Сучасний менеджмент

     Загальновизнано, що в центрі даної моделі має бути людина як особистість і головна продуктивна сила суспільства. Ця модель має бути водночас і жорсткою, і демократичною, принаймні у перехідний період. Жорсткість необхідна, щоб змінити ментальність трудових відносин і повернути їх у цивілізоване річище. Демократичність же має виходити з демократичної суті української людини і з необхідності сприяти розкриттю досі закріпаченого творчого потенціалу основної маси працівників.

     Менеджерська  революція в Україні можлива  за двох умов:

     – якщо сама влада зрозуміє її необхідність;

     – якщо держава та учасники системи бізнес-освіти і консалтингу підготують менеджерів до такої революції.

     Наразі  ж спостерігаємо, що ні президентські  структури, ні уряд, ні професійний  парламент, ні апарат міністерств і  державних комітетів в Україні  не роблять цього. І хоч би які видавалися укази і закони, вони не будуть дієвими, поки не забезпечуватимуться відповідними механізмами управління та кадрами, здатними повністю реалізувати ідею. Вихід один – спільними зусиллями представників української влади і менеджменту, не нехтуючи конструктивним потенціалом носіїв національної ідеї, сконструювати і запровадити нову форму вирішення проблем розвитку України.

     Таким чином, найвищі інстанції державного управління не повинні недооцінювати  чинник професіонала-менеджера. У менеджменті розвинутих країн названий чинник пов'язують з умінням керівника-менеджера сформувати (в рамках стратегічного менеджменту) механізм управління організацією «за метою і результатами». Серед усіх тенденцій світового менеджменту таке управління займає чільне місце, воно концентрує в собі всі інші тенденції і «школи» управлінської думки. Щодо України, то потрібно об'єктивно оцінити в загальнодержавному масштабі реальну потребу в керівних кадрах як сфери державного управління, так і сфери бізнесу в державному і недержавному секторах економіки з погляду поточних та перспективних потреб країни, розробити і реалізувати загальнодержавну програму задоволення цієї потреби. При цьому варто врахувати як тенденції розвитку світового менеджменту, так і ментальність українського народу. 
 

      РОЗДІЛ 2

     АНАЛІЗ  ТА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

     2.1 Ефективність управління

     Постановка  проблеми. Ефективність управління –  це комплексна та багатогранна категорія, питання якої, з одного боку, є  невід’ємним аспектом управління підприємством, а з іншого, вони не мають однозначних рішень. Ефективність, як відносна характеристика результативності управління, припускає можливість оцінювання та порівняння альтернатив (результатів, шляхів розвитку та ін.), що сьогодні набуває особливої актуальності та має ще багато дискусійних і невирішених питань, зокрема в частині розробки методології і системи показників виміру та оцінювання ефективності управління.

     Аналіз  останніх досліджень показав, що більш  детально та комплексно оцінку ефективності управління підприємством представлено за  системним підходом [1, с. 23; 2, с. 131; 3, с. 336; 4, с. 804; 5, с. 483]. Але і він має значні недоліки, які проявляються як у відсутності єдиного погляду на склад елементів системи управління, так і на склад показників, які пропонується застосовувати при оцінюванні ефективності управління. Все це приводить до існування великої кількості процедур такої оцінки, що ніяк не допомагає реальному їх використанню. 

     Метою статті є розробка системи показників оцінки ефективності управління підприємством на базі системного підходу, яка б задовольняла таким вимогам як зручність оцінювання, корисність та багатоаспектість використання його результатів. 

     Виклад  основного матеріалу. Підприємство є відкритою системою, яка взаємодіє із зовнішнім середовищем, тому оцінювання ефективності управління підприємством має проводитися на основі оцінок зовнішньої та внутрішньої ефективності управління. Оцінювання зовнішньої ефективності управління підприємством ґрунтується на оцінці рівня збалансованості інтересів підприємства та груп суб’єктів зовнішнього середовища, з якими воно взаємодіє (інвесторами, споживачами, постачальниками, органами, що регламентують, та конкурентами). Це дозволило виділити п’ять складників оцінки за цим напрямом та сформувати систему показників за кожним із них.

     Оцінювання  внутрішньої ефективності управління підприємством має ґрунтуватися на узагальненій оцінці ефективності за окремими елементами, що складають  цілісну систему управління підприємством. До елементів внутрішньої структури системи управління підприємством відносять керовану підсистему, яку складають управлінський персонал, організаційна структура управління, технології управління та організаційна культура, та керуючу, до складу якої увійшли управління операційною, фінансовою, маркетинговою, інноваційною та інвестиційною видами діяльності, а також управління персоналом підприємства. Отже, внутрішня ефективність управління підприємством оцінюється за оцінками чотирьох складових ефективності керуючої підсистеми та шістьма складовими ефективності керованої підсистеми управління. Виділені складники оцінки ефективності управління підприємством дозволяють визначити перелік відповідних показників оцінки.

     Ефективність  – це комплексна характеристика управління підприємства, яка відображає ступінь досягнення цілей його діяльності, то в її оцінюванні має бути застосована система показників, побудова якої відбувається при дотриманні певних умов. По-перше, для більшої інформативності до системи оцінки ефективності управління мають виключатися лише відносні показники, які можуть не підпадати під стандартне визначення ефективності управління як співвідношення результату управління та витрат (ресурсів) на управління. По-друге, для відображення цілей діяльності підприємства кожний показник системи оцінки ефективності управління повинен мати граничне значення. По-третє, для врахування чинника часу для кожного показника поряд з його констатуючим значенням має визначатися його динаміка.

     Показники оцінки ефективності управління підприємством поділяються на кількісні та якісні. Кількісні показники визначаються шляхом розрахунку та застосовуються в оцінюванні таких складників ефективності управління як ефективність керуючої підсистеми управління (оцінювання ефективності управлінського персоналу, організаційної структури управління, технології управління) та ефективність керованої підсистеми. Кількісні показники поділяються на показники-стимулянти, показники-дестимулянти та показники діапазону. Значення показників-стимулянтів пропорційно впливає на рівень ефективності управління підприємством, тобто чим вищим є значення показника, тим більш високим є рівень ефективності управління підприємством. Значення показників-дестимулянтів упливають на рівень ефективності управління підприємством у зворотному напрямі. Тобто чим вищим є значення показника, тим нижчим є рівень ефективності управління. Показники діапазону характеризуються наявністю певного діапазону значень. В цьому разі рівень ефективності управління буде найбільшим, якщо визначене значення показника збігається з вищим граничним значенням. Якщо результат показника вищий або нижчий за граничне значення, то рівень ефективності буде знижуватися у міру віддаленості від діапазону найбільш сприятливого значення показника.

     Якісні  показники отримують шляхом експертних оцінок. Їх застосовують в оцінюванні ефективності організаційної культури в межах визначення ефективності керуючої підсистеми управління та в оцінюванні зовнішньої ефективності управління підприємством за всіма складниками. Експертні оцінки мають проводитися за допомогою анкетування. Кожна складова оцінки зовнішньої ефективності управління має визначатися незалежними експертами та експертами від підприємства при обов’язковому встановленні збігу оцінок.

     Кількісні та якісні показники мають встановлюватися не менш ніж за два звітних періоди, що дає можливість визначати їх констатуюче значення та динаміку з метою врахування чинника часу при оцінюванні ефективності управління підприємством. Констатуюче значення показника визначається за алгоритмом розрахунку, а динаміка – за темпом приросту показника відповідно до попереднього періоду.

     2.2 Методи аналізу фінансово-економічної діяльності підприємства

     У нових умовах формування ринкових відносин, функціонування підприємств із різними  формами власності необхідно шукати нові шляхи підвищення ефективності суспільного виробництва, а також уміло використовувати економічні методи керування підприємством.

     У цьому зв’язку зростає роль економічного аналізу, що є функцією керування. Такий  аналіз дозволяє одержати нові характеристики досліджуваного об’єкта дослідження і застосувати обґрунтоване управлінське рішення, що веде до досягнення мети об’єкта.

     В сучасних умовах необхідна система  знань про основи економічного аналізу  фінансово-економічної діяльності, його методах і методології, вміти використовувати економіко-логічні й економіко-математичні методи і моделі при вивченні економічних процесів, що відбуваються на виробничих підприємствах, навчитися методики аналізу головних показників, що характеризують господарську діяльність підприємства, з метою прийняття обґрунтованих управлінських рішень.

     Це  дозволить освоїти методику і  методологію побудови аналізу і  використання у своїй практичній діяльності моделей об’єкта дослідження, а також придбати навички практичної роботи з ними, направити творчу думку на удосконалювання організації і методики економічного аналізу відповідно до вимог теорії і практики ринкового господарства.

     Володіння прийомами і методами економічного аналізу створює підґрунтя для  розвитку їх економічного мислення, набуття здатності сприймати економічні процеси, що відбуваються на підприємствах (а також в інших об’єктах управління) у всій їх багатогранності і взаємозумовленості.

     Це  особливо важливо в умовах розвитку і поглиблення ринкових засад  в нашій економіці, які об’єктивно ускладнюють завдання у сфері прийняття управлінських рішень на кожному підприємстві, на кожному об’єкті управління.

     В основі методології фінансово-економічного аналізу лежить діалектичний метод, тобто економічні явища, що вивчаються, аналізуються, розглядаються у зв’язку і взаємозалежності, русі і розвитку. Застосування діалектичного підходу до вивчення цих явищ викликає до життя такі найхарактерніші особливості методу аналізу фінансово-господарської діяльності підприємств.

     По-перше, це системний підхід до аналізу економічних явищ і процесів, який виявляється у комплексному вивченні взаємопов’язаних економічних, організаційних, технічних та інших факторів, у застосуванні системи показників для аналізу.

     По-друге, це широке використання логічних методів, а саме: дедукції та індукції.

     Дедукція  — такий метод вивчення економічних  явищ, коли нові знання про об’єкт здобувають шляхом переходу від загальних фактів до окремих висновків.

     Індукція  — навпаки, такий логічний метод, за якого міркування ведеться від окремих, поодиноких фактів, положень до загальних висновків. Наочним прикладом використання дедуктивного підходу є розв’язання аналітичної задачі, суть якої зводиться до виявлення причин (факторів), що зумовили той чи інший фінансовий результат діяльності підприємства, наприклад прибуток: спочатку визначають суму прибутку, показники його динаміки, відповідність запланованому рівневі тощо, а далі — всі фактори, які забезпечили саме такий кінцевий результат.

     Інша  аналітична задача — визначення резерву зростання того чи іншого економічного показника, хоча б того самого прибутку: вона потребує вивчення окремих шляхів досягнення вищого результату за рахунок, наприклад, кращого використання засобів праці, предметів праці, скорочення простоїв, удосконалення технології, маркетингових програм тощо. Вона потребує індуктивного підходу, який забезпечує визначення загального резерву зростання (у нашому випадку — прибутку) за рахунок різноманітних факторів, які його формують.

     По-третє, вивчення причин, які спричиняють зміни тих чи інших явищ економічного життя, оскільки всі явища обумовлені причинно-наслідковою залежністю.

     Мистецтво аналітика полягає в умінні відшукати  найсуттєвіші причини, які найбільшою мірою вплинули на той чи інший  результат.

     По-четверте, аналіз передбачає не тільки виявлення напрямків впливу різних причин (факторів) на той чи інший економічний показник, а й надання кожному з цих напрямків конкретної цифрової визначеності і, по можливості, представлення характеру цього впливу у формалізованому вигляді, тобто математично, через певні функції, моделі.

     І, нарешті, по-п’яте, матеріали фінансово-економічного аналізу повинні вміщувати інформацію, яка була б здатна служити базою  для прийняття управлінських  рішень, спрямованих на розробку проектних  варіантів розвитку підприємства, на підвищення ефективності діяльності за рахунок мобілізації резервів, виявлених аналізом.

     Серед традиційних статистичних методів  і прийомів, за допомогою яких здійснюється аналітична обробка (головним чином  первісна), найпоширеніші такі:

     використання  абсолютних і відносних величин;

     використання  середніх величин;

     порівняння;

     побудова  рядів динаміки;