Операцii банкiв Украiни на валютному ринку

Відомо, що для нормального розвитку бізнесу, зокрема у зовнішньоекономічній сфері, дуже важливими екзогенними факторами є стабільність макроекономічного середовища в країні базування підприємства-експортера, передбачуваність змін курсу національної валюти та рівень довіри до політики уряду і центрального банку. Інакше закономірними явищами стануть вивезення капіталу за рубіж, втеча від національної валюти. Зростання доларизації та підвищення інфляційних очікувань. У цьому випадку поведінка ринкових агентів може спровокувати зростання вірогідності фінансової кризи за сценарієм „негативних прогнозів, що самореалізуються“.

Тому дії Національного банку  України у сфері монетарної та валютно-курсової політики повинні мати системний характер і спрямовуватися на підтримку головного фактора - фактора стабільності. Зміни валютного курсу можуть не дати очікуваних результатів щодо зростання експорту внаслідок ефекту гістерезису, а лише зруйнують найважливіший на сьогодні фактор для економіки - фактор валютної стабільності.

Для ефективного формування валютного балансу важливий не лише окремо взятий показник - рівень номінального курсу гривні щодо долара, а й система показників, яка включає індекс зміни номінального курсу, індекс інфляції та інтегральний показник - реальний ефективний валютний курс. Тому здійснення циклів типу “ревальвація - девальвація" і перехід до гнучкішого валютного курсу були б сьогодні недоречними.

Перш ніж переходити до гнучкішого валютного режиму, необхідно створити механізм стабільності, альтернативний фіксації валютного курсу. Такий механізм у кінцевому вигляді має базуватися на внутрішніх процесах саморегулювання фінансових ринків з оптимальною участю центрального банку. А цього можна досягнути шляхом цілеспрямованих системних дій щодо розвитку інструментів фінансового ринку, налагодження процентного каналу трансмісійного механізму й оптимізації ролі політики рефінансування.

_{3.4 Особливості та перспективи валютного фінансування банками національної економіки}

Банківські установи відіграють значну роль у формуванні валютних ресурсів, що надходять у національну економіку зі світової фінансової системи: вони їх акумулюють та перерозподіляють. Обсяги валютних ресурсів і характер цього перерозподілу істотно впливають на процес інтеграції національної економіки у світове господарство, формують фінансове середовище зовнішньоекономічної діяльності.

Проблематика фінансового забезпечення структурних зрушень у вітчизняній економіці є предметом дослідження багатьох вітчизняних економістів, проте аспекти функціонування фінансової системи зовнішньоекономічного сектору висвітлюються здебільшого фраментарно. Формування валютних ресурсів банками та їх перерозподіл вивчають економісти, які працюють над питаннями розвитку банківської системи. Проте вони досліджують ці проблеми у контексті загального розвитку банків і банківської системи. Водночас потреби пошуку нових порівняльних переваг вітчизняної економіки в міжнародному розподілі праці спонукають до аналізу спроможності й ефективності участі банків як провідних інститутів вітчизняної фінансової системи у фінансуванні процесів трансформації вітчизняного зовнішньоекономічного сектору.

Національна банківська система поступово  інтегрується у світову фінансову  систему, налагоджуючи тісні зв`язки із зарубіжними банківськими установами та міжнародними фінансовими організаціями. Основними джерелами валютних ресурсів банків, які вони можуть надати в економіку, є власний капітал, міжнародні та національний фінансові ринки.

Динаміка обсягів фінансування у валюті зумовлюється низкою зовнішніх і внутрішніх факторів, зокрема кон`юнктурою світових фінансових ринків, рівнем розвиток вітчизняних банків, особливостями співпраці України з міжнародними фінансовими організаціями [80].

Проте аналіз структури валового зовнішнього  боргу країни свідчить, що частка комерційних банків у структурі боргу невелика: на початок 2008 року вона становила 8,5%, збільшившись на 67% порівняно з 2007 роком, коли дорівнювала 7,2% від суми зовнішнього боргу. Тобто участь банків у формуванні фінансових потоків, які запозичуються країною з міжнародної економіки, залишається незначною, що обмежує її ресурсоспроможність.

Упродовж 2004 - 2008 років, за даними платіжного балансу країни, відбулися суттєві зрушення в інструментальній структурі залучених банками міжнародних фінансових ресурсів - з`явилися нові боргові інструменти (Рис.3.3) Зазначені зміни дали змогу урізноманітнити умови залучення та збільшити їх обсяг шляхом виходу банків на нові сектори міжнародного фінансового ринку. Завдяки емісії боргових цінних паперів у 2006 році банки залучили ресурсів у 3,5 раза більше, ніж у 2003 році. Також протягом 2005 - 2007 років у 2,5 раза зріс обсяг довгострокових кредитів, залучених банками з міжнародного фінансового ринку, - вони становили 21,3% від залучених коштів, що дало змогу збільшити ресурсоспроможність національних банків на внутрішньому ринку та оптимізувати строкову структуру кредиту. Загалом на початок 2008 року банки залучили з міжнародного ринку 2600 млн. доларів США.

Рис.3.3 Структура ресурсів, залучених українськими банками з міжнародних джерел

Таким чином, операції банків на міжнародних  ринках можна розглядати як перспективне джерело валютних надходжень поряд  із прямими іноземними інвестиціями, експортною виручкою та державними запозиченнями, за рахунок якого можна диверсифікувати їх структуру, забезпечити оптимізацію цінових умов ресурсозбереження процесів структурних зрушень.

Процеси інтеграції міжнародної економіки  у світове господарство спричиняють якісні зрушення у структурі суб`єктів зовнішньоекономічного сектору, що відображається у характері операцій банків на валютному ринку. Впродовж останніх років це забезпечило певні зміну у характеристиках фінансових потоків, які формуються банками в іноземній валюті за рахунок залучення ресурсів на внутрішньому ринку. Їх дослідження дає змогу оцінити спроможність банків забезпечувати економічні зрушення валютними ресурсами у відповідних обсягах і відповідного характеру. Так, аналіз структури залучених банками на рахунки клієнтів ресурси у іноземній валюті свідчить про значне збільшення питомої ваги рахунків фізичних осіб - із 39,1% у 1998 році, до 68,*% у 2008 році; це доводить, що в процесах нагромадження надається перевага саме іноземній валюті. Позитивним фактором зазначених процесів у валютному секторі банківських операцій є збільшення довгострокових ресурсів, які банки отримують від своїх клієнтів. Так, частка довгострокових залучень у продовж досліджуваного періоду значно збільшилася - із 7,9% від загального обсягу залучених банками ресурсів на рахунки своїх клієнтів у 1998 році до 47,7% у 2008 році. Відтак зростає обсяг довгих грошей в іноземній валюті, які банки можуть використати на фінансування інвестиційної діяльності, інвестиційного імпорту (Додаток Б).

Як бачимо, збільшення валютних ресурсів банків змінило валютну структуру портфеля банківських кредитів: якщо до 2006 року кредитування у національній валюті відбувалося швидшими темпами, то у 2006 році кредитування у іноземній валюті набуло випереджальної динаміки; ця тенденція збереглася і в 2007 році.

Прискорене збільшення обсягів  кредитування в іноземній валюті насамперед пов`язане із збільшенням  ресурсної бази за рахунок зростання  коштів, залучених від фізичних осіб строком понад 1 рік (на 73%), та зростання валютних депозитів: за 10 місяців 2008 року заощадження у національній валюті збільшилися на 36,5%, в іноземній валюті на - 41,4%. Поповнилася ресурсна база комерційних банків і за рахунок значних обсягів експортної діяльності, зумовлених сприятливою кон`юнктурою на світових ринках для провідних експортних галузей.

Традиційна функція банків - перерозподіл залучених ресурсів - у секторі валютних кредитів реалізується з певною специфікою: серед позичальників переважають суб`єкти господарювання. Впродовж 2002 - 2008 років їх частка у валютних кредитах коливалася в межах від 80% до 99%. Позитивні зміни відбулися у строковій структурі кредитів, наданих суб`єктам господарювання, - протягом зазначеного періоду частка довгострокових коштів зросла удвічі. Останні зрушення безумовно є наслідком змін в обсягах та строковій структурі залучених банками валютних ресурсів.

Серед факторів, які впливають на активність валютного сектору банківської  діяльності, головними є курсовий, ціновий та нормативний. Сукупність цих чинників формує стан банківського кредитування у валюті. В окремі періоди вплив кожного з них може бути вирішальним.

Курсовий фактор впливає на динаміку валютного фінансування банками  економіки передусім завдяки  стабільності валютного курсу. За підрахунками, тенденція до знецінення національних грошей упродовж 1997-2000 років темпами у 22,5% середньорічного приросту зумовили середньорічний темп приросту обсягів валютних кредитів у 18,7%, тоді як зміцнення гривні протягом 2001 - 2004 років сприяло зростанню середньорічних темпів приросту обсягів валютних кредитів до 33,8% [59].

Специфічною особливістю динаміки кредитування банками в іноземній  валюті є її нестійкість через  залежність від фактора інфляційних  очікувань суб`єктів економіки, що є прямим наслідком дії ефекту внутрішнього відпливу капіталу.

Це явище характерне для країн із недостатньо розвинутими фінансовими системами, висуває певні вимоги щодо завдань їх грошово-кредитної політики.

Кредитори надають перевагу кредитуванню в іноземній валюті для страхування  інфляційних ризиків, а позичальники в умовах, коли ціни гривневих ресурсів містять компоненту, пов`язану з високими інфляційними очікуваннями кредитора, надають перевагу валютним кредитам з метою зниження вартості запозичення. Такі тенденції, з точки зору ефективності використання валютних ресурсів у національній економіці свідчать, швидше, про недостатню ефективність їх використання.

Динаміка вимог банків за кредитами, наданими в економіку впродовж 2000 - 2007 років, свідчить про зазначену залежність. Зростання інфляційних очікувань протягом другої половини дев`яностих років істотно активізувало ринок кредитів у іноземній валюті, а в 2006 році зумовило тенденцію випереджальної динаміки валютних кредитів.

Таблиця 3.1

Розподіл кредитів, наданих банками  в економіку України в іноземній  валюті, за позичальниками

Ціна запозичення є ще одним  фактором, який формує динаміку запозичення в іноземній валюті. Зниження ставки продовж 2002 - 2008 років майже вдвічі (з 20% до 11,6%) було вагомим фактором активізації валютних кредитів.

На характер перерозподілу банками  валютних коштів значно вплинула лібералізація  регулювання валютного ринку, скасування низки обмежень на кредитування у валюті.

Прийняття рішення про відміну  обмежень на позички фізичним особам у 1999 році сприяло збільшенню обсягів  довгострокового кредитування громадян у 2000 році, довгострокове кредитування фізичних осіб у валюті збільшилася у 113 разів і становило 55,2% від усіх наданих ним валютних позичок. У 2003 році ця тенденція набула подальшого розвитку, і частка довгострокових кредитів у валюті зросла до 82% (Таблиця 3.1).

Зазначені структурні зрушення у валютному  фінансуванні свідчать про тенденції щодо використання іноземної валюти на потреби, не пов`язані з функціонуванням зовнішньоекономічного сектору та підтверджують наявність ефекту внутрішнього відпливу капіталу. Це свідчить про певну незрілість вітчизняної фінансової системи, її неповну відповідність тим завданням, які постають перед національною економікою на сучасному етапі [87].

Такий стан підтверджується значним  відставанням темпів фінансування інвестицій у валюті від темпів обсягів зростання  довгих грошей, залучених банками навіть після макроекономічної стабілізації вітчизняної економіки. Так, упродовж 2004 - 2008 років залучення довгострокових ресурсів у іноземній валюті збільшилося в 56 разів, а фінансування інвестицій протягом цього ж періоду - лише у 9 разів. Проте хоча довгі інвестиційні ресурси формуються у незначних для економіки обсягах, позитивною тенденцією, безумовно, є те, що інвестиції у валюті з 2002 року зростають із випереджальною динамікою порівняно із швидкістю збільшення обсягів кредитів, які спрямовуються на поточні потреби Зазначена тенденція свідчить про поступову переорієнтацію банків на зростання попиту на інвестиційні ресурси відповідно до потреби фінансування процесів оновлення матеріальної бази суспільного виробництва. Однак темпи структурних зрушень у перерозподілі валютних ресурсів не можуть забезпечити процеси модернізації через незначні обсяги ресурсів, що спрямовуються на фінансування інвестицій. Попри те, що впродовж останніх п`яти років вони зросли у 4 рази та становили у 2008 році близько 4 млрд. грн., потреба вітчизняної економіки у подібних фінансових ресурсах є на порядок більшою (Таблиця 3.2). Тому постає проблема щодо створення умов для закріплення позитивних тенденцій та забезпечення їх розвитку.

Таблиця 3.2

Кредити, надані банками в економіку України в іноземній валюті, за призначенням