Субект злочину за кримінальним правом

Закон також (ч. 2 ст. 22 КК України) передбачає і знижений вік кримінальної відповідальності. Йдеться про осіб у віці від 14 до 16 років. Ці особи  підлягають кримінальній відповідальності за такі види злочинів, як: вбивство (ст.ст. 115-117 КК), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, частина третя статтей 345, 346, 350, 377, 398), зґвалтування (ст. 152), хуліганство (ст. 296) та інші.

Зниження віку кримінальної відповідальності законодавець обумовив перш за все тим, що особа уже в 14-річному віці усвідомлює суспільну  небезпечність і протиправність злочинів, які вказані в ч. 2 ст. 22 КК . Крім того, серед підлітків  ці злочини досить поширені, і більшість  з них тяжкі, представляють підвищену  суспільну небезпечність.

Особи  у віці від 11 до 14 років не можуть бути суб’єктами злочину, оскільки не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Проте, ч. 2 ст. 97 КК визначає, що до цих  осіб все ж таки можуть бути застосовані  примусові заходи виховного характеру  з дотриманням таких умов: по-перше, неповнолітньому виповнилось 11 років; по-друге, ця особа вчинила діяння, що підпадає під ознаки злочину, передбаченого  особливою частиною КК.

Згідно ст. 105 КК неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або  середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки  він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові  заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля  і встановлення особливих вимог  до поведінки неповнолітнього; 

3) передача неповнолітнього  під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під  нагляд педагогічного або трудового  колективу за його згодою, а  також окремих громадян на  їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього,  який досяг п’ятнадцятирічного  віку і має майно, кошти або  заробіток, обов’язку відшкодування  заподіяних майнових збитків; 

5) направлення неповнолітнього  до спеціальної навчально-виховної  установи для дітей і підлітків  до його виправлення, але на  строк, що не перевищує трьох  років. 

До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом  можуть бути застосовані такі основні  види покарань:

1) штраф;

2) громадські роботи;

3) виправні роботи;

4) арешт;

5) позбавлення волі на  певний строк. 2. До неповнолітніх  можуть бути застосовані додаткові  покарання у виді штрафу та  позбавлення права обіймати певні  посади або займатися певною  діяльністю.

З усіх видів покарань, передбачених КК, до неповнолітніх мо жуть бути застосовані  лише ті, які прямо вказані в  ст. 98. Вони переважно не пов'язані  з позбавленням волі.

 Виходячи з положень  ст. 98, до неповнолітніх не можуть  застосовуватися конфіскація майна,  обмеження волі, довічне позбавлення  волі. Не можуть бути призначені  неповнолітнім і такі специфічні  покарання, як позбавлення військового,  спеціального звання, рангу, чину  або кваліфікаційного класу, службові  обмеження для військовослужбовців,  тримання в дисциплінарному батальйоні. У тих випадках, коли вказані покарання передбачені санкцією статті Особливої частини КК, за якою засуджується неповнолітній, вони не призначаються, а натомість суд обирає покарання з інших, які названі в ст. 98.   Не можуть бути призначені ці покарання і в порядку переходу до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за вчинений злочин (відповідно до ч. 1 ст. 69).

 Основні види покарання  у ст. 98 вказані у відповідному  порядку - від менш тяжкого  до більш тяжкого. З цього  слід виходити зокрема при  вирішенні питань, що випливають  зі ст. 69.

Штраф до неповнолітніх може застосовуватися і як основне, і  як додаткове покарання, а позбавлення  права обіймати певні посади або  займатися певною діяльністю - лише як додаткове покарання. Як додаткове  покарання штраф може призначатися лише в сукупності з іншим видом  основного покарання. Інакше кажучи, штраф як основне покарання (призначений, наприклад, замість іншого, більш  тяжкого основного покарання) не може бути призначений одночасно  з таким же додатковим покаранням.

Зміст окремих видів покарань, які застосовуються до неповнолітніх, визначено у ст. 53, 55-57, 60, 63 з урахуванням  особливостей, вказаних у ст. 99- 102.