Лекции по "Дизайну"

основним осередком відтворення населення, де нові покоління не тільки

з’являються на світ, але і відбувається формування їх якостей як суб’єктів

свідомої суспільної діяльності. У сім’ї формується основа продуктивних

здібностей людини, тобто того запасу здоров’я, знання, вміння, здібностей,

мотивацій, які має людина і які вона використовує у виробництві; тих

якостей, сукупність яких у сучасній економічній науці отримала назву

людського капіталу. Засновники і послідовники теорії людського капіталу

визнають значення сім’ї як важливої ланки у процесі його формування, в

якій закладаються основи всіх його складових18.

15 Аллан Карлсон. Общество – Семья – Личность: Социальный кризис Америки.

Альтернативный социологический подход // Перевод с англ. / Под ред. проф.

А.И.Антонова. – М.: 2003,. - С.10.

16 Социология семьи. Под ред. А. И. Антонова. – Москва: ИНФРА-М, 2005. - С. 91.

17 Сорокин П. Кризис современной семьи //Ежемесячный журнал литературы, науки

и общественной жизни. 1916. № 2, 3.

18 Becker G. S. Human Capital: A Teoretical and Empirical Analysis. – Chicago: Univ. of

Chic. press, 1983. – 268 p.; Грішнова  О. А. Людський капітал: формування  в системі

освіти і професійної підготовки. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2001, с. 80-88.

13

Розвиток сім’ї та її функцій у кожному суспільстві є інтегральним

результатом структурно-функціональної трансформації сім’ї, ментальності

та шлюбно-сімейних традицій певного населення, а також тих форм

суспільної організації, через які проходить конкретне суспільство та його

інститути. Складний, а періодами і трагічний шлях українського суспільства

впродовж ХХ століття значною мірою вплинув на життєдіяльність сім’ї у

країні, зумовив трансформування прояву загальних закономірностей її

розвитку. Штучно прискорена модернізація шлюбно-сімейних відносин

у перші десятиліття радянської історії, Голодомор 1930-х років, великі

втрати населення та деформація його статево-вікової структури у роки

Другої світової війни, особливості організації суспільного життя в умовах

командно-адміністративної економіки розвиненого соціалізму – ці етапи

суспільного життя безпосередньо вплинули на структуру, розмір, тип і

функції української сім’ї. За часів Радянської України сім’я була усунута

від відносин власності, її економічні функції звужені, формально держава

прагнула максимального усуспільнення функцій виховання і утримання

дітей19, хоча ці штучні теоретичні положення не були втілені у реальне життя,

сім’я продовжувала виконувати свої специфічні функції щодо фізичного та

соціокультурного відтворення поколінь.

Зміна принципів організації суспільного життя в сучасній Україні, її рух

від централізовано керованої економіки і відповідної моделі соціуму до

ринкової демократичної моделі суспільства означає трансформацію всієї

системи суспільних інститутів. Під впливом нових ринкових умов існування,

наслідків соціально-економічної та демографічної криз відбуваються зміни

і функцій сім’ї як одного з найважливіших інститутів суспільства.

Докорінні зміни ключового економічного інституту макрорівня –

власності – призвели до принципових змін таких економічних функцій сім’ї,

як накопичення власності, успадкування. В умовах ринкового середовища ці

функції сім’ї (нагромадження і успадкування власності), які в умовах старої

соціально-економічної системи були фактично відсутні чи суттєво урізані,

регулюючи відносини лише в частині особистої власності громадян, вкрай

обмеженої за розміром, знову стають важливими для суспільства.

Розширилась і набула нову якість виробнича функція сім’ї: в умовах

ринкової економіки дрібне товарне виробництво, що часто функціонує

на принципах сімейної кооперації, є неодмінним елементом економічної

системи. Особливо зростає значення дрібного товарного виробництва

(фермерських господарств, дрібної торгівлі, дрібного кооперативного

виробництва) на перехідному етапі формування ринкового середовища,

19 Ильиницкий П. С. К вопросу о влиянии форм личного потребления на генеративную

активность населения. // Демографические тетради, вып. 4-5. – К.: Институт

экономики АН УССР, 1972. – С. 24-71.

14

оскільки ці економічні форми повинні допомогти населенню і суб’єктам

господарювання адаптуватися до нових принципів організації економічного

життя. Сімейне виробництво стає важливим джерелом формування доходів,

ресурсів, споживчих товарів, важливою сферою зайнятості населення, тобто

посилюється його демоекономічна роль-функція.20

У перехідному суспільстві України, коли старі методи і принципи

функціонування й організації діяльності багатьох сфер суспільного життя вже

не діють, а нові ще не сформовані, трансформація низки суспільнихінститутів

призводить до їх дезорганізації, скорочення функцій і зниження ролі. У цих

умовах зростає значення сім’ї як природного, стабільного інституту, який, на

відміну від багатьох інших, жорстко не залежить від соціально-економічної

моделі суспільства. У період трансформаційної економічної кризи 1990-х

років до сім’ї певною мірою повернулися ті функції, які вже були «делеговані»

іншим спеціалізованим інститутам. Наприклад, значне скорочення у цей

період частки дітей, охоплених дитячими дошкільними закладами (з 57% у

1990 р. до 37% у 1997-1998 рр.) свідчить  про розширення виховної функції

сім’ї, тимчасове «повернення» до неї тієї частини завдань виховання й

утримання дітей дошкільного віку, що були закріплені за спеціалізованими

виховними закладами; це «повернення» обумовлено дезорганізацією ринку

праці та системи доходів населення, кризою суспільної системи виховання

підростаючого покоління. Зменшення обсягу побутових послуг, що були

надані населенню у цей самий період спеціалізованими закладами побутового

обслуговування, свідчить про розширення економічних і організаційних

функцій сім’ї щодо побутового обслуговування її членів. Отже, у цей період

сім’я стала своєрідним амортизатором, що певною мірою забезпечив зняття

напруги у відтворенні населення, у тому числі зумовленої незадовільним

економічним забезпеченням його життєдіяльності та трансформаційною

дезорганізацією таких інститутів як ринок праці, освіта, тощо. Як наголошує

відомий дослідник сім’ї Л. Чуйко, специфіка перебігу трансформаційного

періоду в Україні посилює роль сім’ї: зростає значення сімейного

виробництва, домашнього підсобного господарства для життєзабезпечення

населення, у першу чергу для виживання найбідніших його верств;

посилюється захисна функція родинних стосунків21.

У період макроекономічної стабілізації (2000–2008 рр.) адаптація

більшості інститутів суспільства до нових принципів його існування, хоча

20 Чуйко Л.В. Трансформація трудового потенціалу сімейних домогосподарств

у контексті відтворення їх демографічного потенціалу в нових умовах //

Демографічні дослідження. Вип. 25. - К.: Інститут економіки НАН України, 2003.–

С.145-167.

21 Демографічна криза в Україні. Проблеми дослідження, витоки, складові, напрями

протидії. – К.: Інститут економіки НАН України, 2001.- С. 225-226.

15

і не завершена, певною мірою сприяла зняттю «надлишкового» наван-

таження на функції сім’ї. У теперішній час спеціалізовані заклади і уста-

нови активно задіяні у формуванні людського капіталу, у процесі

«конструювання» рис–якостей сучасної особистості та обслуговуванні

її життєдіяльності. Сім’ї знову активно користуються послугами дитячих

дошкільних закладів: показник охоплення цими закладами дітей дошкільного

віку у 2008 р. дорівнював 57%, тобто повернувся до докризового рівня;

розгалужена система закладів сфери обслуговування різних форм власності

надає значний обсяг різноманітних побутових послуг населенню тощо.

Однак в умовах значного соціально-економічного розшарування населення

й економічної нестабільності захисна функція сім’ї – і в економічному,

і у морально-психологічному аспектах – залишається важливою для

суспільства. Сімейне виробництво є сферою зайнятості та джерелом

доходів для певних верств населення, і якщо для частини сімей це свідомий

вибір сфери діяльності (фермерське господарство, малий бізнес тощо),

то для інших – це вимушена зайнятість осіб, які не можуть у цей період

застосувати свої професійні здібності та прагненням, знайти інші джерела

засобів існування для своєї родини. У випадках, коли родина опиняється у

складній ситуації (унаслідок безробіття, хвороби тощо) сімейна солідарність

та взаємодопомога, сімейна кооперація стають механізмом захисту та

адаптації до ризиків ринкового суспільства. В умовах соціально-політичної

та економічної нестабільності, коли ймовірність втрати роботи, досягнутих

матеріальних стандартів життя є доволі високою, особливо зростає значення

соціально-психологічних функцій сім’ї, а саме: зняття емоціональної

напруги, формування стосунків взаємної турботи і довіри тощо – і ці функції

набувають захисного характеру.

Протиріччя сучасного українського суспільства, соціально-економічне

розшарування населення, що перейшло межу доцільності, «реанімувало»

і функцію сім’ї щодо передачі соціального статусу, хоча у розвиненому

демократичному соціумі рівних можливостей вона не повинна бути задіяна

у формуванні відносин суспільства.

Отже, у сучасному українському суспільстві сім’я виконує значний

обсяг неспецифічних функцій, значення яких поглиблюється і в багатьох

випадках набуває захисного характеру, та разом з цим продовжує

виконувати свої специфічні функції – дітонародження, виховання й

утримання дітей. Попри нові тенденції у розвитку інститутів шлюбу і

сім’ї, форма виконання специфічних функцій сім’ї у більшості випадків

залишається традиційною: значна більшість дітей (у 2007 р. – 78,6%,

у 2008 р. – 79,1%) народжується у батьків, які перебувають у зареєст-

рованому шлюбі. Більшість українських дітей виховуються у повних

сім’ях, де проживають з батьком і матір’ю.

16

Однак існують соціально-демографічні явища, сучасні масштаби яких

свідчать про несприятливі умови існування сім’ї, деформацію її специ-

фічних функцій. Сім’я як один із найважливіших інститутів віддзеркалює

всі протиріччя і недоліки сучасного українського суспільства. Одним із

найбільш серйозних свідчень збоїв у реалізації основних функцій сім’ї

є поширення соціального сирітства, безпритульність та бездоглядність

частини дітей. Причиною цього небезпечного явища є безвідповідальність

батьків у маргінальних сім’ях, кількість яких в умовах посилення майно-

вого і соціального розшарування населення, зниження його життєвого

рівня, розмитості духовних ідеалів, загострення соціальних патологій –

алкоголізму, наркоманії, насильства – зростає. Негативну роль відіграють

також нестабільність шлюбу, поширення неповних сімей, де вихованням

дітей займається лише один з батьків (як правило мати). Значна кількість

дітей, позбавлених батьківського піклування, у тому числі дітей без певного

місця проживання, є одним із найбільш серйозних проявів соціально-

демографічної кризи, свідченням часткової дезорганізації функцій сім’ї

з виховання й утримання дітей та морально-духовної деградації частини

населення.

Зростання чисельності дітей-сиріт та соціальних сиріт спостерігається

в Україні з другої половини 90-х років минулого сторіччя, але точна

статистична інформація щодо їх кількості існує з 2003 р., коли була

запроваджена відповідна статистична звітність. До цієї категорії віднесено

дітей, які за різними обставинами не можуть виховуватись у власній

сім’ї: діти-сироти (батьки яких померли чи загинули) та діти, позбавлені

батьківського піклування (батьки яких позбавлені батьківських прав, або

визнані безвісно відсутніми чи недієздатними, відбувають покарання в

місцях позбавлення волі чи перебувають під вартою; батьки невідомі

чи відмовились від дитини). Чисельність таких дітей в Україні на кінець

2007 р. – початок 2008 р. становила 102,9 тис. осіб22.

Якщо абсолютна кількість дітей цієї категорії в останні роки

стабілізувалася, то відносний показник їх чисельності (у розрахунку на

100000 дітей віком до 18 років) продовжує збільшуватись (рис. 1.1.1). За

2004–2007 рр. він зріс на 22% і на 1 січня 2008 р. дорівнював 1236 дітей  цієї

категорії на 100000 дітей, тобто 1,2%.

22 Захист дітей, які потребують особливої уваги суспільства. Статистичний бюлетень.

– К.: Держкомстат України, 2008. – С. 7.

17

Рис. 1.1.1. Абсолютна та відносна чисельність дітей-сиріт та дітей,

позбавлених батьківського піклування, в Україні у 2004-2008 рр.,

осіб (станом на 1 січня).

Джерело: Захист дітей, які потребують особливої уваги суспільства.

Статистичний бюлетень. – К.: Держкомстат України, 2008.

В Україні зростає кількість дітей, батьки яких позбавлені батьківських

прав: за 1999–2007 рр. чисельність дітей, відібраних у батьків, які були

позбавлені батьківських прав протягом року, збільшилась з 4901 до 10751,

а у 2008 р. становила 9420 осіб (рис. 1.1.2), а чисельність дітей, відібраних

у батьків без позбавлення останніх батьківських прав, становила у 1999

р. 1130 осіб, у 2007 р. – 112923. Це свідчить про маргіналізацію частини

сімей, нехтування батьками своїми родинними обов’язками. З іншого боку,

зростання цих показників є наслідком посилення діяльності державної

влади щодо захисту дітей, які проживають у соціопатичних сім’ях.