Засоби масовоi комунiкацii як фактор впливу на формування цiннiсних орiэнтацiй сучасноi молодi

Вплив на когнітивну складову цінностей молоді відбувається також через моделювання часової перспективи. Майбутнє є передусім образом невизначеності, що потребує психологічного  напруження для розв’язання не лише поточних, але і стратегічних проблем.

Звичайно, сучасна ситуація в Україні відзначена “тоталізацією модусу теперішньості” (Ж. Бодрійяр). [6, с. 145]

“Зупинивши власні машини бажань, Україна втрачає не якесь абстрактне майбутнє, вона починає втрачати свою молодь, інтереси якої починають пов’язуватися з машинами бажань інших країн. Сталін недарма казав про письменників як про “інженерів людських душ ”. В будь-якому суспільстві хтось має займатись не лише тілом власних громадян, але й душею. І віддати це комусь майже неможливо...Відбувається досить конфліктна зміна інформаційного поля України, в якому новими стають всі ключові елементи. Наповнення цього поля не відповідає реальному стану країни, а йде попереду, бо будується на різного роду символізаціях. Одним з інформаційних конфліктів цього періоду слід вважати переорієнтацію на символи західної культури. Подібний підхід не дає можливості адекватно оцінювати власний контекст, призводить до розчарувань”.

Дана наукова оцінка стосується відвертого протиріччя між нав’язуваною ЗМК євроцентристською та проамериканською символізацією життєвого світу  молоді та її перспективами: абсолютно адекватною реакцією стає поява понаднормативних домагань, що не співпадають із можливостями суспільства, загальне омолодження злочинності, образ якої стає дедалі більш звичним для молодих людей. “Розкрутка” криміналітету і популяризація насильства здійснюється через телебачення та масову літературу. [13, с 55]

Кіножанр бойовика  здебільшого розрахований на підлітків. Головні герої кінобойовиків – машини або людиномашини, що не визнають моралі слабкості і соромляться її. Вони виживають виключно за рахунок наслідування тих сил зла, з якими ведуть нещадну боротьбу.

Самосприйняття молоді, налаштованої до того ж достатньо критично щодо будь-яких заважаючих жити негараздів, отримує додаткову порцію негативу, спонукаючи до девіації як до єдино можливої стратегії самоствердження за умов дефіциту майбутнього.

“Злочинець,- пишуть з цього приводу О. Донченко та Ю. Романенко,- приваблює обивателя саме тому, що він єдиний, кому у цьому соціумі вдається бути самим собою, а не грати чужі, штучно нав’язані ролі. Легітимація злочинності у масовій свідомості є одночасно і проявом протесту решти суспільства проти експлуатативної стратегії політично правлячого класу, і одночасно виразом захоплення цим “героєм”. Злочинець – це людина, яка живе в “точках екстремуму”, у постійних “граничних ситуаціях”. Сублімативні можливості злочинного способу життя приваблюють молодь, яка у девіантній поведінці вбачає прояв своєрідного аристократизму та елітарності: злочинна аура лише виводить на рівень свідомості те, що приховує підсвідоме. Саме тому незлочинна поведінка розцінюється як різновид лицемірства.” [18, с. 179].

Багато в чому стиль теперішньості нав’язується через рекламу у вигляді перебільшено-завищеної стилізації різноманітних речей. В Україні “провокації” реклами в ході розслідування насильницьких злочинів, скоєних неповнолітніми  з корисливих мотивів, не ставали предметом широкого суспільного резонансу, хоча і більш детальне ставлення до мотивації підліткового насильства дасть можливість припустити, що злочини часто скоюються під акомпанемент спонукальної реклами споживчих товарів, яка повністю уживається із маркетинговою політикою більшості фірм.

Те ж стосується й інших тем, поданих у відповідному пакеті без урахування соціальної незахищеності української молоді. Так, надмірна доза рекламних оголошень із еталонними взірцями жіночої краси спонукає багатьох молодих жінок вважати себе недостаньо красивими. В областях, містечках і селах зростає рівень злочинності через те, що контингенти молоді роздратовуються красивим способом життя, який пропагується на телеекрані і не співпадає із їх власним способом життя. І хоча подібні гіпотези мають кореляційний характер, вони все ж відображають те саме поле напруженості, яке породжується зайвими когніціями, претендуючими на роль нових ціннісних універсалій.

Таким чином, моделювання когнітивної складової цінностей молоді відбувається по лінії створення подразників-фантомів – символізацій більш престижного (прогресивного, новітнього, кращого, зручного, поширеного і.т.п.) стилю, представленого чи-то в товарах повсякденного попиту, чи-то в автоіндустрії, комп’ютерній техніці, нових знайомствах тощо.[11, с. 32]

Західна і американська реклама в українських умовах багато в чому не поступається експериментальним варіаціям впливу на пізнавальні уявлення молоді. Рекламодаваці і ті, хто займається практикою прямих продажів, постійно заново відкривають для себе це спостереження: реклама має бути перетворена на новину для того, щоб стати експрес-гаслом для молоді. З появою інтерактивного кабельного телебачення, комп’ютерних інформаційних табло та світової Web-мережі деякі товаровиробники, які пишаються своєю продукцією, вирішили, що ці нові технології нададуть їм можливість вийти за межі звичайних тридцятисекундних передач і дозволять подати споживачеві реальну інформацію. Однак вони дуже швидко переконалися в тому, що вся ця витрата зусиль звела нанівець зацікавленість споживачів. Виходить, що деяка частина молоді зацікавлюється лише розважальними сценаріями реклами на телебаченні, по радіо, в Інтернеті тощо. З таких стартових умов реклама готує молоду людину до того, що по справжньому цікаві речі в її житті будуть обов’язково розважальними. Більше того: не розважальна інформація взагалі витісняється з інформаційного простору, поступаючись місцем театралізаціям сенсаційних фактів (ними є звичайні факти, перетворені на сенсацію завдяки спеціальним маніпулятивним прийомам).

Прийоми впливу на джерела активності  мають власну специфіку, оскільки відносяться не до побудови інформаційних моделей, а до енергетичної мобілізації та рівня активації масової свідомості. Їх призначення полягає не стільки в тому, щоб імперативно спонукати до певної активності, скільки в можливості непомітного, латентного підживлення різноманітних нерівноважних станів.

Створення джерел активності відбувається через формування нових джерел активності,  вплив на процеси смислоутворення, зміну спонукальної функції мотиву або ж через регуляцію ступеня опосередкованості в задоволенні потреб та реалізації інших мотивів поведінки активністю інших. І якщо в більш інтелектуальних жанрах реклами, відеопродукції, радіопередач існує смислове навантаження у вигляді внутрішньої проблемності, то вплив на емотивно-енергетичну складову ціннісних орієнтацій молоді передбачає виключно порушення рівноважності буденного.

Прикметою сучасної цивілізації стає нудьга – дефіцит гострих відчуттів, що має безпосереднє відношення до зростання ступеня зручності життя. У різних ЗМК є свої засоби впливу на емоції, потреби, схильності, ідеали, переконання та почуття молодих людей.

Перше місце в цьому переліку займає, зрозуміло, телебачення. Двома гетеростатичними темами кіно можна вважати жахи та еротично-порнографічну сюжетику.

У кінознавчій художній критиці можна зустріти досить суперечливі оцінки щодо того, що не слід відносити до жахів. Одна частина дослідників вважає, що жахи – це лише змодельовані режисурою карколомні сюжети на тему “шокуюче-неймовірне”, тобто призначене виключно для емоційних сенсацій та струсів видовище, роль якого ніяк не пов’язана із кризою мас-культури. В контексті такої оцінки жахи є різновидом розваг, розрахованих на відволікання людини від монотонного ритму повсякдення, призначені скоріше для "лоскотання нервів" жартома.

Друга точка зору пов’язує жанр жахів із художньою рефлексією психопатології буденності. Мовляв, тільки визирни за вікно - і побачиш, звідки береться матеріал. Жахи настільки ж реалістичні, наскільки і все, що оточує нас. Поруч кожного дня відчуваються криваво-маніакальні вбивства, згвалтування, терористичні акти. Людство здригається у конвульсіях страху перед смертю, що не може не знаходити відображення у продуктах кіноіндустрії. Але при цьому, зрозуміло, жахи - лише патологічне виключення, а не соцієтальна фобія, лише випадкове відхилення від кимось встановленого еталону респектабельної благопристойності.

Третя точка зору межує з визнанням жахів енергізуючим чинником, навіть елементом високого, елітарного мистецтва. Митець, який намагається зануритися у таємні глибини понадсвідомого, вже заслуговує на визнання за ним статусу художнього психолога. Отже, жахи - це не казка, і не психопатологія, а енергізуючий чинник кіномистецтва.

Четверта точка зору в континуумі дослідження має відноситись вже не до кінокритики, а до етики (моральної філософії). Тут кіномистецтво жахів виступає складовим елементом світовідчуття, органоном метафізики смерті.

Отже, кіносистема жахів має бути естетизацією смерті, перенесення якої у мистецтво дозволяє компенсувати нестачу архетипового досвіду, пережити історію штучно у вигляді театралізованого шоу. Чи можна уявити собі кращий варіант терапії неврозу нудьги та суму для молоді? [22, с. 105]

Молоді люди, особливо підлітки, прагнуть якщо не до реального, то до символічного випробування в загостреній афектації. На це звертають увагу конфліктологи.

У соціальній практиці це виливається в занадто динамічний спосіб життя, психологічно центрований на кінцевості і скороминущості суб’єкта. Звідси - неабияка агресивність позиції віч-на-віч зі смертю, різного роду душевні травми, пов’язані із акцентуаціями характеру, різними формами психологічного самозахисту, надсублімація у праці до повного фізичного та психічного виснаження, в т.ч. і страх обмежено-самотньої індивідуальності перед уявною децентрацією.

І без того криміналізована нашим подвійним (у психологічному відношенні) повсякденням українська молодь отримує додатковий стимул для кримінальної соціалізації (засвоєння навичок злочинності). Дедалі більше українське суспільство атомізується (а воно і без того не відрізняється достатньою інтегрованістю), а значить, комплекс етнопсихологічної маргінальності поглиблюється, посилюється загальна тривожність і напруженість емоційного гатунку.

Оскільки український соціум уявляється як дезінтегрована сукупність індивідів, жахи ще більше посилюють центрацію, сприяючи пошуку убезпеченого психологічного простору; такий висновок випливає з усвідомлення того, що самоізольована, за висновком В. Липинського, людина малих груп і без того залякана великим світом-соціумом, переходить у стан ще більшої розбалансованості. Якщо для мешканців розвиненіших в соціоекономічному відношенні країн таке поле психологічної напруги є звичним  явищем (бо вже напрацьовано досвід адаптації до  конкурентної сфери), то українська молодь виявляє тотальну беззахисність перед шоком у поєднанні з ринковими реформами, що працюють у режимі дисонансу по відношенню до її ментальних диспозицій. [74, с. 45]

Молоде покоління пострадянських країн сприймає  ринкову соціальну систему як матеріалізацію аристократично-злочинного підсвідомого, якому нарешті відкривається перспектива. Говорячи мовою психоаналізу,  здійснюється синхронна дисоціація (розщеплення) психічного світу на інтимний мікросвіт, побудований за логікою суб’єктивної раціональності (облаштована оселя, гарний автомобіль, навчання дітей за кордоном, атрибути престижного споживання) та ворожий макросвіт, у якому весь психологічний позитив згасає в силу антисоціальної установки колективного підсвідомого. [76, с. 115]

У науковій та публіцистичній літературі і понині триває суперечка щодо того, як відокремити порножанр від еротичних кінострічок. Побутова інтуїція  людини, яка навіть і гадки не має про будь-яку спеціальну  підготовку, робить це без особливих зусиль, не вдаючись до туманних теоретизацій. Але питання й досі залишається остаточно нерозв’язаним, хоча в цьому існує не тільки предметно-теоретичний, але і практичний інтерес.

Як зауважує І. С. Кон, в підлітковому віці сексуальний елемент дружби та кохання існує як відокремлений від духовного. З цим дуалізмом екстенсивно дозріваючої фізіології та браку духовності доводиться змиритись в силу ситуативної неможливості для підлітка повноцінних сексуальних стосунків поза шлюбом.[30, с. 56]

На молодь в порнографії та еротиці передусім впливає бажаність і легкодосяжність десублімації. Механізм десублімації аналізувався в руслі філософсько-психологічних досліджень франкфуртської школи (Г. Маркузе, О. Адорно) і його природа полягає у відключенні психологічного “трансцендування” (В. Франкл). Самозаведення від власного тіла підкріплюється нарцисизмом самця /самиці, які обирають свої ролі в силу їх більшої привабливості, керуючись емоціями зацікавленості/незацікавленості. Якщо молода людина дивиться фільм, в якому звичайний самець отримує від життя набагато більше, ніж, наприклад, художник чи вчений (до речі, представники цих професійних груп навіть в нееротичному жанрі постають перед телеаудиторією як втілення демонізму), то його домагання щодо потреб більш високого порядку в піраміді Маслоу розчиняються у сексуалізованому просторі штучної спрощеності. Загалом, девальвується не лише духовність, самореалізація, але і потяг до елементарної освіченості та кола занять, які б сприяли зростанню особистості. [75, с. 16]

Емоційні стани дуже легко сприймаються молодими людьми як своєрідний стиль часу, а отже, формують ціннісні орієнтації. У підлітків, які переживають кризу 17 років, досить часто відбувається зміщення емоційних станів в бік породження фантастичного, через що соціальна перспектива ставиться під сумнів. Дуже чітко висловлена позиція щодо цінностей кохання, навіяна, очевидно, переживанням віртуального досвіду ЗМК : жінки люблять або ботаніків, або бандитів; невизначеність часової перспективи (там видно буде, влаштуюсь куди-небудь тощо); гедоністичний світогляд.

В результаті всіх системних та позасистемних впливів на емоції, потреби, потяги, переконання та почуття молодого покоління відбувається переорієнтація образу світу, оскільки формуються регулятивно-диспозитивні утворення у вигляді установок, стереотипів, оціночних конструктів.

Ціннісні орієнтації, поруч із образом дійсності та відповідними емотивними та вітально-енергетичними субсистемами включають також власну “імунну систему”, яка б захищала самототожність суб’єкта в різного роду інформаційних впливах на його психіку. До цих складових відносять установки (диспозиції), стереотипи, “Я-концепцію”.