Засоби масовоi комунiкацii як фактор впливу на формування цiннiсних орiэнтацiй сучасноi молодi

У 50—60-ті роки XX ст., під впливом структурного функціоналізму, стрижневе до того часу поняття ефективності було доповнене поняттям про функцію та дисфункцію в процесі комунікації.

Семіотична концепція. Центральними в ній є питання, пов'язані із значенням, особливостями передачі інформації, співвідношенням реальності та ідеології у процесі масової комунікації. Сучасна ідеологія, на думку представників цього напряму (Р. Барт, У. Еко), функціонує вже не як система догм, лозунгів, доктрин і теорій, а як цілісний знаковий простір, як окрема мова. Вона не усуває реальність як таку, а активно міфологізує її, акцентує лише на важливому для неї сенсі та значенні певних подій. Ідеологія постає сукупністю концептів (думок, понять), за допомогою яких відбувається нав'язування поглядів на зміст і сутність навколишньої реальності. Через оволодіння цими концептами, тиражування їх, надання їм статусу реальності у суспільній свідомості можна контролювати розуміння, інтерпретацію, бачення цієї ж реальності. Тому вона є невіддільною частиною масової комунікації, яка за своєю природою схильна до творення міфів. Міфи, на думку представників семіотичної концепції, є вторинними утвореннями щодо безпосередньої реальності, але здатними заміщувати її (наприклад, реклама, звернена не на якість товару, а на ставлення до нього користувача). Усяка влада схильна до відтворення в процесі комунікації основних ідеологем, прийнятих в суспільстві. Тому масова комунікація є благодатним простором для реалізації ідеологічного потенціалу владної мови.

Постмодерністські концепції. Представників їх (Ж. Дерріда, Ф. Ліотар, Ж. Бодрійяр та ін.) об'єднує тотальна недовіра до можливостей передачі за допомогою ЗМІ достовірної інформації. Протягом історії відбулася еволюція знаків, за допомогою яких людство фіксувало навколишню реальність. Серед них (за Ф. Ліотаром):

—   знаки безпосередньої базової реальності;

— знаки, що спотворюють базову реальність, але залишаються пов'язаними з нею (реалістичні художні твори);

— знаки, що маскують відсутність базової реальності (ікона — зображення Бога, система права);

— симулякри — знаки, що не мають жодного відношення до базової реальності, створюють своєрідну «паралельну реальність» (більшість знаків сучасної системи масової комунікації). [20, с. 407]

Саме із симулякрами, з погляду представників постмодерністської концепції, тісно пов'язані особливості функціонування сучасної системи масової комунікації. ЗМІ ніби існують самі по собі, без послідовного зв'язку з реальністю. Головне їх завдання полягає у створенні «другої реальності», орієнтованої на широку аудиторію. Одержуючи інформацію з мас-медіа, людина стикається не з реальністю, а зі штучно створеним її образом.

Це явище багато в чому схоже з реставрацією історичної споруди, яка унеможливлює існування її як автентичної «історичної пам'ятки», а зберігаючи її образ, модернізується завдяки використанню нових будівельних матеріалів, іншому навколишньому, здебільшого урбанізованому, краєвиду тощо. Але масова комунікація, повідомляючи про цю подію, акцентує увагу на збереженні первозданності пам'ятки. Постмодерністи вважають, що сучасний споживач не може розраховувати на одержання реальної інформації через ЗМІ про навколишній світ. Циркулюючи каналами масової комунікації, ця інформація стає симулякром. Тому «дійсність», «базова реальність» є пустими значеннями, оскільки вони уособлюють те, що, з точки зору аналізу масової комунікації, не існує зовсім. Одночасно вони орієнтовані на опис та вивчення впливів масової інформації на процеси управління. На їх думку, сучасний стан розвитку ЗМІ уможливлює ненав'язливий тотальний контроль за думками та бажаннями громадян навіть у демократичних суспільствах. [3, с.234]

Засоби масової інформації - могутнє знаряддя влади і тих сил, що здійснюють владу, або її опозицію. Соціологічні дослідження ЗМІ не просто доповнюють традиційну статистику, але й стають одним з важливих факторів формування свідомості й поведінки людей. Характерною особливістю соціології ЗМІ виступає встановлення закономірностей і визначення меж впливу преси, телебачення, радіо. Дослідження є по суті соціально-політичними, їх результати широко використовуються для аналізу життя суспільства. [1, c.101].

Широко використовують методи соціології для вивчення суспільного життя, що хвилює читачів і взагалі громадськість, часто ЗМІ для вивчення тих чи інших проблем, соціально-економічних і політичних, вдаються за допомогою академічних соціологічних структур і тимчасових наукових колективів.

На жаль, у сучасних умовах в Україні зміст соціологічних досліджень самих ЗМІ досить спірний, бо нерідко самі засоби масової інформації починають плутати соціологію, як науку і соціологічні методи вивчення проблем. Використання соціологічних даних в статтях, випусках радіо і телеінформації - це журналістика, а не соціологія. Некоректність у додержанні відмінностей між журналістикою і соціологією здатна дискредитувати соціологію, як науку. Але й недооцінка потреб практики призводить до протиставлення соціологічних методів методам повсякденного аналізу, до явищ наївного академізму.[29, с. 166]

З початку 70-х років у країні почалися зміни, які суттєво вплинули на розвиток системи масового спілкування, на формування ціннісних орієнтацій та культурних смаків і запитів молоді, яка в пошуках задоволення потреб щодо видовищного та художнього спілкування почала групуватися навколо спортивних клубів.

У розвитку зростаючих поколінь 80-х років спостерігалося поступове зменшення інтересу до індивідуально-культурних форм спілкування, зокрема книги, читання. Однак у соціологічних дослідженнях потреб молоді тих років існували й інші твердження, зокрема ті, що молодь читає не менше. Більше того, на думку працівників бібліотек, покращився художній смак молоді та коло друкованих видань, які викликали зацікавлене ставлення. За свідченням соціологів ситуація на той час склалася так, що індивідуальні форми культурного спілкування вже не могли задовольнити духовні потреби людини повною мірою. Розширити коло духовного спілкування, зробити його більш масовим і змістовним — такою була мета видовищ публічно-масового характеру. З цього часу почався бурхливий розвиток театрально-видовищних форм спілкування.

В умовах відкритості суспільства, його гуманізації та демократизації засоби масової комунікації все активніше впливають на формування визначених ціннісних орієнтацій і одночасно сприяють розвитку задатків і здібностей особистості. Це явище не можна оцінити однозначно (негативно або позитивно). Зараз багато говориться про те, що в молодіжному середовищі все більшого значення набувають електронні засоби масової комунікації, в яких велику роль грають такі культурні форми, які традиційно вважаються "дозвільними", "розважальними". Це кіно, естрада, телебачення, відео.[2, с. 146]

1.2. Типологія засобів масової комунікації в сучасному суспільстві

Вважається, що унікальність комунікаційного процесу полягає в п’яти основних його властивостях, які якраз і забезпечуються засобами масової комунікації. По-перше, це діахронність - можливість стійкого збереження повідомлення, яке передається в часі. По-друге, діатонність - можливість подолання повідомленнями, які передаються на значних відстанях в просторі. По-третє, мультиплікування – можливість багаторазового, майже необмеженого відтворення одного і того ж, змісту. По-четверте, симультанність – це можливість надавати повідомлення масі людей практично одночасно. По-п’яте, реплікація – можливість регуляції своїх впливів самими засобами масової комунікації.

Однак ці властивості відносяться тільки до всієї системи масової інформації. Далеко не всі конкретні засоби масової інформації відповідають всім цим можливостям. Тому вони і заслуговують конкретного розгляду. Зрозуміло, що приведений вище аналіз змістово-психологічних аспектів повідомлень, діяльності комунікаторів  і особливостей аудиторії не повинні закривати те, що зневажливо називається, «технічними засобами» масової комунікації. За кожним таким «технічним засобом» стоїть особливий прошарок серйозних проблем, які по суті визначають успішність або неуспішність їх впливів на аудиторії, а також кількість і якість маси, яка ними формується. На жаль, до певного моменту дослідження ігнорували ці моменти. Так, Б. Берельсон прямо іронізував «Певні повідомлення по певних запитаннях, доведені до відома певних людей при певних умовах, мають певний вплив».[7, с.203] Як бачимо, про засоби передачі повідомлення навіть не згадувалось.

До основних видів ЗМК відносяться:

• радіо - акустичний, словесно - звуковий вплив;

• друк - словесний і графічний вплив;

• кіно – художньо - образний вплив;

• телебачення - інтегрований акустичний та художньо - творчий вплив;

• комп'ютерні технології (Інтернет) - оперативне самостійно - творча взаємодія споживача з інформаційними потоками з використанням можливостей словесного, акустичного, художньо-творчого та іншого впливу.[8, с. 123]

В останні десятиріччя соціологія масових комунікацій зосередилася і на культурологічних проблемах, особливостях функціонування сучасних засобів масової інформації та якості поширюваної інформації. Представники постмодерністського підходу загострюють увагу на різких розбіжностях між реальним світом та його образом у сучасних комунікативних потоках, на зростанні в процесі масової комунікації ролі «симулякрів» (інформаційних образів, що не відповідають життєвим реаліям).

Загалом розвиток соціології масових комунікацій, її проблематика тісно пов'язані з еволюцією самої системи засобів масової інформації.

Першим засобом масової інформації історично була преса. Газети (тоді це були памфлети на актуальні теми і листки новин) з'явилися в Європі на початку XVII ст., будучи одним з наслідків «друкарської революції» — появи друкарських верстатів, що зумовило радикальне здешевіння й різке зростання кількості друкованих видань. Протягом XIX ст. преса ставала дедалі дешевшою, масовішою. Одночасно скорочувався час між подією та інформуванням про неї публіки, актуалізувалася інформація в пресі.

На початку XX ст. було винайдено радіо, яке виявило недосяжну для преси здатність інтегрувати мешканців географічно та політично відокремлених територій. Саме завдяки радіо став очевидним ефект одночасної трансляції однієї й тієї ж інформації на широкі верстви населення. Тут доречно згадати трагікомічний ефект, який справила радіопостановка (в 30-ті роки XX ст.) роману Г. Уеллса «Війна світів» на мешканців Сполучених Штатів Америки, що сприйняли ігровий сюжет як офіційне повідомлення про інтервенцію позаземної цивілізації. Відчутним був і ефект консолідації людей, розкиданих війною по обидва боки фронту. У цьому сенсі Друга світова війна була і війною ЗМІ.

Ще одним незаперечним досягненням радіо як засобу масової інформації було залучення в контекст соціальної взаємодії сільського населення. Навіть у 90-ті роки XX ст., як з'ясували вітчизняні соціологічні опитування, радіо було у сільській місцевості найпоширенішим джерелом інформування.

Телебачення принципово відрізняється від інших видів комунікацій. По-перше, знаки телеобрази, на відміну від знаків мови або листа, вельми схильні до того, щоб глядач прочитував їх як природна життєва подія. По-друге, телеобрази при всій їх схожості на реальні життєві події є як і всі інші знаки кодом, а не простим відображенням реальних життєвих обставин. Ці знаки, які генерує телебачення, мають певний сенс, який часто не ідентичний тому сенсу, який закладений в речах, що відображаються на телевізійному екрані. Середній споживач інформації, згідно статистиці, проводить перед телевізором і слухає радіо приблизно 4 години щоденно. Цього часу цілком достатньо, щоб за допомогою звуку і відеоряду кваліфіковані фахівці з нейронінгвістичного програмування сформували в свідомості частини глядачів і слухачів уявлення, потрібні замовникам, навіть якщо ці уявлення суперечать реальності. Прямопротилежні уявлення про реальність формуються у споживачів інформації в так званих інформаційних війнах, які схиляють громадську думку на ту або іншу сторону. [43, с. 89]

Люди, включаючи телевізор, чекають в першу чергу розваг, саме тому телебачення, слідуючи цим бажанням глядача, вибирає події з простою структурою, з конфліктом в центрі події, з великим ступенем прив'язки до тієї або іншої персони. Те, що не потрапляє в належну схему телебаченням відкидається або переводитися на другий план. В результаті дії таких правил політика зображається на телеекрані простою, нехитрою справою, яка робиться героями дня миттю. Телеобрази непомітно створюють таку думку про політику у телеглядача, якій політика навіть якщо б хотіла не могла слідувати. [9, с.112]

З точки зору аудиторії, телебачення створює ефект безпосереднього двостороннього спілкування. А відповідна організованість інформації разом з різноманітними зоровими, звуковими та іншими ефектами робить телебачення чи не найвпливовішим ЗМІ сучасності.

Останнім часом дедалі більшої популярності набуває такий засіб масової інформації, як Інтернет («всесвітня павутина») — потужна мережа комп'ютерів, з'єднаних в єдиний інформаційний простір. Він відкриває доступ до будь-яких розміщених в ньому інформаційних баз даних (текстової, аудіо- чи візуальної інформації), надає змогу використовувати їх, обмінюватися даними, вступати в комунікацію з необмеженою кількістю осіб. До системи Інтернет підключені тисячі бібліотек, підприємств, органів управління тощо. Однією з рис Інтернету є високий ступінь незалежності інформаційних пакетів, оскільки вони не цензуруються.

Типологія інтернет - змі:

Інтернет - телебачення. Такими ЗМІ називають сайти, що їхньою основною функцією є поширення суспільно значущої масової інформації аудіо-візуального типу, яке здійснюється через відео-файли або файли перегляду передач у реальному часі. Наразі сайтів, що їх можна було б назвати інтернет-телевізійними, небагато: до таких можна, приміром, досить умовно віднести сайт „5 канал” . [11, с.87]

Інтернет - радіо. Сайти, присвячені переважно поширенню аудіо-інформації, масової та соціально актуальної. Аудіо-інформація в українському інтернеті доступніша, адже звуковий файл має менший розмір, ніж аудіовізуальний. Першими масовими аудіо-малеріалами українського інтернету можна вважати так звані „записи Мельниченка” [85], що з’явилися восени 2000 року у вигляді звукових файлів на дуже багатьох сайтів. Найвідомішими сайтами інтернет-радіо в Україні були „Громадське радіо” та „Радіо Панорама”, нині ці проекти не функціонують. Аналогічними є основні складові й деяких сайтів, що мають також ознаки корпоративних сайтів офлайнових ЗМІ, як-от „Радіо Ера”, „Радіо 5”, „Радіо Київ” . Суто мережевих інтернет-радіо, які не мають офлайнових аналогів, на відміну від сайтів інтернет-телебачення, нині досить багато. Переважно це музичні радіостанції, як-от „Музон” , „Наше радіо”, „Галактика” тощо.