Дитяча хореографія в системі художньо-естетичного виховання дітей молодшого шкільного

Заняття з дітьми молодших класів можна проводити у груповій та індивідуальній формі. Основною формою занять хореографією у загальноосвітньому навчальному закладі є урок, мета якого - не лише ознайомити, навчити, закріпити здобуті знання, а й різнобічно виховувати дитину, зокрема, формувати її естетичну культуру.

Специфіка занять з хореографії взагалі полягає в показі керівником різних рухів, а з молодшим шкільним віком набуває особливого значення, оскільки саме в цих дітей ще нестійкі асоціативні зв’язки, не досить розвинені рухові та слухові аналізатори.

Союз педагогіки і естетики - засіб для формування духовного світу дитини, активізація його різнобічного та гармонійного розвитку.

В здатності до естетичної оцінки в естетичній діяльності важливою рисою виявляється “наочне” мислення, мислення образами.

Звертаємося до образу Берізки. В бесіді аналізується властивість предмета. І навіть тут діти по-різному уявляють і аналізують свої наочні спостереження.

Одним - більш запало до пам’яті зовнішній вигляд: струнке, з ніжною білою корою.

Іншим - шелест зелених листочків, які тихо шумлять, ніби “розмовляють”.

Ці порівняння закладають у розум дитини основні процеси, освоєння навколишнього світу, розкривають естетичні цінності предмета, і далі дитина емоційно реагує на предмет, естетично його удосконалює.

Новий матеріал краще подавати в невеликому обсязі, з наростанням ступеня складності, повторюючи його до свідомого засвоєння дітьми. При виконанні нових завдань і при їхньому повторенні у дітей не повинна пропадати творча основа, вони мають постійно відчувати, що в повторюваному матеріалі опановують тільки складні елементи. Часте повторення при розучуванні, не підкріплене новими завданнями, стомлює дітей, робить їх виконання формальним, а це, в свою чергу, негативно впливає на успішність і розвиток.

Під час подачі нового матеріалу педагог уважно стежить за естетичними переживаннями дітей і фіксує їх, оскільки далі, в процесі розучування етюдів, танців, а також при неодноразовому повторенні рухів, комбінацій настає так званий “робочий період”. Поетична атмосфера, викликана першим враженням від нового матеріалу, ніби втрачається. Але це тільки тимчасове явище, доки рухи, етюд, танець не будуть засвоєні до вільного виконання.

Треба навчити дітей самим ставити перед собою мету і добиватися її досягнення. Мета завжди повинна бути зрозумілою. Прагнучи досягти її, дитина вживається з образами, вони стають їй зрозумілішими, близькими, і тоді виконання поступово стає довільним. Важливо використовувати в педагогічній діяльності домашні заняття. Тут зростає їх активність, ініціативність, творчість, почуття відповідальності. Під час занять діти повинні вміти користуватися станком.

Змінюються і поняття про прекрасне. Якщо спочатку це пов'язувалося лише із зовнішніми ефектами, то згодом на основі використання фольклору діти всебічно сприяють хореографічний матеріал (веснянки, обжинки, щедрівки і т.д.).

До танцювальної діяльності здібні всі діти, якщо батьки мають відношення або просто небайдужі до мистецтва танцю.

Вони грають, відвідують концертні зали, музичні театри, позитивно ставляться до балету. Такі батьки “заражають” дітей любов'ю до мистецтва взагалі. Атмосфера, яка створюється під час спілкування з близькою людиною, - все це необхідні психологічні умови для розвитку естетичної культури у дітей молодшого шкільного віку.

Відомі психологи Л.С.Виготський і Г.С.Костюк довели: якщо здібності не розвивати - вони гаснуть. Нерідко доводиться чути від батьків, що в п’ятирічному віці їхня дитина дуже любила музику, танці, а тепер, коли їй десять років, - все завмерло. Це нерідко підтверджує думку, що задатки потребують розвитку. Фантазії тут безмежні. Корисно дітям цого віку передавати своє сприйняття музичних образів рухами. І процес розвитку естетичної культури на хореографічних заняттях буде проходити на високому педагогічному рівні.

Для того, щоб діти при виконанні завдання засобами танцю могли проявити власні почуття, необхідна, перш за все, їхня зацікавленість не тільки цим завданням, а й усім навчально-виховним процесом. Наприклад, при вивченні рухів вчитель повинен підібрати такі ігрові завдання, зміст і образи яких активізують думку, викликають у дітей ряд почуттів, пов’язаних з роботою уявлення, якість сприйняття, уваги, фантазії і т. ін., що, в свою чергу, викликають естетичні переживання.

     Вирішальна роль у керівництві навчально-виховним процесом належить вчителю-хореографу і тим методам, які він застосовує. Насамперед це створення атмосфери, в якій дитина може радісно і невимушено працювати без надмірних зусиль. Перед дитиною постає зрозуміла і доступна мета. Дитячу ініціативу . педагогові-хореографу слід вчасно помітити і підтримати. Після детального пояснення і показу чергового завдання, яке повинне викликати у дітей яскраві танцювальні враження, педагог зосереджує свою увагу на тому, як вони виконують це завдання, як проявляються їхня активність, почуття, мобілізується увага, і особливо як діти долають труднощі при засвоєнні матеріалу.

Виконуючи завдання педагога, діти повторюють його кілька разів. їхня активність в цей період повинна спрямовуватися на те, щоб з кожним повтором краще виконати завдання, виправляючи помилки, на які вказав педагог. Емоційне виконання завдання допомагає краще засвоїти матеріал, сприяє розумовому і художньому розвитку, відкриваючи простір творчій ініціативі. Діти з радістю виконують різні доручення, прагнуть навіть зробити більше, ніж від них вимагають. Але допускати стихійності не слід, бо нерідко непосильне завдання, яке бере на себе дитина, може негативно вплинути на її нервову систему. Треба обережно давати завдання, враховуючи індивідуальні можливості, особливо нервової системи кожної дитини. Уважно спостерігаючи за дітьми, педагог виявить, що серед них є сміливі, вправні, вони швидко виконують завдання, а є сором’язливі, і їм на виконання треба більше часу, хоча в потенціалі обидві групи мають однакові можливості. Дітей вразливих, сором’язливих треба “розкривати” поступово, не поспішаючи, без примусу, щоб не завдавати їм травми, не викликати почуття невпевненості, думки, що вони гірші від інших. З розвитком самостійності дитина утверджує себе як особистість, свідомо бере участь у житті колективу і відповідає за свій колектив. Тільки художня діяльність допомагає розкрити обдарування кожної дитини, створити ідеал, до якого вона прагне.

Тут потрібні чуйність, знання різноманітних методичних прийомів, щоб, виходячи з можливостей кожної дитини, індивідуально застосовувати той прийом, який відповідає особливостям її розвитку і вирішенні поставленого завдання. Педагогіка хореографії виконує не тільки загальноосвітні, виховні функції, а й оздоровчі.

Від фізичних вправ залежить виховний і оздоровчий ефект уроку. Організація художньої діяльності забезпечується добором методичних

прийомів, що викликають у дітей бажання творчості. До них належать:

1.Показ. Він полягає в тому, що приступаючи до вивчення нового руху, пози, самостійного руху рук, голови, корпусу, педагог супроводжує його точним показом, який обов’язково повинен мати зміст і образ. Рух при такому показі набуває відповідної естетичної форми.

У показі педагог виконує рух у закінченому вигляді, а тоді переходить до розбору його деталей - однієї рухової дії, тобто методу вирішення окремих рухових завдань, навчанню рухових навичок, в яких є певні елементи тільки руху. Цей метод можна назвати і методом розчленованого руху.

Тільки після послідовного вивчення всіх деталей педагог поєднує їх і працює над формою всього руху. Змістовний, точний показ зосереджує увагу дитини, добре впливає на органи чуття і, насамперед, на розумову діяльність. І.Сеченов зазначав, що жоден рух не буває без мислення, а роль образу він розцінював як регулятор поведінки.

Саме тому завдання педагога при показі полягає не тільки в тому, щоб навчити дітей просто бачити рух, але, головним чином, дати в ньому образне розуміння усієї форми шляхом спостереження за його розвитком.

Треба домогтися, щоб вивчаючи рух, діти творчо висловлювали свої почуття, пояснювали один одному, як його треба виконувати. Це впливає на розвиток фантазії, яка допомагає дитині глибше розкрити свій духовний світ.

Починаючи з перших занять, дітей треба вчити бачити форму: спочатку її основне - виразність і образ, а тоді вже деталі. Показ розрахований на те, щоб привчити їх до чіткості, грамотності виконання рухів і прищеплювати їм танцювальну культуру. Домагатися цього слід послідовно, непомітно підводячи дітей до правильної форми, яку в подальшому вивченні і вдосконаленні вони підведуть до ідеалу.

2.Зразок - це правильне, емоційне, виразне і красиве виконання педагогом завдання, яке він ставить перед дітьми.

Зразком може бути танцювальна фраза з двох-трьох рухів, частини хороводу, ганцю, етюду, гри у своєму виконанні педагог образно розкриває зміст і значення уривка так, щоб у дитини з’явилось бажання його виконати. Тільки за такої умови діяльність її буде творчою. Показуючи зразок, педагогу треба разом з дітьми аналізувати його деталі, знаходити в них вже вивчені і знайомі їм рухи і те, як ці рухи пов’язані між собою. Такий процес навчання; сприяє міцному засвоєнню матеріалу, стимулює розумову діяльність і є передумовою якісного виконання.

Перші зразки повинні бути простими і короткими, але поступово, в процесі практичної діяльності, і в залежності від віку, вони ускладнюються і стають довшими. Спочатку діти у своєму виконанні наслідують зразки педагога, засвоюють його досвід, і непомітно він стає їхнім власним досвідом.

Наслідуючи зразок, дитина повинна виявляти своє ставлення до нього, своє розуміння і вирішення.

Введення у навчальний процес зразка сприяє розвитку творчих здібностей дітей, допомагає формуванню їхньої самостійності, виявленню ініціативи, активності у подоланні труднощів і виконанні власних творчих задумів.

3.Словесні методи - це уміння користуватись словом. Методичні прийоми і зразок не можуть існувати без словесних пояснень, вказівок. Психологічна сила впливу на слова і інтонація, з якою воно сказане, відкривають перед педагогом великі можливості у спілкуванні з дітьми. Вчасно і доречно сказані слова стимулюють ініціативу, активність, спонукають до дії, спрямовують увагу на те головне, що треба відтворити в завданні, на якість виконання і зміцнюють упевненість дитини в своїх діях.

Слово може бути могутнім стимулятором, але ним можна і паралізувати діяльність дитини, убити її віру в себе. Саме тому користуватися словом і інтонацією педагог повинен обережно і артистично, щоб не принизити дитину, яка в ранньому шкільному віці дуже вродлива і надовго може замкнутися в собі.

Давати дітям завдання або робити зауваження слід доброзичливо, в голосі педагога повинно звучати бажання допомоги дитині поступово розкрити у кожному завданні іноді ще не відомі їй самій можливості.

Показ і зразок служить ілюстрацією до слова. Слово у формі конкретних вказівок допомагає розкрити в показі суть руху, його зміст, значення деталей. Таку ж роль відіграє воно і в супроводі зразка. У грі, етюді, танці доброзичливе слово педагога підтримує творчу ініціативу дітей, а сказане з роздратуванням - вбиває її. Ознайомлюючи дітей із завданням, педагог не повинен віддавати перевагу словесним методам, оскільки знання, не підкріплені достатньою наочністю, тобто почуттєвим досвідом, - недостатньо міцні. Єдність наочності і слова відповідає вченню І.Павлова.

Словесні методі відіграють важливу роль у розвитку розумової діяльності молодших школярів, оскільки тільки словом можна викликати у дитини бажання творити і тим самим включати в дію всю її емоційну сферу.

4.Музичний супровід як методичний прийом. Музика є одним з иайсильніших засобів естетичного виховання. Коли дитина слухає її, у неї, незалежно від бажання і свідомості, виникають певні думки, почуття, образи: збагачується емоційна сфера, яка впливає на якість виконання рухів. Музика формувати осанку, координацію, знімає втому. Вона викликає процеси збудження і гальмування.

Високої культури рухів, на що й спрямовані заняття з хореографії, не можна досягти без відповідного якісного музичного матеріалу. За своїм змістом твори для роботи з хореографічним колективом повинні відповідати внутрішньому світові дитини, відповідати характеру рухів і розвиткові образів.

Виховувати у дитини справжню потребу в музиці, любов до неї, музичний смак - одне з важливих завдань педагога, і починається це виховання з музичного оформлення уроку. Послідовність і ускладнення матеріалу від уроку до уроку з урахуванням вікових особливостей дітей - головне, чим треба користуватись у доборі музичних творів. Завдання це складне, вимагає перспективного річного планування, виходячи з якого педагог складає поурочні плани, що витікають один з одного.

Умілий добір музичного матеріалу для вправ, етюдів, ігор, танців з перших же уроків відкидає формальний підхід дітей, навіть до найпростіших вправ, оскільки вони несуть в собі .зародки тих емоцій, які діти проявляють у майбутніх танцях. Застосовуючи метод показу чи зразка, педагог програє супровід, розкриває закладений в ньому зміст і образ, а у дітей виникають життєві асоціації, викликані музикою.

Прослуховування привчає їх до активного сприйняття музики, збагачує мислення, що, в свою чергу, допомагає їм передавати в танцях думки, почуття і настрої. Супровід слід програти кілька разів, щоб діти добре вслухались в нього. Адже серед них є такі, у яких сповільнена реакція на музику: вони не можуть точно вступити з початком музики, виконуючи вправу. Педагогу необхідно одразу з окремими поясненнями, додатковими заняттями допомогти їм позбутися цих недоліків.

5.Ігровий метод змагання. Суть його полягає в тому, що педагог добирає для дітей таку гру, зміст якої передбачає змагання їх між собою за краще виконання того чи іншого завдання (в ансамблі чи індивідуально). Гру можуть придумати і самі діти.

Гра в молодшому шкільному віці вносить в життя дитини радість, яскраві враження, викликає естетичні почуття, створює широкі можливості для виявлення ініціативи, збуджує активність, розвиває творчі здібності, уявлення, фантазію, вчить самостійності. Свою трудову діяльність дитина проявляє через гру. Тому естетичне виховання засобами хореографії повинне будуватись на грі і через гру.

В грі змішуються реальне пізнання світу і фантастичне виконання бажаного.

Сфера естетичного відношення дитини дуже широка і прикрашає практично все його світосприйняття. При цьому “домінантою” для естетичного відношення дитини с категорія краси.

6.Метод виховання підсвідомої діяльності. Повноцінна творча діяльність не може проходити самостійно, чим багатша підсвідомість, тим яскравіше, несподіваніше у момент творчого процесу вона підкаже рішення, яке не підкаже свідомість.