Субект злочину за кримінальним правом

Суб'єкт повинен мати фактичну можливість об'єктивно сприймати  дозволи, що містяться в законі, і  заборони, пристосовувати до них свою поведінку. Для цього йому необхідно  володіти здатністю адекватно оцінювати  обстановку, в якій здійснюються юридично значущі дії, усвідомлювати їх суть і бути в змозі ними розпоряджатися. У кримінальному законі ця здатність, що дозволяє особі бути самостійним  суб'єктом має рацію, конкретизується, як вже вказувалося, у визначенні осудності. Особа, що не володіє закріпленими в новому КК формулою осудності , з погляду кримінального права не може розглядатись як злочинець і відповідати за суспільно небезпечні діяння "а равне з психічно здоровими людьми, які здатні пізнавати об'єктивний світ і внаслідок цього правильно орієнтуватися в навколишній дійсності" [41, с. 31].

У новому КК України така нездатність особи бути суб'єктом злочину закріплюється в категорії неосудності в частині 2 статті 19: "Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час здійснення суспільно небезпечного діяння, передбаченого справжнім Кодексом, знаходилося в стані неосудності, тобто не могло віддавати собі звіт в своїх діях (бездіяльності) або керувати ними в наслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки" [2, с. 444].

Реалізація злочинних  дій є завжди реалізація конкретно-ситуаційних  мотивів, свідомих актуальних цілей  особи. Збереження свідомості і довільності  вибору цілей, є суб'єктивна передумова провини і відповідальності суб'єкта злочину [26, с. 169]. Таким чином, скоєння злочину є результатом свідомих вольових цілеспрямованих дій. Отже, неосудний - не може нести відповідальність за свої вчинки, перш за все тому, що в них не брали участь його свідомість або воля. Яку б важку шкоду суспільству не заподіяв б неосудний, у суспільства немає підстав для ставлення цієї шкоди йому в провину і покладання на нього кримінальної відповідальності. Неосудність свідчить про відсутність суб'єкта, а з ним і складу злочину. Неосудний - суб'єкт не злочину, а суспільно небезпечного діяння, об'єктивні ознаки якого передбачені Особливою частиною КК України.

Так, до неосудної особи не застосовуеться і покарання, яке розглядається в кримінальному праві як засіб реалізації кримінальної відповідальності. Очевидно, що людина, що не віддає собі звіту про події, що відбуваються у навколишньому його світі, не здатний належним чином сприйняти вимоги, ув’язнені в нормах кримінально-виправного права, що, у свою чергу, не дозволяє досягти цілей кримінального покарання.

Таким чином, неосудність  — це такий психічний стан людини у момент здійснення ним суспільно  небезпечного діяння, при якому він  не володіє здатністю усвідомлювати  явища об'єктивній дійсності, що відбуваються на зовнішньому світі, і через  це не може розуміти характер і суспільне  значення своїх дій або ж втрачає  здатність вільно управляти останніми  при збереженні щодо правильного  орієнтування в навколишній дійсності [41, с. 37].

Елементи, що містяться в  тексті закону, і ознаки неосудності  в юридичній літературі прийнято іменувати її формулою. Вітчизняний  законодавець дає змішану формулу  неосудності. У кримінальному праві  України поняття неосудності (як і осудності) складається з двох критеріїв — юридичного і медичного, сукупність яких і характеризує цей  стан.

Разом з цим, неосудність як юридичне поняття немає якоїсь юридичної формули, не пов'язана з конкретними клінічними даними, з якими має справу судова психіатрія. Категорія неосудності є кримінально-правовою і витікає з оцінки психічного стану людини під час здійснення ним конкретного суспільно небезпечного діяння [13, с. 482]. Отже, неосудність особи може визначатися тільки по відношенню до конкретного діяння і ніхто не може бути визнаний неосудним безвідносно до скоєного. Аналогічно не має сили раніше визнана неосудність особи відносно знов здійсненого діяння. Необхідна повторна процедура рішення цього питання.

Медичний критерій висловлюється в законі: "...в наслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки...." [2, с. 444].

В принципі, медичним критерієм  є узагальнювальний перелік хвороб і складається з чотирьох ознак: "хронічне психічне захворювання", "тимчасовий розлад психічної діяльності", "недоумство", "інший хворобливий  стан психіки". Ці ознаки фактично охоплюють  всі існуючі психічні розлади. Загальною  властивістю всіх ознак медичного  критерію є те, що вони характерні тільки для хворобливих порушень психіки. Це має значення тому, що існують і нехворобливі аномалії психічної діяльності, які також можуть бути як стійкими (хронічними), так і тимчасовими. Як відомо, не всяка дія несприятливих чинників зовнішнього середовища і зміна фізіологічних функцій організму є хворобою. Як приклад можна привести перевтому, стан інтоксикації і деякі психічні переживання, у тому числі і сильне душевне хвилювання [58, с. 43].

Психічне захворювання —  розлад мислення, втрата душевної рівноваги, безвілля, розлад сприйняття, орієнтації або пам'яті, які в значній мірі порушують думку або поведінку. Психічні хвороби є наслідком  складних і багатообразних порушень діяльності різних систем організму  людини з переважним ураженням головного  мозку, особливо його вищих відділів. Причини цих хвороб достатньо  різноманітні, не у всіх хвороб вони вже встановлені, точне походження деяких з них поки що не розкрите [58, с. 102].

Хронічні психічні захворювання об'єднують захворювання, які характеризуються тривалістю течії і тенденцією до прогресу (поступовому наростанню і  ускладненню хворобливого процесу, обважнює викликаних хворобою порушень психіки). В деяких випадках захворювання може відбуватися у вигляді окремих  нападів, але при припиненні хворобливого процесу залишити стійкі і глибокі зміни особі хворого [59, с. 36]. До таких захворювань відносяться, зокрема, шизофренія, сифіліс мозку, епілепсія, старечо психози і ін.

Ця група психічних  захворювань має найбільш важливе  значення в судово-психіатричній  практиці, оскільки вона найчастіше виступає як можлива причина неосудності.

У цій групі психічних  розладів провідне місце займає шизофренія. У переважній більшості випадків особи, які хворі на шизофренію, визнаються неосудними. Це обумовлено тим, що шизофренія як прогресуюче психічне захворювання частіше, ніж інші психічні хвороби, приводить до значної зміни особі. У судово-психіатричній клініці близько половини випробовуваних, визнаних неосудними, складають хворі шизофренією.

При цих захворюваннях  можуть наступати тривалі періоди поліпшення і одужання, особливо при лікуванні. Періоди покращення (ремісії) бувають різними за тривалістю - від декількох тижнів до декількох років. Ремісії розрізняються і по: своїй якості - при дуже хороших ремісіях залишкові явища хворобі бувають так трохи виражені, що мова може йти про практичне одужання, тобто відсутності медицинського критерію неосудності [58, с. 106].

Не вважаються хронічними душевними навіть тривалі психічні розлади, викликані безпосередньою дією зовнішніх чинників, тому хронічний алкоголізм і тому подібне не є душевними захворюваннями в судово-психіатрійному сенсі.

Тимчасовий психічний  розлад у формулі неосудності  охоплює різноманітні і численні форми порушень психічної діяльності, які продовжуються якийсь час  і закінчуються повним одужанням [4, с. 54]. Їх тривалість варіюється в дуже широких межах - від декількох годин і навіть хвилин (при так званих виняткових станах) до декількох тижнів, місяців, іноді років. Отже основна ознака тимчасового психічного розладу не його тривалість, а принципова можливість повного одужання, яка при хронічних психічних хворобах практично відсутня.

З тимчасових розладів психічної  діяльності можна як приклади привести дисфорію, патологічний афект і дипсоманію.

Дисфорія - безпричинні розлади  настрою, що супроводжуються неспокоєм, страхом, злістю, дратівливістю. З одного боку, емоційні реакції хворого набувають характеру малорухливості, інертності - раз виникнувши, ті або інші емоції надовго визначають настрій хворого. З іншого боку, у подібних хворих можуть раптово наступати виражені афекти гніву, люті, що втілюються нерідко в дії і вчинки, небезпечні для тих, що оточують [31, с.76].

Патологічний афект - короткочасне надінтенсивне переживання, що досягає ступеня психотичного стану, при якому наступає повне затьмарення свідомості і паралізація волі [70, с. 89].

Дипсоманія - періодично виникаюча особлива форма запійного пияцтва. Це дуже рідкісна форма хвороби, яка зустрічається у осіб, не страждаючих алкоголізмом. При цьому запою особа має дисфоричний настрій, безсоння, головні болі [56, с. 183].

До групи тимчасових розладів душевної діяльності, окрім вже названих, можна віднести також реактивні  стани, більшість алкогольних психозів, симптоматичні психози і ряд  інших психічних аномалій.

Тимчасові розлади психічної  діяльності в судово-психіатричній  практиці зустрічаються рідше, ніж  хронічні психічні захворювання.

Недоумство - хворобливий стан психіки, який характеризується неповноцінністю розумової діяльності.

Розрізняють декілька ступенів недоумства (олігофренії):

а) Дебільність - людина може орієнтуватися в обстановці, виконувати нескладні обов'язки, може бути визнаний осудним.

б) Імбецильність - нездатність орієнтуватися і виконувати які-небудь обов'язки.

в)   Ідіотія - інтелект відсутній [21,с. 182].

Самостійне судово-психіатричне значення має природжене недоумство. Придбане недоумство (деменція), яке  характеризується зниженням або повним розладом раніше нормальної розумової діяльності, оцінюється зазвичай у зв'язку з тими, що викликали його психічними захворюваннями.

До категорії іншого хворобливого стану психіки відносяться психічні розлади, що не потрапили ні в одну з трьох перших груп, але здатні виключити осудність. Як приклади іншого хворобливого стану можна привести різного роду психопатії і стан абстиненції.

Психопатія - "аномалія характеру, від якої страждає або сама людина, або суспільство" [14, с. 40]. Дані природжені або придбані в ранньому віці аномалії приводять до дисгармонічного формування особи і порушують соціальну адаптацію. Психопатія зумовлює всю психічну зовнішність людини, накладаючи на нього відбиток, протягом всього життя не піддається істотним змінам і заважає самій людині пристосовуватися до того, що її оточує. У основі психопатії лежить неповноцінність нервової системи [14, с. 41].

Синдром абстинента - сукупність симптомів, які характеризують різкий обрив наркотизації в різні терміни після останнього прийому наркотиків. Супроводжується фізичними і (або) психічними, вегетативно-соматичними (потовиділення, тремтіння і ін.) і неврологічними розладами [50, с. 240]. Постійним симптомом синдрому абстинента є виражений потяг до наркотика, що приймається [38, с. 7]. Цей потяг може бути настільки сильним, що з метою добути наркотик, особа не в змозі утриматися від скоєння злочину.

Медичний критерій указує, що неосудність повинна бути обумовлена виключно психічним розладом. Дана обставина означає, щонайменше, наступне: а) психічний розлад викликається причинами, не залежними від волі і бажання  самого хворого. Саме це разом з іншими характеристиками хвороби, відповідно до принципу суб'єктивного ставлення, що діє в кримінальному праві, не дозволяє поставити скоєне в провину; б) нехворобливі порушення психіки, які можуть впливати на здібність  до усвідомлення своїх дій і керівництва ними, - афект, сп'яніння, сильна емоційна напруга та інші - не відносяться до обставин, які обусловлюють неосудність (хоча і можуть впливати на кримінально-правову кваліфікацію діяння або враховуватися при призначенні покарання); для встановлення неосудності необхідна судово-психічна експертиза, що знайшла своє віддзеркалення в карно-процесуальному законі [31, с. 37]. Так, наприклад, п. 3 статті 76 КПК України для визначення психічного стану підозрюваного або звинуваченого за наявності в справі даних, що викликають сумнів щодо його осудності, передбачає обов'язкове призначення експертизи [3, с. 34].

Але сама по собі наявність психічного захворювання ще не свідчить про те, що особа неосудна. Це численними прикладами підтверджує історія. Багато відомих людей страждають психічними розладами. Так, Юлій Цезарь, Наполеон і Петро 1 були епілептиками. Ч. Ломброзо в книзі "Геніальність і божевілля" приводить довгий список великих миру цього, які страждали різного роду розладами душевної діяльності (Ампер, Гете, Свіфт, Гоббс, Батюшков і ін.) [Див. 29]. Необхідно підкреслити, що психічний розлад обусловлює неосудність лише тоді, коли воно досягає відомої глибини степени, тяжкості, яка визначена формулою юридичного критерію.

Слід зазначити, що суть і  зміст неосудності найнаочніше  виявляються в її юридичному критерії. Саме цей критерій свідчить про глибокі  зміни психіки хворого, характеризує втрату останнім здатності правильно  оцінювати свою поведінку і керувати їм, а, отже, і усвідомлювати те, що він скоює злочин.

Юридичний критерій складається  з двох ознак:

1. Інтелектуального
2. Вольового

Інтелектуальна ознака в законі висловлена - особа "не могла віддавати собі звіт в своїх діях (бездіяльності)", вольовий - особа не могла "керувати ними", тобто своїми діями [2, с. 444].

Формула юридичного критерію неосудності, яка закріплена в новому КК України, по суті, збережена в колишній редакції КК України, прийнятому в 1960 році і цілком виправдала себе на практиці. Питання про неосудність виникає лише тоді, коли особа здійснює суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законом. Тому юридичний критерій, в його інтелектуальну ознаку входить не тільки нездатність розуміти фактичний характер своєї поведінки, але також нездатність розуміти його суспільну небезпеку. У зв'язку з цим, було б доцільно дати точніший наочний вміст в законі цього критерію, його інтелектуальної ознаки, а саме: особа "не могла усвідомлювати фактичний характер або суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності). Подібне формулювання давно визнане наукою і практикою, і раніше пропонувалося законодавцеві [65, с. 40].