Лекции по "Дизайну"

Матеріальний конфлікт. Коли суспільство так наелектризована і заморочені на матеріальних благах, будь перекіс у фінансовому стані сімейної човна може її перевернути і потопити. І тут може бути два варіанти розвитку подій. Перший - це тотальна нестача грошей у родині, яка призводить до нескінченних закидам один одному в невмінні заробляти або витрачати. І другий - це раптове значне збільшення сімейного бюджету, і чоловік, який досяг таких змін, вирішує знайти собі більш підходящого партнера. Уникнути такого розвитку подій можна лише в тому випадку, якщо партнерам вдасться обом зайняти значущу позицію в усіх питаннях, які стосуються заробляння і витрачання грошових коштів. А якщо вдасться створити таку ситуацію, коли сімейний бюджет буде в однаковій мірі належати обом подружжю, то матеріального конфлікту не буде шансів зруйнувати сім'ю.

4. Попередження сімейних конфліктів

Попередження і вирішення сімейних конфліктів слід розглядати як основні види діяльності з управління такими конфліктами. Часто при вирішенні сімейних конфліктів користуються послугами посередника.

Попередження сімейних конфліктів залежить від всіх членів сім'ї і, перш за все від подружжя. При цьому слід мати на увазі, що деякі дрібні сімейні сварки можуть мати позитивну спрямованість, допомагаючи прийти до згоди щодо спірних питань і запобігти більш великий конфлікт. Але в більшості випадків сімейних конфліктів допускати не слід. Основні шляхи попередження сімейних конфліктів залежать від потенційних суб'єктів конфліктної взаємодії (подружжя, родітелe8e8, діти, родичі і т. д.). По кожному конкретному випадку в рекомендованій літературі можна знайти корисні поради.

4.1 Шляхи попередження  сімейних конфліктів

Тут ми назвемо лише загальні шляхи попередження сімейних конфліктів, що випливають із соціально-психологічних закономірностей розвитку сім'ї. Такими шляхами є:

• формування психолого-педагогічної культури, знань основ сімейних відносин (в першу чергу це стосується подружжя);

• виховання дітей з урахуванням їх індивідуально-психологічних і вікових особливостей, а також емоційних станів;

• організація родини на повноправних засадах, формування сімейних традицій, розвиток взаємодопомоги, взаємної відповідальності, довіри і поваги;

• формування культури спілкування.

 

 

5. Способи вирішення сімейних конфліктів

Конфлікти існували, і будуть існувати, вони невід'ємна частина людських відносин. Виникають вони через відмінності між людьми, через те, що вчинки, уявлення, почуття у кожного з нас не одні й ті ж і деколи приходять в зіткнення один з одним.

Спираючись на роботи Девіда Джонсона, можна запропонувати одну з можливих моделей поведінки для вирішення цієї конфліктної ситуації.

Важливу роль у конструктивному вирішенні конфліктів грають такі чинники:

Адекватність відображення конфлікту.

Часто в ситуації конфлікту ми неправильно сприймаємо власні дії, наміри і позиції, так само як і вчинки, інтенції і точки зору опонента. До типових відображення сприйняття ставляться:

Категоричність - бачення відносин з чоловіком (дружиною) в "чорно-білих тонах". Якщо в якомусь аспекті шлюбу визначається проблема - Ви схильні вважати, що шлюб приречений. І навпаки, якщо в якій-небудь сфері відносин є прогрес, то Ви абсолютно спокійні за шлюб в цілому.

Песимізм - Ви помічаєте, і надаєте значення тільки негативним моментам і ігноруєте позитивні сторони Вашої подружнього життя. Ваші прогнози на спільне майбутнє досить похмурі.

Суб'єктивізм - Ви ігноруєте очевидне, оперуючи "власними" фактами. Ви звикли використовувати свої почуття, як докази чого-небудь.

Легковажність - Ви впевнені, що проблеми не існує або що окремі, що мають місце, факти не мають для Вашого шлюбу ніякого значення.

Ідеалізм - у Вас романтичний погляд на життя. Ваші очікуваннями щодо себе, партнера та шлюбу в цілому, не реалістичні.

Нереальні вимоги - Ви вимагаєте від чоловіка бути таким, яким Ви хочете його бачити. Найбільш поширені слова у вашій лексиконі "повинен" і "зобов'язаний".

Орієнтація на комфорт - Ви ставитеся до шлюбу, як до інструменту задоволення лише своїх потреб і підвищення рівня тільки свого комфорту.

Застреваніе - Ви "зацикливаетесь" на одному, частіше негативному, подію і надалі розглядаєте відносини з чоловіком через "призму" даної події.

Фаталізм - Ви відмовляєтеся що-небудь міняти в своєму шлюбі не тому, що Вас все влаштовує, а тому, що "нічого змінити неможливо". Принцип "що буде - те й буде".

Консерватизм - Ви розглядаєте шлюб, як сформований стереотип відносин. Зовнішні впливи викликають у Вас тривогу. Думки про те, що потрібно щось змінювати - страх.

Жертовність - Ви розглядаєте шлюб з позиції жертви і необхідності постійно чимось жертвувати: для збереження шлюбу, заради когось чи чогось. Класичний приклад: заради дітей. Основна помилка полягає в тому, що діти, переймаючи Ваш спосіб взаємин, реалізують його у своїх сім'ях, прирікаючи себе на ту ж роль "жертви" (принцип негативного програмування).

У будь-якому конфлікті обидва партнери відчувають так звані змішані почуття. З одного боку, кожен відчуває неприязнь, злість або ненависть до іншого, бажання, щоб супротивник відмовився від своєї позиції, з іншого - у опонентів є більш доброзичливі почуття, породжені всією сукупністю попередніх відносин, а також прагнення до взаєморозуміння і злагоди.

Знаючи про це, в ситуації конфлікту необхідно уважно проаналізувати свої відчуття в конкретних випадках.

Відкритість і ефективність спілкування конфліктуючих сторін;

Це основна умова конструктивного вирішення конфлікту. Тому часом має сенс на самому початку конфлікту піти на ризик і як можна повніше, нехай навіть у різкій формі, висловити один одному те, що відчуваєш. У цей момент безглуздо намагатися щось вирішувати, головне - не образити і не принизити партнера.

Взаємне вираження почуттів може допомогти у створенні умов для використання комунікації з метою конструктивного обміну думками. А так само, слід уникати погроз, брехні, спроб маніпуляції партнером, тому що ці дії продиктовані прагненням узяти верх над супротивником, а не домогтися обопільної згоди.

Створення клімату взаємної довіри і співпраці.

Конфлікт вирішується успішніше, якщо обидві сторони зацікавлені в досягненні деякого загального результату, який спонукає до співпраці.

 

 

 

5. Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереженню і передання культурних цінностей.

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

Невід'ємною частиною культури наших пращурів була народна родинна педагогіка. Скарбниця народної педагогіки містить перевірені віками національні виховні традиції, культурно-освітні цінності. Саме мудрість народної педагогіки викликає у сучасної молоді почуття захоплення і поваги.

Українська етнопедагогіка виросла з виховних традицій слов'янського світу; її генетичну основу становить народна педагогіка Київської Русі. Своїм корінням вона сягає сивої давнини - дородового суспільства, в якому формувалися традиції громадського виховання і особливої ролі літніх людей у ньому; материнського роду, де на перший план у вихованні виступає жінка - мати; патріархального ладу, коли в вихованні посилюється роль чоловіка; періоду класового розшарування і закріплення головних виховних функцій за сім'єю.

Усі ці моменти розвитку єтнопедагогіки знайшли своє відображення в традиційних формах і засобах, а також у вітчизняній педагогічній термінології.

Кожному етапу розвитку людського суспільства притаманна передача набутого позитивного досвіду поколінням прийдешнім, без чого немислимий поступ народу, саме його існування.

Аналізуючи різноманітні підходи до виховання молодого покоління, можна виділити те спільне, що притаманне кожному з них: виховні зусилля тільки тоді матимуть вплив на формування особистості, коли базуватимуться на міцному національному підґрунті.

Тому так важливо не втратити той багатовіковий досвід народного генія, що втілений у здобутках народної педагогіки та педагогічних поглядах видатних синів України.

Визначний український філософ - гуманіст, просвітитель Г.С. Сковорода більшу частину свого життя був народним учителем, який надавав виняткового значення в правильному вихованні. Свої знання народних звичаїв виховання Г.С. Сковорода використовував у трактатах і поетичних творах. У його поглядах на освіту яскраво відбилась ідея народності, що має пронизувати увесь процес навчання і виховання.

Ґрунтуючись на народних поглядах щодо виховання особистості, він з великою повагою ставився до дітей, розвивав у них природні нахили, не пригнічував їхньої волі, виховував любов до Вітчизни, до народу, працелюбність, чесність, вдячність батькам і вчителям, зневагу до матеріальних благ і спокус. Використовував у роботі з дітьми народні пісні, казки, прислів’я, байки, ігри, добре розуміючи їхнє виховне значення. Педагогічні погляди Сковороди знайшли яскраве втілення у творах “Благодатний Еродій” та “Убогий жайворонок”. Видатний вітчизняний педагог К.Д. Ушинський перший висунув і обґрунтував важливе положення педагогічної теорії - вимогу народності виховання, ввів у науковий обіг термін “народна педагогіка”. Він доводив, що виховання не може бути ізольованим від історичного життя народу, прагнув зробити таку систему освіти, в якій би віддзеркалювався самий дух народів, його яскрава неповторність, особливості національної культури. Він вважав, що користування педагогічною досвідченістю іншого народу не завдасть шкоди тільки за умови, якщо в дитині міцно закладені національні основи, якщо вона перейнялась духом свого народу. Інакше вона виросте у штучно створеній атмосфері, залишаючись чужою серед життя народу.

Питання народності виховання розроблялось відомими українськими просвітителями М. Костомаровим, П. Кулішем, М. Драгомановим, М. Грушевським, С. Русовою, І. Огієнком. За переконанням Ів. Огієнка, найголовнішим обов’язком батьків як перших вихователів дитини, є саме національне виховання в любові та пошані до рідної землі, домівки, батьків і близьких, щоб дитина увібрала в себе той духовний потенціал дорогоцінної скарбниці рідного народу, що дасть їй сили переборювати труднощі, з якими зустрінеться у своєму житті.

Ідея виховання любові до рідного краю протягом всієї педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського. У роки тоталітаризму він перший почав відроджувати і розбудовувати національну систему виховання. Основу його педагогічної спадщини складають терміни народної творчості: казки, пісні, думи, прислів’я, приказки, легенди, що він називав вічним і невичерпним джерелом народної мудрості, головною підваленою національного виховання. Сухомлинський глибоко про аргументував концепцію виховання особистості на основі культурно-історичних традицій рідного народу. Вважаючи, що дитина найкраще засвоює матеріал, коли емоційно його переживає, Сухомлинський розробив методику уроків мислення на лоні природи, що стало великим надбанням педагогіки народознавства.

Наші предки славили силу і міць, велич і красу своєї родини, оспівували її високі моральні якості в піснях, прислів’ях, приказках: “Свого роду не цурайся”, “Нема краще в світі, як рідня”, “Від родини йде життя людини”, “Без сім’ї нема щастя на землі”.

Українці розглядали сім’ю, як святиню, а виховання дітей, як святий обов’язок батьків.

Століттями складалися традиції сімейного виховання, вироблялися основні його принципи, серед яких народна педагогіка головну роль відводила трудовому вихованню, як першооснові життя суспільства. (“У праці - краса людини”). У народі застерігали: неробство веде до нещастя. Потреба і уміння працювати - це те найкраще і найцінніше, що можуть залишити батьки своїм дітям. Згадаємо, що на педагогічні погляди Г.С. Сковороди дуже впливала народна мудрість, зокрема стосовно “сродности” у вихованні у чесній праці як джерело радості. І це було в ті часи, коли людська праця розглядалася як кара за гріхи. Трудове виховання становить основу народної педагогіки. (“Без труда немає плода”). Навіть народження дитини народною свідомістю сприймалося як прихід на світ нового трудівника чи трудівниці. Тому найперші магічні дії, коли дитина побачила світ, були спрямовані на те, щоб прищепити їй працелюбність. Зав’язуючи пуповину хлопцеві, баба-повитуха бажала, щоб той “книжку читав і дрова рубав”, а дівчинці - “аби хліб жала, на сорочку пряла”.

Отже, народна педагогіка - високоморальна. Вона високо підносить достоїнство людини, спонукає її розвивати свої найкращі риси. Уся виховна система спрямовувалась на вихованні людяності, високих моральних почуттів і рис, любові до вітчизни, шанобливого ставлення до людей праці, до всього свого, рідного.

Через пісні, казки, прислів’я та інші засоби фольклору народ відкривав перед дитиною красу людських взаємин, прагнув одухотворити людську працю, побут, навчити жити за законами краси. У народній педагогіці дитина розглядається, як неоціненна частка природи, і її виховання підпорядковується загальним законам. В народній педагогіці найбільшу увагу приділено вихованню дитини від одного до п’яти років, якраз тоді, коли дитина найінтенсивніше росте і розвивається.

У вихованні дитини брала участь вся сім’я. Перебуваючи у сімейному колі, дитина була предметом виховання і водночас суб'єктом засвоєння традиційних норм співжиття та родинних взаємин.

Завдяки ознайомленню з ідеями та засобами народної педагогіки своїх прадідів фольклорно-етнографічний колектив “Вербиченька” і я в тому числі успішно оволодіваємо народною культурою, вивчаємо і впроваджуємо в життя духовні традиції та вірування нововодолажчан.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від її непорушного авторитету, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.