Лекции по "Дизайну"

Лекція 2. Сучасна сім’я та особливості взаємодії з педагогом щодо морально-духовного виховання дітей дошкільного віку.

(4 години)

1. Сучасна українська сім’я, її типи та функції.
2. Особливості взаємодії сім’ї та педагога з питань морально-духовного виховання дітей дошкільного віку.
3. Специфіка ставлення батьків до педагога.
4. Сімейні конфлікти. Їх типи, причини виникнення та шляхи попередження.
5. Роль сімейних традицій у морально-духовному вихованні дошкільників.
6. Умови морального розвитку дитини дошкільного віку в сім’ї.

 

 

1. Сім'я — це об'єднання людей на основі шлюбу або кровної спорідненості, які пов'язані між собою спільністю побуту та взаємною відповідальністю.

 

 

Виникнення і розвиток української сім'ї досліджені ще недостатньо. Наука досі не відповіла остаточно на питання, які тип і форма сім'ї були первісними в Україні: чи був невпорядкований у статевих відносинах гурт жінок і чоловіків, чи стосунки будувалися на груповому подружжі, в якому всі мужчини певної групи були чоловіками всіх жінок тієї ж групи. Не виключена можливість існування на початках поліандрії (від грецьких слів polys — численний і andros — мужчина) — одна жінка мала кількох чоловіків; полігамії (від грецьких слів polys — численний і gamos — шлюб) — багатоженства або моногамії — один чоловік мав лише одну жінку.

Сім'я завжди була основою суспільства, тому тип і форма її залежать від національних особливостей народу, соціальних та економічних відносин і змінюються разом з ними. Відомі нам історичні та археологічні матеріали свідчать про існування в Україні моногамної сім'ї від часу заселення її території. Ця форма сім'ї є найпоширенішою і на сучасному етапі.

Тип моногамної сім'ї визначається кількістю шлюбних пар і кровно споріднених членів у ній. За цією ознакою українські сім'ї можна поділити на прості, які ще називають «малими», «елементарними», «нуклеарними» (від латинського слова nucleus — ядро), «індивідуальними», і складні, що відомі також під назвою «великі», «нерозділені».

 

 

Проста сім'я складається з однієї шлюбної пари (чи одного з батьків) з неодруженими дітьми (або без них). Вона може бути кількох різновидів: подружня пара; повна сім'я — батьки та діти; неповна сім'я — один з батьків і діти.

Серед українців традиційно переважали різні підтипи простих сімей. Найбільш поширеною в Україні в XIX — на початку XX ст. була повна проста сім'я. Дуже рідко зустрічалися сім'ї, які складалися лише з подружжя. Питома вага таких сімей серед інших типів наприкінці XIX ст. становила лише 7 %.

Інколи в українських селах траплялися неповні сім'ї. Як правило, вони виникали внаслідок смерті одного з подружжя і дуже рідко — через розлучення. Єдина причина розлучення, яку до певної міри могла якщо не виправдати, то хоча би зрозуміти громада, — це відсутність дітей. Загалом у народі засуджувалась невірність, люди були проти розірвання шлюбу. Такої ж позиції дотримувалась церква.

Часом з різних причин чоловік чи жінка полишали свою сім'ю і створювали нову, в якій жили «на віру» (без церковного шлюбу). У селі такі невінчані подружжя не вважалися за сім'ї. До них ставилися негативно, оскільки такий крок вважався гріхом.

Вдови і вдівці з дітьми, які становили основну частину неповних сімей, намагалися якомога швидше одружитися. Щоправда, в народі засуджувалося повторне одруження раніше, аніж через рік по смерті чоловіка чи жінки. Часто траплялося, коли вдови і вдівці, які були сусідами, об'єднувалися на чоловічі та жіночі роботи.

 

 

Складна сім'я складається з декількох кровно споріднених простих сімей, кожна з яких може бути повною чи неповною і включати інших родичів. Існує кілька різновидів складної сім'ї: батьківська — одружені сини і доньки живуть разом з батьком; братська — після смерті батька одружені брати і сестри продовжують жити під одним дахом.

Перехідним типом між простою і складною є розширена сім'я. Вона складається з однієї подружньої пари з дітьми і окремих близьких чи далеких родичів (наприклад, хтось з батьків чоловіка або жінки, їхні неодружені брати або сестри та ін.). Часто цей тип сім'ї існував досить тривалий час.

На жаль, ми не маємо достатніх даних, щоб чітко визначити час виникнення і подальший розвиток простих та складних сімей. Невідомо, чи спочатку виникла проста сім'я і вже пізніше під впливом різних факторів розрослася до складніших типів, чи, навпаки, проста сім'я виникла внаслідок її відокремлення з великої. З певністю можна лише передбачати існування простої сім'ї в Україні вже в період пізнього палеоліту (35— И тис. до н. є.). Як розвивалися ці типи сім'ї далі, яка була питома вага кожної з них на певному етапі розвитку українського народу — це питання, які ще чекають на свого дослідника

Незаперечно, що від заселення України і до нашого часу співіснували різні типи сім'ї: проста, складна і розширена. Вони зазнавали відповідних змін: прості розросталися до складних чи розширених або, навпаки, складні розпадалися на прості.

У добу Київської Русі на допомогу археологічним розвідкам приходять писемні джерела, які значно розширюють можливість об'єктивного аналізу родинного побуту українців. Власне з них ми дізнаємося про переважання у ці часи простих сімей. Про це свідчать деякі пункти «Руської Правди» Ярослава Мудрого, які регулюють розподіл майна між братами, дітьми, а також право спадкування хати меншим сином.

На більшій частині території Київської Русі мешканець давньоруського села — селянин-смерд був самостійним виробником, який мав усе необхідне для ведення власного господарства. Сім'я його налічувала в середньому шість-сім осіб, про що свідчать розміри селянських жител.

Особливістю розвитку української родини є постійний потяг до створення окремої індивідуальної сім'ї. Це пояснюється певними психологічними рисами і своєрідністю національного характеру: українець найвищою цінністю вважає свободу, приватну власність і господарство, хоч би на крихітному клаптику землі.

У наступні століття після Київської Русі прості типи сім'ї щораз більше переважають над складними. В результаті цього процесу наприкінці XIX ст. в Україні було вже 84 % простих сімей і лише 16 % складніших типів. Інколи під впливом різних економічних і соціальних явищ відбувалися зворотні зміни. Наприклад, у середині XIX ст. у поміщицьких селах на Київщині люди намагалися жити великими сім'ями, бо від кожного двору потрібно було йти на панщину. Більш складні типи сімей виникали також унаслідок стихійних лих.

 

 

 

Сім’я являє собою невід’ємну складову життєдіяльності суспільства й

відтворення населення. Це один із найдавніших соціальних інститутів, який,

змінюючи свої форми, зберігався в умовах усіх відомих цивілізацій і культур.

Сімейний спосіб життя людство виробило протягом всього періоду свого

існування й історичний досвід різних культур довів необхідність захищати та

цінувати інститут сім’ї. Разом з тим наразі важко відшукати той соціальний

феномен, про кризовий стан якого за останні півстоліття було б написано

більше, ніж про кризу інституту сім’ї й якому б так часто пророчили

неминуче відмирання.

Сучасна сім’я являє собою інститут, який насправді увесь час перебуває

під тиском соціально-економічних обставин і невпинно змінюється. Як

структуроформуюча система суспільного життя сім’я фокусує всі кардинальні

зрушення, що відбуваються у соціумі. Особливо відчутних і неоднозначних

змін інститут сім’ї зазнав в європейських країнах у другій половині ХХ – на

початку ХХІ ст. Свою специфіку мають ці зміни на пострадянському просторі,

де вони зумовлені як загальноцивілізаційними тенденціями розвитку

шлюбно-сімейної сфери, так і впливом чинників, пов’язаних із системною

кризою, а отже — несуть на собі особливо значний тягар невирішених

соціальних, економічних, морально-етичних проблем.

У свою чергу сім’я, що традиційно належить до базових цінностей у

вітчизняній культурі, містить у собі могутній потенціал впливу на процеси

суспільного розвитку. Як свідчить історичний досвід, потреби функціонування

інституту сім’ї завжди були і є одним із значущих факторів соціальних змін,

а її роль як важливого буфера між індивідами і соціальними змінами зростає

саме у кризові періоди.

Сімейні відносини та сімейна життєдіяльність тісно вплетені у соціально-

економічну реальність, і стан інституту сім’ї є одним із найважливіших

індикаторів соціальної стабільності й благополуччя. З огляду на це наразі

існує нагальна потреба у поглибленому дослідженні стану сучасної

української сім’ї й виконання нею своїх основних функцій, процесів

формування сімейного складу населення, матеріального становища різних

6

типів сімей (домогосподарств), специфіки сімейних відносин, взаємодії сім’ї

з іншими соціальними інститутами, впливу соціально-економічних явищ та

процесів (у тому числі кризових) на життєдіяльність сімей в Україні тощо.

Серед чинників, які ускладнюють систематичне відстежування й оцінку

того, що відбувається з сім’єю та сімейним складом населення, не останніми

слід назвати інформаційні труднощі, особливо у тривалий період між

переписами населення. Джерелами інформації щодо різних соціально-

демографічних та економічних аспектів функціонування сімейної сфери

можуть слугувати також результати спеціальних вибіркових соціально-

демографічних обстежень населення, зазвичай одноразових або таких, що

здійснюються періодично.

У цьому виданні здійснено спробу дослідити широке коло питань, що

стосуються формування сімейного складу населення та дітності сімей в

Україні, рівня життя різних категорій сімей, значущості сімейних цінностей,

стосунків між подружжям та розподілу обов’язків у сучасній сім ї, дітородних

орієнтацій населення, взаємовідносин з дітьми та проблем їх виховання

у сім’ях різних типів, взаємодопомоги батьківського та прабатьківського

поколінь, оцінки населенням державної сімейної й пронаталістської

політики тощо на основі аналізу інформації із кількох джерел, як-то:

даних переписів населення; підсумків вибіркових обстежень умов життя

домогосподарств України; результатів репрезентативного вибіркового

соціально-демографічного опитування населення дітородного віку «Сім’я та

сімейні відносини», проведеного Центром «Соціальний моніторинг» навесні

2009 р. Актуальні й болючі  питання щодо сучасного стану  й трансформацій

інституту сім’ї та шлюбно-сімейних відносин в Україні автори намагалися

висвітлити виключно з наукових позицій, якомога більш неупереджено, не

прикрашаючи реальний стан справ і певні позитивні зрушення у цій царині

та водночас не драматизуючи наявні труднощі й проблеми.

Видання є результатом дослідницької роботи авторського колективу

під керівництвом акад. НАН України Е.М. Лібанової у складі: к.е.н. С.Ю.

Аксьонової, В.Г. Бялковської, О.А. Васильєва, О.О.Коломієць, к.е.н. О.І.

Крикун, Б.О. Крімера, д.е.н. І.О.Курило, акад. Е.М. Лібанової, Л.М. Мельничук,

А.Г. Реут, к.е.н. Л.І. Слюсар, д.е.н. В.С. Стешенко.

7

I. СIМ’Я У ТРАНСФОРМАЦIЙНОМУ

СОЦIУМI СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

1.1. Інститут сім’ї та  його функції

Сім’я як засноване на шлюбі та кровній спорідненості об’єднання

людей, пов’язаних спільним побутом та взаємною відповідальністю1, є

базовою передумовою функціонування соціуму, невід’ємною ланкою у

механізмі життєдіяльності та демографічного відтворення поколінь. Її

значення настільки важливе, що сім’ю іноді визначають як «першоелемент

суспільства» (the fundamental unit of society)2.

Сім’я є багатоаспектним соціальним утворенням, що поєднує в собі

якості соціального інституту, соціальної організації, соціальної структури

та малої соціальної групи. Вона знаходиться на перетині структур при

вивченні соціуму з тієї чи іншої позиції, на перетині макро- і мікроаналізу.

Фундаментальна якість сім’ї – виконання ролі посередника між суспільством

і особистістю, зняття протиріччя між особистістю і державою через інтереси

сім’ї як автономного цілісного соціального інституту3.

Інститут сім’ї є одним із найдавніших у суспільстві, він виконує

комплекс соціально необхідних функцій, що закріплені за ним, і

формують систему відносин та забезпечують мотивацію взаємодії, з

одного боку, сім’ї та суспільства, з іншого – сім’ї й особистості. Сім’я

як багатофункціональний інститут виконує як специфічні функції, що

іманентні їй, відображають її сутність, так і неспецифічні, до виконання

яких вона пристосовується у певних історичних умовах4. Функції сім’ї

змінюються з розвитком людства; вони тісно корелюють з умовами

життєдіяльності суспільства в цілому, тому їх характер, ієрархія,

пріоритетність, змістовне наповнення змінюються залежно від стану

суспільства, розвитку його окремих сфер, потреб та вимог певного періоду.

Однак специфічні функції сім’ї, тобто ті, що відрізняють її від інших

інститутів суспільства, є притаманними на всіх етапах його розвитку – це

забезпечення фізичного (біологічного) та соціокультурного відтворення

1 Це визначення, що увійшло до енциклопедій, було запропоновано А.Г. Волковим (див.

Волков А.Г. Семья – объект демографии. – М.: Мысль, 1986. - С. 20; Демографический

энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1985. - С. 385;

Социологическая энциклопедия в 2-х т. Т. 2. – М.: Мысль, 2003. - С. 394).

2 Аллан Карлсон. Общество – Семья – Личность: Социальный кризис Америки.

Альтернативный социологический подход // Перевод с англ. / Под ред. проф.