Операцii банкiв Украiни на валютному ринку

Після приєднання України до статуту Міжнародного валютного фонду Національний банк України не може обмежувати проведення розрахунків між резидентами та нерезидентами за поточними торгівельними валютними операціями у національній грошовій одиниці, оскільки це суперечить зазначеному документу. Тому органи валютного контролю для реалізації економічної політики держави змушені вживати адміністративних заходів, спрямованих на підтримку курсу гривні та регулювання платіжного балансу.

До елементів валютного контролю належать:

валютні обмеження, тобто система  правових, економічних і організаційних заходів, яка регламентує операції з національною та іноземними валютами, золотом тощо;

нагляд за валютними операціями;

реєстрація валютних операцій, тобто  констатування юридичних фактів здійснення операцій з метою надання їм законності;

бухгалтерський облік валютних операцій відповідно до чинних міжнародних  і національних стандартів [69].

На підставі вищепереліченого можна  сформулювати визначення валютного  контролю як сукупності дій державних органів та банківської системи. Спрямованих на регулювання законності укладання юридичними і фізичними особами угод із використанням валютних цінностей.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів  України „Про систему валютного  регулювання і валютного контролю” сферою валютного контролю є валютні операції за участю резидентів і нерезидентів, а також зобов`язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна резидентів, що перебувають за межами України.

Система валютного контролю є дворівневою. Суб`єкти валютного контролю можна умовно поділити на органи валютного контролю - а це уряд, місцеві органи виконавчої влади, Національний банк України, та агентів валютного контролю, якими є уповноважені банки.

Розглянемо докладніше повноваження комерційних банків у сфері валютного контролю. Як уже зазначалося, згідно з чинним законодавством стан уповноваженого банку в системі валютного контролю визначається його статусом агента валютного контролю, який підзвітний Національному банку України. При цьому банки виступають як активні, і як пасивні учасники валютних правовідносин. Активний учасник, уповноважений банк наділяється контрольними повноваженнями щодо своїх клієнті, будучи пасивним учасником, уповноважені банки як агенти валютного контролю самі є суб`єктами контролю з боку Національного банку.

Така модель має свої позитивні, так і негативні сторони. Одним із негативних моментів є „Конфлікт інтересів" - тобто об`єктивна суперечність між комерційною природою банків та закріпленнями за ними обов`язками валютного контролю, що характерні за своєю суттю для державних органів. Проте чинну інституційну схему валютного контролю в цілому та місце у ній банків не слід розглядати як щось створене в період становлення ринкових відносин і зумовлене тільки українською специфікою переходу до ринку. При її створенні влада орієнтується на досвід інститутів валютного контролю провідних промислових країн, де такий досвід формувався упродовж десятків років.

Крім того, понад десятирічна  практика роботи в умовах системи дворівневого валютного контролю свідчить про досить високу ефективність обраної системи, в чому значна роль належить уповноваженим банкам, які виконують функції агентів валютного контролю.

Завдання та функції уповноважених  банків як агентів валютного контролю випливають із головних напрямів валютного контролю і полягають у: визначенні відповідності операцій, що проводяться, чинному законодавству; перевірці виконання резидентами зобов`язань в іноземній валюті, в тому числі зобов`язань із повернення експортної виручки й продажу її частини на внутрішньому валютному ринку; перевірці обгрунтованості купівлі іноземної валюти і платежів в іноземній валюті та валюті України, якщо операції проводяться між резидентами і нерезидентами; забезпеченні повноти і об`єктивності обліку й звітності за валютними операціями.

Розглядаючи докладніше ці напрямки роботи уповноважених банків, слід виділити функції уповноважених  банків, що здійснюються у межах  системи митно-банківського валютного  контролю експортних та імпортних операцій, яка передбачає оперативний обмін інформацією між уповноваженими банками, митними органами та Національним банком України.

Треба сказати і про ту значну роль, яку виконують уповноважені банки у сфері обліку і контролю операцій між резидентами і  нерезидентами в національній валюті та операції з купівлі нефінансовим сектором економіки іноземної валюти на внутрішньому фінансовому ринку.

Останніми роками діяльність уповноважених  банків як агентів валютного контролю була орієнтована також на забезпечення моніторингу за договорами клієнтів, що мають будь-які ознаки, котрі вказують на потенційну можливість відпливу капіталу з країни. До створеної автоматизованої бази даних щомісяця приходить інформація про таких клієнтів.

Говорячи про технологію валютного контролю, можна констатувати, що вона базується на таких головних принципах:

Ідентифікації учасників валютних правовідносин (як резидентів, так і нерезидентів);

Облік угод (договорів, що є основою для проведення валютних операцій, у тому числі фіксування їхніх головних умов, зокрема тих, які визначають порядок проведення операцій, види рахунків та їхні режими, що встановлюється Національним банком України;

Ідентифікації платежів із прив`язкою  їх до конкретних угод (договорів).

Щоб ідентифікувати особливості діяльності банку до вимог чинної нормативної бази у сфері валютного контролю, кожен банк може розробити низку внутрішніх нормативних документів. Такими документами можуть бути порядок здійснення валютного контролю певним банком, положення про структурні підрозділи, які здійснюють валютні операції, та посадові інструкції для відповідальних працівників. Внутрішня нормативна база валютних операцій закріплює повноваження щодо прийняття рішення із питань проведення власних операцій банку з іноземною валютою, визначає вимоги до документів, які є підставою для оформлення операцій та забезпечують їхню санкціонованість. Внутрішні нормативні документи регламентують також окремі сфери діяльності.

В організаційному плані система  валютного контролю має повторювати  контури структури банку в частині підрозділів, що здійснюють операції з іноземною валютою.

Особлива роль у системі валютного  контролю в банку відводиться  відділу розрахунків за експортно-імпортними операціями та валютного контролю. До його компетенції належить здійснення контрольних процедур, пов`язаних з торгівельними й капітальними операціями клієнтів банку, зокрема контроль контроль терміну розрахунків за експортно-імпортними операціями в іноземній валюті на умовах відстрочки платежів чи поставок, розрахунків клієнтів у гривнях за експортно-імпортними операціями з нерезидентами, розрахунків в іноземній валюті з нерезидентами в іноземній валюті (відповідно до отриманої ліценції Національного банку або за договором комісії).

Інформаційна система валютного  контролю покликана забезпечити адекватність і повноту контрольних процедур. Відповідно до Інструкції „Про порядок здійснення контролю й отримання ліцензії за експортними, імпортними та лізинговими операціями”, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року №136, відділ експортно-імпортних операцій і валютного контролю реєструє усі операції клієнтів у межах торговельного обігу у журналах експортно-імпортних операцій.

Аналіз ефективності валютного  контролю передбачає й зіставлення витрат і доходів. Слід визнати, що у цій системі координат здійснення функцій агента валютного контролю для банку суто витратне. При цьому функції, закріплені за банками, по суті можна визначити як функції розслідування, а не інформування компетентних органів.

На банківські установи України покладено обов`язки, які в зарубіжних країнах виконують інші органи (податкові, митні тощо). Скажімо, головним принципом валютного контролю в Італії є повідомлення до державних органів про всі операції резидентів в іноземній валюті. Відповідні банки даних зберігають і накопичують Італійське валютне бюро та Фінансова гвардія.

У Великобританії більшість повноважень  щодо валютного контролю здійснює Банк Англії. Він керує діяльністю своїх філій та представництв у більшості комерційних банків (як британських, так і іноземних), що на території Великобританії. Низку повноважень мають також органи митниці та акцизів.

У Франції, де акцент із функцій валютного  й експортного контролю перенесено на удосконалення методів боротьби з відмиванням грошей, статистичний облік і аналіз інформації здійснює державний контрольний орган при міністерстві економіки, фінансів та бюджету - Національного митного управління та центральної служби поліції боротьби з великими фінансовими правопорушеннями.

У Японії більшість питань валютного контролю є компетенцією міністерства зовнішньої торгівлі й промисловості. На банки покладено лише деякі контрольні функції - попередження та обмеження незаконних платежів резидентів.

В Україні покладення на банки широкого кола функцій агентів валютного контролю пояснюється зазвичай монопольним становищем банківської системи як єдиного організму у сфері розрахунків.

Можна погодитися з твердженням, що жоден інший орган чи установа не мають такого оперативного і повного доступу до інформації про операції, пов`язаних з обігом коштів. Але у цьому контексті можна було б обмежити функції банків наданням достовірної інформації щодо вимог та зобов`язань резидентів і нерезидентів. Постійне ж ускладнення правил валютного контролю, надання йому характеру „поліційних функцій" не лише потребує додаткових затрат, наражає банки на додаткові (неринкові) ризики, а й заважає встановленню довірливих відносин з клієнтами.

Для забезпечення інтересів держави, клієнтів та банків треба удосконалити чинну нормативну базу.

Доцільно було б запровадити  обмін даними між митними органами та банками за допомогою електронного зв`язку в режимі on-line. За банками можна було б залишити обов`язок надавати інформацію про рух коштів за рахунками клієнтів, а процедури звіряння відповідності товарних і грошових потоків перекласти на державні органи валютного контролю. Це питання потребує вирішення у межах розроблення Закону України про валютне регулювання та валютний контроль. При цьому слід надати більшого значення усуненню суперечностей чинної бази валютного регулювання і контролю.

Є думка про потребу створення  єдиного державного органу валютного  контролю. Зусилля якого будуть спрямовуватися насамперед на боротьбу з „брудними" грошима та їх відмиванням, у тому числі через офшорні зони. Концентрація функцій валютного контролю допоможе централізувати потоки інформації і підвищити таким чином ефективність контрольних процедур.

Отже, держава поклала на банки важливі функції щодо контролю за дотриманням клієнтами вимог чинного законодавства. Оскільки будь-яка похибка розглядається компетентними органами як невиконання банком функцій агента валютного контролю, розроблення й реалізація принципів побудови системи валютного контролю банку мають дуже важливе значення.

_{3.3 Моделювання впливу валютних та цінових шоків на формування експорту. Ефект гістерезисну}

Відкрита енергозалежна економіка  України дуже чутлива до дій регулюючих органів у сфері валютно-курсової політики. Нині, в умовах загрози стрімкого зростання цін на енергоносії, необхідно добре розуміти взаємодію внутрішніх механізмів процесу протидії енергетичним шокам за допомогою змін валютного курсу та передбачати економічні наслідки таких змін.

Сьогодні економіка України  перебуває під впливом ряду екзогенних та ендогенних шоків, най значущим з яких є шок пропозиції, пов`язаний із вірогідними сценаріями підвищення імпортних цін на газ. Висока залежність економіки України від імпорту газу зумовлена низкою факторів, серед яких можна виділити такі: практично половина джерел пропозиції первинної енергії в Україні базується на використанні газу, витрати на газ становлять значну частку в структурі витрат промислових підприємств, власний видобуток газу забезпечує лише приблизно 25% потреби проміжного та кінцевого споживання в економіці.

Відтак сьогодні одним із ключових завдань макроекономічного регулювання  є розробка адекватних стратегічних та оперативних заходів щодо адаптації  економіки до шоків цін на енергоносії.

Відомо, що для відкритої економіки  одним із головних каналів негативної дії цих шоків є канал зростання витрат в експортних галузях, внаслідок чого падає конкурентоспроможність експорту. Як захисний захід деякі експерти, зокрема МВФ, пропонують перехід до гнучкішого валютного курсу, що призведе до здешевлення національної валюти і поліпшення умов для експортерів.

На перший погляд, аргументація, що базується на логічному взаємозв`язку „девальвація - зростання експорту - поліпшення торгівельного балансу - економічне зростання”, доволі переконлива. Але для перехідної економіки з високими інфляційними очікуваннями, загальною нестабільністю, слабко розвинутою фінансовою інфраструктурою, відсутністю інструментів і традицій хеджування валютних ризиків така логіка може призвести до протилежних наслідків.

Економіка України настільки чутлива до дій регулюючих органів у сфері валютно-курсової політики, що будь-які зміни валютного курсу стають пусковим механізмом ланцюгової реакції, яка швидко поширюється кількома каналами. Саме тому рішення у цій сфері повинні базуватися на ретельних розрахунках можливих сценаріїв розвитку подій за допомогою адекватного модельного інструментарію. На рівні органів прийняття рішень необхідне глибоке розуміння всіх механізмів, через які валютний курс впливає на економічні процеси в Україні, аби цей вплив не став черговим шоком, коли ліки стають не безпечнішими ніж сама хвороба.

Нині, нажаль бракує адекватних макроекономічних моделей впливу енергетичних шоків  на перехідні економіки, що підтверджують  і фахівці МВФ. Експертні оцінки також не мають міцного фундаменту за браком експертного досвіду у цій сфері. Крім того, об`єктивно не накопичені статистичні ряди, що відповідають вимогам традиційного економетричного моделювання для аналізу цих шоків у перехідних економіках. Тому вихід полягає у розробці моделей іншої природи, а саме оптимізацій них та імітаційних моделей, які розкривають внутрішню структуру досліджуваного економічного явища і мікроекономічні корені процесів, що проявляються на макрорівні.