Дитяча хореографія в системі художньо-естетичного виховання дітей молодшого шкільного

Танцювальне мистецтво з давніх часів займало в житті людини важливе місце. Вже в наскельних малюнках, створених кілька тисяч років тому, зустрічаються зображення танцюючих людей. Танець виник тоді, коли почуття, виражені в русі й жесті, підкорилися ритму або музиці.

В основі перших танців наших предків лежали рухи, пов'язані із працею первісної людини: ловом риби, збором плодів, полюванням.

Змінювалося суспільство - змінювалося й танцювальне мистецтво. З'явилися вальс, мазурка, полька, полонез і багато інших танців, які танцювали наші прабаби й прадіди. У кожної епохи були свої улюблені танці.

Термін «характерний танець» походить з колишніх побутових комедійних сценок - entree - вихід, вступ (фр.), у яких розкривався, уточнювався, доповнювався той чи інший образ, характер; звідки і danse de caractere, тобто танець в образі, характері. Ці жанрово-побутовi картинки вiдрiзнялися від придворної сценічної хореографії не тільки своїм змістом (у них відтворювалися сцени з життя простолюдинів), але й акторською майстерністю, яку демонстрували професіонали.

Органічне поєднання в цих сатиричних, пародійних, гротескових, комедійних виступах елементів акробатики, танцю, поетичного слова i, звичайно, специфічних, характерних особливостей commedia dell’arte, а до того ж сюжетна цiлеспрямованiсть та виконавська майстерність акторів дали поштовх до створення нового хореографічного різновиду - danse de caractere - прародича сучасного характерного танцю.

На сьогодні характерний танець - це академічна форма окремих національних танців, створених з допомогою поєднання народного танцю з високою професійною технікою народно-сценічного танцю. До характерних танців належали й традиційні танці, що мають елементи жанрового чи побутового образу (матроські танці або тi, що імітують поведінку звірів, птахів тощо). Хореографічний синтез не зводиться до механічного поєднання рухів і в цілому хореографічних видів. Це складний творчий процес, зумовлений змінами в культурі та побуті народу. Розвиток народно-сценічного, характерного та народно-сценiчного танців - яскравий доказ цього.

У ході цивілізаційних перетворень змінювався естетично-виховний статус народної хореографії, яка детермінувалася роллю й місцем танцю в системі державності, освіти та в культурі. З глибокої давнини і до кінця ХІХ ст. в культурному житті суспільства на державному рівні хореографічна діяльність розглядалася як засіб:

- естетично-духовного та естетично-фізичного розвитку людини (період Античності);

- невербальної комунікації (епоха раннього Середньовіччя);

- етико-естетичного розвитку дітей заможних родин (період пізнього Середньовіччя);

- естетичної розваги (епоха Відродження);

- естетичного розвитку дітей аристократії (період Просвітництва);

- естетично-духовного розвитку осіб середнього і вищого прошарку суспільства (ХІХ ст.).

Хореографічна освіта сприяє формуванню духовно багатої, морально розвиненої особистості. Окрім того, під час занять виробляється творча активність, художній смак людини, підвищується культура поведінки. Також відбувається ознайомлення з народною піснею, музикою, народним костюмом, творами літератури й живопису та іншими видами мистецтв.

Оскільки танець є  специфічним відображенням об'єктивної дійсності, він втілює в собі ідейно-моральні цінності не тільки виконавця, а й загальнолюдські багатства, накопичені поколіннями, тим самим танець виражає морально-естетичний досвід епохи, яку відображає. Різноманітні жанри народного хореографічного мистецтва відбивають духовно-моральний зміст життя народу. Будучи скарбницею народної мудрості, танець просто й доступно передає глибину думки поетичних образів, моральних ідеалів і цінностей народу. Ознайомлюючись із різноманітними жанрами народного танцювального виконавства, людина не тільки пізнає величні зразки хореографічного фольклору, а й історичне минуле свого народу, його духовну культуру.

Танцювальне народне мистецтво включає в себе такі види хореографії як фольклорний танець, народний танець, сценічний, тобто народно-сценічний танець, характерний танець.

Із зміною соціальних умов життя змінювалися характер і тематика мистецтва. Нові теми, нові образи, інша манера виконання з'явились у тому числі і у народних танцях.

Сценічний танець, поставлений балетмейстером в професійному або самодіяльному колективі для показу на сцені, може бути народним, але вже не є фольклорним. Сценічний танець призначений для показу глядачеві і виключає будь-які елементи експромту.

В результаті художнього синтезу елементів народної хореографії на основі класичного танцю створюються сценічні форми, орієнтовані на яскраве відтворення народного стилю, глибоке розкриття в танці національного образу і характеру у поєднанні з технічними і акторськими досягненнями балетної школи.

В результаті системного синтезу елементів народних танців різних етносів на основі класичного танцю народний елемент в характерному танці знаходить формальну абстрактність класичного танцю, його умовність. Характерний танець створюється балетмейстером для балетного спектаклю.

Український народний танець – фольклорний танець, який побутує у своєму природному середовищі і має певні традиційні для кожної області України місцевості рухи, ритми, костюми тощо.

У народному танці, що склався в ході суспільної трудової практики, втілені переконання, ідеали і прагнення народу, його поетична фантазія, багатющий світ думок, відчуттів, переживань. Ввібравши у себе багатовіковий досвід, народний танець відрізняється глибиною художнього освоєння дійсності, правдивістю образів, творчого узагальнення.

Фольклорні й сценічні танці мають як спільні, так і відмінні риси. Фольклорний танець – це стихійний вияв почуттів, настрою, емоцій і виконується в першу чергу для себе, а потім – для глядача.

Сценічний танець призначений в першу чергу для показу глядачеві і виключає будь-які елементи експромту. В українському народному танці часто наявний елемент змагання: двох парубків, парубка з дівчиною, або танцюриста з музикантом. На сцені таке змагання може бути свідомо поставлене хореографом як елемент сюжету танцю.

Народна українська хореографія сформулювала цілу систему специфічних засобів і прийомів, свою художньо виразну мову, за допомогою чого створюється хореографічний образ, який виникає з музично-ритмічних рухів. Він має умовно-узагальнений характер і розкриває внутрішній стан і духовний світ людини. Основу хореографічного образу складає рух, який безпосередньо пов’язаний з ритмом.

Специфічною особливістю мистецтва української народної хореографії є її безпосередній зв’язок з музикою, яка допомагає розкрити хореографічний образ у всій яскравості і повноті, впливає на його темпоритмічну побудову. Під час аналізу музичного мистецтва йшлося про існування важливого зв’язку композитор – виконавець. В українській хореографії цей зв’язок значно ускладнюється, адже між композитором і виконавцем з’являється постать хореографа. Саме цей «потрійний союз» і робить український народний танець мистецтвом.

Українська народна хореографія - вид мистецтва, в якому завдяки ритмічній зміні систематизованих художньо зумовлених положень людського тіла створюються танцювальні образи. Основним виражальним засобом тут є узгоджене i послідовне поєднання рухів рук, ніг, корпуса, голови, різноманітний гармонійний ритм яких фіксується в танцювальних па, позах, жестах, мiмiцi. Вони й створюють пластичний малюнок. Конкретизація танцювального образу зумовлюється музикою, піснею, пантомімою, драматургією тощо.

Українське хореографічне мистецтво пройшло складний шлях еволюційного розвитку. Першоджерелами танцю були різноманітні рухи, жести, що пов’язувалися з трудовими процесами, спостереженнями людини над природою, враженнями від навколишнього світу. На формування тієї чи іншої танцювальної культури дуже впливали умови життя  народу.

Народ України створив велику кількість прекрасних, різноманітних танців в яких знайшли своє відбиття кращі риси народного характеру, картини повсякденного життя, побуту, праці, рідної природи.

Освоєння з дітьми на уроках хореографії народного танцювального мистецтва, широке використання доступних для дітей старовинних, сучасних танців розширює рамки дитячого танцювального репертуару, надає йому життєвості, різноманітності, благородства. [31]

Лексика українського народного танцю лаконічна, напружена й у кожній структурній частині вагома. Вона має яскраво виражений національний колорит. Глядач без спеціальної підготовки може визначити, надбанням якого народу є танець.

Українська народна танцювальна лексика не обтяжена канонічними нормами класичної школи в положеннях голови, грон рук, а також поз при виконанні турів, піруетів тощо. В українському народному танці вiдсутнi й певні норми щодо поз при виконанні піруетів, турів тощо, хоч принцип обертання, тобто поштовх і надання тiлу певного положення для подальшого продовження оберту у класичній і народній хореографії один i той самий.

Танцювальний етнографічний матеріал, що є зразком норм поведінки, музичної та хореографічної культури  українського народу, сприяє розвитку національної свідомості, патріотичних почуттів. Різноманітні ігри, лічилки, казки, пісні, що залучають дітей до фольклору,- це доступна й цікава форма навчання і виховання.

Рухова діяльність є для дитини необхідною, оскільки рухи всіляко зміцнюють організм. Процес хореографічного  виховання добре впливає на подолання труднощів у стосунках  між хлопчиками і дівчатками. Сумісне виконання танців, зокрема парних, участь у масових іграх і забавах вчить доброзичливому та поважному ставленню один до одного, формує риси гуманності, людяності. Емоційно забарвлена музика, різноманітність видів танців зацікавлюють і приваблюють учнів молодшого шкільного  віку. Практичне оволодіння хореографічними навичками сприяє розвитку творчої активності, фантазії та уяви, здібності до імпровізації.

Таким чином, виховні можливості українського хореографічного мистецтва визначають його вплив на основні сфери розвитку особистості - світоглядної, морально-етичної, інтелектуальної, емоційно-почуттєвої, комунікативної тощо.

За традиційного підходу українське хореографічне мистецтво розглядалася у системі освіти як заняття з ритмічно-рухової підготовки, оволодіння танцями. У сучасних умовах хореографія має розглядатися з позицій культурологічного підходу,  що дає змогу накреслити напрями роботи у цій галузі: по-перше, враховуючи синтетичність хореографічного мистецтва, необхідно намітити зони перетину українського танцю з іншими предметами, зокрема й  художньо-естетичного  циклу; по-друге, специфічність і різноманіття видів і жанрів українського танцю дає можливість учням здійснювати внутрішню інтеграцію через діалог танцювальних мов різних видів, жанрів хореографічного мистецтва.

Реалізація виховних завдань відбувається через зміст художньо-естетичного виховання засобами українського танцю.

В реалізації зазначених завдань важливо пам’ятати заповіді В.О.Сухомлинського:

• дитина – це факел, який потрібно запалити, а не посудина, яку потрібно наповнити;
• вихованець – це особистість, поважайте її; навчіться глибоко проникати у внутрішній світ дитини;
• дайте можливість дитині мати своє обличчя;
• використовуйте заохочення;
• хваліть дитину, навіть за скромний її успіх;
• у кожного є щось хороше; підкресліть його цікаву думку, вдало сказане слово, намагайтеся зробити дитину кращою у її власних очах;
• виховуючи та навчаючи дітей, будьте оптимістами, не втрачайте доброти і віри в успіх.

Талановитий український народ через століття проніс і зберіг свою національну культуру, кращі народні звичаї, пісні і танці. Невичерпне джерело народної хореографічної творчості розкриває перед нами всі фарби танцювальних малюнків і рухів, мереживні візерунки побудов, виразність мелодій, - всю танцювальну палітру, так необхідну нам сьогодні для створення нових сучасних танців.

2.2 Методичні прийоми та принципи втілення художньо-естетичного виховання засобами дитячої хореографії.

Осмислення історії розвитку хореографії як засобу виховання, аналіз змісту, форм і методів хореографічної роботи з дітьми дозволили сформулювати поняття «хореографічна діяльність в системі естетичного виховання молодших школярів». На сучасному етапі розвитку освіти постає проблема якості педагогічного процесу, зокрема у навчанні хореографії Результат хореографічного навчання головним чином залежить від методики викладання. При правильно обраній та науково обгрунтованій методиці, що будується з урахуванням єдності форми та змісту, природні задатки особистості виявляються, розвиваються та формуються різносторонньо.

Уважно опрацювавши узагальнений педагогічний досвід, методичну документацію, методичні рекомендації, я дійшла висновку щодо формування хореографічної культури дітей молодшого шкільного віку. Досягнення певних результатів з даної проблеми можливе лише за умови реалізації низки принципів, втілення яких здійснюється за допомогою певних форм, методичних прийомів та засобів.