Лекции по "Дизайну"

А.И.Антонова. – М.: 2003. – С. 12.

3 Социология семьи. Под ред. А. И. Антонова. – Москва: ИНФРА-М, 2005. - С. 22.

4 Харчев А.Г. Брак и семья в СССР. – М.: Мысль, 1979. - С. 75.

8

поколінь людської спільноти. Тобто до специфічних функцій сім’ї треба

віднести репродуктивну (дітонародження), соціалізації (виховання

дітей) та функцію матеріального утримання дітей. Оскільки відтворення

населення є основою існування будь-якого суспільства, потреба в сім’ї як

соціальному інституті, що забезпечує народження і соціалізацію нових

членів суспільства, існує в кожній з сучасних цивілізацій на будь-якому

етапі їх розвитку. Сім’я як конкретна історична система взаємовідносин

між подружжям, між батьками й дітьми, які пов’язані шлюбними та

родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною

відповідальністю (за визначенням А. Харчева)5 формує і підтримує

«правила гри»6 стосовно появи та розвитку дітей як представників нових

поколінь, які мають замінити покоління батьків. За цими правилами

існує особиста мотивація індивіда до дітонародження, у процесі якого

реалізується одна з найважливіших суспільних потреб – потреба у

відтворенні населення як «фізичного тіла» суспільства.

Неспецифічні функції сім’ї мають історичний характер і з розвитком

суспільства розширюються чи, навпаки, звужуються, переходять до

інших соціальних інститутів. У доіндустріальному суспільстві сім’я була

центральним його осередком, оскільки виробництво матеріальних благ

мало сімейний характер, тобто в сім’ї було сконцентровані не тільки

«творення» суб’єкта соціального життя, але і виробництво предметів

споживання і засобів виробництва. На цьому етапі історичного розвитку

сім’ю можна визначити як поліфункціональний інститут7, її економічні

функції були не менш важливі для суспільства, ніж специфічні, оскільки

сімейне виробництво було основою всього суспільного виробництва. У сім’ї

того часу виробнича діяльність поєднувалася з передаванням професійних

знань і навичок, моральних настанов, релігійних і побутових традицій,

навчанням юнацтва; також сім’я забезпечувала турботу про старих і

немічних, безпеку і соціальний контроль. Фактично весь життєвий шлях

особистості, її соціальне формування та розвиток, вся життєдіяльність

відбувались у сім’ї, і потребам цього періоду відповідала розширена

патріархальна багатодітна сім’я.

З розвитком суспільства, підвищенням продуктивності праці вироб-

ництво матеріальних благ відокремлюється від сім’ї. В умовах індустріалі-

5 Харчев А.Г. Брак и семья в СССР. – М.: Мысль, 1979. – С. 75.

6 З позицій інституціоналізму інститути суспільства – це „правила гри” цього

суспільства, які забезпечують взаємовідношення між людьми, формують

мотивацію їх взаємодії. – див. Д. Норт Институты, институциональные изменения

и функционирование экономики. – М.: Фонд экономический книги „Начала”,

1997. – С. 16, 37.

7 Социология семьи/ Под ред. А. И. Антонова. – Москва: ИНФРА-М, 2005. - С. 158-160.

9

зації та промислового виробництва члени сім’ї беруть участь у матеріаль-

ному виробництві як наймані працівники за межами сімейного об’єднання.

Хоча сімейне виробництво не зникає, воно вже не є основним у економічній

системі, а серед економічних функцій сім’ї на перший план виходять

накопичення власності, споживання, ведення домашнього господарства,

організація побуту тощо. Інституціональна структура суспільства

поступово ускладнюється, і окремі функції сім’ї переходять (частково чи

повністю) до спеціалізованих інститутів: функції освіти та виховання – до

інститутів освіти, тобто навчальних закладів усіх рівнів, функції побутового

обслуговування – частково до сфери обслуговування, функції охорони – до

силових структур різного рівня тощо. Отже, коло функцій сім’ї поступово

звужується, змінюється їх співвідношення. Мірою того, як держава й інші

соціальні інститути «перебирають» на себе колишні обов’язки сім’ї (як-от:

виробнича діяльність, утримання у старості та за непрацездатністю; щодо

навчання та, певною мірою, й виховання підростаючих поколінь тощо), і

при цьому у зв’язку з ускладненням трудової діяльності відпадає потреба

широкого використання дитячої праці як у сімейному, так і у суспільному

виробництві, настанови дітородної діяльності сім’ї суттєво трансформу-

ються у напрямі відходу від багатодітності, зумовленого становлення

економічних мотивів малодітності.

Розвинене суспільство початку ХХІ століття має розгалужену

інституціональну структуру, у тому числі систему соціальних інститутів,

безпосередньо задіяних у демопроцесі як процесі формування індивідів

певної якості. Підготовка сучасного суб’єкта суспільного життя – дорогий

і складний процес, який потребує участі спеціалізованих інститутів, що не

тільки звужує неспецифічні функції сім’ї, але і певною мірою трансформує

її основні функції. Унаслідок розвитку соціально-побутової інфраструктури

суспільства суттєво змінилася господарсько-побутова функція сім’ї. Процес

соціалізації підростаючого покоління відбувається не тільки в сім’ї, водночас

держава частково бере участь в економічному утриманні дітей через

систему різноманітних сімейних допомог та пільг. Виховна функція сім’ї

порівняно з іншими функціями має наскрізний характер, оскільки передача

суспільних норм, цінностей, досвіду стосується усіх сфер сімейної діяльності

й усіх сфер життєдіяльності суспільства у цілому. Саме тому важливою

є тісна взаємодія сім’ї з іншими соціальними інститутами, що виконують

виховні функції, забезпечуючи окремі складові виховання. Крім того, аналіз

реалізації виховної функції сім’ї доцільно розглядати у взаємозв’язку з

іншими функціями. Зокрема, до кола змістовних питань виховної функції

належать формування готовності молодого покоління до сімейного життя,

засвоєння молодими людьми рольових складових кожного члена сім’ї тощо.

Таким чином, виховна функція забезпечує збереження, відтворення та

10

розвиток інших функцій сім’ї у конкретно-історичних умовах. Водночас на

функціональні особливості сім’ї, у тому числі й на забезпечення реалізації її

виховної функції, впливає тип сім’ї.8

Сім’я залишається осередком формування основ фізичного і

інтелектуального потенціалу людини, у ній закладається фундамент

повноцінного фізичного, духовного, інтелектуального розвитку особистості.

Найбільш відповідальні, не уніфіковані функції соціокультурного «творення»

індивіда – передача культурних і традиційних цінностей, особливостей

ментальності, формування найбільш індивідуальних рис особистості –

залишаються за сім’єю, і в умовах багатомірного сучасного соціального

середовища значно ускладнюються. Крім того, в умовах інтенсифікації

соціальних процесів, прискорення ритму життя зростає значення таких

унікальних соціально-психологічних функцій сім’ї, як збереження цілісності

людської особистості, зняття емоціональної напруги, реалізація найбільш

індивідуальних, інтимних потреб особистості9. Набувають іншої форми,

але не зникають функції соціального контролю, соціального захисту. На

наш погляд, наразі, у період поширення епідемій ВІЛ/СНІДу та інфекцій,

що передаються статевим шляхом, набуває особливого змісту функція сім’ї

щодо формування і контролю сексуальної поведінки.

З розвитком людства змінюється як внутрішньо-якісна сутність сім’ї,

так і її зовнішня форма – структура, розмір, тип. За останні півстоліття

сім’ї стали меншими за розміром, скоротилася кількість дітей у них, процес

нуклеаризації сімей доповнився поширенням нових форм організації

сімейного життя (new household forms), таких як неповні сім’ї, офіційно

незареєстровані шлюбні пари, самотньо проживаючі одинаки, об’єднання

осіб, які не є родичами, тощо; крім того, зросла ймовірність розпаду

сім’ї внаслідок розлучення подружжя та утворення нової сім’ї у разі

повторного шлюбу. Зазначене є наслідком складних і неоднозначних змін

у матримоніальній та репродуктивній поведінці населення розвинених

країн, серед яких: зниження рівня шлюбності, поширення різноманітних

форм шлюбного партнерства, нестабільність подружніх відносин і

зростання рівня розлучуваності, зниження рівня народжуваності за

поширення позашлюбної народжуваності тощо. Сучасні тенденції розвитку

суспільства – плюралізація, індивідуалізація, емансипація, свобода

вибору – безпосередньо впливають на функціонування сім’ї. Найбільш

8 Зокрема, виховні можливості повних та неповних сімей, вади виховання у

конфліктних та дисфункційних сім’ях, особливості виховання в однодітних та

багатодітних сім’ях тощо детально розглядаються у педагогічній та психологічній

літературі.

9 Эволюция семьи и семейная политика в СССР / Отв.ред. А. Г. Вишневский. – М.:

Наука, 1992.– С. 14-16.

11

суттєвою рисою розвитку сучасних форм сім’ї більшість дослідників

вважає плюралізацію форм сімейного життя10, тобто їх урізноманітнення,

що дає можливість сучасним чоловікам і жінкам вибрати у межах системи

доступних варіантів модель життя, найкраще пристосовану до їх особистих

інтересів та прагнень. Індивіди та сім’ї стають все більш вільними у виборі

стиля життя, сценарію розвитку власної сім’ї – жити або без сім’ї, або в сім’ї

батьків, або створити власну сім’ю, мати шлюбного партнера чи виховувати

дітей самостійно, реєструвати шлюб або ні, розлучатися чи просто

роз’їхатися, проживати спільно з представниками покоління прабатьків чи

доручити їм виховання дитини, але жити окремо тощо.

Оцінка і пояснення сучасних трансформацій функцій і форм

сім’ї залежить від світогляду дослідника, його підтримки відповідних

соціологічних і демографічних концепцій. Існують дві основні наукові

парадигми, що пояснюють зміни у шлюбно-сімейній сфері11: «прогресивна»

чи «ліберально-прогресивна» (її підтримують прихильники „постмодерної

(post-modern) демографії”12) та «кризова» або «консервативно-кризова» (її

підтримують послідовники фамілізму13). Більшість західних дослідників, у

першу чергу автори теорії «другого демографічного переходу» (Second Demographic

Transition) Д. Ван де Каа  і Р. Лестіг та їх послідовники  у різних

країнах, які є прихильниками «постмодерної демографії», вважають зміни,

що відбуваються, закономірним результатом демографічного розвитку,

проявами «другого демографічного переходу» у шлюбно-сімейній сфері14.

Водночас прихильники фамілістичного світогляду (А. Карлсон, А. Антонов,

Б. Бергер, О. Синельніков та ін.) оцінюють останні зміни у сімейній сфері

10 Вoh K. Changing Patterns of European Family Life: A Comparative Analysis of 14 European

Countries. – London and New York, Routledge, 1989.

11 Социология семьи. Под ред. А. И. Антонова. – Москва: ИНФРА-М, 2005. - С. 91.

12 The New Demographic Regime. Population Challenges and Policy Responses. Edited

by M.Macura, A.L.MacDonald, W.Haug. – UN, New York and Geneva, 2005. - Р. 11.

13 Фамілізм (familism) – модель соціальної організації, в якій сімейні цінності й

інтереси домінують над індивідуальними. Фамілізм у науці – школа соціології,

яка за відправну точку аналізу бере сім’ю, а не індивіда, та відстоює перевагу

цінностей сімейного способу життя над відповідними цінностями індивідуального

існування.

14 Van de Kaa D.J. The second demographic transition revisited: Theories and expectations,

in: Population and Family in the Low Countries 1993: Late Fertility and Other

Current Issues. – Lisse: Swets & Zeitlinger, 1994, p. 81-126; Lesthaeghe R. and

Surkyn J. When history moves on: the Foundations and Diffusion of a Second Demographic

Transition. – Brussels: Interface Demography, Free University of Brussels,

2004; Вишневский А.Г. Автономна  ли демографическая ситуация  в Российской

Федера-ции // Модернизация экономики России. Итоги и перспективы. М.:

ГУ ВШЭ, 2003; Станкунене В. К современной модели семьи в Литве (признаки,

факторы, установки). – Социологические иссле-дования, 2004, № 5, с. 54-65.

12

як глобальну системну кризу сім’ї, стверджують, що «перші роки ХХІ ст.

засвідчують безпрецедентну кризу інституту сім’ї»15 та попереджають про

можливість зникнення сімейного способу життя16.

Оцінка нових явищ у життєдіяльності і розвитку сім’ї можлива лише у

контексті загальної оцінки сучасного стану і перспектив західної цивілізації,

оскільки інститут сім’ї на макрорівні характеризує загальний стан

суспільства, успіх певної соціальної системи в цілому. Якщо ми оцінюємо

стан західної цивілізації у широкому її розумінні як занепад, то відповідно

ці нові явища слід сприймати лише негативно, як прояв системної кризи

суспільства. Але якщо ми сприймаємо західну цивілізацію, незважаючи на

всі її недоліки та протиріччя, позитивно, як прогресуючу постіндустріальну

модель суспільства, то нові явища у шлюбно-сімейній сфері, зміни функцій

сім’ї та нові її форми слід розглядати як постіндустріальну трансформацію

сім’ї на новому етапі розвитку цивілізації. На наш погляд, ми спостерігаємо

кризу певного історичного типу сім’ї, становлення нового її типу, але не

зникнення сім’ї як суспільного інституту. Всесвітньо відомий філософ П.

Сорокін, який ще на початку ХХ ст. досліджував нові тенденції у розвитку

сім’ї та їх причини, і визначив зміни, що відбувались вже у той час, як кризу,

зробив оптимістичний висновок, що криза сім’ї не означає її крах і сім’я як

подружній союз і союз дітей та батьків буде існувати і в майбутньому, хоча

форми її можуть бути іншими17.

Отже, на постіндустріальному етапі розвитку суспільства функції сім’ї

трансформуються, змінюється їх співвідношення, однак сім’я залишається