Дитяча хореографія в системі художньо-естетичного виховання дітей молодшого шкільного

В основі педагогічних вимог до вивчення змісту, методики і організаційних форм занять танцями з дітьми полягає принцип виховуючого навчання – справжньої єдності навчання і виховання. [31]

Принцип пізнавальної активності – один із найбільш важливих принципів ознайомлення учнів з хореографічною діяльністю. Досягнути його можливо емоційністю. Завдяки емоційному викладанню педагог підтримує увагу дітей. Орієнтувальна підтримка виступає як метод протягом заняття. І в цьому аспекті емоційні впливи підтримують активність дітей на основі введення орієнтувальних підкріплень різної модальності (зорових, слухових стимулів).

Принцип поетапності. Система будується на основі переходу від легкого до складного таким чином, що кожний етап є базовим для переходу на наступний. Він дозволяє відтворити цей зв'язок практично: заняття має складатися з кількох пов’язаних частин, розрахованих на поступове освоєння смислового змісту танцю. Зміна частин заняття обґрунтована поступовістю освоєння, відпрацювання розуміння та якогось навику.

Багатократне повторення будь-якої частини заняття забезпечується принципом циклічності, тобто поетапністю вивчення і необхідністю прокручування (многократним повторенням, тобто циклом) будь-якої частини заняття в залежності від необхідності. Ця необхідність іноді пов’язана не тільки зі складністю освоєння деяких елементів танцю, але і з специфікою емоційного реагування підлітків.

Принцип інтеграції дозволяє поєднати емоційно-чуттєві та фізіологічні ресурси учнів.

Принцип художнього виконання, дотриманий у методиці, дозволяє педагогу створити в учнів цілісне сприйняття того, що вони виконують. А також розкрити у дітей здатність художньо відкритися. Художнє виконання виховує естетично гарне виконання.

Для емоційно – осмисленого формування хореографічної культури пропонуємо використовувати наступні методичні прийоми, які втілюються засобами української народної хореографії:

- історичний екскурс в період становлення та розвитку українського народного танцю перед початком розучування;

- прослуховування музики до розучуваного танцю;

- аналогія, зв'язок з іншими народними танцями;

- чітка хореографічна драматургія;

- аналіз і самоаналіз інтерпретацій хореографічних творів;

- накопичення глядацьких еталонів.

Вплив народно-сценічного танцю на естетичне виховання дітей шкільного віку обумовлений основними завданнями хореографічного мистецтва:

• дати дітям уявлення  про загальні закономірності віддзеркалення дійсності в хореографічному мистецтві, форм і ліній рухів, що конкретно виражаються в зв'язку з життєвим вмістом, сенсом, відчуттям і настроєм музики. Знаючи загальне, діти самі зможуть розібратися в тому танцювальному матеріалі, який може зустрітися в їх життєвій практиці;
• забезпечити емоційне розвантаження учнів, виховати культуру емоцій;
• забезпечити формування і збереження правильної постави дитини, зміцнення м'язового корсета засобами народно-сценічної хореографії, виховати культуру руху;
• збільшити період рухової активності у навчальному процесі, розвинути потребу рухової активності як основи здорового способу життя.

Всі чинники естетичного виховання органічно взаємодіють між собою. Особливо важливо розвинути прагнення маленької людини до підвищення своєї естетичної і художньої культури, стимулювати його потребу в глибокій безперервній і різносторонній самоосвіті і самовихованні.

Танець - найпопулярніший з видів мистецтва серед дітей. [51,с35]

        Вважаємо за необхідне підкреслити, що естетично-культурний, емоційно-почуттєвий, активно-творчий розвиток учнів молодшої школи лише тоді буде ефективним, коли в них з’явиться бажання навчатися танцювальному мистецтву. Тому важливим компонентом у визначенні рівня естетичної вихованості молодших школярів виступає їх мотивація до хореографічної діяльності.

Проблема розвитку мотиваційної сфери учнів під час навчання і виховання розглядалася багатьма вченими. Так, на необхідність пробудження інтересу школярів до навчання вказували К. Ушинський, В. Сухомлинський, І. Підласий та інші.

Мотиваційні чинники до навчальної діяльності були обґрунтовані в наукових працях О. Малихіної, С. Соколова, І. Смолєнцевої і М. Старова та інших. Умови формування інтересу дітей дошкільного та молодшого шкільного віку до хореографічної діяльності розглядалися в наукових дослідженнях педагогів-хореографів – Г. Березової, О. Горшкової, П. Коваля, О. Мартиненко, Ю. Ушакової, Т. Чурпіти, А. Шевчук. Наприклад, Т. Чурпіта в якості умови стимулювання інтересу молодших школярів до танцювальних занять у гуртках та студіях пропонувала використовувати балетні казки. На неможливість розвитку особистісних якостей школярів молодших класів без стимулювання їхньої мотиваційної сфери вказував П. Коваль. Він акцентував увагу на відповідності змісту уроків хореографії розумовому, фізичному розвитку учнів початкової школи та їх танцювально-колективній діяльності. Узагальнюючи думки вчених, зазначаємо, що ефективність формування інтересу до хореографії відбувається за умов:

• спрямованості змісту танцювальної діяльності на розвиток розумової, емоційної та творчої сфер школярів;
• розширення досвіду танцювальної діяльності учнів за рахунок впровадження в процес хореографії
• нової інформації;
• здійснення постановочної роботи в співтворчості дітей та педагога;
• застосування цікавого дитячого хореографічного репертуару;
• організації на різних сценічних майданчиках публічно-виконавчої діяльності молодших школярів;
• використання спонукальних форм та методів танцювальної роботи.

Цей процес буде ефективним, якщо базуватиметься на таких засадах:

- використання ігрових  форм та методів упродовж всього  навчально-виховного процесу з

хореографічної діяльності;

- врахування вікових, індивідуальних  та статевих особливостей учнів  початкових класів;

- впровадження у зміст  хореографічної діяльності різних  видів танцювального мистецтва;

- застосування на уроках  хореографії сучасних аудіовізуальних  технічних засобів навчання.

Тож, наповнення змісту навчально-виховного процесу з хореографії відповідними спонукальними до танцювальної діяльності формами та методами забезпечить розвиток мотиваційної сфери учнів. Розглянемо зазначені вище положення більш детально.

      Систематичні заняття дітей у гуртках і їх зацікавленість в означеному мистецтві дають можливість проводити з ними велику виховну роботу, використовуючи специфічні засоби танцювального мистецтва.

Головний зміст занять з танцю  -  навчально-підготовча робота, вивчення і виконання танців. Проте, хоча виконавська діяльність і посідає значне місце у роботі хореографічного гуртка, вона не вичерпує усієї діяльності дитячого колективу. Передумовою успішного хореографічного навчання є виховання у гуртківців свідомої дисципліни, дружби, розвиток ініціативи, прищеплення їм любові до музики, танцю, творчості.

В усіх галузях естетичного виховання велике значення має висока якість художнього матеріалу, на основі якого проводиться заняття. Отже, до кожного танцю, котрий виконують діти, ставляться певні вимоги, як з погляду художньої, так і виховної цінності.[31]

Особливої уваги потребує добір танцювальних рухів. Усе зайве, шо ускладнює створення образу, відволікає від осмисленого бачення сюжету, нівелює дитячу безпосередність, невимушеність, виразність.

Спрямування виконавців на те, що через рухи танцю вони мають передавати власні думки і почуття, створити певний образ, сприяє розвитку їх творчих здібностей, правильному розумінню творів мистецтва.

Заняття хореографією в класах загальноосвітньої школи мають велике виховне значення. Вони допомагають розвиткові музичного слуху та відчуття ритму у дітей. В спеціальних рухах, іграх, танцях діти сприймають емоційний зміст того чи іншого музичного твору. Правильне вивчення танців виробляє в учнів граціозність, підтягнутість. Діти набувають стрункої постави, легко і вільно рухаються; у них зростає культура поведінки.

На заняттях вивчають ті елементи музичної виразності, які найбільш природно і логічно виявляються у рухах.

Щоб виховати у дітей здібності до емоційного та цілісного сприйняття музики, необхідно ознайомити їх з засобами музичної виразності і навчити рухатись в характері і темпі музики; точно починати і закінчувати рухи разом з музикою; передавати рухами динамічні відтінки музики (форте, піано); виконувати нескладні ритмічні рисунки, розрізняти і виконувати в рухах музичні тривалості - четвертні, восьмі, половинні ноти; знати музичні розміри 2/4, 4/4; розрізняти побудову музичних фраз із затакту.

До початку проведення музичних вправ діти повинні послухати музику. їхню увагу слід зосередити не тільки на загальній виразності даного твору, а й на тих елементах ритму, які мають бути використані на уроці; звернути увагу на емоційний характер маршу, на м'яке, плавне звучання вальсу, на поступове наростання або послаблення звучності, для того аби вдало підібрати танцювальні рухи. [50]

Рухи людського тіла - це один з найпростіших актів творчості. В музично-хореографічних рухах вплив на людську особистість відбувається через вияв у моториці особистих переживань та їх творче перетворення в естетичні рухи. Зв’язок з музикою сприяє глибшому самовираженню, саморозкриттю та самопізнанню особистості. Танець - одна з ранніх форм художньої творчості, підкреслює в мистецтві те, що рухоме і минуще. Отже, музика „ кличе” до дії , а танець - це музика в русі. [43,с111] 

Рух, який відповідає естетичним критеріям, є іншим видом танцювальної діяльності. Тому педагог вимагає рухатися якомога елегантніше. Вважається, що дитина танцює гарно, якщо її рухи можна назвати плавними, граціозними, витонченими. Важливим навчальним моментом такого виду вправ є привчання учнів до вираження естетичних суджень. Здатність давати оцінку побаченому, відтвореному сприяє естетичному розвиткові школярів, їхньому розумінню краси танцю. Звісно, що категорії емоційно забарвленого, або відповідно до естетичних вимог руху не ідентичні поняттю «танець». Під танцем розуміють цілісну композицію, яка складається з різноманітних рухів, узгодожених між собою. Природно, що танцю притаманний естетично забарвлений рух, але не кожна естетично оформлена рухова діяльність є танцем.

Навчання танцювати базується на таких принципах:

1)учні не повинні лише імітувати танцювальні рухи вчителя;

2)навчання танцювальної техніки відбувається поступово (від найпростіших рухів до складніших);

3)учні 1—3 класів виконують в основному танці-імпровізації;

4)учні 4—5 класів — складніші композиції. Здійснюючи естетико-виховні функції, вчителі поступово навчають дітей придумувати «свої» танці з подальшим їх виконанням. [34,с62]    

Майже кожен танець потребує чіткого „відбиття” основного ритму, тому розглянемо більш детально змістовну сутність поняття „ритм” - явище складне як за будовою, так і за функціями, поза яким не відбувається жоден життєвий процес. Усім трудовим процесам людини належать специфічні ритми як організатори рухів. Ритм розвиває увагу, координацію, внутрішню зібраність, вміння орієнтуватись в просторі та часі. За дослідженнями Н.Г.Александрової), не всі люди володіють ритмічністю. Ця здібність у багатьох слабо розвинена, що відображається на всій діяльності людини, знижує ефективність її праці, рівень та якість мистецтва, загальний життєвий тонус.

Велике значення ритм відіграє в мистецтві, особливо в музиці, танцях, поезії. Н.Я. Перна підкреслює, що ритм є найглибшою основою мистецтва. З почуття ритму виникло мистецтво танцю, а з танцю виник ритм пісні, маршу, а з них - ритм вірша. В підтвердження цих слів К. Блюхер пише, що пісні були викликані до життя ритмом праці за своїм темпом пристосувалися до неї. «На низших ступенях своего развития работа, музыка и поэзия представляли собой нечто единое, но основным элементом этого триединства была робота, между тем как остальные составные части имели только второстепенное значение. То, что их соединяло, был общий, присущий им всем ритм.» Ці слова доводять, що ритми усіх видів мистецтва виникли від трудових процесів, які в стародавність супроводжувались піснями, танцями, словами. В теорії музики ритм визначається як організована послідовність тривалостей звуків.

Послідовність звукових тривалостей взятих окремо від висотних співвідношень, називають ритмічним рисунком, яким часто визначається жанр музичного твору (вальс, марш, полька). Ритм є важливим фактором в передачі глядачам, слухачам емоційного змісту творів мистецтва. Зокрема Б.М. Теплой відмічав, що сприймати і відтворювати музичні ритми можна тільки на основі почутя ритму, тобто на основі емоційного критерію, який і спирається на моторику.

Ритм складає основу і танцювального мистецтва - хореографії взагалі. „Музика та пластика - сестри, діти ритму ”, писав Ж.. Далькроз. У своїх наукових доробках. За Л.В.Воскресенською музика - часовий вид мистецтва, розкрити ж просторовий ритм, який відповідає часовому ритму задача танцю. Музика підказує рухи, обмежуючи їх у часі. Це надає рухам певну розміреність, закінченість. В першу чергу рухи допомагають краще зрозуміти музику, а музика, в свою чергу, допомагає краще зрозуміти рухи. Отже, рухи безпосередньо пов’язані з музикою, під час якої вони виконуються. Рухи розкривають зміст музики та відповідають її характеру, темпу, ритму. Це стає можливим, коли рухи виконуються свідомо, а музика, в свою чергу, стає більш зрозумілою і легше сприймається, надаючи рухам особливу виразність, чіткість, ритмічність. І.М.Юдкіним доведено, що ритмічне чуття мас не лише моторну основу (що було відомо віддавна і було розвинуто у теорії перцептивних дій Леонтьева - Зінченко), але й спирається на багаторівневість моторики (за І.А.Бершптейном), де охоплюються різні за типом організації та характером регуляції рухи, від життєво важливих та біологічно визначених (таких як пульсація або аспірація) через автоматично регульовані (синергії та комоції), через визначені практичними завданнями (маніпуляції) до безпосередньо продуктивної в ритмічному відношенні сфери жестів, мовлення, інтонацій. Крім того, ритмічна чутливість характеризується специфічними особливостями пам’яті та уваги. Тому сприймання музичного ритму ніколи не буває тільки слуховим; воно с одночасно емоційним та руховим процесом. Почуття ритму є провідною музичною і руховою здібністю, від якості та рівня розвитку якої значно залежить результативність хореографічної, музичної діяльності та творчих проявів особистості.