Курс лекцій (основи економічної теорії)

 У процесі праці  людина створює споживчу вартість і вартість товару. Це випливає з подвійної природи праці, яка створює товар. 3 одного боку, вона має корисний зміст і створює блага та послуги, що задовольняють ті чи інші потреби людей. 3 другого боку, праця кожного товаровиробника є частиною всієї суспільної праці як витрати людської робочої сили взагалі безвідносно до її конкретних форм. Перший вид — це конкретна праця, другий — абстрактна праця. Конкретній праці властиві мета, певний характер операцій, предмет, засоби і, нарешті, результати. Конкретна праця створює певну споживчу вартість (хліб,  метал, обслуговування тощо). Розрізнення споживчих вартостей зумовлюється тим, що вони є результатами якісно різних видів конкретної праці (трудових зусиль хлібороба, металурга та ін.). Другий бік праці — праця взагалі як продуктивна витрата розумових здібностей, сили мускулів тощо безвідносно до її корисної доцільної форми. На всіх історичних етапах суспільного розвитку праця виступає, з одного боку, як корисна, доцільна, а з другого — як витрата фізичних і розумових сил, як "праця взагалі". Однак лише за умов товарного виробництва ця подвійність набуває особливих історичних форм як праця конкретна і абстрактна. Під впливом НТП відбуваються важливі зміни як у конкретній, так і в абстрактній праці. В зв'язку з розвитком нових видів виробництва і технологій з'являється багато нових професій (видів конкретної праці), чимало старих — відмирає. Стосовно абстрактної праці найважливіші зміни полягають у значному збільшенні інтенсивності витрат, насамперед розумових, психічних, нервових сил трудівників, а також у зростанні складності виконуваної ними праці, що потребує суттєвого підвищення кваліфікації робочої сили.

3. Що ж являє собою вартість як категорія товарного вирорбництва ? Економісти різних сторічч не дають однозначної відповіді, бо існує три теорії вартості: теорія трудової вартості, суб’єктивно-психологічна теорія вартості і неокласична теорія вартості.

           Розробку теорії трудової вартості було почато представниками класичної політичної економії  А. Смітом, Д. Рікардо та ін. Свій подальший розвиток вона отримала в працях К. Маркса ( „ Капітал ”, т.1), який розробив учення про двоїстий характер праці, втіленої в товарі, розкрив суперечність між приватною і суспільною, конкретною і абстрактною працею, споживною вартістю і вартістю товару, дослідив історичний процес розвитку обміну і форм вартості, розкрив природу і суть грошей як загального еквівалента.

       Згідно  з теорією трудової вартості обмін товарів у певній пропорції означає, що вони кількісно порівнюються через працю, яка їх створила. Тут мова йде не про конкретні види праці ( слюсаря, фермера ), бо як раз вони якісно відрізняються. Порівняними товари стають тому, що вони – продукти праці взагалі ( абстрактної праці ), тобто затрат енергії людини, його мозку, м’язів, нервів, волі тощо. Величина вартості товару визначається суспільно необхідним робочим часом.

     У західній  економічній літературі теорія  трудової вартості має небагато  прихильників.

        Суб’єктивно-психологічна теорія вартості . У 70-ті роки ХХ ст. Австрійська школи політекономії  на чолі з К. Менгером розгорнула наступ на Марксову трудову теорію вартості. Для цього вони застосували суб’єктивно-психологічний підхід до визнання цінності речей, використавши теорію граничної корисності ( см. стор.13 цього конспекту ). Одночасно і незалежно цю ж теорію розробляли англ.економіст Л.Вальрас, італ. Економіст В.Парето та інш.

      Більшість  сучасних економістів не поділяє цієї теорії вартості, оскільки вона ігнорує виробництво товарів, значення витрат виробництва тощо. Проте доведено, що гранична корисність впливає на поведінку покупця на ринку.

       Неокласична теорія вартості є найбільш прийнятною, ніж класична, в тому числі й марксистська. Її детально опрацювали такі видатні економісти як А. Маршалл і                               П. Самуельсон. А Маршалл розрізняє два види вартості : ринкову та нормальну. Ринковою є вартість, яка формується  в короткі проміжки часу. На цю вартість впливають витрати виробництва та корисність товарів. Загальне правило таке : чим менший період, тим більше слід враховувати вплив попиту, а значить і корисності на вартість. Але в довгостроковому періоді – при формуванні нормальної вартості - більше значення має вплив витрат на вартість. Отже ринкова вартість більше підвладна тимчасовим подіям, чинникам, дія яких нерівномірна і короткотривала. Однак у тривалі періоди ці нерегулярні чинники більшою мірою гасять вплив один на одного.

4.    Велику роль у функціонуванні товарного господарства відіграють такі закони виробництва та обміну, як : закон вартості, закон попиту і пропозиції, закон конкуренції та закони грошового обігу.

Закон вартості – якщо чинники виробництва є оптимальними щодо платоспроможних потреб суспільства, забезпечують обсяг випуску продукту на межі виробничих можливостей виробництва, то вартість кінцевого продукту буде найнижчою.

  Закон вартості позбавляє товаровиробника права вибору: виробляти чи не виробляти якісні товари; знижувати чи не знижувати витрати на їх виробництво; впроваджувати чи ні нову техніку та технологію. В епоху вільної конкуренції закон вартості є стихійним регулятором суспільного виробництва. У поєднанні із законами попиту та пропозиції, через відхилення цін від вартості закон вартості виконує функцію регулятора суспільного виробництва та розподілу суспільних ресурсів між різними сферами виробництва. 3 підвищенням попиту на окремі товари зростають ціни на них, а отже, і прибуток товаровиробників. На розширення виробництва цих товарів спрямовуються ресурси товаровиробників інших галузей, де виробляється надмірна кількість товарів, які не поглинаються попитом, і на них знижуються ціни. В розвинутих економічних системах, заснованих на використанні законів товарного виробництва, подолано таке негативне явище, як хронічний дефіцит товарів. Товар шукає грошей, а не навпаки. Сучасні методи вивчення ринку, спираючись на концепцію маркетингу, дають змогу істотно наблизити обсяги виробництва товарів та платоспроможного попиту на них. Це сприяє формуванню та підтриманню пропорцій суспільного виробництва.

  Закон  вартості виконує  наступні функції:

1. Стимулює тих виробників, у яких індивідуальні витрати праці нижче суспільно необхідних.
2. Стимулює зниження витрат.
3. Регулює розподіл праці по сферах виробництва.
4. Проявляється як закон цін - в основі цін лежить вартість.  Його функції здійснюються як при рівності ціни з вартістю, так і при їхній розбіжності.

6) Створює основи вартісного  або ринкового механізму регулювання  пропорцій виробництва

Лекція 2.

1. Становлення і еволюція грошових відносин.

2. Гроші в системі товарних  відносин, їх функції.

3. Функціональні форми  грошей.

4. Грошова система та  її види.

1. Еволюція грошей є складовою частиною еволюції   товарного виробництва,   ринкової економіки. Гроші - один з найбільших людських винаходів. Походження грошей пов'язане з 7 - 8 тис. до н.е., коли у первісних племен з'явилися надлишки продуктів, які можна було обміняти на інші потрібні продукти. Історично для полегшення обміну використовувалися - худоба,  камені , шматки металу тощо. У деяких народів багатство вимірялося чисельністю голів худоби. Цікаво, що латинський корінь слова “капітал” походить від “capital”- худоба               ( англ. - голова, головний ). У Росії обмінні еквіваленти називалися “кунами” - від хутра куниці.  Але щоб служити за гроші, предмет повинен   одержати загальне визнання й покупців, і продавців як засіб обміну. 

Які ж основні етапи історії розвитку грошей? Перший етап - поява грошей з виконанням їхніх функцій випадковими товарами;  другий  етап ( самий тривалий ) - закріплення  за   золотом ролі загального еквівалента  ; третій етап - етап переходу до паперових або кредитних грошей ; і останній четвертий етап - поступове витиснення готівки з обороту , внаслідок чого з'явилися електронні види платежів .

  Найбільшу популярність як абсолютно ліквідний засіб  обміну в минулому мали золото й срібло. Вони стали грішми тому, що мали сукупність якостей:

1)  портативність (тобто  висока цінність у невеликому  обсязі);

2) економічна подільність (ділення злитку золота на дві рівних по вазі частини зменшує цінність кожної половини злитка рівно у два рази). Цією властивістю не володіють ні худоба, ні хутра, ні перли, ні алмази тощо.;

3) відносна рідкість золота в природі.

    Походження монет В Україні карбування монет, срібних і золотих, походить   з  Київської Русі (поч. ХIст.) В “Російській Правді” металеві гроші продовжували називатися “кунами”, але з'являються вже й срібні “гривні”. В XII - XV ст. князі намагалися чеканити свої монети. Іван III (кінець XV ст.) установив, що право карбування монет повинне належати лише “старшому” із князів, власникові Московського престолу. При Івані Грозному відбулося перше впорядкування російської грошової системи. На початку XVII століття на Русі встановилася єдина грошова одиниця-копійка (на монеті зображений вершник зі списом) із срібла. Також у рахункову систему були уведені карбованець, полтина, гривня, алтин, хоча карбування срібного карбованця стало правилом лише при Петрові I. Золоті гроші - “червінці” з'явилися в Росії з 1718 року. Отже, золото й срібло стали основою грошового обігу. Біметалізм зберігався аж до кінця XIX століття. Однією із причин появи паперових грошей з'явилося «псування монет» (монети, що вже походили по руках,  мали меншу вагу). 

    Винахід паперових грошей умовно приписують стародавнім китайським купцям                   (ХІІІст.). Спочатку  це були  розписки про прийняття товару на зберігання, про сплату податків, видачу кредиту. Їхній обіг розширював торгівельні можливості, але разом з тим, нерідко ускладнював розмін цих паперових дублікатів на металеві монети.

     У Європі появу паперових грошей зв'язують звичайно з досвідом Франції 1716 -1720 р. У Росії емісія паперових грошей  уперше почалася в 1769 р. Передбачалося, що як й в інших країнах, які ризикнули ввести паперові гроші, їх можна буде при бажанні обміняти на срібло або золото. Але вже до кінця століття надлишок асигнацій змусив призупинити розмін, тоді курс асигнаційного рубля, природно, почав падати, а товарні ціни рости.  Паперовий грошовий обіг існував практично у всіх воюючих країнах у період Першої світової війни.

Чим же визначається  цінність паперових грошей? Сучасна економічна теорія відповідає на це питання так : якщо люди погоджуються що-небудь вважати грошима, то це «щось» і буде грішми.  Як природа створила золото в обмеженій кількості, так і уряд країни  повинен зробити обмеженим пропозицію грошей, бо їхня цінність зникне.

!!!!Отже, гроші - це засіб вираження вартості товарів, міра вартості, загальний еквівалент вартості безлічі товарів. Використовуючи гроші як загальний еквівалент, ми можемо виміряти вартості всіх товарів, що є присутніми на ринку, і зрівняти їх між собою.

 2.  Гроші проявляють себе через свої функції. Звичайно виділяють наступні чотири основні функції грошей: міра вартості, засіб нагромадження (тезаврації – д.-гр. – « скарб, запас »), засіб обігу, засіб платежу. Часто виділяють і п'яту функцію грошей — функцію світових грошей, що проявляється в обслуговуванні міжнародного товарообміну.

Міра вартості - основна функція грошей. Це значить, що гроші  служать для виміру й порівняння вартостей різних товарів і послуг.  Вимірюють і зіставляють товарні вартості у різних грошових одиницях – гривні,  долари тощо. Цю функцію рахункових грошей іноді називають масштабом цін. Уряд кожної країни звичайно встановлює свій власний масштаб цін. Грошова одиниця кожної країни прирівнюється до певної вагової кількості золота. У наш час переведення однієї національної валюти в іншу означає в першу чергу перехід з одного масштабу цін в інший.

      Припустимо, що наша економічна система не має міри вартості. Тоді, замість того, щоб однозначно виражати ціну кожного товару в гривнях, нам доведеться встановити пропорції обміну кожного товару   на кожен інший товар. Кількість можливих комбінацій буде досить великою й визначення вартості товару стає надзвичайно складною справою. 

          Засіб нагромадження – ця функція полягає в тому, що гроші вилучаються з обміну, переривають свій обіг і перетворюються в багатство, що забезпечує його власникові можливість купувати різні товари в майбутньому. Безумовно, як засіб нагромадження може виступати й будь-який інший вид  майна - коштовності, нерухомість, антикваріат тощо. Однак саме гроші мають одну істотну перевагу - абсолютну ліквідність, тобто здатність бути використаними як платіжний засіб у будь-який момент без втрати своєї номінальної вартості.

          Довгий час золото у функції засобу нагромадження з'являлося як загальне втілення багатства, оскільки крім своєї власної ціни воно виступало і як гроші.  Як скарб золото було необхідним для забезпечення безперебійного функціонування грошових систем, воно служило резервним фондом  країн.  З 70-х рр. XX ст. золото перестало бути грошима. Однак золото не втратило своєї власної цінності як товар (ювелірна справа, медицина),  тому держава може використати золотий запас для дозованого продажу з метою   поповнення своїх централізованих валютних резервів.

         В епоху кредитних грошей їхнє використання як засіб нагромадження має істотні недоліки, незважаючи на абсолютну ліквідність.  Щорічні відсотки по внеску в банк   завжди нижчі, ніж дохід, що міг бути отриманий, наприклад, при вкладенні у виробництво.

В країнах з високою інфляцією  національна валюта не використовується ні як засіб нагромадження, ні як міра вартості. У таких країнах зазначені функції грошей виконують, як правило, стабільні іноземні валюти ( долари США).

     Гроші як засіб обігу обслуговують акти купівлі-продажу товарів і послуг. До цієї функції безпосередньо примикає й переплітається з нею функція грошей як засіб платежу - оплата податків, одержання й повернення кредиту, виплата зарплати,   оплата комунальних послуг. При цьому рух грошей не супроводжується одночасним переміщенням товарів, оскільки вони дозволяють уникнути бартерної форми торгівлі. Заміна бартеру грошовим обміном відокремлює акт продажу від акту покупки. Якщо існують гроші, то продавець товару повинен лише знайти покупця, а одержавши гроші, він може купувати все, що заманеться.  Грошовий обмін вимагає набагато менших зусиль і часу, ніж бартер.  

Як засіб обігу золоті гроші поступово витісняються їхніми знаками, символами.  Надалі замість монет став використовуватися один з видів кредитних грошей - банкноти. Цей вид кредитних грошей спеціально призначений тільки для виконання функції засобу обігу. Для забезпечення стійкості банкнот в обігу дуже довго діяв принцип розміну банкнот на золото за номіналом або за певним курсом. Через цей принцип забезпечувалася  взаємодія металевої і кредитної грошової систем, що забезпечувало стійкість грошової сфери.