Облік і аналіз дебіторської забогованості

Що розуміють під  дебіторською заборгованістю	Автори	Група
Грошові кошти до оплати	Вєщунова А.Ф., Редько А.Ю.	І
Борг, заборгованість	Алєксєєва Л.Е., Козлова Е.П., Парашутін  М.В., Бабченко Т.Н., Томашева Е.Н., Бандурака О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я., Бетге Йорг , Бланк І.А., Вєщунова А.Ф., Заєць О.Є та ін., Касьянов М.Ю., Свідерський С.І., Тришак Л.	ІІ
Вимога щодо оплати	Кірейцев Г.Г. та ін.	ІІІ
Вкладення в оборотні активи (частка оборотного капіталу)	Палій В.Ф., Палій В.В.	ІV
Кошти в розрахунках	Дембінський Н.В., Єфремов І.А., Ігумнов  Ю.С.	V
Права на одержання коштів	Кужельний М.В., Линник В.Г.	VI

 

Щодо першої групи  авторів, які під дебіторською заборгованістю розуміють тільки грошові кошти  до оплати, то такий підхід є, на нашу думку, неповним, оскільки дебітори можуть заборгувати підприємству не тільки гроші, але й інші активи. Це визначено і в п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 “Дебіторська заборгованість” [65].

Друга, найчисельніша, група  авторів визначає дебіторську заборгованість як борги. Дійсно, якщо виходити з поняття  “дефініція” (лат. “definitio” – визначаю), що трактується у філософії як визначення поняття через підведення під більш широке (родове) поняття і зазначення видових особливостей [79, 59], то такий підхід можливий. Навіть етимологічно слово “дебітор” походить від слова дебет (борг).

Отже, будь-яка заборгованість одночасно буде активами (чи оборотними коштами) для одного і зобов'язаннями (чи позиковими засобами) для іншого суб'єкта господарських відносин. Природно, що кожний з них переслідує свої цілі при керуванні ними, що, як правило, суперечать одна одній.

Дебіторська заборгованість є однією з важливих видів оборотних активів підприємства. У той же час надмірний обсяг виникнення дебіторської заборгованості, порушення термінів її погашення чи неможливість погашення взагалі є досить негативними ознаками стану фінансів підприємства. Збільшення обсягів дебіторської заборгованості свідчить про відволікання засобів не за призначенням, їхнє неефективне використання чи навіть утрату. Хоча виникнення дебіторської заборгованості у визначених границях обумовлене природою й особливостями діяльності та є нормальною ознакою процесу господарсько-фінансової діяльності будь-якого підприємства, однак кожен суб'єкт, що хазяює, зацікавлений в оптимізації її обсягу. Це обумовлено тим, що скорочення дебіторської заборгованості є одним з наявних резервів зниження потреби підприємства в оборотних активах і прискорення швидкості їхнього обертання.

Таким чином, на підставі вивчення та узагальнення  думок  різних вчених в галузі економіки, управління, фінансів та бухгалтерського обліку розглянуто поняття та економічна сутність розрахунків та заборгованості, розкрито підхід до виявлення взаємозв’язків між ними та розмежування границь їхнього використання.

 

1.2. Законодавча та нормативна база регулювання обліку дебіторської заборгованості

 

Під нормативно-правовим забезпеченням бухгалтерського  обліку варто розуміти сукупність законодавчих актів, положень, інструкцій, рекомендацій, довідників, вказівок, переліків, функціональних мереж, функціональних карток, графіків та інших регламентів, розроблених і затверджених Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, міністерствами і відомствами та їхніми представництвами на місцях; спеціалістами підприємств, організацій, закладів для визначення порядку організації та ведення бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік  розрахунків з покупцями і  замовниками здійснюється на підприємстві у відповідності із:

1) Законами України  «Про бухгалтерський облік та  фінансову звітність в Україні» (від 16 липня 1999 р.), «Про державну контрольно-ревізійну службу» (від 26 січня 1993 р), «Про аудиторську діяльність» (від 22 квітня 1993 р.), «Про державну податкову службу в Україні» (від 04 грудня 1990 р.) тощо;

2. національними (положеннями) стандартами бухгалтерського обліку, розробленими вітчизняними фахівцями згідно із міжнародними стандартами  бухгалтерського  обліку протягом  1998 -2013 років.
3. іншими нормативно-правовими актами України (інструкції, положення, рекомендації, переліки, довідники і т. д.);
4. наказом про облікову політику підприємства з додатками до нього (робочий план рахунків підприємства; робочий альбом форм первинних документів,  облікових  регістрів,  звітності;  порядок організації інвентаризації; методи оцінки активів і зобов'язань підприємства; графік документообігу;  порядок контролю за законністю і доцільністю здійснення господарських операцій; робочий альбом форм аналітичних таблиць;  положення  про відділ, сектор (групу) облікового апарату; посадові інструкції; план розвитку бухгалтерського обліку, економічного контролю та аналізу тощо).

Вказаною та іншою  нормативною базою, яка регулює  розрахунки та їх відображення у обліку та звітності має бути забезпечене  кожне робоче місце бухгалтера відповідального  за певну ділянку обліку розрахунків. Нормативна база на робочому місці може бути представлена як у документарному, так і в електронному вигляді. На наш погляд наявність такої бази у документарному вигляді є обов'язковою, що полегшує роботу працівників бухгалтерії з дебіторами та кредиторами.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про стан розрахунків та її розкриття у фінансовій звітності визначаються: НП(с)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності"; П(с)БО 10 "Дебіторська заборгованість"; П(с)БО 11 "Зобов'язання"; П(с)БО 14 "Оренда"; П(с)БО 19 "Об'єднання підприємств"; П(с)БО 21 "Вплив змін валютних курсів"; П(с)БО 23 "Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін"; П(с)БО 26 "Виплати працівникам"; Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій. Крім того, при відображені в обліку та фінансовій звітності стану розрахунків слід враховувати і вимоги інших П(с)БО.

Із законодавчої бази розрахунки регулюються в основному  такими документами:

1. Кодексом законів про працю;
2. Господарським кодексом;
3. Цивільним кодексом;

Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської  діяльності здійснюються на основі договорів. Умови укладання договорів висвітлені у Господарському кодексі у главі 20 « Господарські договори», та у главі 30 « Особливості правового регулювання господарсько-торговельної діяльності» [40, 44].

Загальні умови укладання  договорів, що породжують господарські зобов’язання  висвітлені у статті 179 Господарського кодексу.

Майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами — юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб’єктам  господарювання орієнтовні умови господарських  договорів (примірні договори), а у  визначених законом випадках — затверджувати типові договори.

Укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є  обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або  існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

При укладенні господарських  договорів сторони можуть визначати  зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб’єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб’єктів, коли ці суб’єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими  Цивільним кодексом України з  урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими  актами щодо окремих видів договорів.

При укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет  у господарському договорі повинні  визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов’язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності — в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому  цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

У статті ГК України 265 сказано,що за договором поставки одна сторона — постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні — покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення [40, 45]. Умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів “Інкотермс”. Поставка товарів без укладення договору поставки може здійснюватися лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Реалізація суб’єктами господарювання товарів негосподарюючим суб’єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Норми Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість» застосовуються підприємством  при здійсненні обліку та його перевірки  розрахунків з покупцями і  замовниками [65].

П(С)БО 10 має наступну структуру, яка відображена на рисунку 1.1.

В першій частині П(С)БО 10 дані певні визначення термінів, якими, безумовно, слід керуватися і при  використанні інших положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Так в  п.4 П(С)БО 10 визначено, що дебітори –  це юридичні і фізичні особи, які внаслідок минулих подій, заборгували підприємству певні суми грошових коштів та еквівалентів (короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни їх вартості) або інших активів [65], а дебіторська заборгованість – сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату [65].

→ Структура П(С)БО 10 „Дебіторська заборгованість”

Загальні  положення Визначення термінів

Визнання  й оцінка дебіторської заборгованості Порядок відображення в  обліку і звітності дебіторської заборгованості, вимагаючи безнадійну і резерву сумнівних боргів

Розкриття інформації про дебіторську заборгованість у примітках до фінансової звітності Порядок заповнення приміток до фінансової звітності в частині дебіторська заборгованість та суть відображеної в них інформації

 

               →

 

 

              →

 

 

 

 

              →

 

Рис. 1.1. Структура П(С)БО 10 „Дебіторська заборгованість” [65]

 

Ця заборгованість може виникнути за рахунок перерахування авансових сум за товари, роботи, послуги або за рахунок відвантаження товарів, виконаних робіт, наданих послуг, по яким на певну дату оплата не надійшла та ін.

В П(С)БО 10 дається визначення поняттю безнадійна дебіторська заборгованість – це поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності. На практиці таке визначення не дає змоги відносити до кредиторської заборгованості довгострокову дебіторську заборгованість, у неповерненні якої є впевненість, але строк позовної давності за якою не закінчився [65].

Сумнівний борг – поточна  дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість її погашення  боржником.

Чиста реалізаційна вартість дебіторської заборгованості – сума поточної дебіторської заборгованості з вирахуванням резерву сумнівних боргів.

Довгострокова дебіторська  заборгованість – сума дебіторської заборгованості, яка не виникає в  ході нормального операційного циклу  та буде погашена після 12 місяців з дати балансу.