Удосконалення ЗЄД сільськогосподарського підприємства через екологічну складову

Незважаючи  на категоричність у даному питанні, ЄС активно бере участь у розробці міжнародних норм з регламентації  біотехнологій і поширення виробленої на їх основі продукції. Він, зокрема, приєднався до Протоколу, який підписано в Найробі 24 травня 2000 р. На основі цього документа  держави розробляють національні  законодавства щодо порядку вирощування, ввезення, тестування, використання і  продажу генетично модифікованої  продукції. Спільним для всіх названих документів є вимога обов'язкового маркірування даного виду продукції. Проте  й у цьому випадку серед  країн ЄС немає повної єдності. Так, Іспанія і Португалія не тільки вирощують, а й експортують генетично  модифіковану сою. У цілому ж основна  лінія конфронтації позначається між  США та ЄС. Для більшої переконливості своїх добрих намірів у відношенні до громадян Америки та решти людства Конгрес США зобов'язує розробників нових видів трансгенної продукції присягнути в тому, що це продовольство не завдасть шкоди людському організмові або тваринам.[28]

Аналіз  тенденцій, які склалися на межі тисячоліть, дозволяє припустити, що американці вже  розробили стратегію просування генетично модифікованої продукції  на світові ринки, включаючи європейські. Так, за визнанням румунських спеціалістів, американці кваліфікують Румунію як сільськогосподарську зону, яка становить  максимальний інтерес для Європи. Американські фірми, що працюють у Румунії (Monsanto, Pioneer, Novartis, Aventis), мають найбільші  досягнення у сфері генної інженерії. Передбачається, що за їх допомогою  в країні будуть створені зразкові ферми, мета яких - поставка генетично  поліпшеного насіння до Європи, а  також на азіатські ринки. При  цьому відкрито критикується позиція  європейських комісарів за їх консерватизм у питанні про розвиток біотехнологій. Більше того, їх звинувачують у тому, що саме внаслідок політики, яка  ними проводиться, Румунія перетворилася  на "аграрну колонію" Європи. Свідченням того, що Румунія зайняла в протистоянні, яке пов'язане з розвитком біотехнологій, проамериканські позиції, виступає, передусім, той факт, що Національна  комісія з екологічної безпеки  дала дозвіл на імпорт, вирощування  та торгівлю генетично модифікованими сортами картоплі, сої та кукурудзи. Дане рішення підтримали Міністерство сільського господарства і продовольства, Міністерство охорони здоров'я, Комітет  захисту прав споживачів Румунії.[2]

Аналогічні  позиції поділяє й Чехія. У  Празі, зокрема, функціонує представництво компанії Monsanto, яке координує діяльність всіх її філій у Південно-Східній  Європі, а також частково в Африці та Азії. Країни - кандидати на вступ  до ЄС не можуть розвивати свій аграрний сектор, ґрунтуючись на дорогих технологіях, які застосовуються в Західній Європі. Через це вони приречені на серйозне відставання від своїх партнерів  по Спільному ринку. Не випадково, що для цих країн біотехнології, які поширюються американцями, є більш привабливими, хоча це також може стати непереборною перешкодою в їх прагненні набути статусу повноправних членів Союзу. За існуючими оцінками, сумарний додатковий економічний ефект від вирощування трансгенної продукції порівняно з класичними технологіями становить понад 30%.[49]

Для східноєвропейських країн, які далеко не повністю використовують виробничий і експортний потенціал  аграрного сектора, подібний приріст  економічного ефекту може виявитися  не таким істотним, як для розвинутих держав. Проте, на наш погляд, переваги генетично модифікованої продукції  полягають у тому, що вона приводить  до змін у якісних характеристиках  торгівлі продовольством на світовому  ринку.[34]

Традиційно  сільськогосподарська продукція виступає на ринку як товар з низьким  вмістом доданої вартості. Основна  ж боротьба в міжнародній торгівлі ведеться саме за додану вартість. Отже, на ефективність експорту продовольства  особливо впливають такі економічні підойми, як субсидування його виробництва, виплата премій експортерам, застосування тарифних обмежень. Тому не випадково, що статистика ЄС веде облік питомої  ваги субвенцій не у вартості товару в цілому, а саме у його доданій  вартості. Наприклад, у Бельгії ця величина становить 6-7%, у Франції - 9-10, у Голландії - 7-8, у Німеччині - 8-14%. Фінансова підтримка сільськогосподарських  товаровиробників, по суті, допомагає  у привласненні доданої вартості. Згаданий ефект у 30% безпосередньо  сприяє зростанню змісту доданої  вартості у товарі. Більше того, продовольство  значною мірою стає наукомісткою продукцією. Це, у свою чергу, дає  підстави припускати, що генна інженерія  є вирішальним фактором у боротьбі за панування на продовольчому ринку. Саме цим можна пояснити ту поспішність, з якою проводяться роботи з просування трансгенної продукції, хоча спеціалісти  допускають масу негативних наслідків  у результаті її споживання.[38]

Країни  ЄС, захищаючи свої ринки від продукції  з генетичними мутаціями, не відмовляються від розвитку генної інженерії. За наявною інформацією, наукові дослідження тут ведуться в напрямі поліпшення властивостей рослин так званого другого покоління, які мають промислове призначення. У цьому зв'язку вирішуються проблеми істотного поліпшення поживних властивостей сільськогосподарської продукції, збільшення вмісту в ній протеїну, коригування пропорцій між такими компонентами, як амідон, цукор, олії. У цьому напрямі розв'язується також проблема подолання дефіциту вітамінів. Проте, судячи з усього, ЄС ще не готовий до повноцінної конкуренції із заокеанськими компаніями у даній сфері та використовує для цього обмежувальні заходи. Конкуренти ж користуються тим, що країни-кандидати мають свободу вибору аграрних технологій, а це, у кінцевому підсумку, може виявитися надто дійовим для проникнення на західноєвропейські ринки.[43]

Прихильники генної інженерії зазначають, що протягом останніх 50 років сільськогосподарські виробники у прагненні підвищити  прибутковість своїх господарств  використовували досягнення хімії. Це привело до відчутих результатів, і незабаром хімія стала засобом  підвищення врожайності, боротьби з  шкідниками, бур'янами та хворобами  рослин. Проте при цьому ціна виявилася  надто високою: постраждала якість продукції, забруднюються води, порушено екологічну рівновагу ґрунту. Хімізація  також веде до зникнення багатьох видів тваринного світу. Нині аграрії  для своїх потреб можуть придбати у вільному продажу понад 200 тис. хімічних продуктів, і щороку ця цифра  збільшується на 1000-2000 найменувань. За даними ООН, лише у результаті отруєння пестицидами у світі щороку помирають  близько 20 тис. чол.. Ще більше тих, хто  внаслідок хімічної інтоксикації страждає від хронічних захворювань.

Розвиток  генної інженерії, по суті, згортає  процес хімізації аграрного сектора. Через це основними противниками поширення нових технологій у  сільськогосподарському виробництві  мають виступати хімічні концерни, які поставляють добрива, гербіциди  та пестициди. Насправді ж саме в  їх лабораторіях у процесі удосконалення пестицидів дійшли висновку, що генна інженерія повністю революціонізує агротехнічне мислення та зупинити розвиток наукового прогресу на даному напрямі неможливо. Такий висновок став серйозним підґрунтям для того, щоб хімічні концерни почали масштабні роботи у сфері генної інженерії. Більше того, вони успішно змагаються з профільними науковими центрами. Всупереч очікуванням, боротьба хімічних концернів з дослідними центрами у сфері біотехнологій ведеться за першість у розробках, а не з тим, щоб перешкодити поширенню їх діяльності. Не випадково значні досягнення у сфері вирощування трансгенних рослин спостерігаються в лабораторіях великих хімічних і фармацевтичних компаній - таких, як Novartis, Astra Zeneca, Aventis. Вони не поступаються перед компаніями, що спеціалізуються на вирощуванні та поліпшенні насіння, серед яких виділяються Pioneer, Dupont, Dow Agrociens.[42]

Так звану "антигенетичну кампанію" ініціювали більш великі сили. Біологічна революція  суперечить, насамперед, інтересам  нафтових компаній, які ризикують  втратити великий сегмент ринку. За наявними підрахунками, їх збитки у  світовому масштабі можуть обчислюватися  трильйонами доларів. Це протистояння ще більше ускладнює весь комплекс суперечностей, які складаються  навколо розробки, вирощування і  поширення генетично модифікованої  продукції. Більше того, суворо засекречено  роботи не тільки в дослідницькій  сфері, а й у частині просування даної продукції на ринки. Це істотно  ускладнює вироблення адекватної державної  політики країнами, які розглядаються  як потенціальні споживачі такої  продукції.[29]

До останніх можна віднести й Україну. У стратегічному  плані щодо даної проблеми (втім, як і щодо інших, не менш значущих проблем  глобального характеру) наша країна вже сьогодні повинна зробити  вибір між американською та західноєвропейською  позиціями. Дуже важливо, щоб наслідки поширення генетично модифікованого продовольства, які можуть проявитися через кілька десятиліть, були усвідомлені  всіма потенціальними споживачами, всім суспільством. Звичайно, що в умовах нашої країни (через невисокий рівень доходів населення) на перший план виступають поточні проблеми, і мало хто замислюється про майбутнє. Проте вже сьогодні відомо, що на наших ринках у деяких ковбасних і кондитерських виробах, консервах, прохолодних напоях, солодких йогуртах тощо міститься генетично модифікований компонент. Отже, назрілою необхідністю є маркірування таких видів товарів. Це стане першим кроком у забезпеченні гласності та у залученні громадськості до даної проблеми. Нині ж можна констатувати, що таке значуще питання не повинне вирішуватися лише вузьким колом службових осіб, оскільки багато з них можуть виявитися заінтересованими.[13]

3.2 Роль  екологічного фактору у встановленні  ціни та маркетинговій політиці

Науково обґрунтованою і перспективною  формою відшкодування екологічних  витрат є всебічне урахування еколого-економічних  показників (вимірників) у механізмі  ціноутворення. За умов ринкової економіки  роль цін на товари і послуги важко  переоцінити, оскільки вони відбивають наявність дефіциту виробничих і  природних ресурсів продовольчого  призначення і споживчих товарів. В ідеалі ціни мають покривати  витрати на виробництво товарів, які формуються на основі співвідношення попиту та пропозиції. З цього погляду, ціна конкретного товару визначається не тільки кількістю витрат, необхідних для його виробництва, але і тією користю, що він може приносити. Це забезпечує ефективність і економічність використання наявних дефіцитних ресурсів продовольчого  призначення.[37]

Державне  регулювання цін з урахуванням  екологічного фактору є системою організаційно-економічних заходів, які проводяться урядовими органами, що найбільш повно відбивають екологічні витрати виробництва на основі відповідної зміни рівнів цін для подолання економічних та соціально-екологічних суперечностей, пов’язаних із забрудненням, навіть деградацією аграрних ресурсів продовольчого призначення довкілля й одночасно раціональним використанням природних ресурсів продовольчого призначення, включаючи природні.[40]

Регулювання цін з урахуванням екологічного фактора можна представити і  як систему впливу на ціни, за допомогою  якої створюються якісно нові умови  для прояву дії закону вартості відповідно до даної економічної й екологічної  ситуації. Екологізація ціноутворення  включає регулювання цін на продукцію  природокористування з урахуванням  природно-ресурсного потенціалу країни, регіонів з метою більш повного  відображення в ній інтегрованої суспільної вартості природних ресурсів продовольчого призначення, їхньої обмеженості (дефіцитності) і соціально-екологічного значення.

У практиці встановлення цін найбільшого  поширення набули такі види цінових  знижок: за кількість придбаної продукції, за швидкість платежів, сезонні, дилерські, знижки за комплексну закупку товарів, товарообмінний залік та інші.[15]

Для збільшення реалізації продукції  в  умовах екологізації виробництва СП “Український сільськогосподарський холдинг” необхідно провести заходи по стимулюванню покупців у придбанні товарів. Таким чином розробимо систему цінових знижок за кількість придбаної продукції.

Знижка  за кількість придбаної продукції  – це зменшення ціни для покупця, який купує партію товару, розмір якої перевищує певну величину. Така знижка, як правило, встановлюється у відсотках  зменшення номінальної (прейскурантної) ціни. Надання кількісної знижки пояснюється  тим, що продаж товарів великими партіями веде до зменшення реалізаційних  витрат, які пов’язані з організацією продажу, транспортуванням продукції  та її зберіганням. Тому величина цих  знижок має не перевищувати суми економії витрат продавця, яка викликана реалізацією  товару значними партіями.

Визначаючи  мінімальну партію товару, при перевищенні  якої буде надана знижка, використаємо формулу беззбитковості зміни продажу  внаслідок зменшення ціни. При  цьому межею кількісної знижки по кожній партії товару є сума економії, яка отримана від її реалізації.[31]

                   ∆Qц = *100 ,                                                              (3.2)

де ∆Qц - беззбиткова  зміна продажу за рахунок зміни  ціни, %;

∆Ц  - зміна ціни виробу (+ підвищення, - зниження), грн.;

Цн  – нова ціна (ціна після зміни),грн.;

Зв -   змінні витрати на одиницю  продукції, грн.

Початково плануємо встановити 2% знижку на партію товару, розмір якої перевищує 50 тис. виробів, ціна одиниці продукції становить 0,20 грн., а змінні витрати в її складі дорівнюють 0,10 грн., то беззбитковий приріст внаслідок зменшення  ціни на 2 %, або на 0,004 грн. становитиме 4,2 %

*100 = 4,2 %;

беззбитковий  приріст внаслідок зменшення  ціни на 5 %, або на 0,01 грн. становитиме 11,1 %

*100 = 11,1 %;

  беззбитковий приріст внаслідок  зменшення ціни на 8 %, або на 0,016 грн. становитиме 19,0 %

*100 = 19,0 %;

беззбитковий  приріст внаслідок зменшення  ціни на 12 %, або на 0,024 грн. становитиме 31,6 %

*100 = 31,6 %;

  За умови  знижки з ціни, реалізація кожної одиниці товару, що буде перевищувати мінімальну  партію, буде приносити підприємству  додатковий прибуток. Одержання  прибутку досягається тим, що  падіння доходу від зниження  ціни буде перекриватися прибутком  від збільшення обсягу продажу,  яке викликане введенням знижки (додаток М).

Тут повинна  враховуватися та обставина, що в  перехідній економіці внутрішні  приватні джерела фінансування знаходяться  у початковій стадії розвитку. Діючі  джерела фінансування звичайно переорієнтуються на більш короткострокові, менш ризиковані капітальні витрати в порівнянні з вкладеннями в природний  базис економіки.