Управління системами оплати праці на підприємстві

Основними напрями політики щодо грошових доходів населення  України визначено необхідність посилення державного впливу на зростання доходів та платоспроможності населення, в тому числі через систему оплати праці, уповільнення процесів розшарування населення за рівнем доходів і майновим станом.

Найбільше значення для  удосконалення системи оплати праці мала Концепція дальшого реформування оплати праці в Україні [89]. Концепція передбачала вирішення в ході реформування оплати праці ряду принципових задач: насамперед здійснення переходу від визначення заробітної плати як частки доходу підприємства до заробітної плати як ціни робочої сили, що формується на ринку праці та є зовнішнім фактором для підприємства; відновлення частки оплати праці у ВВП – до 55% рівня 1990 р.; поетапного наближення державної гарантії мінімальної заробітної плати до рівня прожиткового мінімуму як нового соціального стандарту, уведеного у 2000 р. на заміну межі малозабезпеченості, що застосовувалася з 1995 р., і загалом істотного підвищення рівня трудових доходів. Більшість із задекларованих у Концепції положень досі не реалізовано. Ми поділяємо думку, що фактичне заниження ціни праці на цьому етапі реформ не мало об’єктивного економічного підґрунтя, а є наслідком слабкої соціальної політики, відсутності системних заходів щодо формування соціально орієнтованої ринкової економіки та розбудови соціальної держави, до чого зобов’язує Конституція України з 1996 р. [126].

Можна зробити висновок, що основи законодавства у сфері  оплати праці були розроблені у 1992-2000 рр., а у 2001-2007 рр. відбувалося його деяке (не суттєве) удосконалення. Прийняті за цей період нормативні акти стосувалися: регулювання заробітної плати в бюджетній сфері; забезпечення виплати заборгованості по заробітній платі; методики обчислення середньої заробітної плати для нарахування пенсій та інших несуттєвих аспектів. Законодавчо встановлювалась щорічно мінімальна заробітна плата. Позитивним є те, що Верховна Рада України у 2005 р. прийняла Закон “Про ратифікацію Конвенції МОП №131 про встановлення мінімальної заробітної плати з особливим урахуванням країн, що розвиваються”, який сприяє підвищенню заробітної плати [66]. Реформування системи оплати праці на сучасному етапі пов’язано з проведенням ефективної реформи заробітної плати на нових засадах, а саме визнання гідної праці та її справедливої оплати, на чому постійно акцентує увагу Міжнародна організація праці. Прагнення України до євроінтеграції зобов’язує до запровадження європейських соціальних цінностей у країні, у тому числі щодо оцінювання праці. Зокрема, Європейська соціальна хартія, ст. 4 “Право на справедливу винагороду за працю” визначає право працівників на таку винагороду, яка забезпечує їм та їхнім сім’ям достатній життєвий рівень. За визначенням експертів Євросоюзу, мінімальна заробітна плата має становити 2-2,5 прожиткового мінімуму, і при цьому вона в більшості країн світу дорівнює 35-40% середньої. Фактично, за даними світового банку, відношення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму у Великобританії становить 6,4:1, Франції – 4,7:1, Латвії, Естонії, Польщі – 1,5:1, Україні (станом на 01.01.2005 р.) – 0,57:1. Отже, гідна середня заробітна плата за європейськими стандартами має становити не менше 5-6 прожиткових мінімумів (5-6:1). В Україні на 01.02.2005 р. це співвідношення дорівнювало 1,5:1 [125].

Сучасна модель правового забезпечення механізму регулювання оплати праці в Україні зображена на рис. 1.3.

В умовах економічної  трансформації державне регулювання  оплати праці становить собою  систему визначення правил, процедур, нормативів, норм і гарантій в оплаті праці на основі прийняття відповідних законодавчих і нормативних актів та контролю за їх дотримуванням з боку органів влади. Головною метою державного регулювання оплати праці є створення необхідних умов для забезпечення виконання заробітною платою усіх притаманних їй основних функцій, а також стримування необґрунтованого зростання заробітної плати, не пов’язаного з обсягами виробництва та реалізації продукції. Державне регулювання оплати праці здійснюється як прямими, так і непрямими методами. Пряме державне регулювання – це безпосереднє встановлення державою визначених кількісних параметрів і норм заробітної плати, що є обов’язковими для підприємств незалежно від форм власності та господарювання. Сфера такого регулювання встановлена Законом України “Про оплату праці” [64]. Відповідно до цього Закону таке  
регулювання здійснюється за допомогою: встановлення розміру мінімальної заробітної плати, інших державних норм і гарантій, умов і розмірів оплати праці працівників бюджетного сектора економіки, а також керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності; регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно переліку, який визначається урядом; оподаткування доходів працівників; використання системи індексації трудових доходів; компенсації працюючим втрати частини заробітку у зв’язку з затримками його виплати.

 

 

 

 

Бюджетні організації	Державні підприємства	Великі	Середні	Малі	Приватні підприємці	Неприбуткові організації
		Н е д е р ж  а в н і
	П і д п р и є м с т в а
Р о б о т о  д а в ц і

 

Рис. 1.3. Схема правового  забезпечення механізму регулювання  оплати праці в Україні

 

Одним з основних елементів  державного регулювання заробітної плати є визначення і гарантування мінімального її рівня. Мінімальна заробітна плата (МЗП) є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності й господарювання. Розмір мінімальної заробітної плати згідно із Законом України “Про оплату праці” (ст. 9) визначається з урахуванням: вартісної величини мінімального споживчого бюджету з поступовим зближенням рівнів цих показників у міру стабілізації та розвитку економіки країни; загального рівня середньої заробітної плати; продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

Однак мінімальний споживчий бюджет, як державний соціальний стандарт ніколи не застосовувався для визначення мінімальної  зарплати. Певною мірою роль державного стандарту у визначенні МЗП здійснювала  межа малозабезпеченості. Починаючи  з 2000 р. він утратив своє значення в зв’язку із законодавчим впровадженням іншого державного соціального стандарту – прожиткового мінімуму (ПМ). Відповідно до Закону України “Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії”, прийнятого в 2000 р., прожитковий мінімум є державним стандартом, на основі якого встановлюється розмір МЗП. В останні роки МЗП погоджують переважно з прожитковим мінімумом. З теоретико-економічної точки зору, не можна визнати правильним це погоджування, оскільки останній розраховується як індивідуальний соціальний норматив для основних категорій населення (працюючих, непрацюючих, дітей різного віку), а МЗП повинна мати сімейне наповнення. Тому при порівнянні МЗП з ПМ не створюються умови навіть для простого відтворення населення. За визначенням експертів Євросоюзу, мінімальна заробітна плата має становити 2,0-2,5 прожиткового мінімуму. Відношення мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму у Великобританії становить 6,4:1; у Франції – 4,7:1; у Латвії, Естонії, Польщі – 2,5:1 [96]. В Україні цей показник у січні 2008 р. становив 0,81 прожиткового мінімуму. При встановленні МЗП необхідно враховувати, що прожитковий мінімум в усіх регіонах різні, при чому розходження досягають 40-60% [96]. Автор розділяє думку тих науковців, які замість встановлення єдиної для всієї країни МЗП рекомендують перехід до визначення і встановлення на єдиній методичній базі мінімальних зарплат для кожного регіону України та виду економічної діяльності (галузей), професії або груп професій [95, с. 4].

Держава впливає на формування умов і розмірів оплати праці всіх керівників і спеціалістів державного підприємства через заключення контрактів між міністерством (відомством) і  керівником такого підприємства. В  зв’язку з цим потребує удосконалення механізм регулювання умов та розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній і комунальній власності. Основною складовою винагороди за працю керівника підприємства має бути посадовий оклад, який залежатиме від масштабів і складності виробництва, а також персональна надбавка, рівень якої залежить від ділових якостей конкретного керівника. Ці складові заробітної плати можна об’єднати і розглядати як персональний оклад. Держава регулює кошти, спрямовані на оплату праці на підприємствах-монополістах, згідно переліку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Від такого підходу необхідно відмовлятися, оскільки на таких підприємствах держава має сенс регулювати ціну продукції та суворо контролювати дотримання антимонопольного законодавства.

Значна роль держави  в підтриманні та підвищенні купівельної  спроможності заробітної плати. Це забезпечується, зокрема, за допомогою захисту зарплати від інфляції через механізм індексації. Однак зростання інфляції в Україні  не супроводжується відповідною корекцією зарплат через індексацію. Це дуже негативно впливає на платоспроможний попит, що, в свою чергу, призводить до падіння обсягів виробництва. Індексацію зарплат в залежності від їх рівня слід використовувати як інструмент гальмування інфляції, тому що цей метод призупиняє падіння купівельного попиту населення, а отже, і зниження обсягів виробництва. Необхідно відзначити також, що пряме державне регулювання оплати праці досить обмежене, оскільки більшість державних підприємств функціонує в умовах ринкових відносин. Світова практика свідчить, що в міру розвитку цих відносин пряме державне регулювання заробітної плати витісняється непрямим державним і договірним регулюванням. Непрямі методи державного регулювання оплати праці опосередковано впливають на рівень, структуру, диференціацію та динаміку заробітної плати. Ці методи реалізуються через визначення загальної економічної стратегії, пріоритетів соціальної політики. Досвід зарубіжних країн свідчить, що в змішаній економіці державне регулювання заробітної плати повинно носити переважно непрямий і соціально-орієнтований характер. Для цього держава має використовувати непрямі методи регулювання зарплат за допомогою застосування: інструментів фінансової та кредитно-банківської, інноваційної та інвестиційної політики; системи оподаткування; регулювання ціноутворення; регулювання ринку праці, проведення єдиної політики тарифікації робіт.

З урахуванням вищевикладеного  можна зробити висновок про необхідність посилення ролі держави у формуванні та здійсненні дієвих механізмів економічного та правового регулювання заробітної плати в умовах формування ринкової економіки України.

Колективно-договірне  регулювання оплати праці в основному  здійснюється на державних підприємствах, великих та середніх недержавних  підприємствах шляхом укладання колективного договору, в якому визначаються всі умови оплати праці.

В Україні ринкове  визначення та регулювання заробітної плати здійснюється у сфері приватного підприємництва, на малих підприємствах  і в неприбуткових організаціях, тобто там, де відсутні профспілкові та інші об’єднання працівників. Оплата праці визначається трудовою угодою, а її розмір та умови зайнятості визначаються в основному параметрами, які сформувалися на даному сегменті ринку праці. Стаття 46 господарського кодексу України регламентує правила найму підприємцями працівників і їх оплату праці [33]. Вона зазначає, що підприємці мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх праці. При цьому він зобов’язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії.

Слід відзначити, що в  Україні досить поширеним є неформальний сектор економіки, де переважає чисто  ринковий механізм оплати праці і який практично не регулюється діючим законодавством. За оприлюдненими даними у неформальному секторі підприємницької діяльності зайнято близько 40% робочої сили України [46], на яких не поширюються гарантії трудового законодавства, у цій сфері більш розповсюджена низькооплачувана робота, при цьому працівники неформального сектору не мають законодавчо встановлених норм соціальних гарантій (оплати відпусток, медичного страхування тощо).

Оплата праці в неприбуткових  організаціях регулюється чинним законодавством та ст. 54 Господарського кодексу, де зазначається, що при укладенні трудового договору суб’єкт господарювання має забезпечити заробітну плату від визначеного законом мінімального рівня та забезпечити інші соціальні гарантії. Фактичний розмір заробітної плати буде визначатися кон’єктурою ринку праці.

Недосконалість правового  забезпечення оплати праці вимагає  визначення шляхів його удосконалення. Цьому питанню були присвячені громадські слухання на тему “Про стан виплати  заробітної плати на підприємствах, в організаціях і установах”, організовані Комітетом Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці, які відбулися 14.03.2007 р. На слуханнях розглядалися питання щодо дотримання законодавства України з питань у сфері оплати праці, підвищення вартості робочої сили, розгляду законопроекту щодо встановлення мінімальної погодинної заробітної плати.

Це свідчить про те, що в Україні йде пошук шляхів удосконалення правових засад у  сфері оплати праці. Однак ця робота має вестися більш інтенсивно, спираючись на конвенції і рекомендації МОП, наукові розробки вітчизняних  вчених та залучення досвіду розвинених країн.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ФОРМ І СИСТЕМ                                                                         ОПЛАТИ ПРАЦІ

 

2.1. Характеристика  Управління Пенсійного фонду України в місті Ірпені, Київської області

 

Управління Пенсійного фонду України у місті Ірпені Київської області (далі - Фонд ) є органом підвідомчим головному управлінню Пенсійного фонду України в Київській області, що разом з іншими управліннями утворюють систему органів Фонду.

Управління у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента, Кабінету Міністрів України, Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 1 березня 2001 року №121, постановами правління та наказами Пенсійного фонду України, наказами та розпорядженнями головного управління, а також Положенням (додаток А).