Фінансовий контроль в економіці

 

 

 

 

3.3 Покращення  підготовки і підвищення кваліфікації  державних аудиторів

 

 

Наріжним каменем реформування інституту державного управління є створення високопрофесійної, зі стратегічним баченням держслужби з її елітним кадровим ядром.

Для досягнення цієї мети існує ряд урядових заходів, спрямованих, зокрема, на формування сучасної адміністративної культури державних службовців, використання в їхній практиці сучасних інформаційних технологій, забезпечення прозорості та відкритості у діяльності органів державної влади.

Якщо виконавча  влада знаходить вияв у державному управлінні, а державне управління реалізується через функціонування у кожній з його сфер спеціально з цією метою утворених державних органів, то діяльність кожного окремо взятого органу державного управління об'єктивується, проявляється в реальних умовах і конкретних життєвих обставинах, у діях його повноважних представників-державних службовців.

Особи-службовці  є кадровим складом (або особовим складом, чи персоналом) органів державного управління. Будучи співробітниками державного органу, вони фактично перебувають на службі у держави і виконують її завдання та функції. Саме вони є останньою ланкою державного управлінського механізму, через яку реалізується виконавча влада, втілюються в життя державні вимоги та управлінські рішення. Від того, як вони розуміють і виконують свою роботу,   наскільки   точно   і   правильно   діють,   залежить ефективність функціонування органу управління і всієї системи виконавчої влади.

Інститут  державної служби продовжує і завершує організаційне оформлення державного механізму, а найголовніше - робить цей механізм здатним практично вирішувати будь-які питання галузі державного управління.

Основними напрямами  державної політики у сфері державної служби є визначення основних цілей, завдань та принципів функціонування інституту державної служби, забезпечення ефективної роботи всіх державних органів відповідно до їх компетенції.

Внаслідок того, що сфера об’єктів аудиту державної та комунальної власності охоплює дуже різні ділянки у вузьких сферах економіки, специфіка діяльності суб’єкту господарювання потребує додаткового часу на вивчення, необхідно розширити структуру відділів аудиту та забезпечити відповідне професійне навчання.

Слід розширити повноваження державних аудиторів, а саме зобов’язати суб’єктів господарювання невідкладно реагувати на законні запити державних аудиторів, шляхом передбачення відповідальності за їх невиконання, в зв’язку з тим, що на відміну від повноважень ревізорів при здійсненні ревізії, права державних фінансових аудиторів визначені не достатньо чітко, а саме: у разі перешкоджання виконанню аудита, недопущення до аудиту, ненадання документів, що унеможливлює здійснення якісного аудиту або здійснення його взагалі;

У більшості країн  державний аудитор виконує не тільки роль контролера, а й консультанта — активного учасника процесу вдосконалення управління бюджетними ресурсами.

Державний аудитор не лише досліджує фінансові звіти  й бухгалтерські документи, перевіряє законність витрачання коштів урядовими структурами, але й проводить контрольні заходи, які називаються державним аудитом ефективності, що є аналогом державного фінансового аудиту в Україні. Цей вид діяльності державних аудиторів, запроваджений у багатьох країнах, належить до сфери аудиту урядових структур, державних підприємств та неприбуткових організацій, а часом поширюється і на приватні фірми та корпорації. В такому разі особи, що здійснюють перевірку, набувають статусу незалежних аудиторів. Державний аудит ефективності являє собою нове бачення контрольної функції, яку державний аудитор виконує разом з керівниками організацій, що підлягають дослідженню. У цьому контексті державний аудитор виступає як партнер (учасник) процесу впровадження якісного управління в бюджетній сфері. Саме державний аудит ефективності демонструє важливість партнерства між державними аудиторами й керівниками державних структур. Аудитор, як порадник, виконує об'єктивно важливу й конструктивну функцію переконання державних службовців, відповідальних за визначення структури і функцій державного органу, а також робить свій внесок в удосконалення процесу управління.

Наприклад, Державний  Секретар штату Вашингтон (США) Сем Рід прийняв Ініціативу 900, яка визначає функції та завдання державних аудиторів при здійсненні державного аудиту ефективності.

Зокрема, цим документом передбачено, що основним завданням державного аудиту ефективності є незалежний всебічний контроль за витрачанням політиками й державними посадовими особами коштів платників податків з дотриманням принципів продуктивності, економічної доцільності та ефективності. Контролем охоплюються також органи законодавчої та виконавчої влади, судова гілка влади, державні департаменти та їх місцеві представництва, агентства та їх рахунки, бюджетні програми. Державний аудитор досліджує фінансово-господарську діяльність, ефективність управління і витрачання бюджетних коштів, дотримання режиму економії ресурсів відповідно до стандартів і положень Державного офісу обліку Уряду США.

У разі потреби державний аудит ефективності може проводитись у будь-який час, тому державний аудитор має право отримувати всі необхідні документи для проведення аудиту. Жоден орган влади чи його посадова особа не може перешкоджати або обмежувати повноваження і дії державного аудитора у проведенні незалежного всебічного державного аудиту ефективності.

В органах ДКРС простежується  підвищена плинність кадрів. Спричинене це явище низьким рівнем заробітної плати. Саме тому кваліфікованих спеціалістів легко переманюють на інше місце роботи. Ситуація доволі зрозуміла: якщо працівник під час контрольного заходу зарекомендує себе, має шанс отримати гарну посаду. А там і відповідальність інша, і зарплата вища. Звісно підвищувати оклади працівників майже не можливо, тому потрібно шукати інші варіанти мотивації та заохочення: безкоштовні путівки, пільгові умови при купівлі житла, можливо, варто надавати держлужбовцям пільги щодо сплати комунальних послуг.

Існує також проблема навчання персоналу. Адже наука на місці  не стоїть, з часом впроваджують нові методи контролю, покращують технічну базу. Зрозуміло в великих містах цю проблему вирішують за рахунок випускників вищих навчальних закладів, поєднуючи практиків з молодими теоретиками. А в більш менших містах, куди сучасна молодь не бажає їхати, цю проблему варто вирішувати направляючи туди спеціалістів з навчальними програмами.

 

ВИСНОВОК

 

Нині повноваження здійснювати  державний фінансовий контроль у  формі державного фінансового аудиту надає органам ДКРС Закон «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні». І хоча закон визначає державний фінансовий аудит як одну форму контролю і не розмежовує його види чи напрями,  підзаконні нормативно-правові акти визначають порядок проведення лише чотирьох з них: аудит виконання бюджетних програм, аудит виконання місцевих бюджетів, аудит діяльності суб’єктів господарювання та аудит фінансово-господарської діяльності бюджетних установ. Причому останній напрямок аудиту існує лише у вигляді нормативно-правового документу, але фактично органами ДКРС не здійснюється.

На сучасному етапі  розвитку економіки держави - проведення державного фінансового аудиту суб’єктів  господарювання є одним із найактуальніших  заходів, які дозволяють здійснити  системний аналіз їх фінансово-господарської  діяльності з метою оцінки як законності так і ефективності використання активів держави. З огляду на складнощі державного сектора і різноманітність питань, які стосуються певного виду діяльності, такий аудит за своєю природою охоплює усі ланки господарської діяльності.

Аудиторські дослідження дозволяють здійснювати комплексний аналіз та оцінку рівня менеджменту суб’єктів господарювання. За результатами проведення аудиту складається звіт до якого, крім інформації про незаконні та неефективні операції з державними коштами та державним майном може бути внесена інформація про:

• недоцільні та економічно невиправдані управлінські рішення, нерентабельні господарські операції, упущену вигоди, інші негативні аспекти фінансово-господарської діяльності об’єкта контролю;
• причини недосягнення визначених цілей (завдань), невикористання кращого досвіду діяльності у відповідній сфері з виконання показників економічності і результативності тощо.

Безпосередня та головна  ціль здійснення аудиту є надання  обґрунтованих рекомендацій для  покращення результативності діяльності суб’єктів господарювання.

Розгляд пропозицій має бути здійснено комплексно, тобто із урахуванням усіх факторів необхідних для здійснення якісних змін в управлінні об’єктом аудиту.

Слід зазначити, що реалізація наданих пропозицій при проведенні державного фінансового аудиту дозволяє суб’єкту господарювання здійснити системні заходи, тобто не лише усунути порушення нормативних актів (що є результатом при здійсненні ревізій), а і налагодити систему менеджменту суб’єкту господарювання на всіх ланках фінансово-господарської діяльності.

Отже, державний фінансовий аудит суб’єктів господарювання, за умови його здійснення на достатньому  професійному рівні, може дати значно більший кінцевий ефект, ніж традиційно ревізія.

Аудит не звужує повноваження органів державної контрольно-ревізійної служби України, а навпаки більш розширює їх. Зокрема, проведення державних фінансових аудитів супроводжується аналізом і на предмет законності діяльності суб’єктів господарювання, і на предмет її ефективності (результативності). Аудит є заходом, що дозволяє більш комплексно дослідити фінансово-господарську діяльність об’єкту аудиту, ніж це можливо здійснити шляхом проведення ревізії.

При цььому, в разі виявлення під час аудиту фактів порушення законодавства, які містять ознаки злочину, органи ДКРС зобов’язані інформувати про них правоохоронні органи. 

Таким чином, державний  фінансовий аудит слід розглядати не як «більш поблажливий вид контролю», а як більш комплексний вид контролю, який має на меті не стільки притягнення до передбаченої законодавством відповідальності винних у правопорушеннях осіб, як сприяння покращенню діяльності суб’єктів господарювання (шляхом надання обґрунтованих рекомендацій).

До того ж, притягнення лише до відповідальності, не усовує причин порушення, а надані аудиторами за результатами досліджень рекомендації за умови їх прийняття та впровадження можуть дати ефект у подальшої роботі об’єкта контролю.

Державний аудит є гармонічним видом контролю, який запроваджує діалог між аудитором і керівництвом об’єкту контролю для досягнення єдиної мети – ефективного використання наявних кадрових, фінансових та матеріальних ресурсів у виконанні статутних завдань об’єкта контролю.

Однак, все це можливо  досягнути за умови якісного проведення аудиторського дослідження, яке залежить від багатьох факторів, зокрема:

• ступеня точності даних бухгалтерської звітності, який дозволяє користувачу цієї звітності на підставі її даних робити вірні висновки про результати господарської діяльності, про фінансовий і майновий стан та приймати на підставі цих висновків обґрунтовані рішення;
• достовірного оформлення первинних документів, повноти відображення в них даних;
• наявності і рівня внутрішнього аудиту. Високий рівень внутрішнього аудиту і довіра до нього дозволяє скоротити строки проведення аудиту в цілому та звернути увагу на інші проблемні питання, та питання, пов’язані в основному із майбутнім розвитком підприємства;
• повноти наданих до аудиту документів;
• самоконтролю виконавців-аудиторів.

Проте посадові особи об’єкту аудиту, як встановлено на практиці, не зацікавлені в наданні первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку при проведенні державного аудиту, тому дуже часто мають місце факти перешкоджання у проведенні аудиту. Через це неможливо зробити обґрунтовані висновки і, як наслідок, аудиторський звіт може бути неякісним.

Незацікавленість у  проведенні державного фінансового  аудиту пов’язана, насамперед, з тим, що за результатами аудиту надається оцінка якості прийнятих керівництвом об’єкта аудиту управлінських рішень.

Враховуючи вищезазначене, можна сказати, що за умови проведення державного аудит за прийнятними міжнародними стандартами він стане одним із найефективніших видів контролю в Україні.

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАННОЇ  ЛІТЕРАТУРИ:

1. Бюджетний кодекс України

2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 року № 436-IV.

3. Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», затверджений ВРУ від 26.01.1993 року № 2939-XII.

4. Закон України «Про Рахункову палату»

5. Закон «Про аудиторську діяльність»

6. Закон України «Про управління об’єктами державної власності» від 1 листопада 2005 року.

7. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання фінансовим правопорушенням, забезпечення ефективного використання бюджетних коштів, державного і комунального майна" від 15 грудня 2005 р.