Феномен девіантної поведінки та специфіка його соціального дослідження

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

УКРАЇНСЬКО – АЗЕРБАЙДЖАНСЬКИЙ ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНИХ НАУК

І САМОВРЯДУВАННЯ Г.АЛІЄВА

Кафедра соціології

 

«Допущено до захисту»

Зав. кафедри соціології

доктор політичних наук, професор

____________________І. П. Бідзюра

«__» ___________________ 2013 р.

 

ДИПЛОМНА РОБОТА

на здобуття освітньо – кваліфікаційного рівня «магістр»  на тему:

« Феномен девіантної поведінки та специфіка його соціального дослідження»

 

Виконав:

студентка VI курсу 

група С-03.11-М5-СПР(2,0з)

Березенко Тарас Васильович

 

 

 

Науковий керівник:

К. філос. наук, доцент

Лісовський П. М.

 

 

Київ – 2013

Зміст

ВСТУП…………………………………………………………………….............3

Розділ 1. ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФЕНОМИНУ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ……………………………..6

1.1. Сутність девіантної поведінки як об'єкту наукового дослідження……….6

1.2. Наукові теорії визначення девіантної поведінки………………................15

Розділ 2. КОНСТРУКТИВНА МОДЕЛЬ ОСНОВНИХ ФОРМ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ………………………………………………….29

2.1. Характеристика основних як видів девіантної поведінки…….…………29

2.2. Творчість як критерій гуманізму в девіантній поведінці………………...68

Розділ 3. ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ В УКРАЇНІ ТА ЇХ СОЦІОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ…………………......77

1. Соціологічні дослідження конкретних проявів девіантної поведінки в Україні…………………………………………....................................................77
2. Соціальні механізми девіантної поведінки в Україні……………………96

Розділ 4. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В КОНТЕКТІ ФЕНОМЕНУ ДЕВІФНТНОЇ ПОВЕДІНКИ………………………………………………...103

4.1. Освіта та наука як позитивний ефект в аспекті девіантної поведінки…103

4.2. Національно – патріотичне виховання в системі девіантної поведінки.113

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………122

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………...............125

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Процеси трансформації, які відбуваються в сучасному українському суспільстві означають перехід до нової моделі розвитку. Ці процеси супроводжуються глибокою кризою, яка охопила певні сфери суспільства. Сьогодні український соціум знаходиться у стані ціннісно-нормативної дезінтеграції, тобто соціальної аномії (стан суспільства, коли старі норми і цінності вже не відповідають реальним відносинам, а нові ще не затвердилися), що виявляється як на макро, так і на мікросоціальному рівнях організації суспільства. При цьому відбувається заповнення соціального простору девіантними цінностями, порушенням або ігнорування значною частиною індивідів існуючих норм права та моралі. В умовах кризового стану суспільства саме особистість опинилася в ситуації вибору ціннісних, пріоритетів, засобів адаптації, оскільки ця проблема проявляється у молодіжному середовищі.

В сучасних умовах противоправна та асоціальна поведінка набуває масового характеру і часто сприймається як раціональний та загальноприйнятий стиль життя. Не випадково, що за останнє десятиріччя статистика фіксує катастрофічне зростання злочинності, наркотизації та алкоголізації, суїцидальної поведінки населення.

Актуальність теми дослідження обумовлена впливом карно-правової теорії та практики. За цих умов значна частина досліджень у рамках соціології орієнтована на вивчення делінквентної поведінки, а девіантна поведінка як соціальне явище часто трактується у карно-правовому сенсі. Невизначеним є комплекс причин та факторів, що детермінують соціальні відхилення, особливості девіантної поведінки. Ці обставини істотно актуалізують необхідність всебічного наукового пізнання соціального феномена девіації, причому, в узагальненому та систематизованому взаємозв'язку всіх видів девіантної поведінки.

Соціологічне дослідження проблем девіації є нагальною потребою для осмислення у контексті соціальних змін, які відбуваються в українському суспільстві. Тому необхідність застосування методу соціокультурного аналізу проблем є очевидною не тільки з дослідницької перспективи, але й з позиції завдань соціальної практики. Таким чином, функціоналістське пояснення норми та девіації доцільно доповнити перспективою соціокультурного аналізу.

В ході дослідження застосовувалися традиційні методи соціологічного аналізу: порівняльний та типологічний методи, за допомогою яких виявляється загальне та особливе у явищі, яке вивчається, виявляються різні види девіантної поведінки; а також історичний метод, принципи об'єктивності та конкретності розгляду.

Крім того, у дослідженні використовуються матеріали загальноукраїнських досліджень з проблем девіацій, а також офіційні статистичні дані.

Результати дослідження можуть бути використані при соціологічному прогнозуванні криміногенної та соціально-політичної ситуації в Україні, при розробці соціальної та правоохоронної політики, профілактичних програм боротьби із злочинністю, наркоманією, алкоголізмом, проституцією.

Ступінь розробленості проблеми. Проблеми девіантної поведінки досліджувались у працях багатьох класиків соціології (Е.Дюркгейм, Р.Мертон, В.Шелдон, Ч.Ломброзо, А.Коен, Г.Беккер, К.Шоу, Г.Маккей, Е.Сатерленд, О.Турк). Дослідження проблеми девіантної поведінки в Україні, безперечно, проводяться і сучасниками: М.Бурмака, Е.Драніщева, З.Зайцева, Н.Максимова, В.Оржеховська, Є.Пєтухов, Л.Пилипенко, М.Синьов, В.Татенко, І. Ф. Надольний, Т.Титаренко, Т.Федорченко, М.Фіцула та ін., проте їх недостатньо. Крім того, в них не охоплені всі прояви девіантної поведінки.

Об'єктом дослідження є девіантна поведінка як соціальний феномен

Предметом дослідження є соціокультурна обумовленість сутності, структури та механізму девіантної поведінки.

Мета роботи: теоретичний аналіз сутності та особливостей феномена девіантної поведінки, як об'єкту соціологічних досліджень, причин та факторів, які детермінують цей вид поведінки.

У зв'язку з поставленою метою в дипломній роботі передбачено 
вирішити такі завдання: 

1. Виявити та проаналізувати основні теоретико – методологічні методи до визначення девіантної поведінки.
2. Розглянути основні біологічні, психологічні та соціологічні концепції девіантної поведінки.
3. Дати теоретичний аналіз основних форм девіантної поведінки.
4. Провести емпіричний аналіз основних видів девіантної поведінки.
5. Розглянути основні шляхи регулювання девіантної поведінки в Україні.

Структура дипломної роботи. Мета й основні завдання дослідження визначили логіку і структуру роботи, яка складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. ТЕОРЕТИКО - МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

1.1.   Сутність девіантної поведінки як об'єкту наукового дослідження.

 

У дослідницькій літературі вживається ряд понять, що характеризують досліджувальний нами феномен. Це поняття «девіація», «девіантність», «девіантна поведінка». Вважаємо за необхідне «розвести» ці поняття.

На наш погляд, поняття «девіація» слід розглядати як категорію, тобто найбільш загальне поняття, що фіксує власне феномен. Терміном «девіантність» позначати стан суб'єкта девіації, а терміном «девіантна поведінка» - поведінковий прояв.

Категоріальний характер терміна «девіація» підтверджує той факт, що він має узагальнюючий характер, включає в предмет позначення найрізноманітніших феноменів, характеристика яких в даному аспекті також носить контекстуальний і конкретний характер. Наприклад, як форми девіації можна розглядати сучасні молодіжні рухи та субкультури, хоча самі дані феномени мають специфічну природу і функціонування в соціумі.

Девіація - це відхилення від прийнятих у суспільстві норм, починаючи від незначних і завершуючи найбільш суттєвими та серйозними, ще загрожують життєдіяльності окремих груп, суспільству загалом. [77, с.362]

Девіації поділяють на індивідуальні та групові.

Індивідуальне відхилення - окремий індивід відкидає норми своєї субкультури.

Групове відхилення розглядається як конформна поведінка члена девіантної групи щодо її субкультури.

У реальному житті ці два типи відхилень найчастіше взаємне перетинаються.

Первинна девіація. Поведінка з відхиленням, яка загалом відповідає культурним нормам, прийнятим у суспільстві. Відхилення незначні і терпимі. Соціальним середовищем індивід не визначається як девіант і сам не вважає себе таким. Це відхилення сприймається як маленька витівка, ексцентричність чи помилка (незначна). Індивід продовжує жити колишнім життям, займати те саме місце в системі статусів і ролей, як і раніше взаємодіяти з членами групи. Девіанти залишаються первинними доти поки їх дії укладаються в межах соціально прийнятої ролі.

Вторинна девіація. Відхилення від існуючих у групі норм, яке соціально визначається як девіантне. Особа при,цьому ідентифікується як девіант. Іноді у разі здійснення навіть єдиної дії (зґвалтування, гомосексуалізм, вживання наркотиків і т.д.) або помилкового звинувачення, до індивіда приклеюється ярлик девіанта. Варто одержати ярлик девіанта, як одразу з'являється тенденція до переривання багатьох соціальних зв'язків із групою і навіть можлива ізоляція. Таким чином, вторинне відхилення може змінити все життя людини.

Концепція первинного і вторинного відхилення вперше була сформульована і детально розроблена Ховардом Полом Беккером.

В девіантологіческіх дослідженнях спочатку обмовлялося (або розумілося з контексту), в якому сенсі вживається вираз «девіантна поведінка» - як характеристика індивідуального поведінкового акту, або ж як соціальний феномен. Пізніше для позначення останнього стали застосовувати терміни «девіація» («відхилення»), «девіантність» або ж «соціальна девіація» («соціальне відхилення»). Як складне соціальне явище девіацію визначають як «порушення соціальних норм, які характеризуються певною масовістю, стійкістю і поширеністю при схожих соціальних умовах».

В англійській мові, на якому написано більшість світової девіанто -логічної літератури, для характеристики відповідного соціального явища, властивості суспільства породжувати «відхилення» зазвичай вживається слово dеуіапсе - девіантність. [74, с.268]

Більше за інших, поширені такі визначення девіантності: відміну від норм або від прийнятних (допустимих, прийнятих) стандартів суспільства; деяку поведінку або фізичний прояв, соціально не прийняту і засуджувану, оскільки відхиляється від норм і очікувань групи.

Сучасна «Енциклопедія кримінології та девіантної поведінки» розрізняє три основні підходи у визначенні девіантності:

- девіантність як поведінка, що порушує норми;

- девіантність як «конструкція»;

- девіантність як порушення прав людини.

Невизначеність понятійного апарату, що спостерігається в девіантології, пов'язана з тим, що девіантологія є відносно молодою наукою, понятійний апарат якої знаходиться в розвитку.

Вироблення більш-менш стійких визначень девіантної поведінки ускладнюється множинністю і неоднозначністю її проявів, а також в залежності від оцінки поведінки як «нормальної» або ж «такої, що відхиляється * від цінностей, норм, очікувань суспільства, групи, субкультури»; мінливість оцінок з часом, конфлікт оцінок різних груп, в які входять люди, нарешті, суб'єктивні уявлення дослідників-девіантологів. Так, на думку А. Коєна, девіантна поведінка - це «така поведінка, яка йде врозріз з очікуваннями, які визнані законними всередині соціальної системи».

Девіантна поведінка нерідко пов'язуюється з реакцією суспільства на неї і тоді визначають девіацію як відхилення від групової норми, яке тягне за собою ізоляцію, лікування, тюремне ув'язнення або інше покарання порушника.

Виходячи з найбільш загальних уявлень, можна дати наступне визначення: девіантна поведінка - це:

1. вчинок, дії людини, яш де відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам);
2. соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам). [76, с.148]

У першому значенні девіантна поведінка переважно предмет 
психології, педагогіки, психіатрії. У другому значенні - предмет соціології 
і соціальної психології. Зрозуміло, таке дисциплінарне розмежування 
відносне. -

В сучасних умовах українського "соціуму негативну девіантну поведінку можна оцінювати як соціальне явище, для якого характерні розповсюдженість у просторі, стійкість у часі, розповсюдженість серед соціально-демографічних груп, множинність такої поведінки. В свою чергу, негативна девіантна поведінка (виходячи з цілі такої дії) може включати такі види: делінквентна поведінка (злочинність, правопорушення), тобто порушення офіційних норм, та аморальна поведінка, що порушує неофіційні норми. Аморальна поведінка може бути поділена на асоціальну (алкоголізм, наркоманія, проституція, суїцидальна поведінка) та деструктивну (екстремізм).