Дитяча хореографія в системі художньо-естетичного виховання дітей молодшого шкільного

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 24 Марта 2015 в 21:26, курсовая работа

Описание работы

Мета роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні і перевірці педагогічних умов, що сприяють підвищенню ефективності художньо-естетичного виховання молодших школярів у процесі дитячої хореографічної діяльності.
Завдання:
З’ясувати сутність понять «естетичне виховання» та «хореографічне мистецтво»;
Визначити роль танцювального мистецтва у психофізіологічному розвитку молодших школярів;
Проаналізувати вплив народно-сценічного танцю на художньо-естетичне виховання дітей молодшого шкільного віку;

Содержание работы

ВСТУП……………………………………………………………………………..2
РОЗДІЛ І. Художньо-естетичне виховання як основа розвитку особистості...6
1.1 Сутність понять «естетичне виховання» та «хореографічне мистецтво»
1.2 Танцювальне мистецтво у психофізіологічному розвитку молодших школярів
Висновок до першого розділу……………………………………………………21
РОЗДІЛ ІІ. Дитяча хореографія в системі художньо-естетичного виховання дітей молодшого шкільного……………………………………………………...24
2.1 Вплив народно-сценічного танцю на естетичне виховання дітей молодшого шкільного віку
2.2 Методичні прийоми та принципи втілення художньо-естетичного виховання засобами дитячої хореографії
Висновок до другого розділу.……………………………………………………55
ВИСНОВОК……………………………………………………………………....56
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….………..59

Файлы: 1 файл

диплом.docx

— 124.01 Кб (Скачать файл)

Виховання музично-ритмічного почуття виконує виключно важливу задачу і потребує використання різноманітних засобів і методів. Воно може бути розвинене за допомогою рухової діяльності, тому що рухи дають можливість виявити всі основні елементи ритмічності відчуття часу, простору, мускульної енергії, а також відчуття ваги та об’єму свого тіла. Якщо дитина за своєю ініціативою охоче танцює, рухається в такт музики, займається імітацією під музику своїх переживань чи взагалі звуки музики викликають у дитини емоційний відгук, а рухи її виразні і правильні, то можна говорити про достатньо високий рівень хореографічного, музичного  розвитку. Однією з умов виховання музичного чуття ритму є музичний супровід. Ж.Далькроз зазначав, що тіло треба виховувати враховуючи звичний рух. Основу ж такого виховання складає ритм, з робіт Б.М.Теплова, можна зробити такий висновок, що природа музично-ритмічного почуття подвійна: по-перше - моторна, по-друге - емоційна. Розвиток почуття ритму також тісно пов’язаний із виникненням пізнавального інтересу, яке пов’язане з естетичними емоціями. Під час засвоєння нових рухів, виконуючи творчі завдання, діти переживають радість пізнання. В пошуках засобів виховання почуття ритму слід використовувати хореографічні вправи, які для школярів повинні будуватися на природних рухах, що дозволить вдосконалювати основні рухові навички біг, стрибки, ходьбу. З метою розвитку та виховання почуття ритму в учнів В.О.Крушилін та Н.О.Зеленов пропонують застосовувати ритмічну ходьбу з плесканням та рухами рук, ходьбу разом з диригуванням, промовляти слова з оплесками в долоні за різноманітними ритмічними рисунками, музично-хореографічні ігри, танцювальні кроки, загальнорозвиваючі вправи. Таким чином, рекомендовані різними авторами засоби музично-ритмічного виховання, становлять у своїй сукупності художні види рухів, крім розвитку почуття ритму сприяють поставі свободи та гармонії рухів, правильній поставі, активізації музичного сприйняття, розкриттю виразності музично-хореографічних образів, розвитку орієнтування в просторі та у колективі.

Ритм в естетиці як видове поняття включається в такі категорії як гармонія та міра (Лосев О.Ф.). В дослідженнях психологів інтерес до ритму зумовлено саме тим, що в ньому яскраво виявляється, по-перше, що сприйняття не є чисто духовний процес, і, по-друге, що це є процес «активно-діючий». Ритм виступає одним із виразних засобів у музиці, пластиці, танцях, живопису, поезії тощо.[13] Він виражає емоційну сторону цієї діяльності. Отже, саме в цьому треба шукати пояснення того зв’язку, який існує між сприйняттям ритму та емоційними процесами. Шлях творчості людини виявляється у переході від фізіологічного сприйняття ритму до спеціальних форм сприйняття та від загальних реакцій до більш диференційованих. Так, вказуючи на психолого-фізіологічну основу краси ритму, Смирнов П.Ф. зазначає, що ’’красивий” ритм — це такий, який легко сприймається та засвоюється мозком, ритм, який сприяє можливій частоті ритмічних змін нервових клітин. Прикладом практичного втілення ідей естетичного ритмічного виховання стало мистецтво Айседори Дункан, особливість якого виявлялася у відродженні класичного античного танцю, який будувався за законами вільної пластики, введенням рухів та принципів джазового танцю, пантоміми, і все це розвивалося на основі добре розвинутого почуття ритму.

Отже, естетичне в ритмі пов’язане з його виразністю, яка надає надзвичайну красу як творам мистецтва, так і танцювальним рухам та діям. Ритм виявляє емоційну сторону в музиці, пластиці, живопису, танцях, фізичному вихованні. Одночасно з формуванням естетичного світогляду та розвитком творчої активності у дітей, які займаються хореографічним мистецтвом, крім почуття ритму розвиваються і більш спеціальні здібності. До них можна віднести такі: пластична виразність рухів, творча уява та мислення, а також глибоке розуміння ’’мови” танців як одного з засобів спілкування. Такий розвиток м’язового чуття, вміння "знімати” зайве напруження, здібність до утримання рухових уявлень та хороша рухова пам’ять вдосконалюють загальну рухову сферу дітей. [43]

В учнів 1-2 класів недостатньо розвинена координація рухів, орієнтування в просторі. Тому в роботі з ними значне місце відводиться музичним іграм та колективно-порядковим вправам, а також нескладним масовим танцям. Емоційний зміст музики, зміна темпу, ритму, сили звучання, які використовуються в музичних іграх, сприяють фізичному та музичному вихованню дитини. У грі діти самостійно рухаються, колективна форма гри дозволяє їм ближче познайомитися зі своїми партнерами, привчає їх підкоритися загальним правилам. Діти правильно й виразно рухаються, якщо їм підказати зміст гри, доступний їхньому розумінню, ввести конкретний образ, дібраний музичний матеріал допоможе певний характер гри і знайти правильний ритм. [50]

При навчанні танцювальної техніки майбутнім учителям радять поєднувати тренаж з ігровими прийомами, бо це дозволяє без особливих зусиль концентрувати увагу дітей на виконанні одних і тих же самих рухів. Прикладом такого методичного прийому є гра «Звістка від африканського племені», сюжет якої ґрунтується на тому, що звістка від одного племені до іншого передавалась за допомогою барабана. У ході гри ведучий показує якийсь танцювальний рух, а всі діти повинні вздовж ланцюжка передати його один одному, потім повторити це саме у протилежному напрямі. Інколи доцільно утворити кілька ланцюжків, які змагаються між собою, хто точніше, краще, швидше передасть послання. Завданню розвивати вміння рухати різними частинами тіла, добре пересуватись у просторі підпорядковані «танці ліктів, колін, плечей». [34]

Більшість ігор відзначаються бадьорим, життєрадісним характером, що надають дітям змоги захоплено, активно, весело їх виконувати. Танцювальні вправи необхідні для всіх вікових груп. Вони сприяють розвиткові танцювальних здібностей, виробляють поставу, гнучкість, координацію руху. Елементи танцю і танцювальні комбінації є вступом до вивчення композицій танцю. Учні розучують окремі елементи різних танців, викопуючи їх на місці з просуванням у різних напрямках, шикуючись парами, по колу тощо.

Танцювальні комбінації - це не випадковий набір танцювальних вправ. Вони мають бути частиною одного з намічених для розучування танців, вимагаючи від них не тільки точного знання танцювальних рухів і фігур, а й краси, виразності виконання. Учні повинні відчувати загальний характер і темп танцю, його зміст, досягти плавності і м’якості рухів, життєрадісності і м’якості.

Дуже важливо роз’яснити дітям особливості характеру і стилю тих танців, які складено на народній хореографічній основі. Багато, танцювальних рухів (наприклад, па польки, галопу, па де баск) властиві танцям багатьох народів. Учні повинні знати особливості і манери виконання цих рухів у даному танці.

Вивчення танцю можна починати тоді, коли учні добре ознайомляться з усіма елементами розучуваного танцю, щоб їхня увага була звернена не тільки на техніку виконання, але й на передачу змісту і виразності.

У першому класі не вивчають з дітьми вправи системи класичного танцю. Складні рухи без відповідної підготовки ними виконуються важко; роблять вони їх незграбно. Пізніше, у другому, третьому і четвертому класах, під час систематичних занять діти досягають відповідної пластичності, легко і красиво рухаються під музику. Досвід роботи багатьох керівників свідчить, що  після тривалих занять у дітей вирівнювались ноги, зникала повнота, клишоногість. Оскільки у кожному класі проводяться різноманітні свята, рекомендується в процесі занять розучувати нескладні танці з певним сюжетом, інсценізацією дітей в єдиний творчий колектив, весело і змістовно проводити свято. Під час занять з учнями молодших класів певну складність становить згуртування хлопчиків і дівчаток. Хлопчики стороняться дівчаток, неохоче стають з ними в пари, не бажають брати за руку і т. д. Керівникові доводиться вести повсякденну виховну роботу, щоб привчити хлопчиків ставитись до дівчаток по-товариськи, створити між ними прості, дружні стосунки. Це досягається поступово, у процесі запровадження методичних прийомів, які неодмінно дадуть добрі наслідки.

Для кваліфікованого керівництва естетичним розвитком школярів потрібна відповідна естетична підготовка самого вчителя. Він повинен мати уявлення про естетичну сутність явиш дійсності та мистецтва, вміти пояснити цю сутність молодшим школярам, вміти виявляти специфічні естетичні можливості в кожній учбовій дисципліні, відбирати в ній найбільш виразний в естетичному відношенні матеріал.

Вчитель повинен чітко уявляти собі той мінімум естетичних знань, вмінь, навичок, якими учні повинні оволодіти на кожному етапі естетичної діяльності дітей, самому володіти здібностями до художньо-естетичної діяльності.

Також багатьма важливими рисами педагогічної майстерності повинен володіти педагог-хореограф. Хореографія як вид мистецтва має свою специфіку, і вчитель повинен бути не тільки добре ознайомлений з педагогікою, але й знати анатомію, музику, бути психологом, який розуміє душевний стан своїх учнів. Вчитель танцю, як і будь який інший вихователь, повинен служити прикладом для своїх вихованців. Треба володіти вмінням аналізувати помилки, тому що у педагогіці немає дрібниць. Важливо володіти своїми емоціями. Якщо вчитель нервує, то такий його стан передається дітям.

Хореограф - це вмілий організатор творчого процесу, який зможе пояснити чітко і розумно ті завдання, добиватися яких необхідно на кожному уроці.

Хореографічне мистецтво - це цікавий та багатогранний світ, в якому виховання естетичного смаку, естетичних уявлень можливе і необхідне. Кожна дитина талановита і формування високих естетичних ідеалів нерозривно пов’язане з формуванням творчої особистості. [50]

Особлива відповідальність покладається на хореографа, який навчає дітей. Він закладає основи танцювальних рухів, “ставить” спину, розвиває виворітність, координує рухи рук і ніг, корпусу, голови.

Велике значення в роботі хореографа має музика. Між концертмейстером і керівником танцювального колективу завжди повинно бути порозуміння і в проведенні занять, і в підборі репертуару для музичного супроводу.

І ще дуже важливий компонент педагогічної діяльності хореографа - це вміння відмітити і розвинути індивідуальні особливості своїх учнів. Зовнішній вигляд вчителя теж має великий естетичний вплив на уроках хореографії якщо вчитель вимогливий до себе, то результат його роботи з дітьми буде задовільний.

Заняття хореографією дисциплінує дитину, привчає до системи занять. В процесі вивчення танцю у дітей виробляється граціозність, підтягнутість набувають красивої осанки, стрункості, легко вільно рухаються. Учні вчаться культурі поведінки, ввічливості, вмінню погоджувати своїх рухи в парі. Між дівчатками та хлопчиками встановлюються дружні, прості стосунки. Особливу увагу треба звернути на заняття в танцювальних гуртках дітей з деякими фізичними вадами, такими як сутулість, плоскоступість.

Танці с важливим заходом в організації відпочинку дітей в школі, що допомагає створити дружню атмосферу в колективі. Танці також доставляють дітям емоційну насолоду, розвивають почуття ритму, музичний слух, активізують діяльність серця та легень.

Танець у молодшому шкільному віці поєднується з прагненням до гри, навіть окремі елементи танцю падагог повинен подавати в ігровій формі. Наприклад, при вивченні рухів педагогу слід підібрати такі ігрові завдання, зміст і образи яких активізують думку, викликають у дітей бажання “вживатись” в той чи інший образ.

Наприклад, музично-ритмічний таночок з м'ячами приваблює дітей атрибутивним доповненням. Використання предметних доповнень при вивченні танців стимулюють естетичні почуття дитини в початковій школі. Образні персонажі, які потребують використання костюма теж впливають на розвиток естетичних уявлень учнів молодших класів. Оформлення приміщення, де діти виступають з концертами, мас велике значення в зростанні творчого потенціалу, в мобілізації інтересу до занять хореографією. Саме в показі номерів виявляються художні смаки, здатність хореографічного колективу до правильної оцінки художнього матеріалу і добору виразних засобів виконання. Виступ - це іспит, громадська перевірка активності колективу. Правильно підібраний репертуар розвиває особистість, розкриває найкращі риси дитини.

Визначаючи репертуар, однак, не досить лише знайти тему, зрозумілу і цікаву дітям, важливо втілити її в правдивій, доступній художній формі, зрозумілій дітям у цьому віці. Придумуючи гру, знайомитимуться з рухами для передачі образів тварин, птахів, ляльок. Образи, які створюють діти відповідно до музики, дають можливість розвивати п дітях поняття добра і зла. почуття, що вкладаються в систему музично-ритмічних рухів, виховують в дітях ідеал краси, насолоди від танцю, музики і драматургії (якщо вона існує у конкретному танці). Однією з особливостей хореографії є інтонацінно-пластичний комплекс, джерелами якого є народні ігри, звичаї, обряди, свята. Знайомство та вивчення  танців народно-фольклорного циклу допоможе дітям проникнути у світ історичних цінностей своєї країни. Виконання таких таночків завжди доповнюється сопілками, дудочками, гуслями, трембітами домрами. В народних таночках тісно пов’язані музика і танець.

Для виховання естетично розвинутих дітей педагог повинен знайти і зрозуміти справжнє мистецтво танцю. При вивченні, наприклад, класичного танцю, важливо познайомити учнів із зразками високо “еталонного" виконавчого мистецтва. На хореографічних відділеннях шкіл, в позакласній роботі використовуються перегляди фільмів-балетів, фільмів про балет, а також балетних вистав. Багато в роботі можна використовувати матеріали про творчість талановитих артистів балету, оформлення альбомів про мистецтво балету, що використовуються як наочність на заняттях хореографією.

Важливо, щоб діти усвідомлювали, що вчаться танцювати на лише для себе, а і своїм захопленням вони приносять радість людям. Такий підхід дає можливість викликати інтерес до мистецтва, потребу в естетичному пізнанні предмету, зростанню творчого потенціалу.

В педагогічній практиці неможливо не звернути уваги на всі умови, при яких діяльність вчителя-хореографа буде цілісною, діяльність, яка допоможе розкрити світ танцю і, тим самим, дасть змогу виховати дитину з високим естетичним потенціалом.

Информация о работе Дитяча хореографія в системі художньо-естетичного виховання дітей молодшого шкільного