Субект злочину за кримінальним правом

Наступне, поза сумнівом, заслуговуюче уваги заперечення, пов'язано з  принципами особистої винної відповідальності, індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання. Як затверджують супротивники кримінальної відповідальності юридичних  осіб, притягаючи до відповідальності юридичну особу, ми тим самим притягаємо його до відповідальності за дії одного або декількох конкретних фізичних осіб - його керівників. Навіть якщо наслідки наступили в результаті виконання рішення, прийнятого більшістю голосів, чому відповідальність за злочинне діяння слід поширювати і на меншину членів юридичної особи, які виразили свою незгоду з прийнятою більшістю рішенням [23, с. 73]

Ще одне серйозне заперечення  полягає в тому, що відносно юридичної  особи не можна застосовувати  санкції, які вказані в кримінальному  законі і застосовуються до фізичних осіб.

Дійсно, здається абсурдним  застосування до юридичної особи  таких санкцій, як тюремний вирок або виправні роботи. Разом з цим, відносно юридичних осіб можуть застосовуватися класичні майнові санкції - штраф і конфіскація. Крім того, інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб дозволяє виробити і науково обгрунтувати застосування специфічних санкцій - розпуск юридичної особи, призначення опікуна і тому подібне

Існує також думка, що для  юридичних осіб у сфері державного управління повинна бути передбачена  фінансова відповідальність, що супроводжується  адміністративною дисциплінарною або  кримінальною відповідальністю посадових  осіб, конкретно винних в здійсненні відповідного правопорушення, — провини  або злочину.

Очевидно, що вище приведені  заперечення цілком застосовні і  до введення інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб в  чинне кримінальне законодавство  України. Необхідно також відзначити той безперечний факт, що кримінальна  відповідальність юридичних осіб в  кожній державі має свої, тільки їй властиві риси, наявність яких, не дозволяє виробити яку-небудь універсальну модель інституту кримінальної відповідальності юридичної особи.

Законодавець нашої держави  дотримується принципу особистої винної відповідальності і неприпустимості  притягання до кримінальної відповідальності осіб юридичних. Це витікає із статей розділу IV "Особи, які підлягають кримінальній відповідальності" прийнятого Верховною Радою КК.

 Введення в кримінальне законодавство інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб в умовах становлення молодої економіки, соціальної напруженості, відсутності послідовності, логічності в законах, що приймаються, підзаконних актах, не дозволить, повною мірою, використовувати переваги такої новели.

Разом з цим, введення в  кримінальний закон України відповідальності юридичних осіб може мати і позитивні  сторони. До таких можна віднести гармонізацію вітчизняного законодавства  із зарубіжним. Крім того, на наш погляд, введення у вітчизняне законодавство  кримінальної відповідальності юридичних  осіб дозволить боротися з таким  негативним явищем, як притягання до відповідальності фіктивних посадових осіб.

 Подібний інститут кримінального права повинен розроблятися в Україні з урахуванням характерних особливостей історичної спадщини правової системи, обліком стану економіки і сумісності з нормами інших галузей права.

Такий чином, проблемне питання визнання юридичних осіб суб'єктами окремих кримінально-караних діянь вітчизняним кримінальним законодавством не вирішується, залишається дискусійним і вимагає відповідної наукової розробки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки до першого розділу

 

Данний розділ присвячено освітленню поняття  суб’єкта злочину  за чинним законодавством України , узагальнення його основних критерій ,та комплексна розробка основних питань щодо поняття  та ознак суб’єкта злочину, аналізується спеціальний   суб’єкт  злочину  та питання що стаюсуються до юридичних  осіб, як  суб’єктів злочинів .Та порівняння вищезазначених понять з  радянським та деякими іноземними законодавствами.

Отже  згідно з формулюванням  ч. 1 ст. 18 КК України, суб'єктом злочину  може бути:

1) особа фізична; 

2) особа осудна;

3) особа, яка досягла  віку, з якого настає кримінальна  відповідальність за вчинене  нею суспільно небезпечне діяння.

Ці три ознаки є обов'язковими для кожного випадку оцінки наявності  суб'єкта злочину, тобто вони повинні  характеризувати кожну особу, яка  вчинила злочин. Такі характеристики в кримінальному праві дістали  назву обов'язкових ознак суб'єкта злочину. Якщо закон не вимагає додаткових ознак для наявності суб'єкта злочину, то людина, яка вчинила злочин і має зазначені вище ознаки, є  загальним суб'єктом злочину.При  цьому для окремих складів  злочину наявності у суб'єкта лише трьох обов'язкових ознак  недостатньо. Тобто злочинець повинен  мати ще одну (інколи більше) ознаку, яка  обов'язково має бути притаманна особі, що вчиняє певний злочин (наприклад, лише службова особа може бути суб'єктом  перевищення влади або службових  повноважень).Для наявності суб'єкта у злочинах, де виконавцем може бути не кожна людина, яка має зазначені  вище три обов'язкові ознаки суб'єкта, особа повинна мати додаткові  риси, що робить її так званим спеціальним  суб'єктом злочину. Таким чином, четвертою  факультативною ознакою (адже ця ознака притаманна суб'єктам не всіх складів  злочину) є ознака спеціального суб'єкта злочину. Вказівка на ознаку суб'єкта злочину, що робить його спеціальним, дається  в диспозиції відповідної статті Особливої частини КК України.

Суб'єкт злочину, в якого  є такі загальні ознаки, як фізична  осудна особа, яка досягла встановленого  законом віку кримінальної відповідальності, називають загальним суб'єктом  злочину. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає суб'єкта як елемент складу, а отже, виключає склад злочину і кримінальну відповідальність. Поряд з поняттям загального суб'єкта КК передбачає і поняття спеціального суб'єкта. Частина 2 ст. 18 визначає, що спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа. Таким чином, спеціальний суб'єкт — це особа, яка крім обов'язкових загальних ознак (фізична осудна особа, яка досягла певного віку) має додаткові спеціальні (особливі) ознаки, передбачені в статті Особливої частини для суб'єкта конкретного складу злочину. Ознаки спеціального суб'єкта доповнюють загальне поняття суб'єкта злочину, виступаючи як додаткові. Ці спеціальні ознаки можуть бути різними, наприклад, громадянство для суб'єкта державної зради, службове становище, професія (лікар), певна діяльність (підприємець), родинні відносини (мати новонародженої дитини) та інші.

А щодо юридичних осіб як суб’єктів злочину:

У новому кримінальному законодавстві України інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб відсутній. Це витікає з вмісту частини 1 статті 18 нового КК - закріплення в кримінальному законі ознак суб'єкта злочину є гарантією недопустимості притягування до кримінальної відповідальності юридичних осіб. Подібного інституту не було і в проекті КК України, прийнятому в другому читанні. Його не було також і в альтернативному проекті КК України.

 Подібна ситуація наводить  на думку, що питання введення в кримінальне законодавство України інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб, в даний час значної уваги вітчизняних дослідників не залучає. Проте,  це не є свідоцтвом того, що проблемне питання кримінальної відповідальності юридичних осіб характерне лише для зарубіжного законодавця. Зміцнення позицій нашої держави на міжнародній арені, курс на інтеграцію в Європейський союз, роздержавлення і приватизація власності, бажання тісного економічного співробітництва, із зарубіжними комерційними структурами вимагає, на наш погляд, приділити деяку увагу теоретичному моделюванню принципової можливості кримінальної відповідальності юридичних осіб в кримінальному праві України. В світлі цього, думається, слід врахувати і необхідність гармонізації вітчизняного законодавства з міжнародним і зарубіжним, що має чимале значення при проведенні різних фінансових операцій і в розвитку економічних стосунків з іншими державами.

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2 ОСУДНІСТЬ І НЕОСУДНІСТЬ ПО КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВУ УКРАЇНИ

2.1 Поняття і ознаки осудності

Злочин скоюється під  дією цілого комплексу зовнішніх  обставин, що грають роль причин і умов злочинної поведінки. Але навколишній  світ механічно або прямо не визначає вчинки людей. Дія зовнішніх чинників і обставин на людину завжди проходить  через його свідомість. Людина як мисляча  істота, ухвалюючи відповідне рішення, здатна оцінювати фактичні обставини, при яких він діє, характер і значення наслідків своїх дій і свідомо використовувати свою поведінку для досягнення яких-небудь цілей, тобто вибирати певний характер своєї поведінки. Здатність особи свідомо керувати своїми діями в кримінальному праві визначається кримінально-правовою категорією осудності, що характеризує суб'єкта злочину. Осудність, це одна з невід'ємних властивостей, без якої при здійсненні суспільно небезпечного діяння особа не може бути визнаним суб'єктом злочину [4, с. 52]. Інакше кажучи, осудність, відображає ту міру вимогливості до психіки суб'єкта, наявність якої дозволяє покласти на нього кримінальну відповідальність у разі порушення ним кримінально-правової заборони.

У колишньому КК України визначення осудності і її критерії не містилися, а тільки малися на увазі. Само поняття осудності давалося доктриною кримінального права і виводилося зі свого антипода - неосудності. На відміну від колишнього КК України в КК України, що діє, в частині 1 статті 19 дається визначення осудності: "Осудною визнається особа, яка під час скоєння злочину могла віддавати собі звіт в своїх діях (бездіяльності) і керувати ними" [2, с. 444].

Можна відмітити, що законодавцем осудність характеризуютсяця двома критеріями: юридичним (психологічним) і медичним (біологічним).

Юридичний критерій осудності  характеризує її із змістовного (соціально-психологічною) боку і висловлений в законі "могло  віддавати собі звіт в своїх діях (бездіяльності) і керувати ними" [2, с. 444]. Очевидно, юридичний критерій в даній формулі осудності складається з двох ознак - інтелектуального і вольового.

Інтелектуальна ознака юридичного критерію висловлюється у формулі "могло усвідомлювати свої дії (бездіяльність)" і має на увазі  здатність особи розуміти суспільну  небезпеку і фактичні обставини  здійснюваного діяння. Вольова ознака юридичного критерію осудності в  кримінальному законі визначається формулою "могло керувати ними" (своїми діями) і має на увазі собою можливість суб'єкта свідомо керувати своїми діями або бездіяльністю [2,с. 444].

Висловлювалася думка, що юридичний критерій осудності характеризують три ознаки: інтелектуальний, вольовий і емоційний. При цьому, хоча емоційна ознака і не має самостійного значення, повинен враховуватися при встановленні осудності, оскільки в деяких випадках емоційне перезбудження (наприклад, при  патологічному афекті) може виключити осудність особи [65, с. 67]. На наш погляд, вітчизняний законодавець справедливо не закріплює в частині 1 статті 19 КК України емоційної ознаки осудності, оскільки його значення повною мірою враховується при визначенні критеріїв формули обмеженої осудності.

Медичний критерій осудності у формулі осудності прямо не вказується. Разом з цим, очевидно, що він мається на увазі і визначає стан психіки суб'єкта під час скоєння злочину. При цьому, мається на увазі не тільки достатній рівень психічного здоров'я, але і певна соціальна зрілість суб'єкта - положення особи в системі суспільних відносин, що дозволяє самостійно реалізовувати має рацію і нести обов'язки.

Слід зазначити, що сумніву  у органів правозастосування повинні виникати не з приводу наявності психічного захворювання, а щодо осудності суб'єкта, оскільки навіть за наявності такого серйозного захворювання, як шизофренія, особа у ряді випадків може бути визнане осудним (наприклад, при тривалій і стійкій ремісії).

Потрібно зупинитися і  на тому, що питання про осудність  особи 1 виникає тільки у випадках і лише у зв'язку із здійсненні ним : злочинного діяння. При цьому осудність особи спеціально не встановлюється. Стан осудності презюмирується, оскільки є характерним для переважної більшості людей [62, с. 116]. Із станом осудності безпосередньо зв'язано також і здійснення цілей кримінального покарання, яке, будучи карою за досконалий злочин, одночасно направлене і на виправлення засуджених. Тільки особи осудні, які здатні правильно усвідомлювати суть досконалого злочину, здатні розуміти обгрунтованість і справедливість призначеного покарання. Це, у свою чергу, багато в чому зумовлює подальшу поведінку винного, примушуючи його утримуватися від скоювання нових злочинів [62, с. 117].

Таким чином, осудність —  це закріплена законодавцем в законі кримінально-правова категорія, що характеризує психічний стан особи, що полягає в його здатності за віком і стану психічного здоров'я  віддавати собі звіт в своїх діях, бездіяльності (усвідомлювати фактичну сторону і суспільну небезпеку) і керувати ними під час скоєння  злочину, нести кримінальну відповідальність і покарання.

 

 

 

2.2 Поняття і ознаки неосудності