Курс лекцій (основи економічної теорії)

 У міру розвитку суспільства, засіб платежу всі частіше заміщає засіб обігу. У сучасній економічній літературі ці дві функції грошей звичайно поєднуються в одну.

Функція засобу платежу виникає, коли товари й послуги продаються в кредит, тобто з відстрочкою платежу. Продаж товарів з умовою відстрочки платежу стає необхідним елементом господарського життя й складовою частиною виробничого процесу. Вона застосовується при оплаті сировини й напівфабрикатів, готової продукції, при оплаті праці й у багатьох інших операціях. Засобами обігу в таких відносинах стає вексель. Вексель — це письмове боргове зобов'язання, що дає його власникові (векселедержателеві) право жадати від боржника (векселедавця) зазначену суму платежу після закінчення встановленого строку. Банки скуповують звичайні векселі й розплачуються банківськими векселями, або банкнотами (кредитними грошима).  Такими грошима може бути й чек — письмове розпорядження власника поточного рахунку в банку про виплату певній особі зазначеної в ньому суми грошей.

 Як засіб платежу  гроші здатні обслуговувати не  тільки рух товарів, але й рух  капіталу         ( через банківські кредити ). Тому засіб платежу — це вища із всіх відомих функцій грошей.  Використання банківських рахунків для проведення розрахунків у промисловості й торгівлі   за допомогою чеків, кредитних карток і широкого впровадження електронних систем розрахунків привело до того, що функція засобу платежу поглинула функцію засобу обігу й трансформувалася у функцію засобу розрахунків. Це свідчить про те, що разом з економічним і технічним прогресом відбувається прогрес у розвитку грошей і виконуваних ними функцій.

 В обігу між різними  країнами гроші виконують функцію світових грошей. Спочатку загальним міжнародним платіжним засобом було тільки золото. Тоді у світовій торгівлі розрахунки між країнами відбувалися через залік боргових зобов'язань банками. Якщо платежі країни перевищували надходження, то вона вивозила на суму перевищення золото як засіб платежу. Із середини 70-х рр. XX ст. центральні банки використовують золото як світові гроші шляхом продажу його за іноземну валюту на приватних ринках золота, а міжнародним платіжно-купівельним засобом стали резервні національні валюти - американський долар, німецька марка й ін., а також євро.

3. Залежно від виконуваних функцій існують  наступні  форми грошей:  натуральні й символічні (безготівкові ) гроші.

  Натуральні (дійсні, речовинні) гроші включають всі види товарів, які були загальними еквівалентами на початкових етапах розвитку товарного обігу (худоба, зерно, хутра, черепашки й т.п.), а також гроші з дорогоцінних металів (золоті й срібні). Характерна риса натуральних грошей полягала в тому, що вони могли існувати не тільки як гроші, але і як товар. Номінальна вартість грошей даного виду відповідала їхній реальній вартості (вартості золота або срібла).

 Однак з розвитком  ринкової економіки можливості  використання натуральних грошей  виявилися обмеженими. Для обслуговування  господарських зв'язків, що розширювалися, було потрібно усе більше грошей. Золота не вистачало, що, у свою чергу, стримувало розвиток товарообміну.

Символічні гроші називають знаками вартості, замінниками натуральних (речовинних) грошей. Номінальна вартість символічних грошей значно вище, ніж вартість того матеріалу, з якого вони виготовлені.  До символічних грошей належать паперові й кредитні гроші (коли купівля-продаж здійснюється в кредит, з розстрочкою платежу): депозити   ( лат. «відкладене на зберігання »), які в свою чергу є основою чекового обігу. Зараз за допомогою кредитних грошей у розвинених країнах світу здійснюється більше 90% всіх платежів і розрахунків. Новим щаблем у розвитку грошей є поява кредитних карток. Сучасні кредитні картки містять інформацію до 8 тис. знаків, у яку включаються дані про стан рахунку вкладника в банку, про сплату їм податків, стан здоров'я, групу крові й ін. В 90-ті рр. у розвинених країнах світу впроваджені кредитні (платіжні) картки з мікропроцесором, що мають значно більше високий ступінь захисту.

Кредитні гроші   виступають як у вигляді банкнот, чеків, векселів, так й у вигляді відповідних записів на рахунках, і  поступово набирають силу. Історично вони з'явилися пізніше монет і паперових грошей, але за значимістю в більшості розвинених країн   посідають перше місце (у США, наприклад, на частку готівки, доводиться всього 1% всіх грошей в обігу).  Платежі здійснюються за допомогою чеків або електронних переказів. Цей вид чекового депозиту не приносить його власникові відсотків по внеску. Застосовуються й так називані дорожні чеки - це чеки, які продавані банками або бюро подорожей. Дорожні чеки відновлюються у випадку їхньої втрати або крадіжки.

Кредитні гроші, будучи чисто символічними грішми, вимагають для свого ефективного функціонування державної гарантії. Така гарантія забезпечується завдяки наявності державних законів, що регламентують правила випуску й обігу векселів і банкнот, а також правил і процедур здійснення депозитних операцій. Таким чином, основна маса операцій з купівлі-продажу товарів відбувається взагалі без участі грошей у звичайному розумінні цього слова.

4. Грошова система – форма організації грошового обігу в країні, що склалася історично й закріплена національним законодавством. Вона сформувалася в XVI - XVII ст. з виникненням і утвердженням капіталістичного виробництва, а  також  національного ринку.

 Залежно від виду грошей, що обертаються (гроші як товар, що виконує роль загального еквівалента, або гроші як знак вартості) можна виділити два основних типи систем грошового обігу:

• системи обігу металевих грошей;
• системи паперово-кредитного обігу.

Історично сформувалися такі різновиди систем обігу металевих грошей як біметалізм (використання в якості грошей двох металів - золота й срібла) і монометалізм (лише один метал – золото).Світова економічна криза 1929-1933 р. поклала кінець  монометалізму.

З 30-х рр. XX ст. у західних країнах поступово формується система нерозмінних кредитних грошей, до відмітних рис якої варто віднести: пануюче положення кредитних грошей; демонетизацію золота, тобто відхід його з обігу; відмова від обміну банкнот на золото й скасування їхнього золотого змісту; посилення емісії грошей з метою кредитування приватного підприємництва; державне регулювання грошового обігу.

Сучасні грошові  системи включають наступні елементи: грошову одиницю, масштаб цін, види грошей, що  є законним платіжним засобом, систему емісії грошей і державний апарат регулювання грошового обігу.

Грошова одиниця - це встановлений у законодавчому порядку грошовий знак, що служить для порівняння й вираження цін всіх товарів і послуг. Вона, як правило, ділиться на дрібні пропорційні частини (1 гривня дорівнює 100 копійкам).

 Види грошей, що є законними платіжними засобами, - насамперед це кредитні гроші й у першу чергу банкноти, розмінна монета, а також паперові гроші.

Емісійна система - законодавчо встановлений порядок випуску й обігу грошових знаків.

Випуск грошей монополізований державою. Центральний банк, що перебуває у власності держави, іноді намагається компенсувати нестачу грошових нагромаджень шляхом емісії грошової маси, надлишкових знаків вартості. Однак порушення основного принципу грошової системи - відповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту веде до інфляційного процесу. У зв'язку із цим однією з характерних рис сучасних грошових систем є посилення державного регулювання грошового обігу.

 

 

 

Тема 5. Ринок та ринкова система.

Лекція 1.

1. Поняття ринку та його функції.

2. Умови формування ринку.

3. Структура ринку.

4. Моделі ринкової економіки.

1. Економіка, в якій товарно-грошові відносини є пануючими, отримала назву “ринкової економіки”. Сучасна ринкова економіка являє собою складний організм , що складається з величезної кількості різноманітних структур , що об'єднуються єдиним поняттям - ринок.

 Ринок - це організована структура, де "зустрічаються" виробники і споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії попиту споживачів і пропозиції виробників встановлюються і ціни товарів, і обсяги продажів. 

    Ринок—це складне багатогранне явище, суть якого міняється в різних країнах через ступінь їх розвитку, історичні, соціальні та інші ознаки. Ринок для американця, західноєвропейця, японця виглядає по-різному. Отже, Україна повинна мати ринок, який би відповідав її національним особливостям.

  Сутність ринку розкривається в його основних функціях :

1. Інформаційна. Через постійно мінливі ціни, процентні ставки на кредит ринок дає учасникам виробництва об'єктивну інформацію про суспільно необхідну кількість, асортимент і якість тих товарів і послуг, які поставляються на ринок. Це дозволяє кожному підприємству постійно звіряти власне виробництво з мінливими умовами ринку.

2. Посередницька. Економічно відособлені виробники в умовах глибокого суспільного поділу праці повинні знайти один одного й обмінятися результатами своєї діяльності. Ринок   надає можливість споживачу вибрати оптимального постачальника, а продавцеві – найбільш підходящого покупця.

3. Ціноутворююча.  Звичайно   продукти й послуги одного призначення містять неоднакову кількість матеріальних і трудових витрат. Але ринок визнає лише суспільно необхідні витрати, тільки їх згодний оплатити покупець. Завдяки цьому встановлюється рухливий зв'язок між вартістю й ціною, що чуйно реагує на зміни у виробництві, потребах, кон'юнктурі.

     4. Регулююча – найважливіша. Вона пов'язана із впливом ринку на всі сфери економіки, і насамперед на виробництво. Ринок немислимий без конкуренції. Внутрішньогалузева конкуренція стимулює зниження витрат на одиницю продукції, заохочує зріст продуктивності праці, підвищення якості продукції. Міжгалузева конкуренція шляхом переливу капіталів з галузі в галузь формує оптимальну структуру економіки, стимулює розширення найбільш перспективних галузей.  Важливу роль у ринковому регулюванні має кон’юнктура ринку            ( тобто, співвідношення попиту та пропозиції ) : росте ціна - це сигнал до розширення виробництва, падає ціна - сигнал до його скорочення. 

   5. Стимулююча функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих, хто найбільш раціонально використовує фактори виробництва для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки, техніки, організації, стимулювання праці та управління. Якщо суб’єкти господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності виробництва, їхні індивідуальні витрати виробництва будуть вищими, ніж суспільно необхідні, то вони будуть не конкурентними і стануть банкрутами.

    6. Сануюча. Ринковий механізм - це не благодійна система, а навіть жорстока.  За допомогою конкуренції ринок очищає суспільне виробництво від економічно нестійких, нежиттєздатних господарських одиниць й, навпроти, дає зелене світло найбільш    ефективним. У результаті цього безупинно підвищується середній рівень стійкості всього господарства в цілому.

7. Ринок “зшиває” економіку в єдине ціле, розвиваючи систему горизонтальних і вертикальних зв’язків (підприємств,галузей,регіонів), у тому числі зовнішньоекономічних.У цьому виявляється інтегруюча функція ринку.

8. Також слід пам’ятати ще одну функцію ринку, яка проявляється в тому, що ринковий обмін слугує засобом здійснення економічних інтересів продавців (виробників товарів) та покупців (споживачів). Взаємозв’язок цих інтересів будується на принципі, який чітко сформував А.Сміт: “Дай мені те, що мені необхідно, і ти отримаєш те, що тобі необхідно...”.Звичайно, що цей принцип особистої матеріальної зацікавленості має на увазі: а) обмін необхідною один одному корисністю; б) еквівалентність ринкової угоди.

2. Існують три основних умови, що зробили ринок об'єктивно необхідним.  Перша умова – суспільний поділ праці. Поділ праці неминуче вимагає обміну. Уже стародавні скотарі мали потребу в продуктах землеробства, а хлібороби аж ніяк не були вегетаріанцями. Обмін усе більше розширювався.  З'явилося виробництво, орієнтоване на ринок, для задоволення потреб інших людей.

Друга умова – це економічна відособленість виробників. Товарний обмін обов'язково припускає прагнення до еквівалентності. Ніхто не хоче програти, тобто хоче одержати замість свого товару еквівалентну кількість іншого. А таке прагнення виникає на основі економічної обмеженості, відособленості інтересів. Ця відособленість історично виникає на базі приватної власності. 

 Третя умова – самостійність виробника, воля підприємництва.  Чим менше скований товаровиробник, тим більше простору для розвитку ринкових відносин.

Для  реального функціонування  ринку мають бути створені умови його формування, випробувані світовою практикою:

• наявність економічно і юридично незалежних суб’єктів ринкових відносин (індивідуальні,акціонерні, державні власники ), які можуть вступати у рівноправні партнерські відносини;
• еквівалентний обмін товарами ( ринок не визнає пільг, економічної допомоги );
• конкуренція, свобода вибору контрагентів;
• вільне ціноутворення;
• реальна інформація про стан ринку.

3. Структура ринку - це сукупність окремих локальних ринків у межах національної економіки країни (внутрішнього ринку), а також - національних ринків у межах світового господарства, їхній взаємозв'язок і взаємодія між ними.

Головними суб’єктами ринкових відносин являються продавець та покупець. Суб’єктами ринку можуть бути фізичні чи юридичні особи, держава. Крім продавця та покупця на ринку може діяти посередник, який допомагає їм найти один одного.

    Об’єктом ринкових  відносин виступає товар, який може існувати в самих різних конкретних формах.

    Протягом всієї  історії існування ринку, йому  притаманна  тенденція до територіальної  експансії—територіальному розширенню  та збільшенню сфер впливу. Ця тенденція привела до створення трьох зон ринково-економічного простору. Розрізняють місцевий, національний і світовий ринок. Місцевий ринок - стартова форма ринкової території, яка розвивається в межах села, міста. На доіндустріальній стадії виробництва місцеві ринки реалізовували порівняно невеликий традиційний набір продуктів.