Ефективність функціонування монетарної політики в Україні

Суттєво вплинуло на коливання  попиту та пропозиції на ринку рівень збалансованості державного бюджету, визначення особливостей його видаткової частини, джерел фінансування бюджетного дефіциту.

Зовнішні умови вимагали від економіки країни диверсифікації основних чинників формування ВВП, спрямованої насамперед на стимулювання розвитку внутрішнього ринку переважно у напрямах, пов'язаних з діяльністю в агропромисловому комплексі.

Тому можна зробити  висновок, що основна ціль грошово-кредитної  політики на протязі 2010 року не була досягнена. Звичайно, жорстка грошово-кредитна політика дала свої позитивні результати в стабілізації грошового ринку та банківської системи, проте вплив зовнішніх факторів та грошово-кредитну систему та неузгодженість урядової політики з діями НБУ певною мірою нівелювали позитивні результати монетарної політики.

 

 

 

 

 

 

 

Висновки до розділу 2

 

Регулювання інфляції з  боку НБУ є дуже складним процесом, адже використання монетарних засобів  та інструментів впливу не завжди адекватно  впливає на зміну того чи іншого макроекономічного процесу, тобто грошово-кредитна політика НБУ не завжди є ефективною як в боротьбі з інфляцією, так в стимулюванні економічного розвитку.

На основі проведено аналізу у другому розділі даної дипломної роботи можна зробити висновок, що в Україні сьогодні не можна однозначно оцінити практику впровадження монетарної політики. З одного боку, НБУ в рамках загальносвітової тенденції надає перевагу ринковим інструментам, з іншого боку, через відсутність в Україні ринків ліквідних цінних паперів операції відкритого ринку застосовуються виключно на валютному ринку. Всі ці фактори, здатні суттєво підірвати дієвість монетарної політики та утруднити прогнозування наслідків конкретних операцій.

Аналіз застосування монетарних інструментів макроекономічного  регулювання у 2008-2010 роках показав, що НБУ з метою впливу на макроекономічні показники в основному використовує відсоткову політику, норматив обов’язкового резервування, операції з цінними паперами та валютні операції. Дія цих засобів впливу не завжди однозначно і позитивно впливає на економічний розвиток країни. Зокрема можна виділити такі проблемні аспекти :

• при використанні монетарних інструментів макроекономічного регулювання відсутня збалансованість дій;
• монетарні заходи впливу на економіку носять короткостроковий характер, не переслідують стратегічних цілей грошово-кредитної політики держави;
• у зв’язку з інфляційними процесами існує недовіра економічних суб’єктів до національної грошової одиниці, що спричиняє високий рівень доларизації економіки.

РОЗДІЛ 3

ЕФЕКТИВНІСТЬ  ФУНКЦІОНУВАННЯ       МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

 

3.1.   Проблеми та перспективи монетарної політики в Україні

 

В умовах світової фінансової кризи особливо гостро виявились  проблеми в грошово-кредитній системі  України, пов’язані з нестабільністю монетарної сфери. Значний вплив мала дестабілізація грошової системи на поглиблення кризових явищ в реальній економіці, що супроводжується скороченням кредитних ресурсів комерційних банків та їх значним подорожчанням. Різке падіння курсу української гривні, неповернення депозитів та загроза банкрутства багатьох комерційних банків примусили підвищити обсяги державного регулювання грошових систем. Пошук нових методів та інструментів державного регулювання грошового обороту, спроможних його стабілізувати, набувало першочергового значення в структурі державного грошово-кредитного регулювання.

Економічна та фінансова  криза в Україні значно вплинула на функціонування грошово-кредитного ринку у 2009 році. Велике боргове навантаження приватного сектору в умовах обмеження доступу до зовнішніх джерел запозичень створювало підґрунтя для девальваційного тиску на гривню навіть в умовах поступового покращення зовнішньої кон'юнктури для українських експортерів. Одночасно погіршення фінансового стану позичальників негативно вплинуло на фінансову стійкість банків. Усе зазначене поряд із повільним здійсненням економічних реформ і незбалансованістю державних фінансів створювали значні ризики для грошово-кредитного ринку.

Необхідно зазначити, щодо проблем важливу роль відіграють внутрішні  і  зовнішні чинники фінансової кризи в Україні, адже вони мають значний вплив на нинішню економічну ситуацію. До внутрішніх чинників можна віднести:

• постійне збільшення соціальних виплат, незалежно від показників зростання виробництва праці й товарного забезпечення, як для внутрішнього споживання, так і для експорту. У підсумку це призвело до того, що експортери змушені були піти зі світового ринку, щойно кон'юнктура на них знизилась, а зростання споживчого попиту  дедалі більше покривалось за рахунок імпорту;
• негативне сальдо торгового балансу; сума іноземних кредитів за перше півріччя 2008 р. досягла 85 млрд дол., що в 2,2 рази перевищує державні резерви. А у зв'язку зі світовою фінансовою кризою комерційні банки та підприємства втратили можливість постійно брати зовнішню позику задля погашення старих кредитів. Існує думка, що цей фактор став вирішальним у готовності МВФ надати кредит Україні;
• виникнення дисбалансу між попитом і пропозицією іноземної валюти, що зумовило зниження курсу національної валюти.

Що стосується зовнішніх  чинників, слід зазначити, що вони лише збільшили дію внутрішніх. Можна  відокремити такі з них: фондовий ринок, банківська система, зовнішньоторговельна та боргова сфери. Так падіння  індексів фондових бірж в усьому світі не обминуло і нашу країну. Але фондовий ринок України не є розвиненим, тому він не став найбільш вагомим чинником.  Вплив банківської системи полягає в тому, що частка присутності іноземного капіталу у фінансових установах є доволі високою. Що стосується зовнішньоторговельної сфери, то наслідком фінансової кризи є зменшення світового попиту, що супроводжується зменшенням інвестиційного попиту, динаміки обсягів будівництва. Це призводить до зниження цін на продукцію металургії та машинобудування. Важливу роль відіграє борговий чинник. Погіршення ліквідності світових фінансових ринків може істотно уповільнити кредитування української економіки [68].

На сьогодні завдання подолання наслідків фінансової кризи в Україні, які спричинені внутрішніми та зовнішніми чинниками, є очевидним. Походження і розвиток фінансової кризи дає змогу зрозуміти, що грошово-кредитна політика центрального банку є однією з головних, хоча і не єдиним важелем впливу на протидію кризи і її наслідкам.

Криза в банківській  системі в Україні значно підірвала довіру громадян до неї. Масове вилучення коштів із банківської системи і спрямування їх на внутрішній валютний ринок спричинило знецінення гривні. За таких умов можна без вагань стверджувати, що довіра до гривні, до її стабільності, повинна бути наріжним каменем стратегії економічного розвитку та грошово-кредитного регулювання у будь-яких умовах і особливо у кризовий період. Головним завданням грошово-кредитної політики є підтримання стабільності грошової системи і банківського сектору країни.

Необхідно зазначити, що НБУ активно намагався зі свого  боку впливати на стабілізаційні чинники  гривні. Так ним було:

- встановлено обмеження  на курс продажу долара США населенню на готівковому ринку;

- зобов'язано уповноважені  банки після здійснення операцій з купівлі іноземної валюти у Національного банку надавати до 12.00 наступного робочого дня департаменту валютного регулювання інформацію щодо розподілу фактично купленої у Національного банку іноземної валюти з метою виконання заявок і доручень клієнтів та за операціями самого банку, зокрема в межах лімітів відкритої валютної позиції банку;;

- підтримано ліквідність  банків, зокрема через постійно  діючу лінію рефінансування (надання  кредитів "овернайт") залежно від  щоденної ситуації, яка складалася на грошовому ринку, та прийняття рішення щодо задоволення заявки кожного окремого банку з урахуванням стану його ліквідності, кредитної активності й участі на міжбанківському кредитному ринку;

- було запроваджено механізм валютних аукціонів.

Також необхідно зазначити співпрацю НБУ з Міжнародним валютним фондом. Така співпраця значно сприяла стабілізації фінансового ринку. У ході переговорів було досягнуто використання кредиту "стенд-бай" 11,0 млрд дол., разом з тим держава взяла на себе зобов'язання дотримуватися таких умов [72]:

- запровадження режиму  гнучкого обмінного курсу;

- визначення основною  метою грошово-кредитної політики  утримання інфляції на кінець 2009 р. на рівні до 17 %;

- переорієнтація монетарної  політики в середньотерміновій  перспективі на режим інфляційного таргетування;

- відновлення довіри  та стабільності;

- розроблення комплексної  стратегії вирішення проблем  із банками, визначення критеріїв  ефективності діяльності банків  та ін.

Можна цілком погодитися з О. Барановським щодо заходів, які найчастіше застосовували у світовій практиці подолання кризи [71]:

- запровадження нових  програм кредитування,

- створення спеціальних  фондів (держкредитів; викупу поганих  банківських активів; підтримки  проблемних компаній; викупу акцій  національних виробників і похідних цінних паперів, забезпечених іпотечним кредитом, а також довготермінових казначейських облігацій; перепідготовки кадрів з числа тих, хто втратив роботу, тощо);

- гарантування міжбанківських  кредитів, позичок для малого  і середнього бізнесу, підтримки компаній, які не можуть залучити необхідне фінансування через проблеми в банківському секторі;

- націоналізація компаній;

- зниження центральними  банками облікової ставки;

- зміна механізму ціноутворення  на аукціонах РЕПО;

- розширення переліку активів, що приймаються центральними банками як застава за кредитами;

- зниження нормативів  мінімальних резервних вимог  для комерційних банків;

- субсидування банкам  відсоткових ставок за кредитами,  наданими населенню для придбання  вітчизняних товарів;

- компенсація банкам  частини збитків (витрат), які  виникають у них за здійсненими  упродовж зазначеного періоду  угодами з іншими кредитними  організаціями, у яких було  відкликано ліцензію на здійснення  банківських операцій; відокремлення  поганих банківських активів від хороших шляхом створення спеціальних установ;

- збільшення обсягу  державних гарантій на банківські  вклади;

- уведення тимчасових  адміністрацій і кураторів центробанків  у банківських установах;

- викуп у інвесторів  дефолтних облігацій; реструктуризація суб'єктів господарювання (лише через механізм контрольованого "розвалу");

- секвестр бюджетних  видатків;

- короткотермінове збільшення  бюджетного дефіциту; зниження податків  і обов'язкових платежів;

- податкові пільги  для покупців житла і нових  автомобілів;

- реалізація масштабних  інфраструктурних проектів;

- використання субсидій  на операційну діяльність чи  на капіталовкладення та пільгових  умов фінансування;

- надання суб'єктам  господарювання монопольних повноважень;

- розміщення вигідних  державних замовлень;

- запровадження сприятливих  режимів регулювання;

- обмеження тарифів;

- застосування механізму  державно-приватного партнерства.

- підвищення фінансової  дисципліни [71, ст. 9].

Отже, враховуючи вищезазначенні заходи, для поліпшення стану фінансового ринку України можна запропонувати зміну грошово-кредитної політики на більш жорстку і послідовну, а саме:

- зниження ставки  рефінансування комерційних банків  на 5 – 6 %, що зробить кредити  більш доступними. Разом із цим,  необхідно запровадити контроль за виданими кредитами банкам, щоб запобігти ситуації, коли вони будуть отримувати кредити під 6 – 7 %, а надавати підприємствами під 20 – 30 %;

- запровадження адміністративного  регулювання процентних ставок  задля запобігання корупції й  зловживань, встановлення банківської маржі по операціях за кредитом, який виділяє держава, на рівні 2 – 3 %;

-  виконання Національним  банком функції «кредитора останньої  надії» та забезпечення рефінансування  вибірково, залежно від вкладу  банку в розвиток економіки  країни;

-  реальне прив’язування  монетарної політики до попиту  підприємств, тобто збільшення  долі рефінансування банків під  виробничі векселі;

- здійснення націоналізації  активів проблемних банків. Для  цього можна створити державну  компанію з повернення активів;

-  використання керованого  плаваючого курсу з поступовим  переходом до режиму вільного  обмінного плаваючого курсу. Це  сприятиме посиленню гнучкості  обмінного курсу гривні через  розширення діапазону його можливих  коливань;