Організація обліку і аудиту доходів і витрат підприємства

Важливу роль у формуванні податкової політики підприємства відіграє розподіл доходів за характером оподатковування на: доходи, що підлягають оподатковуванню, доходи, що не підлягають оподатковуванню. Склад доходу, який не підлягає оподатковуванню, регулюється відповідним законодавством.

Сучасним є розподіл доходу за впливом інфляції. В цьому випадку дохід поділяють на номінальний і реальний.

З метою аналізу і планування доходів і прибутків, для виявлення відповідних трендів їхньої динаміки доходи класифікують за періодом формування. Розрізняють дохід: попереднього періоду; звітного періоду; планового періоду (планований дохід) (табл.1. 4).

 

Таблиця 1.4 – Класифікація доходів підприємства

Ознака	Види доходу
за галузями діяльності	дохід від: виробничої діяльності; торговельної діяльності; надання послуг і т.д.
за видами діяльності	дохід від: основної діяльності; інвестиційної діяльності; фінансової діяльності.
за характером оподатковування	доходи, що підлягають оподатковуванню,  доходи, що не підлягають оподатковуванню
за впливом інфляції	номінальний; реальний
по періоду формування	дохід: попереднього періоду; звітного періоду; планового періоду (планований дохід)
за джерелами формування	дохід від: продажу продукції (робіт, послуг); інших надходжень
відповідно до видів витрат фірми	загальний дохід; середній дохід; граничний дохід
у контексті керування доходами	валовий (загальний) дохід; чистий дохід; маржинальний дохід
згідно з методами оцінки	прямий; непрямий

 

Продовження таблиці 1.4

доходи з позицій фінансів

грошові й негрошові реальні і нереальні систематичні (регулярні) і несистематичні (випадкові) поточні доходи й доходи майбутніх періодів

 

Питанням класифікації витрат в економічній теорії та практиці протягом тривалого часу приділялась велика увага. Класифікація витрат висвітлюється в наукових працях вітчизняних та зарубіжних вчених, таких як: Луки Пачоллі у трактаті «Про рахунки і записи», у роботах Р. Фішера,  Ф. Ф. Бутинця, С. Ф. Голова, В. В. Сопко та інших [51].

У світовій практиці розглядають та класифікують витрати за такими ознаками:

• за складом: планові або прогнозовані та фактичні;

• стосовно обсягу виробництва: змінні та постійні;

• віднесення витрат на період генерації прибутків: на період та на продукцію;

• за ступенем усереднення: загальні та середні (витрати на одиницю)

• за функцією управління: виробничі, комерційні та адміністративні.

Класифікація витрат – поділ витрат на класи на основі певних загальних ознак об’єктів і закономірних зв’язків між ними. Причому, чим більше виділено ознак класифікації, тим вищий ступінь пізнання об’єктів Необхідність в різних класифікаціях витрат, використання різних методів їх збирання і розподілу зростає з ускладненням господарської діяльності підприємства. Вона є передумовою успішної організації планування, обліку, контролю, аналізу та ефективного управління витратами [1].

Лука Пачоллі представляє класифікацію витрат таким чином:

• надзвичайні (витрати які не виникають в ході звичайної діяльності);
• товарні (які пов’язані зі здійсненням торгівельної діяльності);
• прямі (які безпосередньо можна віднести на собівартість певного виду продукції);
• непрямі (що заносяться на рахунок торгових витрат);
• домашні (для ведення домашнього господарства)[7].

Взагалі класифікувати витрати можна за різними ознаками, в залежності від поставленої мети. Разом з цим, чим більше виділено ознак класифікації, тим вища ступінь пізнання об’єктів.

В сучасних умовах господарювання на важливість класифікації вказує В. Сопко, який визначає, що класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції. Слід відзначити, що кожна класифікаційна група є необхідною в тих чи інших умовах, тобто відповідає певній меті [57].

Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції, та, відповідно, для ціноутворення. Велике значення має класифікація витрат для управління ними і, передусім, при калькулюванні собівартості продукції для різних потреб управління. Слід відзначити, що кожна класифікаційна група є необхідною в тих чи інших умовах, тобто відповідає певній меті (рисунок Б.1).

За ступенем залежності від обсягів діяльності витрати поділяються на змінні та постійні. Змінними називаються витрати, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва (випуску). Звідси, розмір цих витрат на кожну одиницю продукції залишається незмінним. До постійних відносять витрати, величина яких не змінюється або майже не змінюється (умовно-постійні витрати) при зміні обсягу виробництва (прикладом можуть бути адміністративні витрати) [28].

За складом витрати можуть бути одноелементними або комплексними: одноелементні витративключають економічно однорідні витрати, які не поділяються на різні компоненти, незалежно від їх місця і цільового призначення (сировина, матеріали, паливо, енергія, заробітна плата тощо). На цьому принципі побудована класифікація витрат за економічними елементами. Комплексні витрати складаються з декількох економічних елементів.

За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі та непрямі: витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються до її собівартості на підставі первинних документів, називаються прямими. Непрямі витрати – це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкту витрат економічно доцільним шляхом, а тому потребують розподілу.

За доцільністю витрачання виділяють продуктивні витрати, до яких відносяться виправдані, або доцільні для даного виробництва витрати. Відповідно, до непродуктивних відносяться витрати, що виникають з причин, які свідчать про недоліки в технології та організації виробництва. За відповідної організації технології виробництва та праці всі витрати повинні бути тільки продуктивними.

До поточних відносяться витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції даного періоду. Це, як правило, основна частина витрат на виробництво. Одноразовими витрати, пов'язані з підготовкою виробництва (впровадження нової продукції, її суттєва модернізація), резервуванням витрат на оплату відпусток і виплату одночасної винагороди за вислугу років тощо [27].

Залежно від видів діяльності всі витрати розподіляють на дві великі групи: витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності, та витрати, що виникають в процесі надзвичайної діяльності. В свою чергу витрати, що виникають в процесі звичайної діяльності, розподіляють на витрати від операційної (основної та іншої) інвестиційної, та фінансової діяльності (табл. 1.5).

 

 

 

 

Таблиця 1.5 – Класифікація витрат підприємства за різними ознаками

№ з/п	Класифікаційна ознака	Види витрат
1.	За відношенням до виробничого процесу	- основні витрати; - накладні витрати.
2.	За способом віднесення на собівартість окремих видів продукції	- прямі витрати; - непрямі витрати.
3.	За єдністю складу	- одноелементні витрати; - комплексні витрати.
4.	За відношенням до обсягів виробництва	- постійні витрати; - змінні витрати.
5.	За доцільністю	- продуктивні витрати; - непродуктивні витрати.
6.	За календарним періодом	- поточні витрати; - одноразові витрати.
7.	За елементами	- матеріальні витрати; - витрати на оплату  праці; - відрахування від зарплати; - операційні; - інші витрати.
8.	За включенням до собівартості	- витрати, що включаються  до собівартості; - витрати діяльності.
9.	За видами діяльності	- витрати звичайної діяльності (витрати операційної, фінансової  та інвестиційної діяльностей); - витрати надзвичайної  діяльності
10	За статтями калькуляції	- визначається підприємством  самостійно.

 

 

Таким чином, доходи і витрати це найважливіші економічні категорії діяльності підприємства, що відіграють значну роль в формуванні рівня прибутковості та дозволяють забезпечити підвищення ефективності діяльності підприємства.

 

1.2 Визнання та оцінка доходів і витрат діяльності підприємства

 

Однією з функцій бухгалтерського обліку є надання достовірної інформації про отримані фінансові результати за певний проміжок часу. У бухгалтерському обліку існують деякі правила та принципи визнання й оцінки таких елементів фінансових результатів, як доходи та витрати. 

Фopмувaння витpaт i дoхoдiв т aкoнтpoль зa їх здійсненням має важливе знaчення в умoвaх ринкових вiднocин. Адже з прийняттям нових законодавчих aктiв i нopмaтивних документів за останні десять років докорінно змiнивcя пopядoк ведення oблiку, відбувається йoгo адаптація відповідно до мiжнapoдних стандартів [24].

В бухгалтерському обліку оцінка доходів відображається у сумі справедливої вартості отриманих активів або тих, які підлягають одержанню. Сума доходу, яка виникає, в результаті господарської операції, як правило, визначається шляхом домовленості між підприємством і покупцем або користувачам активу. Вона оцінюється за справедливою вартістю отриманої компенсації або тієї компенсації (грошових коштів або їх еквівалентів), яку може бути отримано з урахуванням суми будь-якої торговельної знижки, яка складається підприємством. Оцінка доходу відбувається у наступному порядку:

• дохід, який підлягає отриманню або вже отриманий, виражається у сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню;
• у випадку відстрочення платежу, внаслідок чого виникає різниця між справедливою вартістю та номінальною сумою коштів або їх еквівалентів, які підлягають отриманню за продукцію (товари, роботи, послуги та інші активи), така різниця визнається доходом у вигляді відсотків;
• за бартерними контрактами: за справедливою вартістю отриманих активів, робіт, послуг або тих, які підлягають отриманню, зменшеного або збільшеного відповідно на суму переданих або отриманих коштів та їх еквівалентів [49].

Якщо неможливо визначити справедливу вартість отриманих активів, робіт, послуг або таких, які підлягають отриманню, дохід визнається за справедливою вартістю переданих активів, робіт, послуг за даним бартерним контрактом. На оцінку доходів впливає справедлива вартість отриманих активів, робіт, послуг або таких, які підлягають отриманню.

Для визнання доходу необхідним є не тільки надходження активу або зменшення зобов’язання, але й фінансовий наслідок цих подій, тобто збільшення власного капіталу (окрім внесків учасників (власників)). Отже, дохід визнається у момент збільшення активу або зменшення зобов'язань, які обумовлюють збільшення власного капіталу.