньому середовищу

• ефектом  часу

• швидкістю  й рішучістю

• ефективністю організаційної структури тощо.

Ці чинники можна назвати також критеріями ефективності менеджменту.

Головний  фактор, що визначає ефективність роботи компанії та правильність вибору товару, — його відповідність запитам споживачів. Якщо споживачі вважають, що запропонований товар не має конкурентної переваги, вони просто зігнорують його чи купуватимуть зовсім малу його кількість. Сьогодні, на думку споживачів, вдалою вважається компанія, яка задовольняє їхні потреби найефективніше. Потреби ринку формуються зовнішнім середовищем —- змінами в демографічній структурі населення, рівнем економічного добробуту, технологіями, політикою, а також змінами в культурі та цінностях.

Менеджерам  слід памятати, що зміни ринкового  середовища та, відповідно, запитів  споживачів — основне джерело  проблем компанії. Товар, який ідеально вписувався в ринкове середовище, поступово вступає в конфлікт з ним. Будь-яка компанія неминуче опиняється на грані краху внаслідок нездатності адекватно реагувати на постійні зміни. Щоб утриматися на хвилі успіху історія розвитку компаній доводить, що це надскладне завдання, менеджерам необхідно постійно вдосконалювати стратегію ведення бізнесу.

Ефективність і продуктивність — це дві концепції, на яких базується кожна стратегія.

Продуктивність  відображає зростання й повязує  результати обсяг виробництва, прибуток із затратами праця, вкладені активи. Вона визначається як внутрішній показник, який легко виміряти й за необхідності поліпшити.

Ефективність  повязана із задоволенням потреб споживачів і є зовнішнім показником, який важко виміряти. Продуктивність повязана із затратами, ефективність — з виявленням можливостей створення ринків. Пітер Друкер так передає їхню сутність і відмінності: Продуктивність дає змогу виконати все необхідне, а ефективність — знайти це необхідне.

На ринку для більшості компаній прагнення до високої продуктивності і скорочення витрат —

скоріше самоціль, ніж доповнення до ефективності. Ефективність ґрунтується на нововведеннях, тобто  виявленні нових джерел і засобів  задоволення потреб споживачів. Концентрація зусиль на зниженні витрат на сьогодні — безнадійне й застаріле заняття, якщо організація випускає товари, які не мають попиту на ринку. Менеджери повинні забезпечувати спрямування основних зусиль у зовнішнє середовище. Компанії слід бути передусім ефективною і лише потім — продуктивною.

Економісти  вживають більш точне визначення — економічна ефективність, тобто  такий стан справ, за якого неможливо  здійснити жодної зміни, яка більш  повно задовольняє бажання однієї людини, не перешкоджаючи задоволенню  бажань іншої людини. Ефективність визначається таким способом, який інколи називається ефективністю Паретто. В економічній літературі дискусійним  є підхід до розкриття поняття  ефективність. Одні автори ототожнюють  ефективність із результативністю, інші — виокремлюють результативність.

Результативність  управління — це міра точності управління, яка характеризується досягненням  очікуваного стану обєкта управління, мети управління або рівнем наближення до неї.

Можна вирізнити  такі чинники ефективності:

• досягнення економічного або соціального ефекту

• вираження  співвідношення між результатами виробництва, розподілу, обміну, споживання й витратами  ресурсів

• співвідношення корисного результату з певними затратами

• раціональність суспільних відносин у взаємозвязку з використанням ресурсів, виробництва, розподілу, обміну і споживання економічних  благ на різних управлінських рівнях.

Останнім  часом зявляються наукові праці, в яких пропонуються різні підходи до визначення ефективності системи менеджменту. Одним із цих підходів є визначення показників економічності апарату управління та його результативності.