Фінансова стійкість комерційного банку та шляхи її забезпечення

Переважна частина ресурсів комерційного банку формується за рахунок  залученого капіталу, а не власного. Так, співвідношення між власними і  залученими коштами складає 1:20.

Залучений капітал (кошти) - це кредиторська заборгованість банку, що виникла внаслідок попередніх операцій і яка має бути погашена у визначений термін. Залучений капітал включає:

• кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів;
• кошти, отримані від випуску та продажу боргових зобов’язань банку (облігацій та векселів);
• кошти, отримані від інших комерційних банків;
• позики, отримані від НБУ та інших кредитних установ.

Комерційні банки залучають  вільні грошові кошти юридичних  та фізичних осіб шляхом виконання  депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків. Проте, практично усі клієнтські рахунки відносяться до депозитних. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту у банку рахунок, на якому зберігаються його кошти.

Органи державного регулювання  використовують капітал як принциповий регулятор діяльності банку в довгостроковій перспективі, за допомогою якого банку диктуються норми економічної поведінки. Органи нагляду зменшують потенційну необхідність регулюючого втручання у діяльність банків, установлюючи кваліфікаційні розміри капіталу для різних банківських операцій. Резерви на покриття витрат за активними операціями комерційних банків належать до елементів власного капіталу. Збитки за кредитами - нормальне явище у банківській справі, а зменшення валового доходу на величину, необхідну для створення і підтримання резервів на покриття безнадійних боргів, є засобом урівноваження доходів та витрат. На сьогодні вітчизняна практика формування резервів перебуває у процесі становлення. За умови запровадження вимоги про створення резервів для широкого кола активних операцій банків можливе вирішення проблеми віднесення резервів до основного капіталу. [18]

Стійкість ресурсної  бази є важливою складовою фінансове  стійкості комерційного банку й  охоплює такі аспекти:

• залежність діяльності банку від стану економіки країни в цілому;
• контроль галузевих (відомчих) фінансових потоків;
• ступінь інтегрованості у систему міжбанківських відносин;
• зміст і рівень співробітництва банку із суб’єктами ринкової інфраструктури (банками, клієнтами тощо);
• стабільність поповнення ресурсної бази банку;

• концентрація вкладів фізичних осіб у загальному обсязі пасивів банку;

• обслуговування коштів бюджету тощо.

Можливості формування ресурсної бази комерційного банку  під впливом зрушень на макроекономічному  та мікроекономічному рівнях, ситуації на грошово-кредитному ринку, структурних коливань у доходах юридичних та фізичних осіб і, як наслідок, змін у регулюванні банківської діяльності не залишаються стабільними. Функції управління активами та пасивами на практиці безпосередньо пов’язані між собою.

Структура джерел фінансування при цьому має бути адекватною структурі банківських активів, тобто певні види зобов’язань (пасиви) за розмірами та строками залучення  повинні відповідати також за строками та обсягами елементам активів. Таким чином, збільшення затрат на покриття боргів та збитків за рахунок власного капіталу може бути наслідком зневажання цього важливого правила. [21, c. 78]

Залучення найдорожчих  ресурсів для банку - міжбанківських кредитів повинно мати цільовий характер й бути спрямованим лише під уже визначену програму кредитування чи інвестування.

Ситуація, що веде до зростання  витрат та ставить під загрозу  короткострокову ліквідність банку, виникає, коли міжбанківські кредити  з метою виконання зобов’язань  перед клієнтами використовуються для поповнення кореспондентських рахунків.

Водночас деякі вітчизняні банки свій прибуток збільшували  саме таким шляхом, тобто наданням короткострокових міжбанківських кредитів. І все ж таки, цей спосіб підвищення дохідності може використовуватися лише за умов стабільної тенденції до зростання залишків коштів на розрахункових рахунках клієнтів та розширення депозитної бази банку. Отже, важливою умовою забезпечення фінансової стійкості банку є підтримання постійного балансу між потребами в ресурсах і можливостями їх придбання за принципом достатності. Тобто обсяг коштів, мобілізованих на грошово-кредитному ринку, має бути не меншим, але й не більшим, ніж потрібно для розміщення коштів у найприбутковіших операціях.

Доцільно розглянути ще один напрямок оптимізації структури пасивів балансу банку. Він пов’язаний із якісним удосконаленням уже існуючих видів обслуговування і пошуком варіантів модифікацій продуктів та послуг, які б не тільки задовольняли потреби клієнтів, а й сприяли освоєнню нових сегментів ринку банківських продуктів і послуг. Управління зобов’язаннями ускладнюється обмеженим розміром і вибором боргових інструментів, які банк може успішно розмістити серед вкладників у будь-який час. Вимоги щодо ліквідності та кредитного ризику, а також цінова конкуренція з боку інших банків обмежують управління активами і встановлення плати за користування ресурсами. Спрямованість менеджменту на підтримання структури коштів має велике практичне значення. Вона забезпечує таке співвідношення власних та запозичених джерел коштів, яке дає змогу збільшити прибуток банку та підвищити його фінансову стійкість.

„Організаційно-структурна стійкість банку” - це адекватність структури банку обраній стратегії  розвитку та ринковій кон’юнктурі. Організаційна  структура, банківські операції та інші аспекти діяльності банку регламентуються структурно-функціональними нормами, які, у свою чергу, визначають організаційно-структурну стійкість банку. За результатами аналізу очевидної структурної суперечності між спеціалізацією та універсалізацією, проведеного фахівцями, можна робити висновок про накопичення пов’язаних між собою явищ, обумовлених унікальністю такого складного соціально-економічного об’єкта, як комерційний банк. Тому далі сучасний комерційний банк доцільно розглядати як систему.

Поняття „система” використовується практично в усіх наукових дисциплінах  і має багато визначень. У цій  роботі під „системою” розуміємо  цілісну та обмежену середовищем  сукупність взаємозв’язаних елементів. Поняття „система” поширюється також на всі складові фінансової стійкості.

Це можна пояснити двома причинами: по-перше, саме в  аспекті організаційно-структурної  стійкості банку поняття системи  щодо комерційного банку проявляється найвиразніше; по-друге, поняття системи  в частині організаційно-структурної стійкості банку охоплює ширше коло взаємозв’язків між її факторами. [21, c. 127]

Комерційний банк можна  розглядати як систему управління, що трансформує ресурси та ризики зовнішнього середовища. У діяльності банку проявляється його подвійна соціально-економічна природа. З одного боку, це самостійний фінансово-господарський суб’єкт, діяльність якого спрямована на отримання прибутку від послуг, що надаються, з іншого боку, це кредитна інституція, ключовий елемент інфраструктури фінансово-кредитного сектору економіки. Роль комерційного банку як соціальної інституції слід розуміти з позиції його соціально-вартісного виміру на відміну від інших комерційних структур.

Визначаючи складові такої системи, як комерційний банк можна характеризувати його за видами ресурсів, за організаційними підрозділами банку, за видами операцій, за центром прийняття рішень із відповідних питань, за регіонами, за складом учасників банку.

Отже, склад комерційного банку може визначатись залежно  від аспекту розгляду його функціонування. Комерційний банк являє собою специфічну складну систему, елементи якої тісно пов’язані структурними взаємозв’язками, але при цьому між складовими системи може існувати кілька взаємозв’язків. Але все це - внутрішні, суто банківські складові. Характеризуючи зовнішнє середовище комерційного банку можна сказати, що це динамічна система, яку складають органи норми, відносини, що взаємодіють між собою. На сьогодні значна частина вітчизняної економіки та її складова - фінансовий сектор і банківська система охоплені ринковим механізмом господарювання. При цьому друга частина економіки країни продовжує діяти за адміністративно-господарськими принципами. Отже, ринкові відносини, адміністративно-командний вплив, інституційне оточення (як результат взаємодії банків, підприємств, державних органів тощо) можна виділити як складові зовнішнього середовища. І все ж таки, зовнішнє середовище комерційного банку, яке існує на сьогодні, неможливо однозначно віднести до конкретного типу. Відомо, що процес послаблення характерних особливостей адміністративно-командного впливу та посилення ролі альтернативних ринкових елементів дав певні позитивні результати. Однак виникли і негативні його результати: зростання нестабільності, ризиків у діяльності, ймовірності банкрутства тощо. В Україні зберігається імперативний характер впливу держави та її органів на діяльність комерційних банків. Лише великі банки, їх керівництво здатні впливати на економічну політику уряду. Малі ж та середні за розмірами комерційні банки не в змозі впливати на економічне оточення. Отже, держава та її органи цілеспрямовано впливають на комерційний банк у частині його взаємовідносин із зовнішнім середовищем, ухвалюючи закони і встановлюючи нормативи, обов’язкові для виконання комерційним банком, що істотно впливає на його діяльність. Комерційний банк як суб’єкт взаємовідносин із зовнішнім економічним середовищем є об’єктом як цілеспрямованого впливу з боку держави, так і випадкового впливу за наявності у нього можливості самостійно визначити пріоритетність своїх дій і рішень на основі власних цілей діяльності. Таким чином, центральній проблемі функціонування комерційного банку можна дати таке визначення: це проблема забезпечення стійкості діяльності комерційного банку, тобто здатність виконувати свої функції з максимальною ефективністю та мінімальним ризиком, витримуючи при цьому зовнішній вплив. Таким чином, можемо підсумувати, що в основі фінансової стійкості комерційного банку лежить розвиненість його зв’язків з іншими суб’єктами ринкової інфраструктури (рівень взаємовідносин з державою, з іншими комерційними банками, з клієнтами, з дебіторами та кредиторами). Вона залежить від розмірів власного капіталу банку, інтенсивності зв’язків із ринком, потужності і стабільності кредитно-інвестиційного портфеля, характеру банківської експансії щодо розширення ринку банківських продуктів, широти міжбанківських зв’язків і довіри банків-партнерів.

Особливе значення в  оптимізації структури капіталу має залучений капітал банку, тобто кошти клієнтів на рахунках. В другому розділі ми встановили, що банк перебуває у стадії зростання джерел фінансових ресурсів. Темпи зростання зобов’язань АКБ «Правекс Банк» за 2008 р. майже у 2 рази вищій ніж у активів, хоча сума зростання майже однакова. Це свідчить про збільшення джерел фінансових ресурсів банку (в основному за рахунок збільшення депозитів фізичних та юридичних осіб, цінних паперів тощо).

За користування залишками  коштів на клієнтських рахунках банки  нараховують відсотки за низькими ставками або зовсім не сплачують відсотки. В свою чергу, для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Наприклад, за відкриття поточного або бюджетного рахунків, за перерахування коштів клієнтів засобами електронної пошти, за оформлення та видачу чекових книжок та бланків векселів, за прийом і перелік готівки для зарахування на рахунок клієнта, за видачу готівки клієнтам, за відправку запитів на прохання клієнтів електронною поштою, за оформлення документів і переказ коштів в інші банки при закритті рахунку тощо.

Строкові депозити - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом строку, який визначається у депозитній угоді. Такі строкові депозити відкриваються  усім клієнтам банку: суб’єктам господарської діяльності, центральним і місцевим органам влади, бюджетним установам, комерційним банкам і приватним особам.

Строкові депозити мають  такі особливості:

• чітко встановлений строк <span class="dash041e_0431_0