Феномен девіантної поведінки та специфіка його соціального дослідження

Ендоморф - помірна повнота з округлим тілом, такій людині властиві товариськість, вміння жити із людьми.

Мезоморф - тіло відрізняється силою і стрункістю, людина виявляє схильність до неспокою, активний і не дуже чутливий до болю.

Ектоморф відрізняється тонкістю і крихкістю тіла, схильний до самоаналізу, наділений підвищеною чутливістю і нервозністю.

Шелдон зробив висновок, що найбільш схильні до девіантної поведінки, порушення законів люди з будовою мезоморфов.

Останнім часом біологічні пояснення девіантної поведінки фокусуються на аномаліях статевих хромосом. Відомо, що нормальна жінка має дві хромосоми типу X, а чоловіки ХУ. Але в окремих людей є додаткові хромосоми типів X або У. У чоловіків, що мають додаткову хромосому типу У, спостерігається важка психопатія і для них характерна підвищена девиіантність. Всі вони відрізняються відносно низьким інтелектуальним рівнем. [15, с.173]

Психологічні пояснення. Психологічний підхід, як і біологічні теорії, розглянуті вище, часто пов'язані з аналізом кримінальної поведінки. Мислителі минулого, які прагнули до психологічного пояснення девіації, підкреслювали важливість аналізу таких загальних станів, як «розумові дефекти», «дегенеративність», «психопатія». Кримінологи шукали наукові методи визначення зв'язку між такими станами і кримінальною поведінкою. Психоаналітики пропонували теорії, які встановлювали зв'язок між девіантними вчинками і багатьма психологічними проблемами. Наприклад, Фрейд впровадив поняття про потенційних «злочинців із почуттям провини» - йдеться про людей, які хотіли б, щоб їх спіймали і покарали, оскільки вони почуваються винними. Вони, вважають, що тюремне ув'язнення певною мірою допомогло б здолати почуття провини. Що ж до сексуальної девіації, деякі психологи вважали, що ексгібіціонізм, статеві збочення, фетишизм обумовлені нездоланним страхом кастрації.

Ретельні дослідження виявили, що сутність девіації не можна пояснити тільки із аналізу психологічних чинників. У наш час більшість психологів і соціологів визнають, що особливості особистості та її мотиви, мабуть, мають істотний впливом на види девіантної поведінки. Але, очевидно, на основі аналізу однієї психологічної особливості, конфлікту чи «комплексу» не можна тгояснити сутність злочинності чи іншого типу девіації. Більш імовірно, що девіація відбувається з урахуванням поєднання багатьох соціологічних і психологічних факторов.

Соціологічні пояснення. Біологічні і психологічні пояснення девіації головним чином пов'язані з аналізом характеру людини, виявляє девіантну поведінку. Соціологічне пояснення враховує соціальні й структурні чинники.

ТЕОРІЯ АНОМІЇ. Перше соціологічне пояснення відхилу дав Еміль Дюркгейм, який запропонував теорію аномії. [35, с.145] Слово «аномія» буквально означає «відсутність норм», «відсутність нормативності». Цим терміном Дюркгейм позначив ситуацію, що складається для індивідів та суспільства, коли соціальні норми стають взаємно суперечливими, втрачають ясність або навіть (для деяких аспектів соціальної діяльності) взагалі зникають.

Дюркгейм звернув увагу, що такі ситуації складаються у часи криз та радикальних соціальних змін, (наприклад, при спаді ділової активності та невпинній інфляції), коли люди втрачають впевненість в тому, що від них очікується, і коли їм важко формувати свої дії в поняттях узгоджених норм. У такі часи старі норми у поточних умовах не видаються доречними, а норми, що тільки виникають занадто двозначні та ще не досить ясно сформульовані, щоб забезпечити зрозумілі та ефективні настанови для поведінки. За цих обставин, вважав Дюркгейм, можна очікувати зростання масштабів поведінки^яка відхиляється від норм.

Перевірку цієї гіпотези він провів шляхом аналізу статистики самогубств, й показав, що у часи швидких економічних спадів та підйомів рівень самогубств стає вище звичайного. Дослідник це пояснював тим, що саме у часи швидких змін відбуваються «порушення колективного порядку» (як він це називав), соціальні норми руйнуються та відбувається дезорієнтація людей.

Хоча теорія ДюркгеймаРпіддавалася критиці, основна ідея, а саме -соціальної дезорганізації - як принципа пояснення поведінки, що відхиляється - вважається загальновизнаною і тепер.

Термін соціальна дезорганізація позначає теж саме, що й аномія тобто такий стан суспільства, коли цінності, норми та соціальні зв'язки стають хиткими, суперечливими або взагалі зникають. Це може відбуватися через змішування різних расових та етнічних або релігійних чи «ідеологійних» груп (тобто груп з різними ідеологіями).

Соціальна дезорієнтація спостерігається також при високому рівні " міграції.

Подальший розвиток теорія Дюркгейма отримала у працях відомого американського соціолога Роберта Мертона. Мертон вважає, що причиною відхилення (девіації) є розрив між цілями суспільства та соціально прийнятними засобами їх досягнення. Мається на увазі така ситуація, коли у більшості випадків соціально прийнятні засоби не дають можливості досягнути мети, що визначається цінністю культури. [52, с.295]

Мертон це пояснює на прикладі американського суспільства. В Америці більшість американців із захопленням ставляться до фінансового успіху -досягнення багатства є культурною метою. Соціально прийнятні засоби досягнення цієї мети - це такі традиційні шляхи, як отримання відповідної освіти та влаштування на роботу у торговельну або юридичну фірму. Але й практика життя, й спеціальні дослідження показують, що для більшості населення ці шляхи до багатства неможливі. Багато людей не можуть сплачувати за дійсно хорошу вищу освіту, а найперспективніші фірми приймають на роботу тільки обмежену кількість фахівців.

Мертон показав, що коли люди переконуються, що фінансового успіху неможливо досягти соціально схвальними засобами - вони можуть вдаватися до багатьох незаконних засобів досягнення цієї цілі - наприклад, зайнятися рекетом, торгівлею наркотиками або спекуляцією на скачках.

Мертон ідентифікував п'ять типів прийомів, що реагують на ділему цілі та засобів, чотири з яких є відхильними пристосуваннями до умов аномії:

Перший - це конформізм. Він існує, коли люди приймають мету матеріального успіху та культурно схвалені засоби її досягнення. Така поведінка є основою стабільного суспільства.

Друге - це інновація, коли люди оперативно просуваються до культурно визначеної цілі, в той час кати вони відмовляються від культурно схвалених шляхів її досягнення. Люди можуть вдаватися до фансифікації чеків, проституції, обдурювання, шахрайства, крадіжок, пограбувань, привласнення чужих грошей або до їх вимагання та шантажу, як вияву спекулятивної маніпуляції.

Третє -ритуалізм. Цей шлях включає відмову від фінансового успіху або різке зниження його суб'єктивної значущості. Але тут зберігається вірність соціально схваленим засобам дії. Наприклад, кінцева мета організації може бути недоречною для багатьох її службовців - чиновників, клерків. Замість цього вони культивують засоби своєї діяльності, роблять фетіш з процедур управління та канцелярщини.

Четверте - це рітритизм «відмова від суспільства». На цьому шляху люди відмовляються як від цілей, що пропонує культура, так від схвалених суспільством засобів їх досягнення і не замінюють їх новими нормами. Алкоголіки, наркомани^родяги - вони залишаються у суспільстві, але вони «не з ним».

П'яте - це повстання, бунтарство. Бунтарі відкидають цілі та засоби, що пропонує суспільство та замінюють їх для себе новими нормами. Вони переносять свою лояльність від існуючого соціального устрою до нових груп з новими ідеологіями.

Концепція Мертона має важливе значення тому, що вона розглядає конформізм та девіацію в одному контексті, як співвіднесення, а не як неПста'язані категорії. Крім того, ця концепція показує, що відхилення не обов'язково є продуктом абсолютно негативного ставлення до загальновизнаних стандартів, як часто припускали раніше.

Так крадій не заперечує соціально схвалену мету досягнення соціального успіху. Він може ставитися до неї з тим же захопленням, як і молодий службовець, що робить службову кар'єру. Чиновник, культивуючий ритуалізм, не відмовляється від загальновизнаних засобІЕ дій, але доводить їх виконання до абсурду. В цьому розумінні - поведінка і вора і чиновника - девіантна.

ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕЗОРГАНІЗАЦІЇ. К.Шоу і Г.Маккеем був зроблений висновок, що високий рівень девіації є результатом передачі (трансляції) традицій, що визначають такий тип поведінки в рамках даної культури. [79, с.412]

Параметри, які описує модель: споживання наркотиків у суспільстві (тип культури (наркотична, алкогольна); рівень споживання наркотиків; основні види уживаних наркотиків; ритуали, пов'язані з вживанням наркотиків; основні тенденції вживання наркотиків; канали розповсюдження наркотиків; соціально-демографічний портрет наркоторговця).

Основні положення цієї теорії полягали в наступному:

• найвища делінквентнісль припадає на центральну частину міста (торгові й промислова частина міста);
• по мірі віддалення від центру і промислових районів делінквентність падає; найнижча в житлових міських кварталах, але винятком вважалися бідні райони, перенаселені, де населення становлять переважно емігранти;
• Дрібні злочини проти власності можуть концентруватися поблизу місця проживання злочинців, тоді як-більш серйозні майнові злочини скоюються на деякому'відд"аленні від нього і т.д.

КУЛЬТУРОЛОГІЧНІ ПОЯСНЕННЯ ДЕВІАЦІЇ. Теор ії, засновані на соціальній дезорганізації розглядають соціальні сили, які «штовхають» людину здійснювати девіантні вчинки. Так звані культурні теорії девіації зі своєї сутності нагадують теорії соціальної дезорганізації, але зосереджені на аналізі культурних цінностей, які сприяють девіації - іншими словами -сил, «які спонукають» людей до девіантної поведінки. [79, с.385]

Селлін (1938) підкреслив, що девіація виникає й унаслідок конфліктів між культурними нормами. Він займався дослідженням поведінки окремих груп, норми яких відрізняються від норм решти суспільства. Ці конфліктні норми виникають оскільки інтереси групи відповідають нормам більшості. У відповідності з цінностями субкультур вуличних банд чи груп ув'язнених поліція асоціюється скоріше з каральної діяльністю чи продажністю, ніж із охороною спокою громадян, і захистом особистої власності. Член такий групи засвоює її норми отже, стає неконформной особистістю з погляду суспільства.

Міллер (1958) розширив ідею Селліна про взаємозв'язок між культурою і девіантною поведінкою. Він стверджував, що існує яскраво виражена культура нижчого прошарку суспільства, одним з проявів якої є групове правопорушення. Ця субкультура надає величезного значення таким цінностям, як готовність ризикувати, витривалість, прагнення до гострих відчуттів. Оскільки члени банди керуються цими цінностями у своєму житті, інші люди, і в першу чергу представники середніх верств суспільства, починають ставитися до них, як до девіантів.

Селлін і Міллер вважають, що девіація відбувається в результаті засвоєння людьми субкультури, норми якої суперечать нормам панівної культури. Але чому лише деякі люди засвоюють цінності «девіантної» субкультури, в той час як інші відкидають її?

Едвід Сатерленд (1939) ^намагався пояснити це на основі поняття диференційованого зв'язку.

Він стверджував, що злочинність (форма девіації, яка в першу чергу цікавила його) засвоюється. Люди сприймають цінності, що сприяють девіації, на основі спілкування з людьми, які вже є носіями цих цінностей. Якщо більшість друзів і родичів тієї чи іншої людини займаються злочинною діяльністю, існує ймовірність, що він теж стане злочинцем.

Теорія Сатерленда значно точніше і глибше, ніж підказана здоровим глуздом думка про те, що девіація виникає, коли люди просто "тиняються" в поганій кампанії. Кримінальна девіація є продуктом переважання контактів із нгсіями злочиннхх норм. Більш того, Сатерленд ретельно описав чинники, поєднання яких сприяє злочинності. Дослідник підкреслив, що важливу роль відіграють контакти не з безособовими організаціями або інститутами (наприклад, законодавчими органами або церквою). Втім, мається на увазі близьке, повсякденне спілкування в школі, вдома чи на «місці постійних збіговиськ». Юнаки з міського гетто, які більш тісно спілкуються з представниками вуличних банд, торговцями наркотиків і повіями, ніж зі своїми законослухняними батьками та молодими людьми, які прагнуть до отримання належної освіти, значною мірою схильні до схвалення злочинної поведінки. Частота контактів з девіантними зразками, а також їх кількість і тривалість впливають на інтенсивність засвоєння людиною девіантних цінностей. Важливу роль відіграє і вік людей. Чим молодша людина, тим* з більшою готовністю вона засвоює зразки поведінки нав'язувані іншими.

Клауорд і Оулін (Клауорд, 1959; Клауорд і Оулін, 1960) так само як Сатерленд вважають, що причиною правопорушення є не тільки соціальна дезорганізація і крах ідеалів. Вони підкреслюють сприятливі можливості, пов'язані з участю в груповій девіантній поведінці, особливо якщо така поведінка обіцяє реальні блага.

У деяких районах юнаки здатні засвоювати досвід так званих рольових людей, які є успішййми девіантами - йдеться про дорослих, які беруть участь в організованих і професійних злочинах; вони завоювали вплив, престиж і високе положення в суспільстві. Часто ці люди займаються організованою торгівлею наркотиками та іншими видами злочинної діяльності, залучаючи до неї молодих людей. Можливості процвітання спокушають людей. ~о мають обмежений доступ до законних способів досягнення успіху.