Автор работы: Пользователь скрыл имя, 02 Апреля 2014 в 16:56, дипломная работа
Мета роботи: розглянути принципи та методи ціноутворення. Проаналізувати особливості формування ціни в будівельній галузі., а також розробити рекомендації щодо вдосконалення методики та організації управління політикою ціноутворення і витратами підприємства та підвищення ефективності його використання.
Об’єкт дослідження: приватне підприємство «Голдекс».
ВСТУП
За останнє десятиріччя стрімкими темпами розвивається індустрія житлового будівництва, реконструкції й відновлення житлового фонду. Ринкові відносини, що стрімко й неминуче увірвалися до нашого життя, змушують по-новому зазирнути на проблему реальної оцінки витрат на продукцію будівельного комплексу й послуги ремонтно-будівельних організацій. Якщо раніше такої проблеми не існувало взагалі, ціни на вироби відштамповувалися на самих виробах фабричним способом при їхньому виготовленні й не підлягали сумніву, то зараз все частіше й частіше, навіть перед рядовим громадянином, що не має ніякого відношення до будівництва, виникає питання: наскільки реально відображає дійсність вартісна оцінка пропонованих йому ремонтно-будівельних послуг. Виконати дрібний ремонт самотужки, організувати роботу найманої бригади із країн "ближнього зарубіжжя", провести реконструкцію із залученням солідної будівельної компанії – все це вимагає, крім технічних, рішення ряду фінансових завдань, від яких, в остаточному підсумку, залежить успіх запланованого заходу.
По раніше існуючих правилах, у часи загальної одноманітності, кошторис складався проектною організацією й був невід'ємною частиною проектної документації. Звідси пішла практика оцінювати вартість складання кошторису у відсотках від вартості проектних робіт. Ця величина становила 10% вартості проекту, і якщо вартість проекту оцінювалася приблизно в 10% від вартості будівельно-монтажних робіт, то кошторис коштував приблизно 1% від вартості будівництва. Така практика складання кошторисів збереглася при проектуванні об'єктів бюджетного будівництва й розрахунках у так званих "Держрозцінках". Істотно впливає на вартість кошторисної документації наявність грамотного проекту реконструкції, що значно полегшує роботу кошторисника й відповідно знижує вартість робіт зі складання кошторису.
Останнім часом все частіше складанням кошторисної документації стали займатися безпосередньо підрядні організації, що привело до появи різноманітних форм і прийомів визначення ціни будівельної продукції. Ця розмаїтість пов'язана з відсутністю єдиної нормативної бази комерційного ціноутворення, величезною різницею в рівні кваліфікації працівників, відповідальних за кошторисне нормування, більшим спектром оздоблювальних матеріалів і застосовуваних технологій. [1; с. 105]
Ціноутворення в будівництві традиційно опирається на метод, заснований на витратах, найбільше відповідному індивідуальному характеру виробництва в будівельній галузі, при якому вартість кожного конкретного об'єкта розраховується окремо. Навіть у тому випадку, коли об'єкти зводяться по типових проектах, їхня ціна коректується з урахуванням місцевих умов будівництва.
Інша особливість ціноутворення в будівництві пов'язана із тривалістю виробничого циклу й значною розмаїтістю робіт і технологій. Замовники приймають у підрядників окремі завершені роботи й провадять оплату цих робіт по мірі їхньої готовності, тому ціни в будівництві розраховуються не тільки в цілому на об'єкти, але й на різні конструктивні елементи, види й комплекси робіт. Ці розрахунки на практиці приймають форму складання кошторисів на кожний будівельний об'єкт.
Кошториси складаються на основі технічного проекту, уточнюються на стадії робочого проектування, і в них визначається вся сума капітальних витрат на будівництво об'єкта. Ця сума витрат називається кошторисною вартістю і являє собою ціну підлягаючому будівництву будинку. Кошторисна вартість об'єктів складається з кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт, витрат на придбання й монтаж обладнання, витрат на інші капітальні роботи й витрати. [2; с. 54]
Індивідуальний характер розрахунку цін у будівництві не означає орієнтації їх на індивідуальні витрати виробництва. Облік витрат на будівельну продукцію здійснюється за допомогою нормативів, які використовуються при розробці кошторисів: ціна встановлюється на основі нормування окремих елементів, що входять у її склад (кошторисні норми витрат праці, матеріальних ресурсів, машинного часу коштів механізації; ставки, тарифні сітки й розрахункові умови оплати праці робітників; оптові ціни на продукцію промисловості; тарифи на вантажні перевезення; тарифи на електроенергію; націнки постачальницьких і збутових організацій; норми заготівельно-складських і накладних витрат, планових накопичень). На основі перерахованих норм, ставок, цін і тарифів обчислюються розцінки на виробництво одиниці конструктивних елементів, видів і комплексів робіт, які називаються одиничними і є підставою для розрахунку прямих витрат.
Фактичні витрати на будівництво, як правило, не відповідають установленим витратам за кошторисними цінами в силу того, що має місце зміна реальних цін на матеріали, тарифів та інше. Ці додаткові витрати, не передбачені кошторисом і не залежні від діяльності підрядників, приведуть до збільшення або зменшення кошторисної вартості. Вони враховуються й оплачуються у вигляді компенсацій понад кошторисну вартість. Кошторисна вартість із урахуванням компенсацій, коштів, виділених на непередбачені витрати, і витрат, обумовлених формуванням ринкових відносин, що відшкодовуються замовником будівельної компанії по їхній фактичній вартості, підтвердженої відповідними документами, утворить договірну вартість будівництва, що використовується для розрахунків між підрядниками й замовниками.
Можливість конкурсного вибору підрядників викликає необхідність формування таких договірних цін на будівельну продукцію, які базуються на визначенні максимально можливої й мінімально припустимої вартості будівництва. Механізм визначення таких вартостей базується на сучасних кошторисних нормах прямих витрат у вітчизняній і закордонній валюті, до яких уводяться певні коефіцієнти, що враховують додаткові витрати й прибуток підрядника. Підрядник, з огляду на свої виробничі можливості, а також ризики, інфляцію й інші фактори, визначає мінімальний і максимальний розмір коефіцієнтів до прямих витрат, передбачаючи при цьому мінімальний і максимальний розмір прибутку. При такому підході на першому етапі проведення підрядних торгів замовник і підрядник визначають зразкову вартість будівельних робіт. При успішному проходженні першого етапу підрядники представляють на торги оферту, конкурс між підрядниками загострюється, і на наступному етапі торгів відбираються найбільш «сильні» з них, у тому числі за рахунок обґрунтування раціональної для замовника й підрядника вартості робіт. На заключному етапі торгів (виявлення переможця й підписання контракту) визначається остаточна ціна будівельних робіт.
Зміни споживчих смаків, що відбуваються в останні роки, підвищення вимог до якості як виробництва будівельно-монтажних робіт, так і проектів, матеріалів, дизайну, ергономічності споруджуваних будинків приводять до природного збільшення вартості будівництва. Але необхідність реагування на тверді ринкові умови, що обмежують можливості підвищення цін, роблять процес формування ціни на продукцію будівництва дуже важким управлінським завданням. [3; с. 20]
Слід зазначити, що тривалий час в Україні для визначення вартості будівництва використовувалася кошторисна база в цінах 1984 р. і 1991 р., що діяла ще в колишньому СРСР і в тому або іншому ступені адаптована до ринкових умов. У той же час були проведені певні роботи з розробки нових принципів ціноутворення й створенню відповідної нормативно-довідкової бази, що відповідає ринковим відносинам у будівельній галузі.
З 1 січня 2001 р. Україна перейшла на нову систему ціноутворення в будівельній галузі, що базується на нормативно-розрахункових показниках і поточних цінах на трудові й матеріально-технічні ресурси. Нормативним показником є витрата трудових і матеріально-технічних ресурсів, що визначається на підставі державних ресурсних елементних кошторисних норм. На підставі цих норм і поточних цін на трудові й матеріально-технічні ресурси визначаються прямі витрати. Інші витрати визначаються не по нормах, а розрахунково. [4; с. 105]
Змінено підходи до визначення витрат, які у зв'язку зі змінами ряду законодавчих і нормативних документів розділилися на 2 групи: загальвиробничі й адміністративні витрати. Загальвиробничі витрати – це непрямі витрати, пов'язані з керуванням, організацією й обслуговуванням будівельного виробництва, які групуються в 3 блоки: заробітна плата, відрахування на соціальні потреби та інші статті загальвиробничих витрат. Адміністративні витрати – це загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування й керування будівельною організацією. Базою для нарахування загальвиробничих і адміністративних витрат є кошторисні працевитрати, визначені на підставі ресурсних елементних кошторисних норм. При цьому виключається вплив вартості матеріальних ресурсів і відомчої приналежності підрядної організації, що підтверджує об'єктивність такої бази вирахування.
Практика застосування реформованої системи ціноутворення показала доцільність визначення маси прибутку від нормативних працевитрат. Це дозволить визначати прибуток виходячи із призначення будівель і складності робіт, що характеризується трудомісткістю. Базою для нарахування прибутку є загальна кошторисна трудомісткість, що передбачається в прямих витратах, у загальвиробничих витратах, у коштах на зведення й розбирання титульних тимчасових будинків і споруджень, у додаткових витратах при виконанні робіт у зимовий і літній періоди. Розмір прибутку залежить від виду будівництва, технічної й технологічної складності, строків будівництва, умов його фінансування й інших особливостей будівництва. Для будівництва, що здійснюється за рахунок бюджетних коштів, розроблені усереднені показники розміру прибутку.
Метою даної роботи є розгляд і вивчення методів і принципів управління ціноутворенняя на ринку будівельних послуг, огляд кошторисної документації, аналіз діяльності приватної фірми «Голдекс» і розрахунок договірної ціни для капітального ремонту м'якої покрівлі.
РОЗДІЛ 1
ЦІНОУТВОРЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ
Ціноутворення - одне із найскладніших явищ бізнесу, у якому частка складових, що погано формалізуються, досить висока. Ціна продукту є результатом взаємодії ринкових факторів, інноваційних здатностей менеджерів і всіх інших аспектів життя компанії.
Управління ціновою політикою — це комплекс заходів, до якого належать встановлення фірмою цін на товари (послуги) і способів їх варіювання залежно від ситуації на ринку з метою оволодіння певною ринковою часткою, забезпечення наміченого обсягу прибутку, обмеження (ускладнення) діяльності конкурентів і досягнення інших стратегічних цілей.
При розробці цінової політики як складової комплексу маркетингу потрібно враховувати:
• цілі компанії;
• зовнішні та внутрішні фактори, які впливають на ціноутворення;
• характер попиту (зокрема, ступінь еластичності попиту за цінами);
• витрати виробництва, розподілу і реалізації товару;
• цінність товару, що відчувається, і реальну його цінність;
• політику конкурентів та ін.
У межах загальної політики ціноутворення рішення про ціни ув'язуються з цільовим ринком фірми і структурою маркетингу. Політика управління ціноутворення передбачає скоординований комплекс дій, стабільний підхід і стратегію, яка містить короткострокові і довгострокові цілі. Наприклад, у ринковому сегменті, до складу якого входять заможні споживачі — покупці дорогих престижних марок товарів, очікуватимуться й далі високі ціни. Ринок покупців із середніми доходами, навпаки, очікуватиме низькі ціни. Роль ціноутворення в забезпеченні лояльності до товарів фірми може проявлятись у змінах рівня обслуговування, зручностей і якості залежно від рівня ціни.
Визначаючи загальну цінову політику, компанія ув'язує в інтегровану систему окремі рішення щодо взаємозв'язку цін на товари в межах номенклатури фірми, частоти використання спеціальних знижок і зміни цін, співвідношення цін з конкурентами, способу встановлення цін на нові товари. Можна виокремити п'ять факторів, які визначають можливості стратегії ціноутворення фірми: реальні витрати і прибутки, цінність товару для споживача порівняно з пропозицією конкурентів, відмінності між сегментами ринку або факторами попиту споживачів, можливі реакції конкурентів і маркетингові цілі компанії.
У ціновій політиці фірми дуже важливо вибрати модель ціноутворення. Цей процес повинен ураховувати попит на продукт і його еластичність, витрати, ціни конкурентів.
Витрати формують нижній рівень ціни, ціни на товари-замінники й аналоги орієнтують на передбачувану ціну, купівельна оцінка характеристик продукту встановлює верхню границю ціни.
У реальності проблема вибору моделі ціноутворення вирішується з урахуванням трьох найважливіших умов:
1) кожне підприємство повинне економічно забезпечити своє існування, тобто ціна повинна покривати витрати (короткострокові й довгострокові), пов'язані з діяльністю підприємства;
2) поряд з покриттям витрат підприємство націлене на одержання максимального або достатнього прибутку, тому необхідно уточнювати ціни окремих сегментів ринку;
3) в умовах конкуренції ціна, яку споживач готовий платити за товар, істотно залежить від цін конкурентів.
Розглянемо основні типи моделей ціноутворення.
Політика цін, орієнтована на витрати, ставить своєю метою покриття всіх або, принаймні, значної частини витрат. Розрахунок витрат будується на основі даних виробничого обліку й планування (з розрахунку собівартості).
З моделей ціноутворення, орієнтованих на витрати, найчастіше застосовуються наступні:
Модель повних витрат найбільш поширена й складається в перевищенні ціни над витратами, що забезпечує деякий рівень рентабельності. Більшість підприємств і організацій використовує цю модель шляхом додавання до витрат виробництва й обігу певного відсотка. Деякі підприємства ускладнюють цю модель введенням "спеціального" (зниженого) відсотка для певних клієнтів (наприклад, уряду).
Недоліком моделі повних витрат є ігнорування поточного попиту, купівельної оцінки й конкуренції, що навряд чи сприяє визначенню оптимальної ціни. Припустимо, виробник продасть не 50, а 30 одиниць товару. Його витрати на одиницю зростуть за рахунок збільшення частки постійних витрат, а очікуваний доход знизиться. Отже, ця модель застосовна тоді, коли очікуваний обсяг продажу збігається з реальним, а це можливо лише при високій передбачуваності ринку, гарному знанні попиту й конкуренції. Разом з тим розглянута модель ціноутворення залишається популярною з ряду причин: