Основні поняття інформаційного маркетингу

Спіральна модель життєвого циклу передбачає багаторазове проходження одних і тих самих стадій розробки,  поки створений продукт не буде задовольняти замовника. Ця модель має ітераційний характер, властивий процесу створення таких складних штучних об'єктів, якими є програмні засоби. На кожній ітерації створюють діючий прототип, який піддають критичній оцінці. На заключній ітерації прототип приймають за остаточний варіант системи.

Спіральна модель, вільна від недоліків каскадної моделі, оскільки на кожному витку спіралі вимоги, які змінилися, враховані при розробці чергового прототипу. До недоліків спіральної моделі потрібно віднести складність планування і організації робіт, а також значні витрати ресурсів при розробці великих проектів. Тому її використовують у тих випадках, коли система невелика, але існує певна невизначеність відносно вимог користувачів. Якщо проект досить великий, то звичайно в ньому вдається виділити обмежену за обсягом підсистему, яку дійсно доцільно розробляти, використовуючи спіральну модель. У зв'язку з труднощами планування робіт, ця модель частіше застосовується в тих випадках, коли замовник, розробник і користувач   одна і та ж організація або продукт розробляється для  масового споживача.

Метод швидкого прототипу передбачає розробку в стислі строки діючого макета частини автоматизованої системи, найбільш критичної до змін вимог користувачів, а також проведення тестувальної експлуатації макета до розробки повномасштабного зразка. Звичайно насамперед прототипуванню підлягає інтерфейс користувача з майбутньою системою. Це дозволяє залучити кінцевих користувачів до активної співпраці на ранній стадії розробки АС і таким чином уникнути доробок закінченої системи, що дорого коштують,  як це часто трапляється при використанні каскадної моделі. Основне призначення прототипування   полегшити виявлення всіх вимог користувачів. Тому, як правило, прототип після розробки технічного завдання більше не використовують і далі модель життєвого циклу співпадає з каскадною. Такий підхід, наприклад, реалізований в британській технології SSADM. Передбачена британським стандартом розробка діючого прототипу ще більш пом'якшує недоліки каскадної моделі.

Метод послідовного нарощування функцій полягає в поетапному проектуванні і реалізації АС. На кожному етапі користувачі отримують варіант системи з усе більш багатим функціональним наповненням. Це дозволяє різко скоротити час, необхідний для введення в дію першої черги АС і початку її експлуатації. У результаті організація-користувач досить скоро починає відчувати реальні переваги від автоматизації. Тому до сильної сторони такого підходу, в порівнянні з каскадною моделлю, можна віднести скорочення терміну окупності. Слабкими сторонами є труднощі планування управління проектом в поєднанні з необхідністю дотримуватися відкритої архітектури, що часто сильно ускладнює задачу розробника. Метод послідовного нарощування функцій досить успішно може бути застосований при створенні АС організаційного управління. При цьому як перша черга може бути розроблена частина АС, що реалізує порівняно прості інформаційні задачі, впровадження яких може дати відразу помітний ефект. До складу подальших черг можуть бути включені інші інформаційні задачі і лише потім задачі, що вимагають виконання досить складних розрахунків.

Еволюційна модель передбачає доробку, повномасштабного зразка автоматизованої системи до рівня якості, що задовольняє кінцевих користувачів, безпосередньо в процесі її експлуатації. При цьому реалізацію АС починають з тих функцій, про які розробники мають досить чітке уявлення. Знання відносно інших функцій системи уточнюють вже після її часткової здачі в експлуатацію. У цьому підхід, що розглядається протилежний методу швидкого прототипу, згідно з яким розробку починають з реалізації функцій відносно яких у розробників є найбільші сумніви. При створенні складних АС еволюційний підхід дозволяє з самого початку зосередитися на досягненні високих експлуатаційних характеристик, таких як надійність, мобільність, модифікованість та інші, чому іноді перешкоджає розробка швидких прототипів. Еволюційний підхід може бути особливо корисним при розробці систем, в яких роботи по створенню програмного забезпечення не лежать на критичному шляху загального графіка робіт.

Повторне використання компонентів є основою так званого складального програмування, що дозволяє суттєво скоротити вартість і тривалість розробки АС, а також підвищити його надійність при одночасному скороченні витрат на супровід. Найбільший ефект отримується у тих випадках, коли значну частину задач вдається сформулювати в термінах порівняно невеликого числа підзадач, яким ставлять у відповідність стандартні підпрограми. Тоді розробка чергової задачі зводиться до написання порівняно нескладної програми, що викликає ці підпрограми в потрібній послідовності та організує між ними обмін даними. Однак унікальні алгоритми обробки інформації або суб'єктивні знання   евристики, якими користуються експерти при рішенні складних задач, - за допомогою стандартних програм описати неможливо. Тому модель, заснована на повторному використанні компонентів, є ідеалізацією і в чистому вигляді не використовується. У той самий час, в зв'язку з поширенням об'єктно-орієнтованого підходу до розробки АС, вона набуває все більшого значення.

Автоматизований синтез програм заснований на трансформації специфікацій, складених на мові надвисокого рівня, в машинні програми. На відміну від розглянутих вище, реалізація цього підходу вимагає досить високих первинних витрат на побудову моделей знань і особливо на створення інструментальних засобів для їх підтримки, що пов'язано з ризиком значного дорожчання розробки. Автоматизований синтез програм за їх специфікаціями дозволить різко скоротити всі види витрат і реалізувати високу якість програмного продукту. Тому існують умови, за яких розглянутий підхід може виявитися економічно досить ефективним, і задача програмної інженерії полягає в тому, щоб знайти ці умови.

Розглянуті вище підходи до розробки АС породжують різні структури життєвого циклу систем. Так, наприклад, при послідовному нарощуванні функцій і при еволюційному підході ті або інші частини проекту в довільний момент часу можуть знаходитися на різних стадіях розробки. У моделі, заснованій виключно на повторному використанні компонентів, в структурі життєвого циклу відсутня стадія реалізації, а при автоматизованому синтезі програм випадають навіть дві стадії проектування і реалізація. Насправді ж склад стадій життєвого циклу залишиться незмінним, хоч їх питома вага може істотно змінитися.

Якщо фірма  працює на невизначене коло користувачів, тобто на ринок в цілому, або замовник   недержавна організація, то вибір моделі диктується тільки здоровим глуздом і доброю волею замовника. Останній навряд чи буде нав'язувати розробнику свою волю в тих питаннях, де він некомпетентний. Якщо фірма працює на державне замовлення, то повинна буде дотримуватись вимог держстандарту, тобто вибрати каскадну модель життєвого циклу, хоча вона передбачає жорстку схему, головна перевага якої -  простота контролю за виконанням, що досягається іноді за рахунок зменшення якості та ефективності. З цього випливає необхідність вдосконалення вітчизняні стандарти.

Маркетингові заходи на всіх етапах розробки інформаційного продукту і, зокрема, на етапі просування на ринок, будуть залежати від того, яка модель ЖЦ продукту використовується розробником. Так, наприклад, для каскадної моделі у рекламі майбутнього товару можна вказувати його конкретні можливості, що будуть в нього закладені на вимогу замовника. При використанні моделі методу швидкого прототипу можна рекламувати переваги товару на етапі його споживання, його інтерфейсу з користувачем. Для моделі методу послідовного нарощування функцій можливий продаж будь-якого проміжного варіанта (версії) АС з певним набором функцій, які можуть задовольнити певного користувача. Те ж саме можна сказати про еволюційну модель, тим паче, що подальший розвиток АС у кожного користувача може йти своїм шляхом розширення можливостей.

4.3. Продуктові та технологічні  інновації в інформаційній галузі.

Основним завданням інформаційних структур є створення та виведення на ринок нових інформаційних продуктів. Саме вони є головною зброєю в конкурентній боротьбі.

Розрізняють продуктову (випуск на ринок нового товару) та технологічну (випуск товару поліпшеної якості) інновації. Продуктова інновація на початковій стадії дає виробнику тимчасову монополію пропозиції на ринку.

В результаті технологічної інновації здійснюється максимізація обсягів продаж інформаційною структурою вже відомого продукту: за рахунок підвищення продуктивності виробництва нарощується випуск продукту тієї ж якості, або за рахунок зниження цін (внаслідок зниження собівартості) нейтралізуються конкуренти.

Маркетингові дослідження продуктової та технологічної інновацій визначать прогноз попиту на додаткову продукцію або на новий продукт.

Існує закономірність у тому, що будь-який товар, яким би він чудовими не був, рано чи пізно витісняється з ринку іншим, більш досконалим товаром.

Удосконалення існуючих або розробка нових інформаційних продуктів розпочинається з чіткого визначення соціально-економічних потреб споживачів, задоволення яких повинно бути на більш високому рівні, ніж це забезпечують свої старі  або конкуруючі продукти. Процес розробки нових інформаційних продуктів складається з 4 стадій:

• генерація ідеї. Оцінка цільових ринків. Визначення можливостей та шляхів задоволення інформаційних потреб споживачів;
• розробка концепції нових інформаційних продуктів, здатних задовольнити потреби цільового ринку;
• розробка програми маркетингу. Повторна оцінка цільового ринку. Визначення основних витрат на виробництво нових інформаційних продуктів.
• тестування ринку. Оцінка нових інформаційних продуктів, прогноз розвитку потенційного ринку.

Інформаційна структура повинна провести дослідження очікуваного попиту на новий продукт у різних сегментах ринку та з різним бюджетним обмеженням.

Інформаційна структура повинна постійно стежити за станом конкурентоспроможності своїх продуктів. Це дозволить визначити початок зниження показника престижу, та своєчасно прийняти рішення про припинення виробництва, вдосконалення продукту, перехід на інший ринок і т. ін. Компанія має можливість дістати новинки двома способами:

• придбати фірму, патент або ліцензію на стороні;
• провести власні науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки. Останнє, хоча й дорожче, але більш перспективно, і отже, прибутково.

4.4. Маркетинговий підхід у виробничій політиці українських інформаційних фірм.

Для досягнення успіху розробник повинен найбільш повно задовольнити запити споживача. Не треба дорікати споживачу, що він нічого не розуміє, не треба переконувати його у вашій правоті, він не схоче за це заплатити. Треба знайти раціональне зерно у потребі споживача і визначити, яким чином можна цю потребу задовольнити.

Усвідомлення та задоволення потреб споживача є головним у маркетинговому підході. Необхідно розробляти те, що можна буде продати, а не за будь-яку ціну  продавати те, що вже створено. Це – основа комерційного успіху проекту.

Дослідження українського ринку ПЗ показує, що споживачі готові купувати програмні продукти лише в тому випадку, коли вони справляють враження професійно виконаних продуктів, тобто мають:

• супровідну документацію;
• пристойний товарний вигляд (добре видану документацію, упаковку і т. ін.);
• простоту і явну вигоду від використання;
• позитивні відгуки фахівців;
• супровід, підтримку користувачів; 
• ліцензійну чистоту (принаймні, для вибагливих користувачів);
• широку рекламу продукту та простоту придбання.

Необхідно чітко уявляти собі, на кого орієнтований продукт, яким чином будуть задовольнятися потреби користувача.

Дуже важливо пам'ятати, це особливо стосується масового ПЗ, що продавати треба не властивості товару, а вигоди від нього.

Тестування продукту значно ширше програмного тестування – продукт повинен бути випробовуваний на ринку. Тут уже тестується не стільки продукт, скільки товар.

Використання і продаж інформаційного продукту має свої особливості через складність взаємозв"язків між формою і змістом, які можуть існувати "майже самостійно".

Складові ПЗ

До матеріальної складової ПЗ відносяться матеріальні об'єкти   носії, на яких записана комп'ютерна програма або база даних (дискети, CD-ROM і т.п. ), а до нематеріальної -  авторське право. Згідно ст. 10 Закону України  "Про авторське право і суміжні права" авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, на якому записана комп'ютерна програма або база даних, не залежать один від одного.

Таке  "розщеплення" ПЗ говорить про те, що право власності на  "рукопис" (вихідний або об'єктний код), виражений в об'єктивній формі (дискеті, CD-ROM і т.п.), належить особі, що заплатила за виконану роботу, тобто роботодавцеві.  "Рукопис" завжди виконується в одному примірнику, і роботодавець володіє правом власності на такий матеріальний об'єкт.

Лекція 6.

Тема 5. Розподільча та рекламно - збутова  політика інформаційної фірми.

1. Особливості розподільчої політики на інформаційному ринку.
2. Особливості просування інформаційних товарів на ринок.
3. Розподільна та збутова діяльність на інформаційному ринку Європи.
4. Розподільна та рекламно-збутова діяльність в інформаційній галузі України.

5.1.Особливості розподільчої політики на інформаційному ринку.

Після визначення інформаційного продукту та прийняття рішення про його виробництво і вихід на ринок розробляється план маркетингу в тій його частині, що визначає засіб розповсюдження інформаційного продукту, його просування на ринок, рекламу та стимулювання збуту.

Просування кінцевого продукту інформаційного виробництва має суттєві відзнаки від просування інших товарів, оскільки для нього не потрібні спеціальні складські приміщення (за винятком апаратних засобів та комплектуючих), під'їзні шляхи та транспорт, оптові бази і таке інше, що вимагає майже половини всіх витрат на просування товару. Чим менше каналів просування інформаційних продуктів, тим воно відбувається швидше та дешевше. Більшість виробників пропонують свої товари ринку через посередників. Кожний з них прагне сформувати свій канал розподілу.

Канал розповсюдження – це сукупність фірм чи окремих осіб, які прийняли на себе або допомагають передати кому-небудь право власності на конкретний товар чи послугу на їх шляху від виробника до споживача. При цьому виробник втрачає контроль над подальшим збутом цього товару. Використання посередників пояснюється їх  ефективним  забезпеченням широкої досяжності товару і доведення його до цільових ринків.