Субект злочину за кримінальним правом

Відповідальність  за злочини, вчинені в стані сп'яніння : Пияцтво, наркоманія, токсикоманія є тим соціальним злом, що прямо пов'язане зі злочинністю. Кримінологічні дослідження показують, що під впливом пияцтва вчиняються 40^45 відсотків усіх злочинів, а такі тяжкі злочини, як вбивство, тяжкі тілесні ушкодження, хуліганство, грабежі і розбої, в 70-80 відсотках випадків вчиняються у стані сп'яніння (так званого фізіологічного сп'яніння).

 Звичайно, ступінь сп'яніння  при скоєнні злочинів буває  різною. Нерідко особи, що вчинили  злочини у стані сильного сп'яніння, посилаються на те, що зовсім  не пам'ятають, як вчинили злочин  і чим були зумовлені їхні  дії. Зловживання спиртними напоями, як і наркотичними чи іншими одурманюючими речовинами, і справді знижує самоконтроль людини, розвиває моральну нестійкість, корисливі й агресивні мотиви, у неї з'являється нерозбірливість у виборі засобів для досягнення різних антисоціальних цілей. Мозок людини, отруєний такими речовинами, завжди дає негативні збої у своїй діяльності.

 У зв'язку з цим  і виникає питання про осудність  або неосудність особи, яка  вчинила злочин у стані алкогольного, наркотичного чи психотропного  сп'яніння, і про правомірність  її притягнення до кримінальної  відповідальності.

2. У статті 21 це питання  вирішене однозначно: "Особа, яка  вчинила злочин у стані сп'яніння  внаслідок вживання алкоголю, наркотичних  засобів або інших одурманюючих  речовин, підлягає кримінальній  відповідальності". Таким чином,  за загальним правилом, стан сп'яніння  незалежно від його ступеня  не звільняє особу від кримінальної  відповідальності. Така позиція  закону має принципово важливе  значення для профілактики і  попередження злочинів, що вчиняються  у стані сп'яніння.

 Цей висновок ґрунтується  на тому, що при звичайному  фізіологічному сп'янінні відсутній  медичний критерій - психічне захворювання, а тому немає підстави для  визнання особи неосудною. При  фізіологічному сп'янінні не настають  ті істотні зміни в психічному  стані особи, які характерні  для психічного захворювання. Необхідно  враховувати й те, що такі особи  добровільно доводять себе до  стану сп'яніння, усвідомлюючи негативний  вплив на свою поведінку спиртних  напоїв, наркотиків чи інших одурманюючих  речовин. Вони передбачають характер  своєї можливої негативної поведінки  внаслідок стану сп'яніння і  можливі її суспільно небезпечні  наслідки. Практика свідчить про  те, що навіть у стані глибокого  фізіологічного сп'яніння особа не втрачає повною мірою здатності усвідомлювати характер вчинюваних дій і керувати ними.

 Інший підхід до  рішення розглянутого питання  привів би до необґрунтованого  звільнення від кримінальної  відповідальності багатьох осіб, що вчинили тяжкі, особливо  тяжкі злочини. Так, наприклад,  не можна було б притягти  до кримінальної відповідальності  водія автотранспорту, який, перебуваючи  у стані сильного алкогольного  сп'яніння, скоїв автоаварію, внаслідок  якої загинули люди.

 Отже, при скоєнні злочинів  у стані фізіологічного сп'яніння  відсутній не тільки медичний, але і юридичний критерій неосудності.  Більш того, в таких випадках  осудність особи настільки очевидна, що немає необхідності навіть  призначати судово-психіатричну  експертизу. 3. У судовій практиці, хоча й рідко, проте зустрічаються  випадки, коли на грунті хронічного  алкоголізму виникають тяжкі  психічні захворювання - біла гарячка,  алкогольний галлюциноз та ін. Під впливом таких захворювань  особа може вчинити суспільно  небезпечне діяння в стані,  коли вона не усвідомлює своїх  дій (бездіяльності) або не  може керувати ними. У цих випадках  на підставі ч. 2 ст. 19 особа визнається  неосудною і не підлягає кримінальній  відповідальності.

 Таке захворювання  може виникнути не тільки у  злісних алкоголіків, але і  в тих, хто не страждає на  алкоголізм. У практиці зустрічаються  випадки, коли під впливом різних  несприятливих обставин - фізичного  чи психічного виснаження, нервових  перевантажень та інших несприятливих  обставин, навіть при незначному  вживанні алкоголю і наркотиків  настають такі серйозні розлади  психіки (так зване патологічне  сп'яніння), коли особа не усвідомлює  своїх дій (бездіяльності) або  не може керувати ними. Такі  особи з урахування судово-психіатричної  експертизи визнаються неосудними.

 З огляду на підвищену  небезпечність осіб, що вчинюють  злочини у стані сп'яніння, у  п. 13 ст. 67 ця обставина при призначенні  покарання визнається такою, яка  обтяжує провину. Але залежно  від характеру вчиненого злочину  суд має право і не визнавати  цю обставину такою, яка обтяжує  провину (ч. 2 ст. 67). Це, наприклад,  випадки, коли вчинення злочину  ніяк не пов'язане зі станом  сп'яніння або коли неповнолітній,  який раніше не вживав спиртних  напоїв, під впливом дорослих  довів себе до стану сп'яніння  і в такому стані вчинив, наприклад,  хуліганство.

 У всіх випадках, коли  суд не визнає стан сп'яніння  обставиною, яка обтяжує провину,  він повинен у вироці вказати  мотиви свого рішення.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3 КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

3.1 Підстави  встановлення спеціальних норм  про відповідальність неповнолітніх

 

Особа, що досягла 16-річного віку, а в певних випадках і 14-річного віку, відповідно до статті 22 КК України, може бути суб'єктом злочину, а значить здатне нести кримінальну відповідальність і покарання. З цього не виходить, що кримінальний закон визнає цих осіб повною мірою соціально зрілими. Але, до досягнення 18 років вони вважаються неповнолітніми. При цьому, неповнолітні старших вікових груп несуть саме кримінальну, із застосуванням майже всіх заходів кримінально-правової дії, а не яку-небудь іншу відповідальність.

Значення "неповноліття" особи при здійсненні ним злочини, підкреслено законодавцем введенням в КК України самостійного розділу XV "Особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх". Досвід зарубіжних країн, в яких передбачені окремі закони про кримінальну відповідальність неповнолітніх або самостійні розділи в кримінальних кодексах, доводить доцільність такого підходу. У колишньому КК України для положень закону, що регламентують кримінальну відповідальність неповнолітніх, була характерна значна розосередженість, що перешкоджала формуванню цілісною, такою, що відображає всі необхідні особливості, системи норм про кримінальну відповідальність неповнолітніх. Це, у свою чергу, не дозволяло правовикористовуючим органам в роботі з неповнолітніми правопорушниками в достатній мірі використовувати можливості, що надаються кримінальним законодавством. Крім того, у свою чергу, що в умовах хронічного дефіциту засобів в держави ефективна виховна і попереджувальна робота серед осіб, що не досягли вісімнадцяти років, в цілях попередження здійснення ними злочинів, неможлива. Доказом цього є "беспризорщина" на наших вулицях. Проведене законодавцем кодифікування норм, що регламентують особливості залучення неповнолітніх до кримінальної відповідальності, дозволить правозастосовчим органам ефективніше використовувати ті засоби, які реально виділяються державою.

Необхідно відзначити, що встановлення в законі спеціальних норм про  кримінальну відповідальність неповнолітніх і особливостей застосування до них ряду інститутів кримінального права обумовлено особливою соціальною цінністю молодого покоління як природного резерву розвитку суспільства. Таким чином, підстава встановлення в законі особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх визначає і загальну спрямованість, вміст регулюючих її норм. Вона полягає не лише в обмеженні вживання кримінальної репресії і покарання, встановленні комплексу привілеїв для даної групи суб'єктів, а перш за все в орієнтації на максимальне забезпечення попередження злочинів неповнолітніх за допомогою вживання заходів кримінально-правової дії до правопорушників [64, с. 577].

Проте специфічні риси кримінальної відповідальності неповнолітніх не можуть тягнутися нескінченно. Це обусловлюється можливостями суспільства по виправленню і перевихованню осіб підліткового і юнацького віку, що скоїли злочини. Ця специфіка на рівні реалізації права виявляється в судовій діяльності і кримінальній політиці. Існує думка, що в практиці роботи правосуддя у справах неповнолітніх на сучасному єтапі пріоритет залишається за кримінальною політикою. Саме вона не раз досить круто змінювала спрямованість діяльності судів для неповнолітніх то на надмірно каральну, то на абсолютизовано виховну (як це було на початку існування дитячих судів). Будучи ізольовані одне від іншого, ці напрями не є ефективними [33, с. 55].

Разом з цим, існують і  суб'єктивні кордони специфіки кримінальної відповідальності неповнолітніх. Це пануючі в суспільній свідомості уявлення про справедливість обгрунтованості і доцільності покарання за досконалий злочин [64, с. 574].

КК України не дає поняття "неповнолітньої" особи. Проте, аналіз статей 100 і 102 нового КК України дозволяє передбачити, що такі поняття як "неповнолітній" і "особа, що не досягли вісімнадцятирічного віку" вживаються в законі як ідентичні.

Необхідно відзначити також, що неповнолітні мають ряд істотних соціально-психологічних особливостей, які обусловлюють обмеження і характерні риси їх кримінальної відповідальності:

1. Термін позбавлення волі неповнолітнього не може перевищувати 15 років (частина 2 статті 103 КК);

2. Відносно неповнолітніх  ширше застосовується умовно-дострокове  звільнення від покарання (стаття 107 КК);

3. Скоєння злочину неповнолітнім  завжди визнається обставиною, пом'якшувальною  кримінальну відповідальність (пункт 3 частини 1 статті 66 КК);

4. Неповнолітні, які скоїли злочин, відбувають покарання в спеціальних виховних установах (частина 1 статті 102 УК);

5. Відносно неповнолітнього,  такого, що скоїв злочин невеликого  або середньої тяжкості , можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру (стаття 105 КК);

6. Відносно злочинів, здійснених неповнолітніми, застосовується інший порядок встановлення термінів давності притягування до кримінальної відповідальності і виконання звинувачувального вироку (стаття 106 КК);

7. Відносно тих, що скоїли  злочин до досягнення повноліття застосовується більш реабілітовуючий порядок зняття і погашення судимості (стаття 108 КК);

Вікові і психологічні особливості визначають сам характер їх виправлення і перевиховання. Причому ці особливості полегшують процес досягнення названої мети, оскільки неповнолітні сприйнятливіші до виховної дії. Про це можна судити за результатами деяких анкетувань неповнолітніх засуджених. Так, на питання, як поступили б засуджені, якби знов повторилася та ж ситуація, при якій було раніше здійснено злочин, неповнолітні відповіли таким чином:

-   не скоїв би  злочин -92,2 %;

-   скоїв би злочин  - 1,6 %;

-   не знає - 6,2 % [52; С. 23].

Таким чином, що встановлюють особливості кримінально-правового  регулювання відповідальності неповнолітніх орієнтовані на максимальне забезпечення спеціально-попереджувальної дії. Принцип економії репресії і їх профілактична спрямованість, орієнтація, на виправлення і перевиховання тих, що скоїли злочин у віці до вісімнадцяти років виражені яскравіше, ніж в інших, загальних нормах. Подібний підхід обумовлений віковими і соціально-психологічними особливостями неповнолітніх, їх визначальною роллю в майбутньому розвитку суспільства.

 

 

 

 

 

3.2. Характеристика видів покарань, вживаних відносно неповнолітніх

 

Відповідно до статті 98 нового КК України до неповнолітніх, таких, що скоїли злочин, застосовуються наступні основні види покарань:

- штраф;

- суспільні роботи;

- виправні роботи;

- арешт;

- позбавлення волі на  певний термін.

Подібне розташування видів  основних покарань в кримінальному законі (від м'якшого до тяжчого), відображає тенденцію економії кримінальної репресії і підкреслює гуманне відношення законодавця до осіб, що скоїли злочини у віці до 18 років. Як додаткові покарання до неповнолітніх злочинців можуть застосовуватися штраф і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Штраф як вид покарання, вживаний до неповнолітніх злочинців , є мірою покарання, що виражається в стягненні в дохід держави певної суми грошей, Відповідно до статті 99 нового КК України, штраф застосовується лише до неповнолітніх, які мають "самостійний дохід, власні засоби або майно, на яке може бути обернене стягнення" [2, с. 461 ]. Розмір штрафу встановлюється судом в межах до п'ятисот встановлених законодавством не оподатковуваних податком мінімумів громадян з врахуванням тягаря досконалого злочину і майнового положення підлітка. При цьому суд, застосовуючи дану міру покарання, вочевидь, повинен враховувати, що розмір штрафу, що накладається на неповнолітнього, повинен відповідати завданням виховної дії, відображати тягар досконалого злочину і бути посильним для підлітка, відповідаючи його матеріальному положенню. Проте раніше проведені дослідження дозволяють відзначити, що відносно неповнолітніх така міра державного примусу як штраф, застосовується украй рідко [52, с. 51].

Суспільні роботи відповідно до статті 100 КК України можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років. Колишнє кримінальне законодавство не знало такого покарання відносно неповнолітніх і вітчизняний законодавець не дає поняття "Суспільних робіт". Під цим виглядом покарання має на увазі виконання підлітком посильної (фізичнї або розумової) праці, направленої на відшкодування або компенсацію збитку, заподіяного його злочинною поведінкою, законом, що охороняється, суспільним стосункам. При цьому, метою є не лише відшкодування або компенсація збитку, але і загальна превенція і, перш за все, виховна дія на підлітка.