Удосконалення ЗЄД сільськогосподарського підприємства через екологічну складову

Змістовний  аналіз основних угод СОТ свідчить про активізацію уваги світової громадськості до проблем охорони  природи і збереження НПС. Оскільки вирішальний раунд переговорів  завершено, то пріоритет природоохоронної політики слід визнати невід'ємною  рисою сучасної міжнародної торгівлі. Наприклад, Статут СОТ визначає загальне позитивне ставлення до проблеми, а також обумовлює можливі  порушення принципів функціонування СОТ і створення бар'єрів у  міжнародній торгівлі, визначених природоохоронними  вимогами. Застосування цих бар'єрів є потенціально можливим як щодо продукції  однієї товарної групи, виробленої в  різних країнах, так і щодо всієї  продукції, що надходить на внутрішні  ринки країн-учасниць. Виняток становлять лише випадки, обумовлені у ст. XX (п. b, q) "Загальні винятки" Генеральної  угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ1947), у яких загальноприйняті правила  можуть обґрунтовано порушуватися. Застосовувані  в цих випадках дискримінаційні  заходи пов'язані із захистом життя  і здоров'я людей, а також тварин і рослин, з охороною природних  ресурсів за умови обмеження власного виробництва, якщо воно завдає шкоди  НПС.[22]

Регулюючи значний перелік питань торгової політики, ГАТТ включає всього лише одну статтю (ст. XX), яка розвиває природоохоронні  аспекти. У даній позиції вказано  відповідні обмеження на доступ на ринок продукції, яка справляє негативний вплив на НПС і на людину. Факт такого впливу продукції - як, втім, і  відсутність альтернативних заходів  щодо його усунення - має бути доведеним. З урахуванням міжнародного визнання необхідності раціональної взаємодії  екології та торгівлі екологічні вимоги до продукції можуть бути визнані  цілком обґрунтованими. Структурно даний  документ містить статті, які потенціально пов'язують торгові відносини з  екологічною політикою. Аналогічна стаття присутня у Генеральній угоді  з торгівлі послугами (ГАТС). Експертами відзначається недостатня розробка у даному документі природоохоронних проблем. За ч. І, ст. І, п. З (Ь, с) угоди, послуги "включають будь-який вид послуг у будь-якому секторі за виключенням  послуг, які надаються при виконанні  функцій державної влади, але не на комерційній основі". Відповідно до ч. VI, ст. XXVIII, п. Ь, "поставка послуги" означає виробництво, розподіл, збут, продаж і доставку послуги. У додатках (як у невід'ємній частині угоди) регулюється порядок надання авіатранспортних і фінансових послуг, послуг морського транспорту і телекомунікацій.[40]

У прямому  взаємозв'язку з Угодою з сільського господарства перебуває Угода із застосування санітарних і фітосанітарних заходів (УСФЗ), визнання та прийняття  якої в обов'язковому порядку визначені  як необхідні для всіх членів СОТ (ч. VIII, ст. 14 Угоди з сільського господарства). УСФЗ являє собою правила щодо застосування положень ГАТТ 1994, які  мають відношення до використання санітарних і фітосанітарних заходів, і призначене для поліпшення здоров'я людей, тварин і фітосанітарної ситуації (преамбула). Якість і безпека вироблюваної сільськогосподарської  продукції, що визначають обсяг споживання в умовах лібералізації торгівлі та дотримання режиму загального сприяння, мають бути гарантовані споживачеві. Водночас певне розходження вимог  до якості однієї й тієї самої продукції створює бар'єри у торгівлі. Йдеться про ті складові якості, які безпосередньо пов'язані з життям і здоров'ям споживачів, тобто про всі санітарні та фітосанітарні заходи, які можуть прямо або непрямо справляти негативний вплив на міжнародну торгівлю (ст. І). Угода ж із застосування санітарних і фітосанітарних заходів дозволяє організувати, здійснювати і вдосконалювати роботу щодо запобігання ситуаціям, небезпечним для життя і здоров'я людини. По суті, за ефективністю дії ця угода може бути прирівняна до результатів реалізації природоохоронних проектів і програм, які забезпечують стійкість НПС і благополуччя нації.[23]

Вклад держави  у вирішення глобальних проблем  охорони НПС залежить не тільки від  реалізації природоохоронних програм  у національних масштабах, але й  від обґрунтованості застосовуваних протекціоністських інструментів торгової політики. Пакет офіційних документів СОТ містить ряд угод, які справляють опосередкований вплив на природоохоронні  проблеми. Так, Угода з технічних бар'єрів у торгівлі визнає як дійові обмежувачі міжнародного торгового обміну технічні регламенти (ТР), стандарти і процедури оцінки відповідності. Під дію цієї угоди підпадають усі товари, включаючи промислові та сільськогосподарські (ст. 1, п. 1.3 і 1.5). При цьому положення угоди не застосовуються до санітарних і фітосанітарних заходів у тому розумінні, в якому їх визначено у Додатку А Угоди із застосування санітарних і фітосанітарних заходів. Трактування загальних термінів, наведених у Додатку 1 Угоди з технічних бар'єрів у торгівлі, відповідає визначенням, прийнятим ООН і міжнародними органами із стандартизації. Природоохоронний характер документа закладено у трактуванні та застосуванні ТР, стандарту і процедури оцінки відповідності, наведених у Додатку 1. Зокрема, ТР визначає характеристики товару і пов'язані з ним процеси та методи виробництва. Він може також містити вимоги до термінології, позначень, упаковки, маркірування або етикетирування тією мірою, якою вони застосовуються до товарів, процесів або методів виробництва. Стандарт містить правила, керівництва або характеристики, які призначені для загального і багаторазового використання у відношенні до товарів, процесів або методів виробництва, але дотримання яких не є обов'язковим. Процедуру оцінки відповідності націлено на визначення міри виконання вимог, які містяться у ТР і у стандартах. Згідно з положеннями ст. 2 (п. 2.1 і 2.2) відносно ТР, імпортованим товарам надається режим, не менш сприятливий, ніж той, який надається подібним товарам національного походження. Це означає, що ТР не повинні розроблятися, прийматися і застосовуватися у такий спосіб, щоб створювати перешкоди у міжнародній торгівлі або призводити до їх створення. ТР не повинні справляти на торгівлю більш обмежувальну дію, ніж це необхідно для цілей національної безпеки, захисту життя і здоров'я людей, тварин і рослин або охорони НПС. Якщо ТР визначається для таких цілей, то вважається, що він не створює зайвих перешкод у міжнародній торгівлі (ст. 2, п. 2.5). В іншому випадку ризик використання товарів оцінюється з урахуванням наявної науково-технічної інформації, відповідної технології або передбачуваного кінцевого використання цих товарів. Зауважимо, що, згідно із ст. 12 (п. 12.4), для країн, які розвиваються, визнається доцільність прийняття певних ТР, стандартів або процедур оцінки відповідності з урахуванням збереження місцевої технології, методів і процесів виробництва, які відповідають потребам розвитку цих держав. Тому загальновизнано, що від країн, які розвиваються, не слід очікувати використання як основи для їх ТР і стандартів тих з міжнародних стандартів, які не відповідають потребам, а також технічним і соціально-економічним умовам їх розвитку. Усе це свідчить про можливість використовувати вказані технічні бар'єри з природоохоронними цілями, виключаючи будь-який режим дискримінації, що кореспондує з положеннями ГАТТ 1947 (ст. І, III, XX).

Підбиваючи  підсумки аналізу нормативно-правової бази функціонування СОТ і реалізації в ній природоохоронних положень, можна виділити деякі ключові  вимоги міжнародної торгівлі:

• суспільне визнання глобального характеру екологічних проблем, що відображено в офіційних документах СОТ;
• більш повне, відповідне існуючим реаліям, відображення природоохоронних проблем у пакеті офіційних документів;
• системний підхід країн-учасниць до вирішення екологічних проблем і формування національної екологічної політики з позицій глобальних інтересів;
• вирішення природоохоронних проблем на основі інтеграції з політикою та принципами функціонування СОТ;
• диференційований підхід до оцінки місця у міжнародній торгівлі країн, які розвиваються, та визначення ставлення до них країн-лідерів, подолання бідності як найважливішого фактора стагнації суспільства і деградації НПС.[17]

Гострота  екологічних проблем спонукає світове  співтовариство до розробки нормативної  бази СОТ, адаптованої до дії міжнародних  природоохоронних конвенцій, протоколів і угод, присвячених різним напрямам глобальних екологічних процесів. Наявність  значної кількості подібних міжнародних  правових документів відображає складність і багатоаспектність міжнародних  проблем охорони НПС, а також  їх роль у забезпеченні сталого розвитку. Об'єднати вказані позиції в окремому офіційному документі СОТ досить складно.[21]

Розвиток  світової торгівлі йде шляхом подальшої  лібералізації. Прискорення цих  процесів пов'язане з відкриттям національних ринків для нових видів  товарів і послуг, і в тому числі - екологічно небезпечних. Двоїстий характер лібералізації має як позитивні  ефекти у розвитку торгової політики, так і негативні наслідки для  НПС. Ліквідація цих наслідків передбачає створення не тільки інтегрованої національної системи законодавчо-правового забезпечення захисту природи, що кореспондувала б з нормами і правилами  СОТ, але й дійового цільового  інструментарію, застосування якого  дозволить підтримувати екологічний  баланс. Наявність нормативної бази для регулювання природокористування  та охорони НПС забезпечить Україні підготовлене входження до складу членів СОТ і, крім того, слугуватиме гарантом послаблення негативних наслідків від лібералізації торгівлі, а також підтримання екологічної безпеки життєдіяльності населення.[32]

Базуючись на загальних висновках, отриманих  у результаті аналізу інституціонального забезпечення взаємозв'язку зовнішньоторгової  та екологічної політик, можна окреслити  шляхи адаптації законодавства  України до норм і правил СОТ, а  також першочергові стратегічні  кроки щодо формування екологічної  спрямованості торгової політики:

• підтвердження участі України у глобальних природоохоронних процесах і локальних домовленостях, що свідчить про активну позицію та схильність країни до вирішення глобальних екологічних завдань;
• забезпечення інтеграції нормативно-правових положень національної зовнішньоторгової та екологічної політик, визначення їх взаємовпливу;
• розробка інструментів реалізації екологічної політики у міжнародній торгівлі та механізмів цільового використання коштів як результату нарощування обсягів зовнішньої торгівлі;
• розподіл прав і обов'язків щодо відстоювання національних позицій спірних проблемах екологічного характеру;
• перехід до екологізації виробництва як основи для екологічно безпечної торгівлі та реалізації екологічних імперативів сталого розвитку.[27]

Аналіз  національних зовнішньоторгового та екологічного законодавств свідчить про відособленість цих двох сфер правового поля, оскільки екологічне законодавство не порушує  проблем міжнародної торгівлі, а  правове забезпечення зовнішньоторгової  діяльності суб'єктів господарювання мало пов'язане з проблемами охорони  НПС. Зокрема, Закони України, що регулюють  міжнародну торгівлю ("Про митний тариф України", "Про захист національного товаровиробника  від демпінгового імпорту" (ст. 2, п. 2), "Про застосування спеціальних  заходів щодо імпорту в Україну" (ст. 2, п. 2), "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту" (ст. 2, п. 4; ст. 9, п. 3; Додаток 4, п. 12), "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції"), практично не враховують екологічних параметрів у міжнародних торгових відносинах. У названих статтях цих законів зазначено лише, що вони не виключають використання заходів, застосовуваних у рамках ГАТТ і СОТ. І тільки Додаток 4 має спільні моменти з Угодою з субсидій і компенсаційних заходів. Національну законодавчу базу можна розглядати як вимушений захід захисту від чинних правил СОТ, а не як результат законодавчих ініціатив у сфері правового регулювання екологізації міжнародної торгівлі. Чинні Укази Президента України "Про додаткові заходи щодо прискорення вступу України до Світової організації торгівлі" та "Про концепцію трансформації митного тарифу України на 1996-2010 роки відповідно до системи ГАТТ/СОТ" націлені на вирішення конкретних проблем інтеграції країни у міжнародний торгово-економічний простір і природоохоронних проблем не порушують.

Таким чином, пакет угод СОТ щодо забезпечення екологічної безпеки у міжнародній  торгівлі створює передумови, визначає умови і фіксує ключові позиції  інтеграції країн - учасників організації  у вирішенні глобальних екологічних  проблем. У національному законодавстві  має бути забезпечена відповідність  цим документам за всіма природоохоронними  моментами, інакше процес приєднання України  до СОТ буде дуже проблематичним, оскільки не принесе нашій державі очікуваних вигод. Однак декларативного визнання проблеми і підтвердження участі у її вирішенні не досить. Необхідними  є реальні кроки країни у напрямі  формування інституту екологічного управління та спеціалізації, яка б  відповідала вимогам міжнародної  торгівлі. Ці завдання і визначать  перспективи подальшого наукового  пошуку на найближче десятиріччя.[36]

2  Дослідження  впровадження екологічних продуктів  в Україні на прикладі СП  «Український сільськогосподарський  холдинг»

2.1 Екологізація  як актуальний напрямок розвитку  економіки

У другій половині XX ст. екологізація суспільного розвитку стала об'єктивною необхідністю. Незадовільні темпи її зростання призвели до глобальних екологічних змін, які стали загрозою для існування земної цивілізації. Про це свідчать численні наукові праці з різних аспектів природокористування. Ситуація ускладнюється тим, що сучасна наука і практика не можуть повною мірою оцінити глобальні деструктивні наслідки господарської та іншої антропогенної діяльності. Наукові дослідження різних аспектів проблеми дають підставу стверджувати, що вирішення її пов'язане з екологізацією усіх сфер людської діяльності (екологічної, економічної, соціальної, духовної).[28]

Ще в 70-х роках XX ст. члени Римського  клубу заявили про глобальні  екологічні виклики, пов'язані з  деградацією довкілля і її негативними  потенціальними економічними, екологічними і соціальними наслідками. Земляни  бачилися їм такими, що повернулися  спиною до системи управління космічним  кораблем під назвою Земля. Здавалося, що на Міжнародній конференції ООН  в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) світ повернувся лицем до глобальної екологічної  загрози. Проте Самміт Ріо-92+10, який відбувся в Йоганнесбурзі, показав, що ми, земляни, не лише не управляємо екологічною  сферою Землі, але намагаємося не бачити, не чути і не уявляти масштаби екологічної катастрофи, яка вже  ступила на поріг нашої планети. Якщо раніше розмова велася навколо  того, які потенціальні екологічні, економічні та соціальні наслідки очікуються від глобальних екологічних змін, то тепер світ зіткнувся безпосередньо  з їх результатами. За останні 10 років XX ст. в результаті забруднення довкілля середня температура атмосферного повітря на Землі підвищилася на 1°С. Науковими дослідженнями  встановлено,  що  в  2050 р. можна очікувати збільшення середньої температури повітряного басейну порівняно з 1990 р. на 5°С. Глобальні кліматичні зміни призводять до танення льодовиків, арктичного льодового покриву, дестабілізації екологічного середовища проживання тваринного світу, довгострокові деструктивні наслідки якого у повному обсягу важко передбачити.[38]

Спостерігається зниження рівня ґрунтових вод  у країнах, в яких інтенсивно добуваються  підземні води для потреб поливного  землеробства (Індії, США, Африканського  континенту та ін.). Зростає забруднення  не лише поверхневих, але й підземних  вод. Протягом останніх 50 років різко  зросла кількість катастроф планетарного масштабу. Якщо в 50-х роках минулого століття їх було 20, то в 70-х - 47, а в 90-х -86. За останні 10 років від катастроф  постраждало 2 млрд. чол.. Збільшується число господарських об'єктів, які  становлять потенціальну всепланетарну  екологічну загрозу. Знижується стійкість  екологічних систем.[36]