Ефективність функціонування монетарної політики в Україні

Політика відкритого ринку полягає  у змінах обсягів купівлі та продажу  цінних паперів центральним банком. Ці операції центрального банку зумовлюють зміну резервів комерційних банків, що, у свою чергу, позначається на обсязі та вартості банківських кредитів. Унаслідок цього центральний банк має можливість впливати на розмір грошової маси і на рівень ринкової процентної ставки у потрібному напрямі, тобто досягати заздалегідь поставленої мети.

Центральний банк продає цінні папери зі свого портфеля, коли йому потрібно стабілізувати або зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання  платоспроможного попиту й, отже, сприяти  підвищенню рівня процентної ставки і в кінцевому підсумку знизити інфляцію. Якщо центральний банк продає цінні папери безпосередньо комерційним банкам, то в цьому разі зменшуються надлишкові резерви банків, а депозитна база, тобто сума залучених банками коштів, залишається сталою. Зменшення банківських резервів породжує мультиплікативне скорочення грошової маси. Якщо ж центральний банк продає цінні папери небанківським учасникам (дилерам) фондового ринку, то в такому разі зменшуються резерви комерційних банків, які обслуговують небанківських дилерів, і одночасно зменшується депозитна база цих комерційних банків, оскільки для розрахунків із центральним банком за куплені цінні папери небанківські дилери використовують свої банківські депозити. Отже, і в цьому разі відбувається скорочення грошової маси, але частково воно відбувається в момент розрахунків за цінні папери, а частково – через мультиплікативне скорочення депозитів [7].

Центральний банк купує цінні папери на відкритому ринку, коли ставить за мету збільшити грошову масу, знизити вартість грошей, тобто знизити рівень ринкової процентної ставки і в такий спосіб активізувати підприємницьку діяльність, пожвавити кон'юнктуру ринку. Механізм впливу операцій центрального банку на грошовий ринок під час купівлі цінних паперів такий самий, як і під час продажу, тільки процес відбувається у зворотному напрямі.

Об'єктом операцій центральних  банків на відкритому ринку здебільшого  є цінні папери, що мають високу ліквідність і користуються повсюдним  попитом за незначних коливань ринкової вартості. Традиційно центральні банки проводять політику відкритого ринку переважно з державними цінними паперами на вторинному ринку. До операцій відкритого ринку не належить купівля центральним банком цінних паперів на первинному ринку, тобто безпосередньо в емітента. Такі операції, по суті, є формою кредитування центральним банком уряду. У багатьох країнах вони заборонені або обмежені законом. Крім того, до операцій відкритого ринку не належать угоди з купівлі та продажу цінних паперів, які центральний банк здійснює не за свій рахунок, а за дорученням казначейства (міністерства фінансів) з метою підтримання певного курсу державних цінних паперів.

Політика відкритого ринку широко застосовується в регулятивній діяльності центральних банків. Це – найбільш дійовий і гнучкий метод грошово-кредитної політики. Результати застосування цього методу центральні банки можуть досить точно спрогнозувати, передбачити, його ж дія забезпечує ефективний вплив на грошовий ринок, а отже, і на економіку в цілому. Позитивні аспекти цього методу грошово-кредитної політики полягають у тому, що центральний банк самостійно визначає обсяг, час і напрям здійснення операцій на відкритому ринку і в такий спосіб повністю контролює застосування цього методу. Наслідки проведення операцій на відкритому ринку легко піддаються коригуванню. Якщо у здійсненні грошово-кредитної політики допущена помилка, центральний банк може швидко її виправити, здійснивши операцію зворотного спрямування [1].

Механізм операцій на відкритому ринку  нескладний, що робить його привабливим для застосування. Водночас для проведення цих операцій центральні банки використовують різноманітні угоди стосовно цінних паперів, які різняться певними параметрами, а саме [3]:

• формою угоди – звичайна купівля чи продаж цінних паперів центральним банком або ж угода на умовах зворотної купівлі цінних паперів (РЕПО);
• об'єктом угоди (державні цінні папери або корпоративні);
• терміновістю угоди;
• учасниками угоди (тільки банки чи разом із небанківськими дилерами фондового ринку).

Операції з цінними  паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної  політики і тому активно можуть застосовуватися  в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики.

Політика підтримання  курсу національної валюти охоплює  операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі.

Якщо на валютному  ринку попит на іноземну валюту, яка є базовою для визначення курсу національної валюти, перевищує  пропозицію, це може призвести до падіння  курсу національної валюти, її девальвації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і відповідно підтримуючи курс національної валюти. Під час продажу частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в обігу, як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а при купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно збільшення обсягу грошової маси в обігу [9].

До купівлі іноземної  валюти на валютному ринку НБУ  вдається тоді, коли пропозиція на таку валюту перевищує попит і це може призвести до ревальвації національної валюти. І девальвація, і ревальвація національної валюти - це відхилення від сталого економічного процесу, й тому НБУ прагне або зовсім не допускати таких явищ, або регулювати курс національної валюти в межах заздалегідь визначеного валютного коридору.

Регулювання імпорту  та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через [1, ст.45-54]:

• реєстрацію імпорту та експорту капіталу;
• установлення максимальних та мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами в українських банках;
• установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами, обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми цих боргових зобов'язань в уповноважених банках України.

Експорт та імпорт капіталу супроводжуються припливом і  відпливом іноземного капіталу. Відчутно впливають на стан грошового обігу  в країні іноземні фінансові інвестиції, що вкладаються в національні  цінні папери зі спекулятивними цілями. Особливо це стосується вкладень іноземними інвесторами свого капіталу в боргові зобов'язання держави. Якщо привабливість державних цінних паперів знижується, відбувається відплив іноземного капіталу з країни, що провокує зниження курсу національної валюти. Як наслідок, виникає необхідність вживання з боку НБУ і Мінфіну певних заходів, серед яких - підвищення процентної ставки й рівня дохідності емітованих державою цінних паперів. Одночасно Національний банк України не повинен допускати відпливу за кордон національної валюти, що може виникнути внаслідок відносно заниженої депозитної процентної ставки в країні [1].

Отже, грошово-кредитне регулювання  економіки – це багатобічна й  складна робота, котру здійснює НБУ  як центральний банк держави.

 

 

 

 

1.3   Особливості  використання НБУ інструментів  грошово-кредитної політики та  їх вплив на макроекономічну  ситуацію через  монетарні канали впливу

 

Сучасний етап розвитку економіки  України висуває нові вимоги до економічної  політики держави, основною складовою якої виступає грошово-кредитна політики НБУ. Саме вона з допомогою інструментів монетарного регулювання має забезпечити переорієнтацію економіки зі стимулювання експорту на активізацію розвитку внутрішнього ринку шляхом створення відповідного монетарного підґрунтя для стабільного соціально-економічного розвитку. Ефективність грошово-кредитної політики значною мірою залежить від дієвості монетарного трансмісійного механізму.

З позиції структурної побудови монетарний передавальний механізм – це сукупність каналів, тобто ланцюгів макроекономічних змінних, якими передається вплив змін у грошово-кредитній політиці.

Структура передавального механізму  грошово-кредитної політики формується сукупністю певних каналів, через які  відбувається вплив монетарної політики центрального банку на перебіг економічних процесів  у країні. Тоді як кейнсіанська модель трансмісійного механізму базується на дослідженні впливу лише одного каналу – процентного, сучасні моделі механізму монетарної трансмісії центральних банків країн світу характеризуються структурною різноманітністю. Аналіз сучасних економічних передумов та узагальнення існуючих підходів до вивчення механізму монетарної трансмісії в Україні дали змогу провідним дослідникам даної проблеми виділити у структурі монетарного передавального механізму канали процентної ставки, цін активів, кредитний канал і канал очікувань економічних суб’єктів [22, ст.24-27]. Інструменти грошово-кредитної політики НБУ впливають на пропозицію кредитів через встановлення нормативів банківської діяльності, процентні ставки на фінансовому ринку шляхом зміни облікової ставки, ціни активів, що, в основному,  проявляється через зміну обмінного курсу та на очікування економічних суб’єктів. Визначені канали в сукупності справляють вплив на попит і пропозицію, які, в свою чергу, спричиняють зміни в динаміці ВВП та інфляції (рис. 1.2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1.2. Загальна схема механізму монетарної трансмісії в Україні

 

Слід зазначити, що кожен  центральний банк розробляє модель трансмісійного механізму грошово-кредитної політики з урахуванням національних особливостей економіки, основними з яких є масштаб економіки країни, її відкритість, рівень розвитку і структура фінансового ринку, інструментарій та цілі монетарної політики, конкретні економічні умови країни тощо. Ці особливості відображаються у тих чи інших каналах передавального механізму грошово-кредитної політики.

Результати дослідження  свідчать, що в усіх моделях монетарної трансмісії таких країн Європи, як Бельгія, Німеччина, Іспанія, Греція, Франція, Ірландія, Італія, Нідерланди, Австрія, Португалія, Фінляндія, а також у моделі монетарного трансмісійного механізму Європейського центрального банку наявні канал валютного курсу, кредитний канал і канал заміщення (відображає залежність заощаджень і споживання населення від процентної ставки). Розвинутий фінансовий ринок, утому числі ринок цінних паперів, та активна участь на ньому всіх економічних суб'єктів розширює можливості центральних банків щодо реалізації монетарної політики через канат добробуту, характерний для передавальних механізмів більшості зазначених країн. Цей канал описує вплив процентної ставки на вартість довгострокових активів (цінних паперів, нерухомості, дорогоцінних металів), а відповідно й на стан добробуту та споживання економічних суб'єктів [22].

Проведені теоретичні дослідження, аналіз сучасних економічних передумов та узагальнення існуючих підходів до вивчення механізму монетарної трансмісії в Україні дали змогу виділити у структурі монетарного передавального механізму канали процентної ставки, цін активів, кредитний канал і канал очікувань економічних суб'єктів (рис. 1.2).

Процентний канал монетарної трансмісії традиційно вважається головним каналом передавального механізму й описує вплив центрального банку на економіку через регулювання процентних ставок. Дія цього каналу полягає в тому, що зміна грошово-кредитної політики, насамперед через офіційну облікову ставку, прямо впливає на короткострокові ставки на фінансовому ринку і через криву дохідності — на довгострокові. З певним часовим лагом її вплив поширюється на ставки комерційних банків для економічних суб'єктів, тим самим — на інтенсивність переміщення капіталу між різними сегментами фінансового ринку, на заощадження, інвестиції, споживання, тобто на зміну сукупних витрат і попиту, а отже, — й на темпи зростання економіки, зайнятість та інфляцію (рис. 1.3) [22, ст.26].

 

 

Рис.

Рис. 1.3. Спрощена схема дії процентного каналу трансмісійного механізму

 

Канал цін активів  зосереджує увагу на впливі грошово-кредитної політики на реальний сектор економіки шляхом зміни відносних цін фінансових і реальних активів.

Зміни у монетарній політиці центрального банку позначаються на процентних ставках грошового ринку, які в свою чергу впливають на економіку через зміну цін на активи — цінні папери, іноземну валюту, нерухомість тощо. При зниженні процентних ставок грошового ринку ціни на активи, за інших рівних умов, зростають, оскільки зі зменшенням процентних ставок зменшується дохідність грошей як активу. Економічні суб'єкти починають шукати альтернативні об'єкти вкладення капіталу; при цьому інвестиційні рішення приймаються з урахуванням дохідності різних фінансових і реальних активів [24, ст.29].

Нині важливим інвестиційним  об'єктом для вітчизняних суб'єктів економіки став ринок нерухомості, який характеризується динамікою прискореного зростання. Причому ціни на ринку нерухомості зростають темпами, що значно перевищують темпи зниження процентних ставок на грошовому ринку. Поряд із цим ринок цінних паперів залишається нерозвинутим і не бере через канал цін активів належної участі в механізмі монетарної трансмісії.

Канал цін активів  у передавальному механізмі грошово-кредитної  політики в Україні має й іншу особливість. Вона зумовлена відкритістю економіки країни і наявним монетарним режимом, який базується на "якірній" прив'язці до обмінного курсу та орієнтованості передусім на зовнішню складову стабільності національної валюти. Зазначена особливість проявляється у важливому значенні валютних активів у складі каналу цін активів монетарного трансмісійного механізму та в особливій ролі валютної політики Національного банку України.