Курс лекцій (основи економічної теорії)

Нецінова конкуренція — це боротьба між виробниками шляхом впровадження у виробництво досягнень НТП, що приводить до поліпшення якості продукції, її асортименту. Неціновий характер конкуренція носить переважно в умовах панування олігопольної структури монополій, бо тоді існує певна стабільність цін, оскільки між декількома могутніми компаніями відбувається їхнє узгодження. Нецінова конкуренція повніше відбиває інтереси споживачів. Компанії широко практикують такі методи, як продовження строків гарантійного обслуговування, надання великого комплексу послуг (у тому числі навчання персоналу), надання кредиту покупцям, безкоштовне сервісне обслуговування, залік старого зданого товару як перший внесок за новий тощо.

 Більш ефективною й більш сучасною формою конкурентної боротьби є боротьба за якість пропонованого на ринок товару. Надходження на ринок продукції більш високої якості  ускладнює відповідні заходи з боку конкурента, тому що "формування" якості проходить тривалий цикл, що починається з накопичення економічної й науково-технічної інформації. ("SONY" здійснювала розробку відеомагнітофону одночасно по 10 конкуруючих напрямках).

До незаконних методів нецінової конкуренції відносяться дії по дискредитації конкурентів. Вони містять у собі:

• введення в оману споживачів щодо способу, місця виготовлення товару і його якості( у колишній ФРН реклама - французьке пиво містить шкідливі домішки, а німецьке натуральне);
• незаконне використання товарного знаку конкурента, його фірмового найменування;
• некоректне порівняння товарів;
• промислове шпигунство, переманювання фахівців, що володіють виробничими секретами, випуск товарів, які зовні нічим не відрізняються від виробів-оригіналів, але істотно гірші за якістю, а тому звичайно на 50% дешевші, закупівля зразків з метою їхнього копіювання. Найбільш активні «фірми-імітатори» перебувають у Гонконгу, на Тайвані, на Сінгапурі,  у Туреччині, у Південній Кореї,  Мексиці, Бразилії.

2.  З урахуванням понять конкуренції та монополії розрізняють чотири типи ринків:

 1.Ринок досконалої конкуренції ( поліполія – полі-багато, полія - продавати) складається із значної кількості покупців та продавців будь-якого подібного товару. При цьому частка кожної фірми на ринку незначна і тому жодна з них не здатна істотно вплинути на ціну товару. Важливою рисою цього ринку є свобода вступу до ринку і виходу з нього, відсутність цінової дискримінації; виробництво однорідної стандартної продукції. На практиці досконала конкуренція є винятковим явищем і лише деякі з ринків наближаються до неї (наприклад, ринок цінних паперів, іноземних валют, зерна).

2. Ринок монополістичної конкуренції виникає там, де господарює значна кількість фірм, таємна угода між якими практично неможлива. Кожен підприємець не може передбачити дії інших учасників ринку, працює на свій страх і ризик і сам визначає необхідну цінову політику. При цьому, визначаючи обсяги виробництва продукції та її ціни, вони можуть не враховувати реакцію конкурентів, тому що, завдяки значній кількості продавців, рішення одного з них не може вплинути на становище інших. У цих умовах продавці повинні більше уваги приділяти диференціації цін залежно не тільки від якісних характеристик товару, а й упаковки, торгової марки, реклами, гарантійного обслуговування, можливості купити товар у розстрочку й т. ін. Такий вид конкуренції набув найбільшого поширення в галузях, які виробляють споживчі товари (легка та харчова промисловість), побутову техніку, миючі засоби, а також у мережах ресторанів, СТО. Відносно необмежений вступ нових конкурентів на ринок є важливою характеристикою цього ринку. Виробники, що працюють на такому ринку, не є значними підприємствами, тому їм не потрібен великий початковий капітал. Це стимулює їх до вступу в галузь і конкуренції з марками виробленого тут товару.

3.Олігополія (олігос-др.гр.-небагато,поліо-продавати) характеризується наявністю невеликої кількості крупних фірм, рішення яких відносно визначення цін та обсягів виробництва взаємопов'язані. Це викликає значні ускладнення у прийнятті рішень олігополістами в порівнянні з іншими типами ринків. Кожна фірма у своїй поведінці має враховувати не тільки реакцію покупців, а також і можливі дії конкурентів. На олігопольному ринку на відміну від поліпольного ( де ціни постійно міняються, пульсують) відбувається змова фірм із метою встановлення фіксованих цін чи обсягів виробництва. При цьому одна з них діє як ціновий лідер, а решта наслідують її приклад. Ціни все ж таки міняються час від часу через зміни у виробничих витратах.

Олігополістичні структури виникають у галузях, які виробляють як стандартизовані (мідь, чавун, алюміній), так і диференційовані (автомобілі, комп'ютери, сигарети) товари. Новим претендентам досить важко проникнути на цей ринок, але бар'єри входження не настільки складні, щоб зробити його абсолютно неможливим. Олігополія є переважаючою формою сучасної ринкової структури. Приклади класичних олігополій: "велика трійка" у США - "Дженерал моторз", "Форд", "Крайслер". В олігополії завжди таїться небезпека переростання в монополію, тому що їй властиві деякі риси монополій, наприклад, здійснення єдиної цінової політики. Олігополію інакше називають груповою монополією.

4. В умовах досконалої монополії (mono» — один,«poleo» — продаю)на ринку існує тільки один продавець (виробник) певної продукції, яка не має близького замінника. За цих обставин виробник повністю регулює пропозицію товару, а в питаннях ціноутворення диктує ціну або в змозі істотно впливати на неї. Монополія виникає там і тоді, коли існують значні бар'єри для входження в ринок (надання урядом виняткових прав, наявність патентів, необхідність значних одночасних капіталовкладень) або коли вона є природною.

Оскільки монополіст прагне максимізувати сукупний прибуток, а не отримати найбільший дохід з одиниці продукції, то при формуванні конкретної ціни треба виходити з того, до якого виду монополії належить підприємство і якої мети воно прагне досягти за допомогою цін.

Якщо це державна монополія, то щоб соціально захистити певні верстви населення,  продавець може встановити ціну, яка навіть менша собівартості товару. Навпаки, для зменшення споживання деяких товарів на них можуть встановлюватись дуже високі ціни.

Якщо діяльність монополії підлягає державному регулюванню, то, як правило, ціна встановлюється на рівні, який забезпечує підприємству отримання «нормального» прибутку, тобто достатнього для підтримки або подальшого розвитку виробництва.

В умовах нерегульованої монополії фірма самостійно визначає ціну без обмеження її рівня. У цьому випадку тільки попит на товар може бути чинником, що стримує подальше зростання цін.

  Треба відзначити, що досконалої монополії практично не існує Однак її прикладом може слугувати виробництво, яке захищене патентами.

 3. Монополія  - тип  ринку, на якому існує єдиний продавець товару, що не має близьких замінників. Залежно від масштабів охоплення ринку існують чиста й абсолютна монополії. Чиста монополія діє в масштабі однієї галузі та утворюється, як правило, приватною особою, абсолютна монополія захоплює всю сферу національного господарства і перебуває в руках держави. При характеристиці монополій не можна виходити лише їз семантичного (смислового) значення слів, як це роблять західні економісти, інакше  виникають парадоксальні ситуації, коли монополістом стає маленький бакалійний магазин у сільській місцевості, оскільки він єдиним продавцем, але ним не є гігантська автомобільна корпорація «Дженерал моторз» з оборотом більше $100 млрд.

  Монополістичні тенденції в економіці стають пануючими тільки наприкінці XIX ст. А вже на початку XX ст. у США майже половина всього обсягу виробництва в країні була зосереджена в руках 0,01 % підприємств. В 1991 р. такий же обсяг виробництва припадав вже на 0,003 % всіх підприємств США. Ознакою монополізації економіки в сучасних умовах є також скорочення кількості конкуруючих підприємств у ряді галузей. Так, якщо в США на початку XX ст. налічувалося 1 600 автомобільних компаній, то в середині 90-х рр. їх стало лише 4, причому на 3 найбільш могутні припадало 93,9 % випуску автомобілів.

 Монополії підрозділяються на природні, легальні й штучні.

• Природна монополія – тип ринкової структури, при якому єдина фірма забезпечує ринковий попит при  найменших витратах виробництва. Нею володіють власники й господарські організації, що мають у своєму розпорядженні рідкі й вільно не відтворювані елементи виробництва (наприклад, рідкі метали, особливі земельні ділянки під виноградники). Вона також властива галузям, що характеризуються стійко зростаючою економією від масштабу виробництва, таким як трубопровідний і залізничний транспорт, комунальне господарство, системи електропостачання й телекомунікацій.  
• Легальні монополії, що утворюються на законній підставі (патентні або авторські права тощо). Такі „атрибути” дозволяють захистити виробника від недобросовісних конкурентів. Порушення прав карається законом.
• Штучні монополії створюються тільки заради одержання грошової вигоди. Виробник створює монополії, скуповуючи й поєднуючи під своєю владою інші об'єднання, з метою затвердження свого панування на ринку заради одержання монополістичних вигід. Штучні монополії мають конкретні форми - картель, синдикат, трест тощо.

-Картель — це об'єднання підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва й виготовлений продукт, виробничу й комерційну самостійність, але домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва,  ринках збуту. 

-Синдикат - це об'єднання  підприємств однієї галузі з ліквідацією їхньої торговельної самостійності з метою організації спільного збуту продукції (загальна збутова контора). У сучасних умовах синдикати існують переважно в сфері торгівлі, а окремі - і в сфері виробництва. Так, алмазний синдикат контролює світовий ринок необроблених алмазів.

-Трест (trust – довіряти) — це об'єднання  підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого поєднують виробництво, збут, фінанси, керування. Першим трестом уважається створена в 1882 році Джоном  Рокфелером “Стандарт ойл компані”.

Можлива ситуація, коли на ринку присутній тільки один покупець - такий ринок називається монопсонією (моно — один, псония — закупівля продовольства). Прикладом монопсонії є державна закупівля озброєння,  або локальний ринок праці, де окрема фірма є єдиним роботодавцем на даній території. Якщо на ринку присутній тільки один продавець і тільки один покупець, така ситуація називається двосторонньою монополією. Її особливість: оскільки обидві сторони мають ринкову владу, то кінцевий результат угоди  залежить від ступеню інформованості сторін одна про одну й здатності кожної з них вести  переговори. Прикладом є ринок озброєнь, коли мова йде про закупівлю державою типу озброєння, технічними можливостями виробництва якого володіє тільки одна-єдина фірма.

 Банківські  монополії — це об'єднання великих банків або окремі банки-гіганти, які відіграють вирішальну роль у банківській справі й привласнюють монопольно високі прибутки. Одна із сучасних особливостей монополізації банківського капіталу - значне збільшення чисельності філій банків, у тому числі за межами країни.На сучасному етапі відбувається зрощування промислових монополістичних і банківського монополістичного капіталів і виникнення фінансового капіталу, організаційною формою існування якого є фінансово-промислові групи. Поява фінансового капіталу підсилює процес диференціації усередині класу капіталістів, верхівкою якого стає фінансова олігархія ( др.-гр.- влада небагатьох).

4. Процес монополізації має свої позитивні й негативні риси. Позитивні: 1) у гігантських підприємств більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати великі науково-дослідні лабораторії, впроваджувати нову технологію; 2)розвиток та координація діяльності великих підприємств розширюють масштаби планомірного свідомого регулювання економічної системи; 3)гігантські підприємства завдяки масовому виробництву мають можливість заощаджувати на витратах виробництва, забезпечувати споживачів дешевшими і якісними товарами.

Негативні риси монополій: 1) в погоні за прибутком великі компанії фінансують ті проекти, що швидко дають найбільшу віддачу, істотно зменшуючи при цьому інвестиції в більш важливі, з погляду широких верств населення, виробництва; 2) нераціональне використання суспільних ресурсів. Монополісту вигідніше продавати менший обсяг продукції  й призначати більше високу ціну. Це приводить до того,  що ресурси суспільства використаються не в повному обсязі; 3) нерівність у розподілі доходу. Власники монополій збагачуються за рахунок  інших верств суспільства. Виключення, якщо покупець продукції монополії багатший, ніж її власники; 4) відсутність стимулу до НТП. Монополіст дійсно має  більше фінансових ресурсів  для технічного прогресу, але в нього вже є всі підстави для задоволення існуючим положенням.  Технічні поліпшення надходять в галузі в значній мірі ззовні або від  дрібних фірм, які становлять «конкурентну окраїну»; 5) монополії й олігополії витрачають значні ресурси на збереження й зміцнення своєї влади. Вони стримують, обмежують конкуренцію - рушійну силу економічного прогресу, тому П. Самуельсон називав монополію економічним злом.

 Щоб послабити негативні  наслідки монополізації економіки, у розвинених країнах приймаються антимонопольні закони, здійснюється .контроль за угодами між великими компаніями й ін. Уперше антимонопольні закони були прийняті наприкінці XIX – поч. XX ст. у США, Канаді, Австралії, оскільки монополізація в цих країнах відбувалася найбільш інтенсивно. Вони формально забороняли трести й деякі інші форми монополій, при цьому під дію антимонопольного законодавства не підпадали олігополії.

 Антимонопольна політика – один з напрямків державного регулювання економіки, що являє собою комплекс державних заходів (відповідне законодавство, система оподатковування, роздержавлення і приватизація власності, заохочення створення малих підприємств та ін.), спрямованих проти монополізації виробництва і ринку, що забезпечує розвиток конкуренції серед товаровиробників.

Антимонопольне законодавство - законодавчо закріплені основні правила діяльності суб'єктів, що хазяйнують на ринку, органів державної влади і управління.

Основні завдання антимонопольного законодавства:

а) забезпечення сприятливих умов і стимулів для розвитку конкуренції і підприємництва;

б)визначення правової відповідальності за монопольні дії і порушення правил чесної конкуренції;

в)захист інтересів малого і середнього підприємництва від свавілля великого бізнесу тощо.

Конкретна програма антимонопольних дій розробляється і проводиться урядом. Отже, ця програма є складовою частиною  загальної економічної програми уряду, вона може відображати інтереси окремої підприємницької групи, тих чи інших соціальних груп або загальні інтереси нації і повинна враховувати загальну внутрішню і зовнішню економічну, соціальну і політичну кон'юнктуру. Це значить, що ефективність застосування антимонопольного законодавства і діяльність антимонопольної політики в цілому змінюються і залежать від зміни політичного керівництва країни. Для постійного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, за природними монополіями, а також для недопущення методів недобросовісної конкуренції, на Україні створений Антимонопольний комітет.