Фінансовий контроль в економіці

Під ефективністю контролю розуміють ступінь його пристосування до розв'язання певної проблеми або здатність контролю до вирішення певного завдання.

Якщо, наприклад, обмежити права органів державної контрольно-ревізійної служби перевіркою використання бюджетних коштів, як це пропонувалося Державним комітетом України з питань регуляторної політики та підприємництва при розгляді змін до Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», то органи ДКРС не зможуть досягти ефективної роботи навіть стосовно цих коштів, бо ознака приналежності коштів до бюджетних зберігається тільки до часу їх обліку на бюджетному рахунку. В такому випадку, коли підприємство використає надані бюджетні кошти (спише з балансового рахунку), то орган ДКРС не зможе пересвідчитись, на що саме потрачено бюджетні кошти (з проведенням, при потребі, інвентаризації, контрольних обмірів, зустрічних перевірок тощо).

Ефект від здійснення контролю можливий за умови цільової спрямованості контрольних дій. Наявність мети робить процес контролю цілеспрямованим. Звідси випливає і протилежний висновок про те, що відсутність цільової спрямованості контрольних дій призводить до розпорошення сил контролюючих органів.

Отже, важливою умовою забезпечення ефекту від функціонування органів державного фінансового контролю є спрямованість їх контрольних дій, тобто їх системність, оптимальність і збалансованість. За умови слабкості чи відсутності внутрішньої самоорганізованості настає розбалансованість системи контролю, часткове чи повне витіснення однієї спрямованості контрольних дій іншою, спотворення, а в кінцевому рахунку - неефективність контролю.

Іншими словами, державний  фінансовий контроль не може бути ефективним, якщо він не охоплює всіх сфер обігу  фінансових ресурсів. В Україні ж  фактично поза його межами перебувають питання використання державного і комунального майна, коштів, що залишаються у розпорядженні суб'єктів підприємницької діяльності при наданні їм податкових пільг, дотримання соціальних гарантій працівників, стану ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності та інше.

Не може бути ефективним державний фінансовий контроль і  в тому випадку, якщо він не забезпечує невідворотності покарання порушників фінансової дисципліни, поновлення порушених  прав особи, держави чи суспільства, відшкодування заподіяних їм збитків і, насамкінець, - попередження порушень в подальшому. Фактично ж у органів державної контрольно-ревізійної служби відсутнє право як на безспірне списання з рахунку порушника коштів в сумі їх нецільового використання, так і на стягнення в примусовому порядку (через суд) відшкодування збитків, спричинених державі, якщо підконтрольний суб'єкт самостійно не усуває наслідки допущених порушень.

Фактично повсюдно поряд  з коштами і майном фінансовому  контролю слід піддавати операції з фінансовими інвестиціями і нематеріальними активами, а демократизація, роздержавлення, лібералізація цін викликали до життя нові сфери підприємницької діяльності (робота з коштами приватних осіб (ті ж трасти), обслуговування боргових зобов'язань юридичних осіб, аудиторські і консалтингові послуги тощо), щодо яких контрольні функції держави не були законодавчо закріплені (звідси вибух вседозволеності і фінансового шахрайства). Крім того, започатковано діяльність об'єднань суб'єктів господарювання різних форм власності без створення юридичної особи (наприклад, технопарки) та самоврядних некомерційних організацій (наприклад, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності).

Основою вирішення фінансових проблем держави тепер визначено не адміністративні методи управління і фіскальні функції, а першочергове зміцнення фінансів суб'єктів підприємницької діяльності, інших юридичних осіб та домашніх господарств через застосування методів правового і економічного регулювання. При цьому застосування методів правового регулювання ускладнюється суб’єктивним фактором - фаховим складом парламенту, який на третину складається з підприємців [26].

Необхідним є посилення вимог до прозорості роботи органів державного фінансового контролю, в тому числі щодо контролю за використанням бюджетних коштів і державного майна.

Зокрема, в Посланні Президента України до Верховної Ради /країни на 2000-2004 роки зазначено, що всі бюджетні та позабюджетні кошти повніші бути підзвітні, тобто громадськість має знані, па що і як вони витрачаються, а державна влада мас бути діловою, скромною, моральною та відкритою для громадського контролю.

Мусимо пам'ятати також, що державний фінансовий контроль має відповідати принципам, напрацьованим як вітчизняною практикою, так і визначеним Міжнародною організацією вищих контрольних органів (ІНТОСАІ) ще у 1977 році у «Лімській декларації про керівні принципи фінансового контролю».

Отже, основними параметрами  елементів системи державного фінансового  контролю і надалі залишаються законність, доцільність, ефективність і оптимальність оргструктури. Вони виступають своєрідними агрегатами багаточисельних, але менш важливих вимог до системи державного фінансового контролю (таких як раціональність, обґрунтованість, повнота, точність, своєчасність, які так чи інакше в кінцевому підсумку включені у зазначені).

Сьогодні можна вважати  теоретично доказаним і практично  підтвердженим досвідом багатьох розвинутих країн, що для досягнення оптимальної  ефективності державного фінансового  контролю потрібно рухатися одночасно і досить рівномірно зразу по декількох напрямах, зокрема таких як формування правової бази контролю, яка відповідає політичному устрою і економічному розпитку країни; створення на всій території країни єдиного поля фінансового контролю при наявності вираженої контрольної вертикалі; утворення стійкого кваліфікованого кадрового потенціалу органів фінансового контролю.

Саме тому, на мою думку, державний аудит необхідно розвивати та вдосконалювати. Тому що саме на цей вид державного фінансового контролю покладено завдання не лише контролю та виявлення порушень в державній сфері, а й виявлення ефективності процесів та розробки пропозицій щодо вдосконалення проблемних питань та усунення недоліків.

 

 

 

 

 

 

1.2 Інформаційне забезпечення організації державного аудиту

 

 

Процес аудиту складається з чотирьох етапів для аудиту суб’єктів господарювання та трьох етапів для аудиту бюджетів та бюджетних програм. На першому етапі - планування аудиту з метою збору інформації про правове забезпечення фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, систему управління, зокрема організацію внутрішнього контролю, та досягнення суб'єктом господарювання визначених цілей і завдань або набуття кращого досвіду діяльності інших суб'єктів господарювання - вивчаються та аналізуються:

- нормативно-правові акти, установчі, розпорядчі та інші документи суб'єкта господарювання;

- розпорядчі документи органу управління суб'єкта господарювання;

- фінансова і статистична звітність суб'єкта господарювання та у разі потреби інших суб'єктів господарювання, однотипних за певними характеристиками їх діяльності;

- матеріали попередніх контрольних заходів.

Інформацію можна одержувати як на письмовий запит посадової особи органу державної контрольно-ревізійної служби, так і від суб'єкта господарювання за місцем його знаходження.

За результатами опрацювання інформації складається план аудиту, який затверджує керівник органу державної контрольно-ревізійної служби.

Відповідно для бюджету  та бюджетних програм необхідно  зібрати інформацію, що характеризує досліджуваний бюджет, оцінку виконання бюджету, визначення ризиків у формуванні та виконанні бюджету, забезпеченні ефективного використання коштів бюджету, досліджувану бюджетну програму для збільшення знань аудитора про неї, визначення результативних показників бюджетної програми, або критеріїв оцінки та завершується складанням програми аудиту. Зокрема, для бюджетів доцільно зібрати дані про:

- основні соціально-економічні  показники території досліджуваного  бюджету (кількість жителів, основна виробнича сфера, наявні природні ресурси тощо);

- загальні обсяги доходів  та видатків бюджету (планові  та фактичні в розрізі років  досліджуваного періоду);

- основні джерела доходів  досліджуваного бюджету;

- структуру головних  розпорядників бюджетних коштів досліджуваного бюджету, наявну мережу бюджетних установ, розподіл видатків бюджету між ними.

Джерелами фонової інформації є форми річних звітів про виконання  досліджуваного бюджету, програми соціально-економічного і культурного розвитку територій та звіти про їх виконання, статистична звітність, дані органів ДКРС щодо бази підконтрольних об'єктів, матеріали засобів масової інформації тощо.

Для аудиту бюджетних  програм збираються дані з різних джерел, що характеризують програму. Такими даними можуть бути: інформація про діяльність головного розпорядника бюджетних коштів за програмою (відповідального виконавця) та його органів на місцях, механізми управління та форми контролю головного розпорядника за виконанням програми, законодавче, економічне та інше середовище, заходи для забезпечення функціонування бюджетної програми, тощо. Для спрощення процесу узагальнення інформації та забезпечення єдиних підходів до її збору та виду до програми аудиту доцільно розробляти таблиці, анкети тощо. Дослідженню підлягають документи:

- нормативно-правові  акти, в тому числі внутрішні  нормативні документи, які регламентують  діяльність головного розпорядника  та реалізацію бюджетної програми;

- стратегічний план (довгострокова/середньострокова  програма);

- паспорт бюджетної програми та обґрунтування до неї, кошториси, розрахунки до кошторисів та укладені договори по виконанню програми;

- порядок проходження  та використання бюджетних коштів;

- порядок звітування  про результати;

- матеріали внутрішнього  та зовнішнього контролю;

- бухгалтерська та  статистична звітність;

- внутрішньовідомчі річні  звіти за сферою діяльності.

За результатами проведеної роботи розробляється програма аудиту, у якій наводяться:

- фонова інформація;

- оцінка рівня виконання  досліджуваного бюджету;

- проблема аудиту;

- гіпотези аудиту або  орієнтовні питання для опрацювання  в ході аудиту виконання бюджету,  методи їх дослідження. 

У програмі аудиту суб’єктів господарювання зазначається перелік ризикових операцій фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які передбачається перевірити, методи перевірки та процедура їх застосування, а також відповідальні особи та графік проведення. Під час третього етапу - перевірка ризикових операцій фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання підтверджується або спростовується інформація стосовно недоліків і проблем в управлінні такою діяльністю. Цей етап характерний лише для аудиту матеріальної сфери. У ході перевірки аналізуються дані фінансових та бізнес-планів, бухгалтерських (первинних і зведених) документів, статистичної та фінансової звітності, договорів, розпорядчих та інших документів суб'єкта господарювання, пов'язаних з плануванням і провадженням фінансово-господарської діяльності, веденням бухгалтерського обліку, складенням фінансової звітності та організацією внутрішнього контролю.

Останнім етапом аудиту є складання звіту, який повинен включати висновки стосовно дотримання законодавства і забезпечення ефективності фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, ефективності виконання бюджету чи бюджетної програми та обґрунтовані рекомендації щодо її удосконалення.

Результати аудиту можуть оприлюднюватися через засоби масової інформації.

Готові результати по поведених аудитах вносять до Звіту про результати діяльності органів державної контрольно-ревізійної служби, який складається органами (підрозділами) державної контрольно-ревізійної служби щомісячно наростаючим підсумком з початку року. Датою, на яку складається Звіт, є перший робочий день місяця, наступного за звітним періодом.

Більшість показників Звіту  формуються в автоматичному режимі за даними Інформаційних карт про  результати ревізії, перевірки, Інформаційних  карт про зустрічну звірку, Паспортів  ревізії виконання бюджетів, Паспортів  аудиту місцевих бюджетів, Паспортів аудиту ефективності (участі у виконанні аудиту ефективності), Облікових регістрів залишку неусунутих сум порушень фінансової дисципліни, які виявлено до 31.12.2004, Інформацій про неможливість проведення контрольного заходу, внесеними протягом звітного періоду до Підсистеми ведення реєстру ревізій та перевірок Єдиної інформаційно-аналітичної системи органів ДКРС. Частина показників Звіту заповнюється в ручному режимі. Показники аудиторських досліджень заповнюються в ручному режимі.

У першому розділі  Звіту 020 рядку відображається загальна кількість контрольних заходів, проведених органом ДКРС. Зазначений показник включає в себе суму цифрових даних рядків Звіту 021, 023, 024, 025, 026, 027, 028, 029. Саме у рядках:

- 024 відображається загальна кількість проведених органом ДКРС державних фінансових аудитів виконання місцевих бюджетів (показник заповнюється в ручному режимі;

- 025 відображається загальна  кількість проведених органом  ДКРС державних фінансових аудитів  виконання бюджетних програм, крім участі у проведенні аудиту (показник відповідає кількості складених Паспортів аудиту, крім тих, у яких поле „Контрольний захід” заповнено як „участь у виконанні аудиту”).

- 026 відображається загальна  кількість проведених органом  ДКРС державних фінансових аудитів діяльності суб’єктів господарювання державного сектора економіки (показник заповнюється в ручному режимі).

- 029 відображається кількість  проведених органом ДКРС  перевірок  та аудитів стану контрольно-ревізійної  роботи в контрольно-ревізійних підрозділах контролю міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.