Субект злочину за кримінальним правом

Токсичні дози алкоголю (тобто  такі, які приводять до стану сп'яніння) досить різні. Це перш за все залежить від віку і маси тіла людини, кількості і якості прийнятої їжі, фізичного і психічного стану, звикання і так далі На ступінь інтоксикації робить істотний вплив і якість спиртних напоїв.

Залежно від наслідків  алкогольну інтоксикацію можна розділити  на гостру і хронічну. До гострої  алкогольної інтоксикації відносять  просте алкогольне сп'яніння і патологічне  сп'яніння. Алкоголь, впливаючи на центральну нервову систему людини, вражає свідомість і волю тим сильніше, чим важче

ступінь сп'яніння. У простому алкогольному сп'янінні прийнято виділяти три ступені сп'яніння: легку, середню  і важку.

Легкий ступінь характеризується незначним збудженням, підвищеним настроєм, відчуттям благополуччя, радощі, при  ній з'являються безпечність, добросердя, веселість, розбещеність, а також  підвищена самовпевненість, хвалькувата, образливість. Навіть у невеликих  дозах алкоголь знижує зір і здатність розрізняти кольори, що може приводити до автоаварій і інших нещасних випадків.

При середньому ступені сп'яніння психічне збудження наростає, розсіюється увага, порушується координація рухів, втрачається здібність до збереження рівноваги, мова стає невиразною. Наголошуються грубість, цинічність, нетактовність і настирливість.

Важкий ступінь сп'яніння є глибоким порушенням психічної  діяльності і розладом соматичних функцій.

Необхідно відзначити, що алкоголь володіє основними властивостями наркотичної речовини [45, с. 15].

В цілому, наркотик (наркотична речовина) - речовина, що задовольняє трьом критеріям: 1) медичний критерій: ця речовина є лікарським засобом і повинно надавати специфічну (стимулююще, седативе, галюціногенне і ін.) дію на центральну нервову систему, що є причиною його немедичного вживання; 2) соціальний критерій: немедичне споживання речовини має великі масштаби і в наслідок цього набувають соціальної значущості; 3) юридичний критерій: речовина у встановленому законом порядку визнана наркотичною і включена в список наркотичних засобів [38, с. 6].

Наркотики — це речовини, включені в Офіційний Перелік  наркотиків Усесвітньої організації  охорони здоров'я. Цей перелік  в різних країнах різний. Список речовин, що офіційно визнаються наркотиками, в наший країні постійно поповнюється і розширюється відповідно до збільшення числа нових наркотиків [14, с. 360]. Залежність від наркотиків є хворобою і носить назву "наркоманія".

Необхідно підкреслити, що за останні десятиліття виявляє  тенденцію до зростання поширеність  наркоманії, яка, поза сумнівом, свідчить про поширеність зловживання  наркотичними засобами серед населення, зокрема серед молоді. Слід також відзначити, що ті показники, які відображають цю тенденцію, не відповідають дійсності, оскільки є підстави вважати, що значна частина наркоманів не підпадають під спостереження наркологічних служб, удаючись до медичної допомоги приватно [15, с. 263].

Законодавець в статті 21 КК України використовує такий термін як "одурманюючу речовину", при цьому його не разшифровують і не дають визначення. Представляється, що така ознака як "одурманююча речовина" є оцінною. Очевидно, сюди можна віднести всі психоактивні речовини, тобто різні по своїй хімічній структурі засоби, які у разі їх попадання в організм володіють здатністю змінювати настрій, поведінку і інші психічні прояви людини, а крім того, можуть викликати залежність від них, таким чином роблячи значний вплив на психіку суб'єкта [14, с. 359]. Це можуть бути лікарські речовини, не віднесені до наркотиків, речовини побутової і промислової хімії, продукти нефтеперегонки, палива і інші летючі з'єднання.

Актуальними при науковій розробці проблемного питання кримінальної відповідальності осіб, які скоїли злочини в стані сп'яніння, є  наступні питання:

а)  чи зберігає суб'єкт в стані важкого сп'яніння здатність віддавати собі звіт в своїх діях і керувати ними?

б) чи можна в окремих випадках розглядати стан сп'яніння винного, як обставина, пом'якшувальна кримінальну відповідальність?

Підстава кримінальної відповідальності за дії, здійснені в стані сп'яніння, полягають, перш за все, у відсутності  медичного критерію неосудності. У  основі сприйняття п'яною людиною що оточує завжди лежать факти реальної дійсності, а не больові переживання, як у психічно хворого. У тій стадії сп'яніння, коли суб'єкт ще в стані рухатися, здійснювати вчинки, він орієнтується в просторі  і часу, усвідомлює свою особу, зберігає мовний контакт з тими, що оточують. З погляду медицини сп'яніння хоча і викликає порушення психічної діяльності, але не є хворобливим розладом психіки [54, с. 99].

При сп'янінні, як правило, відсутній  і юридичний критерій неосудності. Навіть у важкому ступені сп'яніння порушення психічних процесів не приводить до повного усунення контролю свідомості і можливості керувати своїми діями. Безглуздя, алогічність вчинків, відсутність видимих мотивів, незначність  або повна відсутність приводу  для злочину, невиправдана жорстокість або крайній цинізм - все це ще не каже про наявність юридичного критерію. На відміну від суспільно небезпечних діянь, здійснених психічнохворим, злочинні дії п'яного, при недостатньому видимому мотивуванні, пов'язані з певними зовнішніми приводами. Таким чином, юридичний критерій відсутній, оскільки суб'єкт не втратив зв'язок з дійсністю і був в змозі коректувати свої вчинки. Проте необхідно відзначити, що мали місце випадки, коли особи, унаслідок глибокого сп'яніння і затьмарення свідомості, втрачали здатність віддавати звіт в своїх діях, керувати ними [55, с. 292].

Разом з цим, звичайне сп'яніння навіть в тому випадку, якщо воно спричиняє  за собою втрату здатності усвідомлювати  фактичний характер і суспільну  небезпеку своїх дій (бездіяльності) і керувати ними, не може розглядатися в рамках неосудності. В цьому  випадку також відсутній медичний критерій, тобто наявність у особи психічного захворювання, що паралізуючого або істотно обмежує здібності його свідомості і волі. Збудження, агресивні дії при такому сп'янінні завжди знаходяться в тісному зв'язку зі свідомістю і волею. Людина, вживаючи алкоголь, наркотики або інші одурманюючі речовини по своєму бажанню, повинна знати заздалегідь про характер їх дії на його організм і зобов'язаний передбачати можливість неадекватної поведінки в стані сп'яніння, що зрештою обусловлює його можливості на свій розсуд вибирати варіант поведінки.

Згідно новому Кримінальному  кодексу України, відповідальність за скоєння злочину в стані  сп'яніння унаслідок  вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших  одурманюючих речовин, можна характеризувати  наступними особливостями:

1) особа, яка скоїла злочин в стані сп'яніння, не звільняється від кримінальної відповідальності (ст. 21 КК);

2) скоєння злочину в  стані сп'яніння включене в  перелік обставин, які загострюють  відповідальність, хоча і обумовлене, що суд залежно від характеру  злочину може не визнати цю  обставину як таке, яке загострює відповідальність (ст. 67 КК). Це може мати місце у випадках, коли скоєння злочину ніяк не пов'язане із станом сп'яніння або коли особа під примусом інших осіб була доведена до стану алкогольного або наркотичного сп'яніння і змусили його скоїти злочин. У всіх випадках суд, визнаючи стан сп'яніння обтяжливою обставиною, винен у вироку спеціально обгрунтувати своє рішення.

На відміну від КК України, КК РФ не відносить фізіологічне сп'яніння до обтяжливих кримінальну відповідальність обставинам. Більш того, на думку окремих авторів в РФ, сп'яніння залежно від причини його виникнення, може бути віднесено до пом'якшувальних обставин.

З їхньої точки зору за умовами виникнення можна виділити наступні види сп'яніння:

1) сп'яніння добровільне,  коли особа, свідомо знаючи  властивості одурманюючої речовини (алкоголь, наркотики, токсичні речовини  і т. п.), без примушення приймає  його;

2)  сп'яніння вимушене  або необачне, коли суб'єкта змусили  спожити такі речовини проти  його волі за допомогою насильства  і погроз, ввели речовини йому в організм обманним шляхом, або він спожив їх помилково, або не знаючи про їх властивості [61, с. 177].

Деякі дослідники РФ знаходять  підстави віднести другий вид сп'яніння до пом'якшувальних кримінальну  відповідальність обставинам. Як аргументів вони приводять наступне: по-перше, останнє виникає проти або  крім волі і свідомості особи, а, по-друге, як і будь-яке сп'яніння, зазвичай ускладнює здатність розпізнавати залежність і причинний зв'язок явищ знижує можливість контролювати свою поведінку і керувати своїми вчинками [61, с. 178].

Таку позицію слід визнати дискусійною. Так, остання дозволяє суб'єктові, переслідуючи мету, досягти бажаної новизни стану сп'яніння, приймати різні, не відомі по своїй дії на свідомість речовини, не зраджуючи значення наслідкам своєї поведінки.

На грунті зловживання  алкоголем або наркотичними речовинами можуть розвиватися самостійні психічні захворювання і аномальні стани  психіки, які можуть виключати осудність  особи.

Так, наприклад, тривале систематичне вживання наркотиків викликає захворювання - наркоманію, яка характеризується наявністю фізичної і психічної залежності від наркотика (психоактивної речовини). При фізичній залежності і психічній залежності, у відповідь на відміну наркотика розвивається синдром абстинента. Останній може мати місце і при алкоголізмі.

У кримінальному праві  України питання про кримінальну  відповідальність за діяння, здійснені  в стані патологічного сп'яніння, вирішується інакше, ніж за злочини, здійснені в стані простого алкогольного сп'яніння.

Патологічне сп'яніння - це короткочасний розлад психічної діяльності, що рідко зустрічається, при якому особа втрачає здатність віддавати звіт в своїх діях або керувати ними. Воно виникає у ряді сприяючих чинників (психічна слабкість, фізичне і психічне виснаження і т. п.) і вживання алкоголю найчастіше в невеликих кількостях. Патологічне сп'яніння є різновидом тимчасового психічного розладу, що виключає осудність і кримінальну відповідальність.

 

 

 

 

 

 

 

Висновок до другого розділу

 

У данному  розділі освітлено  такі питання як осудність та неосудність  особи за Кримінальним законодавством України, окремі підрозділи присвячені розкриттю понять обмеженої осудності  та правові наслідки визнання такої  особи осудною,також підрозділ  присвячено  злочинам скоеним  у  стані сп’яніння. В розділі детально розглянуто вищезначені питання  та порівняння  їх з вітчизняним  законодавством та законодавством деяких зарубіжних країн.

Зробимо з цього стислі висновки,таким чином:

Осудність - це закріплена законодавцем в законі кримінально-правова категорія, що характеризує психічний стан особи, що полягає в його здатності за віком і стану психічного здоров'я віддавати собі звіт в своїх діях, бездіяльності (усвідомлювати фактичну сторону і суспільну небезпеку) і керувати ними під час скоєння злочину, нести кримінальну відповідальність і покарання.

Неосудність - це такий психічний стан людини у момент здійснення ним суспільно небезпечного діяння, при якому він не володіє здатністю усвідомлювати явища об'єктивній дійсності, що відбуваються на зовнішньому світі, і через це не може розуміти характер і суспільне значення своїх дій або ж втрачає здатність вільно управляти останніми при збереженні щодо правильного орієнтування в навколишній дійсності.

Обмежена осудність - як кримінально-правова категорія є різновидом осудності. КК 2001 р. уперше законодавчо закріпив поняття обмеженої осудності. До цього часу проблема обмеженої осудності мала переважно теоретичний характер. Відповідно до закону (ст. 20 КК) обмежено осудною визнається така особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними.

Питання про обмежену осудність  виникає тоді, коли: а) є факт вчинення суспільно небезпечного діяння (злочину), б) вказане діяння передбачене законом  про кримінальну відповідальність як злочин, в) діяння вчинене особою, в якої суттєво обмежена здатність  усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними внаслідок хронічного або тимчасового хворобливого розладу  психічної діяльності (непсихотичного рівня); г) є докази вчинення діяння особою, відносно якої вирішується  питання про обмежену осудність; г) у судді (слідчого) виник сумнів щодо психічної здатності особи  усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними (думка про психічне відхилення від норми).

Лише за наявності усіх трьох критеріїв особа може бути визнана обмежено осудною.

Щодо правових наслідків визнання особи неосудною,обмежено осудною: Здатність усвідомлювати повинна бути пов'язана зі здатністю контролювати, керувати своїми вчинками. Лише осудна особа може вчинити злочин та підлягати кримінальній  відповідальності.

Особа, яка перебуває в  стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності і покаранню за скоєне суспільне небезпечне діяння незалежно від його тяжкості, оскільки вона не є суб'єктом злочину.

Неосудною є особа, яка  під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, «не могла  усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок психічного захворювання, тимчасового розладу  психіки, недоумства або іншого хворобливого стану психіки».

 До такої особи можуть  бути застосовані примусові заходи  медичного характеру. 

Підлягає кримінальній  відповідальності особа, визнана судом  обмежено осудною, тобто така, яка  під час вчинення злочину через  психічний розлад повною мірою не здатна була усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і (або) керувати ними (ст.20).