Субект злочину за кримінальним правом

Вік - це чіткі координати життя, кількість прожитого часу [40, с. 80]. Вік в юриспруденції - це визначений документами юридичний період життя людини. Відповідно до частини 1 статті 18 КК України, як вказує, вік, разом з осудністю, є тією основною обставиною, обов'язкове встановлення якої у кожному конкретному випадку необхідне для визнання особи, що зробила суспільне небезпечне діяння, суб'єктом злочину.

У міжнародних стандартах, прийнятих в минулому столітті, визначалося, що кримінальна відповідальність неповнолітніх  повинна була встановлюватися внутрішнім законодавством держав як окрема категорія. Наприклад, це було обумовлено Женевською Декларацією про права дитини, прийнятою Лігою Націй в 1923 році (прийнята знов Генеральною Асамблеєю  ООН в 1948, 1959, 1990 року). Держави Європи, визнаючи це правило, вроваджують його в національних правових інститутах, спираючись на власний досвід [18, с. 97]. Тому європейська доктрина відповідальності неповнолітніх має різноплановий підхід, побудований на особливостях розвитку кожної держави.

Існували різні законодавчі  рішення про мінімальний вік  кримінальної відповідальності і в  правовій історії України.

Проте, в новому КК України збережений, закріплений в колишньому КК 1960 року, диференційований підхід до встановлення віку кримінальної відповідальності в 14 і 16 років. В даний час загальний вік, з якого наступає кримінальна відповідальність, встановлюється законодавцем в частині 1 статті 22 КК України - з 16 років. Знижений вік кримінальної відповідальності законодавцем встановлюється з 14 років і закріплений в частині 2 статті 22 КК України.

Такий вік кримінальної відповідальності законодавцем встановлений за перелік злочинів, зазначених в частині 2 статті 22 КК України, суспільна небезпека і заборона яких кримінальним законом зрозуміла і особам у віці, починаючи з 14 років. Цей перелік злочинів можна умовно розбити на три групи:

а) насильницькі злочини - умисне вбивство (статті 115-117); посягання на життя державного або суспільного діяча, працівника правоохоронного органу, члена суспільного формування по охороні громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя або присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника або представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443); умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398); умисне середній тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398); хуліганство (296); згвалтування (стаття 152); насильницьке задоволення статевої пристрасті в збоченій формі (стаття 153); бандитизм (стаття 257); терористичний акт (стаття 258); захоплення заручників (статті 147 і 349); угін або захоплення залізничного рухомого складу, повітряне, морське або річкове судно (стаття 278);

б) майнові злочини - крадіжка (статті 185, частина перша статей 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308), вимагання (стаття 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга і третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277);

в) інші злочини - диверсія (стаття 113); незаконне заволодіння транспортними засобами (частини друга і третя статті 289).

Слід зазначити, що на відміну  від колишнього кримінального законодавства  з переліку злочинів, кримінальна  відповідальність за яких може наступати  з 14 років, виключені злочини, здійснені  по необережності. Виключена також  кримінальна відповідальність з 14 років  за умисне спричинення легкого тілесного ушкодження, як злочини невеликої тяжкості. Очевидно, тут законодавець враховує відсутність життєвого досвіду і особливості розвитку мислення підлітків, які не надають їм можливості передбачати однакові з дорослими запобіжного засобу [44, с. 132].

Отже, встановлення зниженого віку кримінальної відповідальності визначається трьома критеріями:

1) можливість свідомості вже в 14 років суспільної небезпеки і протиправності діянь, вказаних в ч. 2 ст. 22 КК України;

2) поширеністю багатьох цих злочинів саме серед підлітків;

3) виходячи з великої суспільної небезпеки (тяжкість) деяких з цих злочинів [10, с. 42].

Необхідно відзначити, що дослідниками раніше пропонувалося знизити мінімальний  вік кримінальної відповідальності до 11 років. Проте, при розробці КК України, що діє, подібні пропозиції не знайшли підтримки.

Загальна кримінальна  правосуб'єктність чинним кримінальним законом України не виділяється. Але встановлення загального віку кримінальної відповідальності в 16 років не означає, що саме з цього віку наступає відповідальність за будь-який злочин. У Особливій частині КК України є і такі склади злочинів, які через особливі ознаки суб'єкта можуть бути виконані лише повнолітніми, тобто особами, яким до скоєння злочину виповнилось 18 або більше років.

Так, наприклад, ще Пленум Верховного Суду УРСР в Ухвалі від 23 грудня 1983 року № 6 "Про практику застосування судами УРСР законодавства про відповідальність за залучення неповнолітніх в  злочинну діяльність" вказав, що кримінальну  відповідальність за подібні злочини  несуть тільки особи, яким на момент скоєння злочину виконалося 18 років [6, с. 233].

Необхідно відзначити, що при  встановленні віку особи, що скоїла суспільне небезпечне діяння, важливо мати на увазі, що вік визначається на момент скоєння злочину, а не до моменту порушення кримінальної справи або судового розгляду. Встановлення в законі строго формалізованої мінімальної вікової межі вимагає точного визначення віку особи, що скоїла злочин (число, місяць, рік народження). Це питання вирішується на підставі відповідних документів (свідоцтво про народження, паспорт і т. п.). За відсутності документів, що засвідчують дату народження, вік встановлює судово-медична експертиза. В цьому випадку в день народження суб'єкта належить рахувати останній день того року, який названий експертами, а при визначенні мінімальної і максимальної кількості років суду слід виходити з передбачуваного ними віку особи. Вік визначається не початком дня народження, а його закінченням, тобто особа вважається таким, що досягло певного віку, вказаного в законі, наступного дня після дня народження [4, с. 61].

Максимальний вік кримінальної відповідальності в законі не встановлений. Тому особи, що скоїли в похилому віці суспільно небезпечні діяння і визнані осудними, можуть бути суб'єктами злочину. Проте їх вік може бути врахований як законодавцем, так і судом як пом'якшувальна обставина при обранні судом розміру і виду покарання. Так, наприклад, відповідно до частини 2 статті 64 КК України довічне позбавлення волі не застосовується до чоловіків старше 65 років.

Підстави кримінальної відповідальності єдині для всіх осіб, що скоїли злочин, досягли встановленого законом  віку. Але при цьому не можна  не враховувати, що у неповнолітніх  поняття про добро і зло, допустиме  і заборонене все-таки украй хисткі, характер їх знаходиться в зачатковому стані: досить  незначної спонуки, щоб схилити підлітка на злочинний шлях.

Від поняття суб'єкта злочину  необхідно відрізняти поняття особи  злочинця. Як перше, так і друге  поняття відноситься до особи, що скоїла злочин, проте їх кримінально-правове значення не співпадає [28, с. 122]. Поняття особи злочинця значно ширше і багатогранніше, ніж поняття суб'єкта злочину. Особа злочинця охоплює багато інших ознак індивіда, не пов'язаних з його правовою характеристикою: положення в системі суспільних відносин; соціальні зв'язки і прояви; відношення до існуючих соціальних цінностей; психологічні особливості і так далі [25; С. 151]. До поняття суб'єкта злочину включаються лише ознаки, вказані в частині 1 статті 18 УК України, і в понятті особи вони відображають незрівнянно ширший , ємкий і, разом з тим, деталізований зміст. Особа злочинця включає все різноманіття властивостей людини. Так, вік не зводиться до факту досягнення кримінально-правової дієздатності, а розглядається як властивість, пов'язана з багатьма соціальними функціями і проявами. Психологічна характеристика злочинця хоча і припускає осудність, але не зводиться і не вичерпується здатністю усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, а охоплює складний комплекс інтелектуальних, вольових, емоційних якостей і так далі.

Особу злочинця вивчає наука  кримінологія із залученням методів  і методик самих різних наук — якщо вивчають соціальні явища, так і природних наук (медицини, біології, генетики і т. д.), тоді як питання суб'єкта злочину вивчає тільки кримінальне право.

Законодавець при конструюванні  складів відібрав з життя найбільш типові властивості особи злочинця і зафіксував їх в конкретних складах  у вигляді ознак суб'єкта —  загального і спеціального; Разом  з цим, характеристика особи злочинця не може бути вичерпана тільки обставинами, що характеризують суб'єкта злочину  і які можна типізувати. Частина  ознак, які характеризують особу  злочинця, і опинилися поза рамками  складу, може враховуватися судом  при кваліфікації скоєного, притяганні до кримінальної відповідальності і  визначенні міри покарання. Так, особа  винного або її окремі характеристики враховується при призначенні покарання, визначенні його вигляду і розміру (статті 53, 54, 55, 56, 57, 58, 60, 61, 62, 64, 65 КК України), як обставини, пом'якшувальні або обтяжуючі покарання (статті 66, 67 КК України), при призначенні м'якшого покарання, передбачено законом (стаття 69 КК України), звільненні від покарання і його від'їзді (ст. 74, 75, 79, 81, 83, 84 КК України) і так далі. У великому числі випадків дані про особу, не будучи самі ознаками складу злочину, сприяють встановленню наявності або відсутності якого-небудь з цих ознак, служать як би їх критерієм. Наприклад, щоб з'ясувати чи була допущена особою злочинна недбалість, необхідно з'ясувати не тільки об'єктивні обставини події - час, місце, обстановку, спосіб дії і т. д., але і деякі дані, що відносяться до особи обвинуваченого, дозволяють судити, чи повинно було і чи могла дана особа передбачати суспільно небезпечний характер своїх дій і їх наслідків. Таким чином, ті ознаки особи злочинця, які не закріплюються в кримінальному законі, не втрачають свого юридичного значення і вини, повинно , враховуватися при здійсненні правосуддя. В той же час вивчення особи злочинця є одним з основних передумов в організації боротьби із злочинністю, оскільки через особу реалізується і дія міри покарання і ефективність профілактики [49, с. 29].

В цілому, завжди слід враховувати, що суб'єкт злочину, це не просто особа, індивід як одиничний елемент  суспільних відносин; особа, що володіє  необхідними ознаками як елемент  складу злочину — це особа, що володіє  правосуб'єктністю і що вступило в  кримінальні правовідносини з державою.

Керуючись в своїй діяльності принципами гуманізму і законності, суд повинен одноманітно застосовувати  правила кваліфікації злочинів, але, разом з тим, не повинен так  підходити до оцінки особи злісного злочинця, що зробив цілий ряд злочинів, наполегливо порушував заборони, встановлені нормами кримінального права, що має антисоціальну установку, і злочинця, який вперше, і нерідко через збіг важких особистих або сімейних умов, створених не по його провині, здійснює той або інший злочин.

Таким чином, з'ясування у  кожному конкретному випадку  соціально-політичної зовнішності  суб'єкта злочину, разом з обліком  деяких інших обставин, є необхідною умовою для правильної правової оцінки суспільно небезпечного діяння і  індивідуалізації покарання. Дослідження  соціально-політичних рис особи  суб'єкта злочину повинне поєднуватися із з'ясуванням його правових ознак. Тільки розгляд всіх цих даних  в їх нерозривному зв'язку і єдності  може дати якнайповніше, найбільш правильне  і цілісне поняття суб'єкта злочину  за новим кримінальним законодавством України.

1.2 Спеціальній суб’єкт злочину

Загальні ознаки суб'єкта злочину властиві всім, без виключення, складам злочинів, тому, як відомо, законодавець їх в статтях Особливої частини не вказує, а виносить, так би мовити, "за рамки" і закріплює в частині 1 статті 18 Загальній частині КК України в розділі IV "Особи, які підлягають кримінальній відповідальності". Проте ряд диспозицій конкретних статей Особливої частини КК України, крім обов'язкових ознак (фізична особа, осудність, досягнення віку кримінальної відповідальності) передбачають і інші ознаки суб'єкта злочину. У юридичній літературі суб'єкт злочину, який характеризується додатковими, особливими, лише йому властивими якостями, іменується спеціальним суб'єктом злочину. Склади злочинів, в яких передбачена відповідальність таких осіб, називаються складами із спеціальним суб'єктом злочину [67, с. 7, 8].

У зв'язку з цим в літературі указувалося, що фіксація законодавцем в кримінальному законі такого поняття  як спеціальний суб'єкт злочину, обумовлена "специфікою окремих  видів злочинів, здійснення яких можливо  тільки у зв'язку з певною діяльністю людей, у зв'язку з виконанням покладених на них законом певних обов'язків. Тому, встановлюючи кримінальну відповідальність за деякі злочини, законодавець передбачає як їх суб'єкта, на відміну від всіх інших злочинів, не взагалі будь-якої людини, здатної скоїти злочин, а  лише людини, наділеної згідно із законом  особливими властивостями або ознаками" [41, с. 259]. Це визначення не повністю розкривало суть спеціального суб'єкта злочину, оскільки в ньому підкреслюються тільки дві сторони поняття, і на пізніших етапах розвитку кримінального права в Радянській державі було доповнено. Надалі, ознаки, що характеризують спеціального суб'єкта, акумулювалися доктриною кримінального права в різних узагальнювальних формулах, які і пропонувалися законодавцеві. Проте колишнє кримінальне законодавство, як і на раніших етапах його розвитку, не включало поняття спеціального суб'єкта злочину.

Необхідно відзначити, що раніше дослідниками розроблялося питання  спеціального суб'єкта злочину як загалом, так і  в спеціальному плані.  [см  наприклад 42, 66, 41] Разом з цим, не дивлячись на наявні розробки, необхідно освітити дану проблему у зв'язку з ухваленням нового Кримінального кодексу.

Новий КК України включає більше 60 % складів із спеціальним суб'єктом злочину, на відміну від колишнього КК України, який містив близько 40 % таких складів. Необхідно відзначити, що раніше щодо питомої кількості складів із спеціальним суб'єктом злочину в Особливій частині колишнього КК України думки дослідників були різні. Це пояснювалося тим, що останні по різних критеріях оцінювали ознаки, що характеризують суб'єкта як спеціального. Проте безперечне збільшення питомої кількості диспозицій із спеціальним суб'єктом злочину, може свідчити, про тенденцію до економії кримінальної репресії. Адже наявність норм, що відносяться до вужчого круга суб'єктів, дозволяє застосовувати кримінальний закон вибірково, притягаючи до кримінальної відповідальності осіб, діяння яких представляють порівняно велику суспільну небезпеку.

Нове кримінальне законодавство  України, як указувалося, не тільки внесло зміни в ознаки спеціального суб'єкта злочину, істотно їх розширивши в  порівнянні з раніше діючим законодавством, але і законодавчо закріпило  його поняття. У частині 2 статті 18 КК України закріплене законодавче визначення спеціального суб'єкта злочину. Відповідно до частини 2 статті 18 КК України: "Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що скоъла у віці, з якого може наступати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа" [2, с. 444].

Таким чином, спеціальним  суб'єктом злочину визнається фізична  осудна особа, винна в здійсненні кримінально караного діяння, склад  якого в обов'язковому порядку передбачає наявність тих або інших ознак, що характеризують його виконавця.

Ознаки спеціального суб'єкта злочину не є однорідними і  відображають різні сторони особи, що скоїла злочин. Подібні, підкреслювані  законодавцем в конкретних складах, такі, що характеризують особу властивості, настільки істотні, що їх наявність, з погляду кримінального закону, або робить діяння суспільно небезпечним, або різко міняє характер і  ступінь суспільної небезпеки і  ін. Раніше дослідниками пропонувалася  різна їх класифікація. Зараз , доцільно класифікувати їх можна таким чином:

1. Правове положення суб'єкта  у сфері організаційної розпорядливої,  адміністративно-господарської або  іншій службовій діяльності: