Засоби масовоi комунiкацii як фактор впливу на формування цiннiсних орiэнтацiй сучасноi молодi

Порнографічна відеопродукція звертається переважно до сексуальних потреб молодого покоління, а провідний мотив гіперболізується шляхом виведення сексуальності з розряду інтимних справ.  У порнофільмах кохання пов’язується передусім з  технікою фізіологічних стосунків, яка стає демонстративною домінантою. В цьому плані розвитку почуттів надається другорядне значення, а декультуроване лібідо, позбавлене зовнішньої естетизації, переходить у форму спортивного змагання. Отже, мотивація зміщується на фізіологічну, а не  на естетичну самодостатність кохання.

[58, с. 18]

Вплив ЗМК на регулятори  прояву активності полягає у спрямованості комунікативних потоків на певні “чутливі місця” масової свідомості та громадської думки, під якими розуміються передусім установки, стереотипи, Я-образи спільноти.

Стереотипи впливають на формування нового емпіричного досвіду. Фундатор теорії стереотипізації, американський соціолог та журналіст Уолтер Ліппман писав: “Вони (стереотипи – авт.) наповнюють свіже бачення старими уявленнями і накладаються на той світ, що ми сприймаємо в своїй пам’яті. Хоча ступінь їхньої адекватності надзвичайно мобільна, стереотипи – переважно неадекватні образи об’єктивної реальності, засновані на помилці людини, яка за звичкою приймає упередження за відверте бачення. Стереотип однозначний, він поділяє світ на дві категорії – на “знайоме” і “незнайоме”. Знайоме стає синонімом “добре”, а незнайоме – синонімом “погане”. Ліппман вважав, що стереотип – нейтральний. Оціночний елемент стереотипу (установка) завжди свідомо детермінований, оскільки стереотип, фільтруючи оціночні судження індивіда, є вектором їх спрямованості на групову референтну оцінку. Звідси випливає висновок про можливу єдність стереотипів у тих або інших інституцій та соціальних систем. Стереотип, за подальшими міркуваннями Ліппмана, неадекватний. Стереотипи (“забобони”) ефективно керують процесом сприйняття, виступаючи еталоном оцінки і відповідно захисту особистості  та референтної для неї групи. [ 59, с. 79 ]

Преса (і взагалі ЗМК) зіграли найважливішу роль в процесі стереотипізації свідомості масового суспільства. Людина маси, продукт мозаїчної культури, була в значній мірі створена пресою, що спонукало деяких вчених подивитись на ЗМК в контексті соціодинаміки культури, її редукування до цивілізованого способу бачення дійсності масовою людиною. Були виявлені і встановлені математично виражені зв’язки між величиною складності інтелектуального продукту ЗМК та його сприйняттям масовою публікою. Наприклад, в пресі та публіцистиці США, за словами російського політолога С. Кара-Мурзи, “були встановлені жорсткі обмеження на складність та оригінальність повідомлень (навіть на довжину слів, хоча два-три зарозумілих слова завжди припускаються в статті в якості “приправи”) – вони підвищують привабливість статті в силу “гомеопатичного ефекту”

[25, с. 132].

Загалом, Абрахам Моль визначив “правило повідомлення”:

“Повідомлення завжди повинно мати рівень зрозумілості, що відповідає коефіцієнту інтелектуальності приблизно на десять пунктів нижче середнього коефіцієнта того соціального прошарку, на який розраховане повідомлення” .

Це емпіричне правило має психологічне виправдання, відповідно до якого людина підсвідомо тяжіє до примітивних пояснень складних проблем. Тоді можна вважати, що процес сприйняття – це механічна підгонка ще невідомого явища під стійку загальну формулу (стереотип). Тому преса повинна здійснити стандартизацію явища, що стало об’єктом повідомлення. При цьому, за переконанням У. Ліппмана, “редактор повинен спиратися на стереотипи та рутинні думки та немилосердно ігнорувати тонкощі”

[46, с. 387].

Найважливішою регулятивною складовою - мішенню впливу є установки, інтегровані в колективну міфологію. Соціальне міфотворення є певною функцією ЗМК, а в техніці навіювання відіграє першочергову роль, оскільки людині неімовірно буває навіяти те, що не резонує з її установками. Міфи впроваджуються в свідомість, впливаючи на світогляд і почуття людей. Завдяки своїй «доксальності», опорі на «життєво самоочевидне», вони є надзвичайно живучими. Життєвість міфу пояснюється тим, що спираючись на реальні факти буття, він сприймається як абсолют, беззаперечно і догматично.

Істотну роль в процесі міфологізації відіграє суб’єктивний чинник. Одномірне, штучне відтворення дійсності викликає ефект одномірного сприйняття. Привід для виникнення міфів дають символи – ці своєрідні субститути реального, яке не можна виразити в словах. Неодноразово повторений міф стає носієм власної істини, недоступної для пояснення.

Таким чином, міфи завжди мають під собою реальну основу. Швидкому їхньому поширенню сприяє низька інформаційна культура, наявність стійких упереджень до відомостей, що поширюються офіційними ЗМК, а також схильність до некритичного сприйняття дійсності.[38, с. 97]

2.2. Вплив ЗМК на формування системи ціннісних орієнтацій молоді в Україні

Виокремивши в ціннісних орієнтаціях когнітивну, емотивно-енергетичну та регулятивну складову, можна дійти до висновку про те, що не всі засоби масової інформації впливають на них однаково. Так, телебачення дозволяє в найбільшій мірі впливати на когнітивний блок цінностей, оскільки воно є медіалідером і задає тематику віртуального простору, що відтворюється іншими медіакластерами. В меншій мірі впливатиме на масову свідомість преса, оскільки текстово-графічні засоби потребують певної аналітичної роботи, пошукових зусиль, врешті-решт – належних розумових здібностей по відстежуванню мозаїчних повідомлень. Тому в сучасних умовах пресі “делегуються” виключно інформативні та резонансні теми; її перформативна і трансформуюча роль на масову свідомість, у порівнянні з 19-20 століттям значно зменшилась.[3, с. 12]

Молодь — покоління людей, що проходять стадію соціалізації, засвоюють, а в більш зрілому віці вже засвоїли, освітні, професійні, культурні й інші соціальні функції; залежно від конкретних історичних умов вікові критерії молоді можуть коливатися від 16 до ЗО років. [45, с. 110]

Важливим каналом трансляції впливу на когнітивну складову цінностей молоді виступає кіноіндустрія, представлена декількома жанрами. Серед  художніх жанрів за рівнем впливовості домінують, судячи з відповідей учасників, мелодрама і бойовик. Вплив телепередач про політику скоріше негативний, ніж позитивний, тому молодь дивиться їх скоріше для того, щоб дізнатися про черговий сюрприз або ж взагалі не дивиться.

Мелодраматичний жанр специфічний тим, що драматичний сюжет, пов’язаний у класичній драмі із колізією людського вчинку та несприятливими життєвими обставинами, зміщується на тематику кохання та сексуальних стосунків. Фактично, смисловим епіцентром мелодрами є не любов – почуття, що не підлягає соціальній демонстрації одночасно стикається із обмежуючими його соціальними нормами. Одночасно воно є доволі стереотипним і повторюваним від фільму до фільму, оскільки містить деякі однотипні формоелементи. Саме вони й роблять мелодраму привабливою і популярною для молоді. Що це за формоелементи?

По-перше, це формоелементи “вільної любові” та успіху. Варто розібратись з тим, що ж розуміють  кінопродюсери під “вільною любов’ю”. Можна припустити, що вільна любов – це обов’язково любов-страждання. Демонстрація страждання в любові є обставиною, яка придушує нормальні прояви емоційності і за рахунок цього цурається природності кохання. Молоді люди з життєвою орієнтацією, одним з варіантів якої є стосунки з протилежною статтю, переймаються мелодраматичністю як зручною формою облаштування власного інтимного життя: існує однобічне прагнення до глибоких переживань без продуктивного ефекту, що можна позначити як потребу в гострих відчуттях. Воно повністю імпонує молодим людям із простим внутрішнім та легким зовнішнім життєвим світом, впливаючи безпосередньо і на їх ставлення до шлюбу.

Молода людина, яка іноді захоплюється мелодрамами, мало-помалу девальвує інтимно-сутнісний зв’язок у свідомості, починаючи в тій же мірі несерйозно ставитись і до свого майбутнього партнера, результатом чого стає поширення в суспільстві випадкових нетривалих шлюбних союзів без відповідної реєстрації. Водночас підвищується привабливість позашлюбних (“романтичних”) пригод в офіційному шлюбі, зростає кількість подружніх зрад та розлучень. [47, с. 116]

Безперешкодно-поверхові форми співіснування людей в мелодрамі спотворюють живу складність реального процесу адаптації молоді; зростає нетерпимість до так званих “проблемних” ситуацій, де від іншого вимагається віддача та глибоке проникнення у внутрішній світ партнера. Вона заміщується та витісняється паразитизмом та театральністю.

“... варіант даної лінії онтогенезу,- пишуть І.Ю. Кулагіна та В.Н. Колюцький,- пов’язаний із шлюбом з метою забезпечення паразитичного існування за рахунок чоловіка (дружини). Цей варіант найбільш характерний для дівчат. Однак як свідчить відзначене німецькими соціологами збільшення кількості шлюбів зовсім юних молодих людей із зрілими жінками, він не такий частий як у юнаків. [ 34, с. 264]. 

У мелодрамах образ вдалого кохання, як правило, презентує гангстер з широким “розмахом”, в ролі ж коханки виступає повія без ознак моральності. Насамперед тут розкривається замисел режисури щодо спрощення метафізики любові, зведення останньої до ролі побутового декору і фону кривавого злочину. Тим самим влада матеріального і фізичного переростає  межі розумного: кохання стає механічним, майже “індустріальним” актом без будь-яких ознак почуття, заміщуючись серією відпрацьованих екранних рефлексів.

“Руйнування єдиної системи стандартів, - відзначає Т.С. Кабаченко,- може здійснюватись не лише за рахунок діяльності засобів масової інформації, але і в рекламній практиці. Це породжує передумови для переживання невизначеності в оцінці конкретних обставин та сторін життя у реципієнтів. Особливо це може мати негативні наслідки для молодих людей, які знаходяться на етапі самовизначення. [24, с. 234]

По-друге, мелодрама – без сумніву, жанр який розрахований на внутрішні проблеми  жінки, на її максималістичне незадоволення набридлою буденністю та пошуком “сильного плеча”, якого так не вистачає зі зрозумілих для всіх причин. Мелодраматичний жанр багато в чому “прокручує” варіації своєрідної легко-підліткової любові серед дорослих, котра така популярна серед жіночого загалу. У своїх ідеалістичних фантазіях молодь знаходить мелодраму як натяк на можливі кращі і оптимальніші умови для самореалізації, де авантюрно-лицарське начало реалізує себе лише через бурхливу жіночу уяву, спроможну домалювати схему успіху.

[24, с. 244]

“Юнацька потреба в саморозкритті, - відзначає І.С. Кон,- часто переважає інтерес до розкриття внутрішнього світу іншого, спонукаючи не стільки обирати друга, скільки створювати його. Справжня інтимність, тобто, суміщення життєвих цілей та перспектив друзів при збереженні індивідуальності та особливості іншого, можлива тільки на основі відносно стабільного образу “Я”. [27, с. 150]. 

По-третє, у мелодраматичному ракурсі бачення використовується своєрідний варіант послабленої психотерапії. Цей прийом широко відомий у літературі та філософії ХІХ століття та у французьких екзистенціальних романах Сартра і Камю: довести, що життя є абсурдним, що воно є лише жалюгідною комедією – означає зняти більшу частину негативних емоцій; адже людська психіка сприймає трагізм і недосконалість лише там, де існує фінально-передбачувана мета, яка є фатально невідворотною для вчинків окремих акторів. Не в останню чергу кінематограф спирається тут на деякі технології нейролінгвістичного програмування; зокрема, Р.Бендлер описує застосування цієї технології таким чином: “Модифікувати минулі спогади дійсно достатньо просто. Наступна річ, якій би я хотів вас навчити – це те, що я називаю “найкращою терапією”. Вона є гарною тим, що це ще і прихована терапія, так що ви всі можете її зараз апробувати.

Подумайте про неприємне утруднення або розчарування і добре продивіться цей фільм, щоб побачити, чи псує він вам настрій. Якщо не псує, виберіть інше. Потім знову запустіть цей фільм і, як тільки він почнеться, пустіть фоном будь-яку приємну гучну циркову музику. Слухайте циркову музику до самого кінця фільму. Тепер знову продивіться висхідний варіант фільму. Чи покращує це ваше самопочуття? Для більшості з вас це перевертає трагедію на комедію, і ви відчуєте полегшення. Якщо у вас є згадки, що викликають злість чи роздратування – накладіть на них циркову музику. Якщо ви прокрутите його з нею, то, повернувшись у наступний раз, вона (згадка) буде автоматично супроводжуватися цією музикою і викликати інші відчуття. Для декількох з вас циркова музика може бути неналежним фоном для цієї конкретної згадки. Прокручуйте фільм так, як ви звичайно це робите, щоб з’ясувати, чи турбує він вас зараз. Після перегляду навпаки чи відчуваєте ви з приводу цієї згадки те ж саме? Певно, що ні. Це трохи схоже на промовляння фрази навпаки: смисл змінюється...”.

При прокручуванні мелодрами на телеекрані відбувається те ж саме, що і в лабораторних умовах, але з деякими видозмінами: внутрішня драма кінця фільму “прокручується” у супроводі мелофону, який ілюструє усю абсурдність подій. Потім у реципієнта виникають асоціативні зв’язки між драматичним епізодом його власного життя та сюжетом фільму; відбувається їх взаємонакладання, в результаті чого реципієнт вживається у мелодраматичну колізію. Його власна драма стає комедією. Прокручування у зворотньому порядку відбувається вже після перегляду фільму. Настає очікуваний катарсис і психологічне полегшення.[43, с. 67]

В радіопрограмах, створюваних спеціально для молоді, є можливим вплив на підлітковий контингент за рахунок первинного закріплення образу мікрогрупової привабливості, створюваного ведучим.

Наприклад, радіо “Молодь” виступає транслятором соціал-патріотичних програм для молодого покоління. З менш відомих програм в українському медіапросторі функціонують Радіо “Рокс” та інші канали, які пропонують молодій аудиторії “авторитетне” бачення дійсності із інтересів замовника: частина з них підігрівають молодь в плані спілкування на гарячі теми, інша частина популяризує вільний спосіб життя без особливих утруднень та проблем, тобто, збільшує привабливість тієї самої гедоністичної орієнтації, де складний внутрішній світ уживається із легким зовнішнім світом.[62, с. 12]

Найменший вплив в сучасній Україні здійснюється через інтернет-канал, що пояснюється малодоступністю інтернет-мережі для широких мас населення і переважно внутрішнім характером комунікаційної взаємодії в суспільстві в цілому. Тут Україна стає своєрідним втіленням антиглобалізму, повертаючись обличчям до моделі комунікації доіндустріального суспільства.