Управление ликвидностью предприятия

Аналіз фінансових коефіцієнтів базується на співвідношенні абсолютних показників фінансової діяльності підприємства. У ході такого аналізу визначають різні відповідні показники, що характеризують окремі результати фінансової діяльності і рівень фінансового стану підприємства.

Факторний аналіз – аналіз впливу окремих факторів на результативний показник [57].

Наявність таких  знань дозволяє ефективно управляти  бізнесом в напрямку інтенсивного використання всіх видів ресурсів, що є на підприємстві. 

Фінансовий  стан підприємства – це складна  економічна категорія, що відображає на певний момент стан капіталу в процесі його кругообороту і здатність суб'єкта господарювання до саморозвитку [31].

У процесі  операційної, інвестиційної діяльності відбувається безупинний процес кругообороту капіталу, змінюються структура коштів і джерел їхнього формування, наявність і потреба у фінансових ресурсах і, як наслідок, - фінансовий стан підприємства, зовнішнім проявом якого є платоспроможність.

Фінансовий  стан може бути стійким, нестійким (передкризовим) і кризовим [32]. Спроможність підприємства вчасно здійснювати платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі,  переносити непередбачені потрясіння і підтримувати свою платоспроможність у несприятливих обставинах свідчить про його стійкий фінансовий стан, і навпаки.

Отже, коли поточна платоспроможність – це зовнішній прояв фінансового стану підприємства, то фінансова стійкість – внутрішня його сторона, що забезпечує стабільну платоспроможність у тривалій перспективі, в основі якої лежить збалансованість активів і пасивів, доходів і витрат, позитивних і негативних грошових потоків.

Фінансова стійкість  підприємства – це здатність суб'єкта господарювання функціонувати і  розвиватися, зберігати рівновагу  своїх активів і пасивів у  мінливому внутрішньому і зовнішньому  середовищі, що гарантує його платоспроможність та інвестиційну привабливість у довгостроковій перспективі в межах допустимого рівня ризику [18].

Для досягнення стійкого фінансового стану необхідні: достатність власного капіталу, добра якість активів, достатній рівень рентабельності з урахуванням операційного і фінансового ризиків, достатність ліквідності, стабільність доходів і широкі можливості залучення позикових коштів.

Забезпечуючи фінансову стійкість, у підприємства має бути гнучка структура капіталу, вміння організувати його рух у такий спосіб, щоб забезпечити постійне перевищення доходів над витратами з метою збереження платоспроможності і створення умов для самофінансування.

Фінансовий  стан підприємства, його стійкість  і стабільність залежать від результатів  його виробничої, комерційної і фінансової діяльності. Якщо виробничий і фінансовий плани успішно виконуються, то це позитивно впливає на фінансове становище підприємства. Навпаки, внаслідок спаду обсягів виробництва і продажів відбувається підвищення собівартості продукції, зменшення виручки і суми прибутку і, як наслідок, - погіршення фінансового стану підприємства і його ліквідності [20]. 

Стійке фінансове становище впливає на виконання виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами, а тому фінансову діяльність як складову господарської діяльності має бути спрямовано на забезпечення планомірного надходження і витрат грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни, досягнення раціональних пропорцій власного і позикового капіталу та найбільш ефективне його використання, що сприяє на поліпшення показників ліквідності.

Основні критерії оцінки фінансового стану підприємства - це забезпеченість та ефективність розміщення власних коштів підприємства; наявність власних оборотних коштів, їх відповідність встановленому нормативу та ефективність використання; рентабельність роботи підприємства та ефективність використання прибутку поточного року і за звітний рік; економічна виваженість залучення банківського і комерційного кредитів; стан розрахункової і платіжної дисципліни; ділова активність підприємства; ліквідність боргових зобов’язань і балансу в цілому [31].

Завданнями  аналізу фінансового стану підприємства є [17]:

1) вчасна й  об'єктивна діагностика фінансового стану підприємства, визначення його "болючих точок" і вивчення причин їх виникнення;

2) пошук резервів  поліпшення фінансового стану  підприємства, його платоспроможності  і фінансової стійкості;

3) розробка  конкретних рекомендацій, спрямованих  на ефективніше використання  фінансових ресурсів та управління ліквідністю підприємства для зміцнення фінансового стану підприємства;

4) прогнозування показників ліквідності, можливих фінансових результатів і розробка моделей фінансового стану при різноманітних варіантах використання ресурсів.

Таким чином, стійкий фінансовий стан – це не щаслива випадковість, а підсумок грамотного та вмілого управління всім комплексом факторів, серед яких процес управління ліквідністю підприємства.

1.2. Роль ліквідності підприємства в фінансовій політиці на рівні підприємства

Фінансова політика являє собою систему управління основними напрямами фінансової діяльності підприємства, що забезпечує виконання завдань фінансової стратегії. До них належать управління капіталом, прибутком, активами, ризиками, тощо. Результатом формування і реалізації фінансової політики підприємства має бути його стабільний фінансовий стан, здатність розвиватися у перспективі. Одними з головних критеріїв цього виступають платоспроможність і ліквідність підприємства як категорії, що визначають здатність підприємства розраховуватися за своїми зобов'язаннями в поточному та майбутніх періодах. Неабияка роль у такому процесі належить управлінню ліквідністю підприємства.

Однією з умов стабільного функціонування підприємства на ринку в поточному і майбутніх періодах є забезпечення  своєчасних  розрахунків  із постачальниками, банками, бюджетом, робітниками тощо. Підприємства повинні володіти певним обсягом оборотного капіталу, щоб мати змогу у визначений термін  і повністю розраховуватися  за своїми  зобов'язаннями, що визначається ліквідністю їхніх активів [54].

Ґрунтовнішим підходом за сучасних умов функціонування підприємств  є характеристика активів з позиції  їхньої ліквідності І.О. Бланка [21]. Загострення конкурентної боротьби на товарних  і територіальних ринках  потребує  зміни розрахункової політики більшості підприємств щодо часткового або повного переходу на умови комерційного кредитування покупців. Такі умови співпраці зумовлять появу в більших обсягах безнадійної дебіторської заборгованості, яку треба відносити  до  неліквідних  активів  і  обов'язково  враховувати  її  вплив  на  ліквідність активів і підприємства в цілому. Це ж стосується і витрат майбутніх періодів і збитків поточного та минулих періодів, що зменшують ліквідність наявних активів підприємства. Зміна обсягів та структури активів стосовно їхньої ліквідності в часі обов'язково повинна передбачити корективи загальної політики управління ліквідністю підприємства.

Визначення  єдиних  підходів щодо  оцінки  ліквідності активів та  підприємства в цілому дасть змогу більшою мірою використовувати можливості порівняльного фінансового аналізу для управлінських рішень стосовно ефективності використання наявних фінансових ресурсів в аспекті оцінки ризику втрати  ліквідності  підприємством,  ліквідності  робочого  капіталу,  власного обігового капіталу тощо.

Однак,  якщо  ці  питання  управління  ліквідністю  підприємства  мають дещо теоретичний  характер і не значно впливають на порядок реалізації політики  управління  ліквідністю  на  практиці,  то  відсутність або недосконалість планування ліквідності негативно впливає на фінансову стабільність суб'єктів господарювання в цілому. Планування ліквідності підприємства здійснюється в межах планування руху його коштів у поточному та оперативному режимах.

Поточне планування руху грошових ресурсів здійснюється на рік, зазвичай, з квартальною деталізацією. Оскільки в умовах ринкового середовища більшість показників, пов'язаних із надходженням і використанням коштів мають  імовірнісний характер, науковці рекомендують складати його щонайменше  в  трьох  варіантах –  оптимістичному,  реалістичному  і  песимістичному. У межах окремих видів діяльності прогнозуються додатний та від'ємний грошові потоки, валові грошові потоки і чисті грошові потоки. Кожен з варіантів плану дає змогу розробити систему заходів щодо оптимізації руху коштів за різних умов зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства.

Своє  продовження  поточне  планування  руху  грошових  ресурсів  знаходить  в  оперативному  плануванні  цих  процесів.  Розглядаючи  планування руху коштів з позиції управління ліквідністю підприємства, необхідно зазначити, що формування поточного плану руху є інструментом управління в аспекті прогнозування надходження і використання коштів, їх синхронізації за обсягами і в часі в досить значні часові періоди. Прогнозний характер поточного плану не дає змоги забезпечити постійну платоспроможність і фінансову рівновагу підприємства, що досягається в процесі формування платіжного календаря (балансу грошових потоків). Саме важливість цих завдань, що вирішуються  в  процесі  оперативного  планування  руху  коштів,  потребує  ґрунтовніших підходів до його здійснення.

Метою  оперативного  планування  руху грошових  ресурсів  є забезпечення необхідного рівня платоспроможності й постійної фінансової рівноваги в плановому періоді. До завдань, що вирішуються у процесі його здійснення, належать: визначення умов розрахункової політики з покупцями з урахуванням необхідності задоволення потреб надходження коштів за обсягами і в часі; своєчасне визначення термінів  і обсягів використання грошових ресурсів  залежно  від  їхньої  важливості;  недопущення  неплатоспроможності  підприємства; недопущення наявності дефіциту покриття необхідних коштів для здійснення ритмічної господарської діяльності.

Більшість вітчизняних  науковців спрощено підходить до питань формування оперативного плану руху грошових ресурсів – платіжного календаря,  у  межах  якого  вони  пропонують  визначати  період  планування,  обсяги надходжень  і  використання  грошей  у  даний період,  визначення  грошового сальдо  і результатів наявності коштів на кінець планового періоду –  їх надлишку  чи  дефіциту. Вони  передбачають формування  платіжного  календаря лише на наступний місяць. Нестабільність товарних і фінансових ринків, високий рівень фінансових ризиків функціонування суб'єктів  господарювання, значний  вплив  зовнішнього  середовища  на  формування  грошових  потоків підприємства потребує складання платіжного календаря в режимі щомісячного "змінного" планування з охопленням трьох місяців.

Щомісячне "змінне"  оперативне  планування  руху  грошових  ресурсів із врахуванням  та внесенням змін стосовно фактичного перебігу господарської діяльності дасть змогу реалістичніше визначити і синхронізувати за обсягами і в часі рух коштів у короткотерміновому періоді.

Наявні методики змісту та послідовності розроблення платіжного календаря потребують доповнення їх у плані визначення і врахування необхідного резерву ліквідності підприємства, який призначений для мінімізації ризику неплатоспроможності підприємства. Перед визначенням кінцевого сальдо грошових ресурсів на конкретну дату, як результату руху коштів, пропонуємо визначати суму резерву і враховувати її в разі визначення розміру кінцевого залишку грошових ресурсів. Суму резерву ліквідності встановлювати залежно від обраного типу фінансової політики підприємства щодо допустимих рівнів ризику діяльності на рівні 5-15 % від сукупного обсягу необхідних платежів підприємства в плановому періоді.

Врахування резерву ліквідності під час формування оперативного плану  дасть  змогу  навіть  за  певних  порушень  планових  термінів  надходжень коштів забезпечити здатність підприємства розрахуватися за терміновими зобов'язаннями і сприятиме його постійній фінансовій рівновазі.

Упровадження таких  пропозицій щодо удосконалення політики управління ліквідністю підприємства дасть змогу суб'єктам  господарювання  здійснювати  фінансове  управління  стосовно  забезпечення  стабільного  і  поступального розвитку підприємства, оперативно реагувати на зміни його ринкового середовища, спостерігати за показниками, що впливають на платоспроможність і фінансову рівновагу, визначати заходи щодо забезпечення підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства.

Сучасна ситуація з кризою сформувала в Теслюка Н.П. підхід щодо формування рекомендацій при розробці політики управління ліквідністю активів в умовах кризи. Підприємству потрібно враховувати особливості необоротних та оборотних активів як об’єкта фінансового управління. Стратегія управління необоротними активами значною мірою залежить від ступеню їх ліквідності. При цьому ліквідними вважаються ті необоротні активи, які можна у разі необхідності продати за ціною не нижчою за ціну придбання за мінусом амортизації. Наприклад, незавершене будівництво  – це найменш ліквідні активи, але в реальному житті, якщо це недобудований шино монтаж біля центру міста, виникає сумнів стосовно групи ліквідності даного активу. По основним фондам така ж сама ситуація, тобто головне правило фінансового менеджера  - чим більше знаємо та аналізуємо оперативних даних, тим більш ефективніші приймаються рішення стосовно покращення фінансового стану підприємства в умовах кризи.

Якщо у підприємства є можливість вибору, задача фінансового  менеджменту полягає в обґрунтуванні оптимального варіанту вкладання коштів у виробничі засоби за критерієм максимізації рівня ліквідності. І навпаки, коли у підприємства є лише один варіант дій і йому доводиться вкладати кошти у неліквідні елементи виробництва, то управління ліквідністю в такому випадку полягає у забезпеченні повернення інвестованих коштів в найкоротші строки шляхом використання методів прискореної амортизації.

Управління ліквідністю  оборотних активів підприємства повинно обов’язково поєднуватися з управлінням поточними пасивами. При цьому визначається чистий оборотний капітал як різниця між поточним активами і поточними зобов’язаннями. Чим більший чистий оборотний капітал, тим більша частина оборотних активів підприємства фінансується на короткостроковій основі, а отже зростає ліквідність активів і зменшується ризик втрати платоспроможності.