Фінансова стійкість комерційного банку та шляхи її забезпечення

По-третє, капітал є  своєрідним буфером, який поглинає негативні  результати, у тому числі збитки від поточної неефективної діяльності банку до вирішення його керівництвом проблем, що назріли. Таким чином, капітал захищає банк від банкрутства у разі несприятливої ситуації та непередбачених витрат.

1.2. Методика оцінки фінансової стійкості комерційного банку

Розвиток української  банківської системи від стихійного, напівпрофесійного, інтуїтивного способу ведення бізнесу поступово еволюціонує до виваженого, обґрунтованого, заснованого на серйозній аналітичній базі керівництва комерційним банком. У зв'язку з такою об'єктивною необхідністю як перед спеціалістами самого комерційного банку, їхніми діловими партнерами, державними наглядовими органами, так і перед конкурентами постає питання про необхідність застосування певних методів та прийомів, котрі б давали достатньою мірою необхідну інформацію про поточний та майбутній стан банку, його потенційні можливості, слабкі сторони. [39, c. 126]

Іншими словами, кожний активний суб'єкт фінансового ринку так чи інакше вимушений знаходити відповідь на запитання: "Чи надійний банк?". Кожен із вищеназваних суб'єктів вирішує це питання по-своєму, виходячи з наявної інформації та можливостей аналізу.

Першим, найпростішим з  погляду аналітичного апарату, є метод коефіцієнтів. Він полягає в тому, що за даними бухгалтерської звітності вираховується перелік показників, що характеризують стан та діяльність комерційного банку. На нашу думку, тут доцільне звернення до показників, запропонованих Інструкцією НБУ № 10 “Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків”, [4] затвердженою постановою Правління Національного банку України № 141 від 14.04.1998 р. із відповідними змінами й доповненнями, котра найбільш повно порівняно з освітньою літературою відбиває специфіку української банківської сфери в поєднанні з швидкою оновлюваністю документа, зумовленою вимогами часу.

У результаті отримується  перелік числових даних, які або  відповідають нормативному значенню, або відхиляються від норми в той чи інший бік. За розрахованими даними аналітик виносить своє рішення щодо стану банку. Застосування цього методу викликає ряд зауважень.

По-перше, він є доцільним  лише для обмеженого кола осіб, котрі мають доступ до детальної банківської звітності, оскільки дані, необхідні для обрахунку показників, частіше всього не оприлюднюються. Конкурентам такого банку чи дрібним вкладникам ця інформація недоступна, а отже, застосування цього методу з технічного погляду не є прийнятним. Другим недоліком є складність щодо остаточного висновку про стан банку, оскільки загальна картина за показниками часто не є однорідною. Так, якщо за одним параметром банк виглядає досить упевнено, то за іншими може вражати своїми низькими показниками, чи навпаки. Це є свого роду дестабілізуючим фактором, що лише посилює суб'єктивність думки самого аналітика, тобто його схильність вважати певний параметр домінуючим чи брати його до уваги меншою мірою. До переваг цього підходу слід віднести його методологічну прозорість. Обчислення вищенаведених показників не потребує спеціальних математичних знань, і будь-яка особа, яка достатньою мірою володіє банківською термінологією, здатна розібратися в значенні показників. Простота робить цей метод найбільш "масовим". Іншою сильною стороною цього підходу є велика інформаційна місткість. Перелік показників при потребі дасть відповідь на запитання майже щодо всіх аспектів банківської діяльності. Саме через це аналіз показників є обов'язковим при детальній перевірці стану банку. Особливо цінний він для його керівництва та відділу внутрішнього контролю, оскільки регулярний і послідовний розгляд усіх характеристик дасть змогу ще на ранніх етапах виявити слабкі місця в діяльності банку і вчасно вжити необхідних заходів. [39]

Подальшим кроком у спробі знайти більш ефективний спосіб визначення надійності банку є узагальнююча оцінка надійності за методом адитивної згортки. Суть її полягає в тому, що з переліку показників, якими характеризується стан банку, вибирається певна кількість (частіше від чотирьох до шести), котрим у подальшому присвоюється певна вага. Далі значення показників множаться на вагу і результати підсумовуються.

Одержана оцінка є  інтегральною оцінкою надійності банку, що коливається в межах, заданих аналітиком. Варіацією цього методу може бути більш розширений підхід, коли до уваги беруться не декілька, а всі показники, згруповані за напрямками: ліквідність, активність, достатність капіталу, доходність, якість активів тощо.

Усередині кожної з наведених  груп показників коефіцієнти ранжують і визначають вагу кожного з них. За кожним показником, включеним до відповідної класифікаційної групи, визначають верхню і нижню межі чи оптимальне значення, а за деякими показниками як критерій беруть тенденцію зміни. Залежно від відхилення показника від вибраного рівня встановлюється його бальна оцінка. У кожній укрупненій групі визначають свій "внутрішній" рейтинг за формулою

  ,       (1.1)

де В_гр — середній бал в укрупненій групі показників; b_i — бальна оцінка і-го показника; d_i — вага і-го показника в даній групі.

Підсумкова рейтингова оцінка фінансового стану підприємства є завершальною стадією аналізу. Синтезований рейтинг визначається за формулою, наведеною вище, де В_гр — внутрішній рейтинг групи, а d_i — вага відповідної укрупненої групи показників. Залежно від кількості набраних балів банк відносять до певної категорії: від найвищої до найнижчої.

Порівняно з методом  коефіцієнтів інтегральна оцінка за адитивною згорткою є більш прогресивною, бо дає змогу узагальнити певну кількість різнорідних показників банківської діяльності в одну числову характеристику, котра більш однозначно відповідала б на запитання про надійність банку. Такий результат легше сприймати. Особливо це має значення, коли постає потреба порівняти декілька банків і вибрати кращий. При цьому завдання ускладнюється із збільшенням кількості банків. При аналізі надійності банків у масштабах усієї банківської системи країни використання методу коефіцієнтів є неможливим з погляду остаточних висновків. У цій ситуації охоче використовують саме інтегральну оцінку, особливо при побудові банківських рейтингів надійності.

На жаль, переваги цього  підходу породжують деякі недоліки. Адитивна згортка дає змогу компенсувати "низьке" чи "дуже низьке" значення одного коефіцієнта, що входить до розрахунку інтегрального показника надійності, високою оцінкою іншого. Наслідком є збільшення процента помилкових висновків. Похибка в даному разі означає або незаслужено низьку оцінку для досить надійного банку, що може обернутися падінням його рейтингу і панікою на ринку; або великими втратами за ефектом "доміно" для нестійкого банку, що помилково був маркований як стабільний.

Огляд методичної літератури з аналізу банківської діяльності та ознайомлення з практикою безпосередньо в банках свідчить, що на сьогодні єдина система показників, які в узагальнюючому вигляді характеризують їх фінансовий стан, остаточно ще не склалася. [6, c. 86]

Кожний банк використовує свої самостійно розроблені методики, що включають різні показники, які часто суттєво різняться.

Більшість методик поєднує  чотири групи показників, що дають можливість оцінити фінансовий стан банку виходячи із:

1. оцінки фінансової стійкості;
2. оцінки ділової активності;
3. оцінки ліквідності;
4. оцінки ефективності управління.

Оціночні показники являють  собою коефіцієнти, що розраховуються на основі даних балансу комерційного банку та звіту про прибутки і збитки. Національний банк України рекомендує при визначенні узагальнюючої оцінки фінансового стану банку використовувати загальновідому систему «CAMEL». Розглянемо вказані види оцінок. Розглянемо першу групу коефіцієнтів, що характеризують фінансову стійкість банку. Для цього спочатку визначимо, з нашого погляду, найважливіші з них, приведемо алгоритм їх розрахунку та розкриємо їх економічний зміст (табл. 1.1).

 

Таблиця 1.1

Алгоритм розрахунку й економічний зміст показників, що характеризують фінансову стійкість [6]

№	Найменування   показника	Алгоритм розрахунку   за балансом	Економічний зміст   показника визначає
1	Коефіцієнт надійності		Співвідношення власного капіталу (К) до залучених коштів (Зк). Рівень залежності банку від залучених коштів
2	Коефіцієнт фінансового важеля		Співвідношення зобов’язань банку (З) і капіталу (К), розкриває здатність банку залучати кошти на фінансовому ринку
3	Коефіцієнт  участі власного капіталу у формуванні активів — достатність капіталу		Розкриває достатність  сформованого власного капіталу (К) в активізації та покритті різних ризиків
4	Коефіцієнт захищеності власного капіталу		Співвідношення капіталізованих активів (Ак) і власного капіталу (К). Показує, яку частину капіталу розміщено в нерухомість (майно)
5	Коефіцієнт захищеності дохідних активів	, де НАД — недохідні активи; Ад — дохідні активи; ЗБ — збитки	Сигналізує про захист дохідних активів (що чутливі до зміни процентних ставок) мобільним власним капіталом
6	Коефіцієнт мультиплікатора капіталу		Ступінь покриття активів (А) (акціонерним) капіталом (Ка)

Отже, як свідчать дані таблиці, основними коефіцієнтами, які характеризують фінансову стійкість банку, є:

• коефіцієнт надійності;
• коефіцієнт фінансового важеля;
• коефіцієнт участі власного капіталу у формуванні активів;
• коефіцієнт захищеності дохідних активів власним капіталом;
• коефіцієнт мультиплікатора капіталу.

Таким чином, крім коефіцієнта мультиплікатора капіталу, всі основні показники взяті нами для аналізу фінансової стійкості банку, мають тенденцію до поліпшення (коефіцієнт надійності, участі власного капіталу у формуванні активів, захищеності власного капіталу, захищеності ним дохідних активів) або стабілізації чи незначної зміни (коефіцієнт «фінансового важеля»).

Звідси можна зробити висновок, що фінансова стійкість банку достатньо забезпечена його капіталом і останній може захищати банк від імовірних ризикованих втрат сьогодні і в близькому майбутньому.

Результативним показником діяльності банку є величина одержаного прибутку. Рівень окупності прибутком статутного і загального капіталу, активів (у тому числі дохідних), а також витрат банку характеризує їх рентабельність.

Оскільки  в сучасних умовах витрати часто  зростають незалежно від рівня господарської фінансової діяльності банку, а під впливом погіршення загальної економічної ситуації в державі, то прибуток, який часто за масою невисокий, не може характеризувати рівень окупності. Тому рівень ефективності управління банком необхідно визначати поряд з віддачею прибутком ще і доходом.

 

 

Таким чином, фінансова  стійкість банку — це головна  умова його існування та активної діяльності. [6]

Вона формується під  впливом об’єктивних та суб’єктивних факторів і оцінюється за допомогою  як окремих показників, так і зведених комплексних показників, які лежать в основі рейтингових оцінок діяльності банків.

Більшість показників фінансової стійкості банку базується на визначенні достатності капіталу для  покриття банківських ризиків та на оцінці структури капіталу, яка  визначає якісний склад балансового капіталу.

Усі показники фінансової стійкості можна розділити на кілька груп:

показники, що базуються  на структурі та достатності капіталу банку;

показники, що базуються  на структурі залучених та запозичених  коштів;

показники, що базуються на якості активів банку.

показники, що характеризують динаміку (поведінку) окремих складових  активу та пасиву.

Фінансова стійкість  банку залежить від багатьох зовнішніх  та внутрішніх факторів.

До зовнішніх факторів, які впливають на фінансову стабільність як окремого банку, так і банківської системи в цілому, відносять: стійкість національної валюти; упорядкованість державних фінансів, поєднана з відсутнім або невеликим бюджетним дефіцитом; низький рівень інфляції; довіра громадян до кредитно-фінансової системи країни; незначні обсяги відпливу капіталу за кордон; сприятливий інвестиційний клімат за наявності джерел для довгострокового кредитування. До внутрішніх факторів, які впливають на стабільність банку, належать якість менеджменту, пов’язана з грамотним розподілом праці, правильною кредитною та дисконтною політикою банку, стратегією банку, ефективним банківським маркетингом, дотриманням існуючих економічних нормативів, установлених НБУ, та чинного законодавства, професійними якостями керівництва банку тощо.

1.3. Нормативно-правове забезпечення  фінансової діяльності комерційних банків в Україні

Нормативно-правове поле регулювання банківської справи в Україні почало формуватися  з часу проголошення незалежності України. Враховуючи важливість банківського регулювання у забезпеченні стабільності у розвитку економіки в Україні, існує спеціальне банківське законодавство. [10, c. 45]

Основою банківського законодавства  є Конституція України. [1] Всі законодавчі та нормативно-правові акти повинні прийматися з врахуванням принципів та положень Основного Закону держави. Саме такі документи формують адекватну правову інфраструктуру у державі, в якій існує верховенство закону.

За відсутності єдиного  систематизованого нормативно-правового  акту, норми якого б урегульовували взаємовідносини, що виникають у сфері банківської діяльності, такого, як наприклад, Банківський кодекс, банківське законодавство, класифікують як загальне, такі спеціальне. До загального законодавства належать Закони України, які визначають основні принципи діяльності суб'єктів ринку, наприклад, Закон України "Про господарські товариства", "Про цінні папери та фондовий ринок", Закон України "Про державне регулювання ринку фінансових послуг", Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", Закон України "Про інвестиційну діяльність", Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» тощо. [10, c.51]