Дебіторська та кредиторська заборгованість, відображення її в обліку та контроль за її погашенням в ДП «Бердичівське лісове господарство

Слід визначити, що в  діючому Плані рахунків рахунки  для обліку розрахункових операцій з дебіторами зосереджені в Класі 3.

Методичні засади бухгалтерського  обліку розрахунків з дебіторами визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» (П(С)БО 10).

Дане положення визначає методологічні  засади формування у бухгалтерському  обліку інформації про дебіторську  заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності підприємств не залежно від форм власності.

Терміни, що використовуються у положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення:

Безнадійна дебіторська  заборгованість – поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув термін позовної давності.

Дебітори – юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошей, їх еквівалентів або інших активів.

Дебіторська заборгованість – сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Довгострокова дебіторська заборгованість – сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Поточна дебіторська заборгованість – сума дебіторської заборгованості, яка виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Сумнівний борг – поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, послуги, щодо якої існує непевність її погашення боржником.

Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості – сума поточної заборгованості за товари, роботи, послуги з вирахуванням резерву сумнівних боргів.

Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума.

Отже, важливим питанням обліку дебіторської заборгованості є  її оцінка. Методи оцінки дебіторської заборгованості повинні забезпечити дотримання викладеного у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІV одного з основних принципів фінансової звітності – обачності, згідно з яким сума оцінки активів і доходів підприємства не повинна бути завищена.

Стандартом 10 визначені  методи оцінки дебіторської заборгованості на етапах зарахування її на баланс, при відображення у фінансовій звітності  на дату балансу і при списанні з балансу як безнадійної.

Поточна дебіторська  заборгованість за продукцію, товари, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг та оцінюється за первісною вартістю. Розглядаючи оцінку дебіторської заборгованості, відзначимо, що наприкінці не всі борги дебіторів повертаються підприємству. Тому у підприємства завжди є сумніви у повному погашенні наявної у нього на балансі дебіторської заборгованості. Відмовитися від продажу продукції в кредит продавець, як правило, не може, оскільки він зацікавлений негайно продати вироблену їм продукцію і за рахунок цього збільшити свій дохід. З урахуванням наведеної обставини Стандартом 10 за поточною дебіторською заборгованістю за продукцію передбачено створювати резерв сумнівних боргів як частину загальної суми такої заборгованості, щодо якої існує непевність у її погашення боржниками.

Для обліку розрахунків  з кредиторами Планом рахунків передбачені  такі рахунки:

• 61 «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями»;
• 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками»;
• 64 «Розрахунки за податками і платежами»;
• 65 «Розрахунки за страхуванням»;
• 66 «Розрахунки за виплатами працівникам»;
• 67 «Розрахунки з учасниками»;
• 68 «Розрахунки за іншими операціями».

На названих рахунках ведеться облік зобов’язань, під  якими розуміють заборгованість підприємства, яка виникла в результаті минулих подій і погашення якої, як очікується , призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Методичні засади бухгалтерського  обліку розрахунків за зобов’язаннями визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов’язання» (П(С)БО11).

Терміни, що використовуються для визначення методологічних засад  формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов’язання та її розкриття у фінансовій звітності, мають таке значення.

Забезпечення  – зобов’язання з невизначеними сумою або часом погашення на дату балансу.

Непередбачене зобов’язання – це:

1) зобов’язання, що може виникнути внаслідок минулих подій та існування якого буде підтверджене лише тоді, коли відбудеться або не відбудеться одна чи більше невизначених майбутніх подій, над якими підприємство не має повного контролю; або

2) теперішнє зобов’язання, що виникає внаслідок минулих подій, але не визначається, оскільки малоймовірно, що для врегулювання зобов’язання потрібно буде використати ресурси які втілюють у собі економічні вигоди, або оскільки суму зобов’язання не можна достовірно визначити.

Обтяжливий  контракт – контракт, витрати (яких на можна уникнути) на виконання якого перевищують очікувані економічні вигоди від цього контракту.

Сума  погашення – недисконтована сума грошових коштів або їх еквівалентів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов’язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Теперішня вартість – дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов’язання у процесі звичайної діяльності підприємства.

З метою бухгалтерського  обліку зобов’язання поділяють на:

- довгострокові;

- поточні;

- забезпечення;

- непередбачені зобов’язання;

- доходи майбутніх  періодів.

До довгострокових зобов’язань  належать:

• довгострокові кредити банків;
• інші довгострокові фінансові зобов’язання;
• відстрочені податкові зобов’язання;
• інші довгострокові зобов’язання.

Зобов’язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов’язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов’язання на довгострокове. Довгострокове зобов’язання за кредитною угодою (якщо угода передбачає погашення зобов’язання на вимогу кредитора (позикодавця) у разі порушення певних умов, пов’язаних з фінансовим станом позичальника), умови якої порушені, вважається довгостроковим, якщо:

• позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов’язання внаслідок порушення;
• не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Довгострокові зобов’язання, на які нараховуються відсотки, відображаються у балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов’язання.

Поточні зобов’язання включають:

• короткострокові кредити банків;
• поточну заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями;
• короткострокові векселі видані;
• кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги;
• поточну заборгованість за розрахунками з одержаних авансів, за розрахунками з бюджетом, за розрахунками з позабюджетних платежів, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками та із внутрішніх розрахунків;
• інші поточні зобов’язання.

Поточні зобов’язання відображаються у балансі за сумою погашення.

Забезпечення створюються для відшкодування наступних (майбутніх) операційних витрат.

 

2. Проблеми обліку дебіторської та кредиторської заборгованості

і контролю за її погашенням в економічній літературі.

 

У процесі фінансово-господарської  діяльності кожне підприємство вступає в певні економічні взаємовідносини з іншими суб'єктами господарювання. У результаті цього відбувається господарські операції, основними наслідками яких є якісне проведення розрахунків по них та інші зміни в активах і капіталі.

Суттєвою складовою  частиною цих операцій, з погляду  фінансової стабільності підприємства, є дебіторська заборгованість. Тому важливим є якісне проведення аудиту дебіторської заборгованості з метою  забезпечення мінімальних гарантій для користувачів фінансової звітності, реальності, повноти і законності наведеної інформації про неї [21].

 Від правильності організації бухгалтерського обліку дебіторської та кредиторської заборгованості, а також контролю за її виникненням та погашенням залежить платоспроможність та ліквідність підприємства. Зростання дебіторської заборгованості – негативна тенденція, що свідчить про погіршення фінансового стану підприємства. Тому необхідно посилити контроль за дебіторською заборгованістю, що включає розробку правил кредитної політики підприємства та умов надання товарного кредиту. Для цього підприємству буде потрібно:

• застосувати традиційну класифікацію заборгованості та розподілити її на поточну і прострочену;
• провести градацію покупців на покупців із високим, середнім і низьким ступенем довіри (залежно від історії відносин, обсягів поставки, наявності фактів порушення договірних умов, перспектив розвитку відносин та інших критеріїв);
• визначити максимально допустимий розмір загальної суми дебіторської заборгованості та визначити оптимальну суму і період відстрочення платежу для кожного покупця;
• не надавати товарний кредит покупцям, що порушували строки оплати продукції (товарів, робіт, послуг);
• не допустити переходу дебіторської заборгованості з розряду поточної до розряду простроченої: вживати заходів для своєчасної ліквідації боргу, застосувати методи інкасації прострочених боргів тощо.

Керівнику потрібно пам’ятати, що відсутність контролю за заборгованістю негативно впливає на ефективність використання оборотних активів. [4]

Для багатьох підприємств дебіторська заборгованість – один з найважливіших активів, стан якого потрібно постійно аналізувати. Чим швидше дебітори погашають свої борги (за товари, послуги), тим кращий фінансовий стан підприємства. Зниження оборотності дебіторської заборгованості – сигнал для вжиття заходів щодо роботи з клієнтами. А щоб знати, у якому стані знаходиться ваша дебіторська заборгованість необхідно постійно аналізувати такі показники:

• коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості показує, скільки разів за звітний період обертається дебіторська заборгованість. Визначається як відношення чистого доходу (виручки) від реалізації до середньої величини дебіторської заборгованості;
• тривалість оборотів дебіторської заборгованості;
• частка сумнівної заборгованості визначається як відношення суми сумнівної дебіторської заборгованості до середньої величини дебіторської заборгованості. [8]

Як відомо, списання дебіторської та кредиторської  заборгованості впливає на податковий облік підприємства: може збільшити або зменшити об’єкт обкладення податком на прибуток. Так, списання дебіторської заборгованості збільшує валові витрати, а списання кредиторської заборгованості спричиняє зміни дохідної частини, збільшуючи валові доходи.

Але перш ніж  списувати дебіторську заборгованість на валові витрати, підприємство повинно вжити заходів щодо стягнення цієї заборгованості з контрагента (пп. 12.1.1 Закону про прибуток). При цьому слід зважити на позовну давність, щоб в подальшому не було неприємностей. Адже якщо контролюючі органи знайдуть не списану кредиторську чи передчасно списану дебіторську заборгованість, підприємству загрожують значні фінансові санкції.

Отже, треба  визначити строк позовної давності для зобов’язань, що виникають за ЗЕД - контрактом. Вас цікавить момент початку чи спливу цього строку, наявність або відсутність підстав для зупинення чи переривання його перебігу. Відповідь на ці запитання залежить від того, законодавство якої країни ви будете застосовувати. На практиці в більшості випадків сторони ЗЕД – контракту самостійно вирішують, законодавство якої країни застосовуватиметься до правовідносин між ними. Це називається вибором права, що підлягає застосуванню, на основі принципу автономії волі. Зазначений принцип зафіксовано в ст. 5 Закону № 2709 (Закон від 23.06.05 р. № 2709-ІV «Про міжнародне приватне право»). Зокрема, передбачено, що вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому або щодо його окремої частини. [39]