Екзистенційні мотиви в творчій спадщині в.винниченка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Бежнар Ганна  Петрівна

УДК 141.32 (477) (Винниченко)

ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ МОТИВИ

В ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ В.ВИННИЧЕНКА

09.00.05 - історія філософії

дисертація на здобуття наукового  ступеня

кандидата філософських наук

науковий керівник:

Пшеничнюк В.О.

кандидат філософських наук, доцент

Київ - 2004

ЗМІСТ                                                                                                          стор.

ВСТУП…………………………………………………...…..……………3

РОЗДІЛ I. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ТА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ………………..……………...12

РОЗДІЛ II. ФІЛОСОФСЬКО-СВІТОГЛЯДНІ ЗАСАДИ ТВОРЧОСТІ В.ВИННИЧЕНКА……………………………………………..………………..53

РОЗДІЛ III. ХУДОЖНЬО-ФІЛОСОФСЬКА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ В.ВИННИЧЕНКОМ ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-АНТРОПОЛОГІЧНИХ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ………………………………………………………..…………....……..95

РОЗДІЛ IV. ГУМАНІСТИЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ ТВОРЧОСТІ В.В.ВИННИЧЕНКА…………………………………………………………..132

ВИСНОВКИ……….……………………………………………………170

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………...176

ВСТУП

Актуальність теми дослідження обумовлена завданням відтворення цілісного історико-філософського процесу як складової інтелектуального життя українського народу. В умовах духовного та національного відродження перед історією філософії постало завдання відновлення й осмислення вилучених у період тоталітаризму з її творчого поля художньо-екзистенційних праць митців вітчизняної культури.

Повернення сучасної суспільної думки до тих культурно-історичних цінностей, що впродовж тривалого часу переслідувалися або зневажалися, сприяє їх "відродженню", а це в свою чергу дає можливість відтворити цілісну картину буття XX століття. Сьогодні завдяки зусиллям вітчизняних та зарубіжних дослідників в українську культуру повертаються забуті імена та цінності. До таких цінностей слід віднести й багатогранну творчість Володимира Кириловича Винниченка - поета, романіста, публіциста, драматурга, філософа, політичного та громадського діяча.

Об'єктивність процесу  дослідження історії української  філософської думки вимагає вивчення специфіки філософського дискурсу мислителів, творчість яких засвідчує потужний морально-етичний, гуманістичний потенціал і звернена до аналізу актуальних екзистенційно-антропологічних проблем (сенсу існування, свободи і відповідальності, збереження цілісності "Я", уникнення деперсоналізації та нівелювання особи). Саме такий підхід знаходимо у творчій спадщині В.К.Винниченка, яка звернена до проблем людини, її внутрішнього світу, особистісного вдосконалення та загальнолюдських моральних цінностей.

Таким чином, актуальність звернення до світоглядно-філософських настанов українського митця-мислителя  обумовлюється:

- необхідністю аналізу  творчості В.К.Винниченка в контексті  історії української філософської  думки та культури з нових  методологічних позицій, позбавлених ідеологічної догматики та тенденційних спотворень недавнього минулого;

- загальним підвищенням  уваги до гуманістично-екзистенційної  проблематики з огляду на сучасний  стан культурно-цивілізаційного  рівня та тих перетворень, що  відбуваються нині в Україні.

Зв'язок роботи з науковими  програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась в системі досліджень, які проводить кафедра української філософії та культури філософського факультету в рамках Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми державотворення України" (Науковий керівник академік НАН України Губерський Л.В.), НДР № 01БФ041-01 "Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть".

Стан розробленості  проблеми. Творча спадщина В.К. Винниченка з часу його літературного дебюту (1902) була об'єктом численних науково-критичних досліджень як літературознавчого, мовознавчого, так і політико-історичного та філософсько-естетичного характеру.

Дисертант виокремлює у  перебігу майже сторічного вивчення творчості В.Винниченка три головні етапи або умовні рівні актуалізації науково-дослідницького інтересу до цієї постаті та її творчого доробку: початок 1900 - перша половина 1930-х років, друга половина 1930 - кінець 1980-х років, друга половина 1980-х років - до сьогодення.

У перших двох десятиріччях XX століття творчість В.Винниченка перебувала в колі гострих критичних  суперечок. Про доробок письменника  писали К.Арабажин, О.Білецький, М.Вороний, О.Грушевський, М.Данько, М.Євшан, С.Єфремов, М.Зеров, І.Кончіц, Г.Костельник, І.Личко, М.Могилянський, А.Ніковський, С.Петлюра, А.Річицький, І.Свєнціцький, М.Сріблянський, Ю.Тищенко, Леся Українка, І.Франко, Г.Хоткевич, П.Христюк та ін.

Період від початку 1930-х і до кінця 1980-х років характеризується вилученням творів В.К.Винниченка з культурного обігу, нав'язуванням масовій свідомості образу "національно-буржуазного" письменника, невдалого політичного діяча. Нищівна критика громадсько-політичних позицій Винниченка переносилася і на оцінку його творчості взагалі. Винниченкознавство існувало завдяки дослідникам з діаспори (Г.Костюк, І. Лисяк-Рудницький, М.Мольнар, Л.Онишкевич, С.Погорілий, В.Ревуцький та інші).

Новий період у винниченкознавстві пов’язується з межею 80-90-х років  ХХ століття, коли в Україні виникли можливості для об’єктивного вивчення біографії і творчої спадщини В.К.Винниченка. Цей науковий доробок репрезентують праці Г.Баран, О.Брайка, О.Гожика, В.Гуменюка, Н.Гусак, Л.Дем’янівської, І.Дзеверіна, М.Жулинського, С.Михиди, Г.Сиваченко, Н.Михальчук, В.Хархун та ін.

Останнім часом з’являються  наукові роботи, де творчість мислителя (та чи інша її проблематика) розглядається  у загальному напрямі домінуючих філософських ідей сучасної йому доби (Т.Гундорова, С.Михида, Л.Мороз, В.Панченко, Г.Сиваченко, Н.Михайловська). Але сучасний стан філософського осмислення спадщини письменника демонструє, що специфіка філософських, а саме екзистенційно-антропологічних мотивів залишається малодослідженою у спеціальних історико-філософських працях.

Вперше на наявність  екзистенційних мотивів у творчій  спадщині В.Винниченка звернули увагу  дослідники з діаспори. Так, ще 1972 року С.Наумович зробила відкриття, що ідеї Винниченкових творів можна знайти в працях Ж.-П. Сартра. На аналогії між  творами українського митця і А.Камю вказувала М.Тарнавська. Спільність філософських пошуків В.Винниченка з представниками філософії існування була помічена і Л.Онишкевич.

Але названі фахівці  здебільшого обмежувалися лише побіжними  зауваженнями, екзистенційні мотиви у творчості мислителя розглядалися фрагментарно, переважно у загальному літературному контексті. Більш грунтовне осмислення досліджуваної тематики спостерігається на сучасному етапі винниченкознавства. В цьому контексті особливо необхідно відмітити праці Г.Сиваченко, присвячені аналізу соціально-філософської концепції В.Винниченка "Конкордизм" з позицій таких філософських течій, як буддизм, психоаналіз, екзистенціалізм тощо.

Із аналізу дослідницької  літератури можна зробити висновок, що певні екзистенційні мотиви в творчості В.Винниченка висвітлювалися у статтях С.Наумович, Л.Онишкевич, Г.Сиваченко, В.Хархун; дисертаційних роботах О.Брайко, О.Векуа, О.Малиш; монографіях Т.Гундорової, Л.Мороз та ін. Проте специфікою цих досліджень є їхня фахова філологічна спрямованість. І хоч наближення філологічної проблематики до філософської та їх взаємодія в цьому випадку не викликають заперечень, а зростаюча протягом останніх десятиріч увага до тлумачення спадщини В.Винниченка на основі новітніх гуманітарних методологій в галузі літературознавства засвідчує вихід наукового аналізу за межі історико-літературного контексту, все ж таки необхідно констатувати відмінність як методології, так і спрямованості цього типу досліджень, присвячених новітнім інтерпретаціям творчості мислителя.

Виняток становлять ґрунтовні історико-філософські дослідження Н.Гусак та Н.Михайловської. Але необхідно підкреслити, що у цих працях, як і у переважній більшості робіт, що стосуються філософської проблематики у творчості В.Винниченка, увага зосереджена лише на окремих аспектах його творчих зацікавлень, а предметом дослідження стали окремі періоди творчості В.Винниченка, що не відповідає вимозі системного осмислення його філософських поглядів. У пропонованому дисертаційному дослідженні автор намагається розглянути творчий доробок українського письменника не тільки з позицій наукового історико-філософського аналізу, але й у всій його сукупності та синкретизмі.

Метою дисертаційного дослідження є виявлення екзистенційно-антропологічної та гуманістичної проблематики у творчості В.К.Винниченка в контексті розвитку українських філософських традицій та аналіз його внеску в історію філософської думки України.

Для досягнення поставленої  мети необхідно було вирішити такі дослідницькі завдання:

- з’ясувати методологічні та джерелознавчі засади історико-філософського дослідження художньо-філософської спадщини В.Винниченка;

- розкрити зміст загальної  екзистенційно-антропологічної спрямованості  творчості письменника на основі  критичного опрацювання наукового доробку винниченкознавства та власного аналізу його творчості;

- простежити еволюцію  його світогляду на тлі епохи  та української дійсності ХІХ  - початку ХХ ст. і проаналізувати  впливи на формування світогляду  письменника західноєвропейської  та вітчизняної культур;

- здійснити історико-філософський  аналіз творчості В.Винниченка, зосередивши  увагу на екзистенційній проблематиці, її антропологічному та гуманістичному  потенціалі;

- визначити місце та  роль філософсько-художнього доробку  письменника у вітчизняній філософській думці та його внесок в історію української філософської культури.

Об'єктом дослідження є наукова, художня та публіцистична спадщина В.Винниченка.

Предметом даної роботи виступають екзистенційно-антропологічні мотиви у творчій спадщині В.Винниченка.

Методологічна та теоретична основа дослідження. В процесі дослідження автор користувався загальними методологічними принципами наукового аналізу історико-філософського процесу, зокрема принципом історизму, об'єктивності, аналізу та синтезу. Своєрідність поставлених проблем зумовила застосування методологічного принципу співставлення та порівняльного аналізу. Оскільки запропоноване дослідження передбачає інтерпретацію текстів, тому автор опирався на загальні принципи філософської герменевтики як універсальної методології гуманітарного знання, якими є 1) історичність інтерпретації; 2) невичерпність автентичного складу тексту.

Вирішення поставлених  у дисертаційному дослідженні завдань  ґрунтується на художній, публіцистичній та епістолярній спадщині В.К.Винниченка; на аналізі літературно-критичного та філософського осмислення його творчості як в Україні, так і за її межами.

Теоретичними джерелами  дисертаційного дослідження стали  оригінальні праці українських  та світових філософів, а саме: М.Бердяєва, О.Больнова, Г.-Г. Гадамера, Е.Гуссерля, А.Камю, Г.Костюка, С.Кримського, О.Кульчицького, Є.Лащика, І.Лисяка-Рудницького, Г.Марселя, І.Мірчука, Ф.Ніцше, Ж.-П.Сартра, Г.Сковороди, Л.Українки, Е.Фромма, М.Гайдеггера, Д.Чижевського, К.Ясперса та ін.

Новітніми орієнтирами слугували праці сучасних філософів - І.Бичка, А.Бичко, Б.Головка, В.Горського, О.Забужко, Л.Левчук, М.Мамардашвілі, Н.Михайловської, І.Огородника, М.Поповича, М.Русина, В.Табачковського, В.Шинкарука, Ж.Ящук та ін.

Наукова новизна дослідження обумовлена вибором теми, яка ще вичерпно не висвітлювалася у вітчизняній історії філософії. Вперше здійснюється комплексний аналіз екзистенційно-антропологічних мотивів у винятковій за формою та змістом творчості В.Винниченка.

Наукова новизна одержаних  результатів дослідження може бути конкретизована у таких висновках та положеннях:

- внаслідок аналізу  стану критичної літератури, присвяченої  творчому доробку В.Винниченка, визначено  основні перспективи історико-філософських  досліджень та доведено, що загальна екзистенційна спрямованість філософських пошуків В.Винниченка вписує його у контекст філософського дискурсу ХІХ - ХХ століть та екзистенційної спрямованості української літератури початку ХХ століття;

- увиразнено витоки  та філософські джерела поглядів  українського мислителя; обґрунтовано, що світогляд В.Винниченка еволюціонував під впливом соціально-політичної та духовно-культурної ситуації країни, знайомства з передовими вітчизняними та західноєвропейськими філософськими напрямами;

- з'ясовано, що осягнення людського буття у художньо-філософській спадщині В.Винниченка як трагедії існування та представленості у ньому граничних ситуацій підтверджує спільність його змісту з ідеями екзистенціальної та персоналістичної філософії ХІХ - ХХ століть;

- обгрунтовано положення про те, що при розгляді проблеми людини В.Винниченко не тільки спирався на усталені традиції української філософської думки, але і продовжував їх, надаючи їм тяглості і неперервності, виходячи, досить часто, на ті її інтерпретації, які пізніше ввійдуть до арсеналу філософської антропології і філософії екзистенціалізму;