Екзистенційні мотиви в творчій спадщині в.винниченка

13. Відзначено, що творчість  В.К.Винниченка розвивалась на грунті своєї національної культури і виявляє характерні риси останньої. Глибока емоційність, ніжне ставлення до рідної природи В.Винниченка, відображені в його літературно-філософських працях, є відображенням ментальності українського філософського світогляду. Дискурс землі в українській філософії окреслений терміном антеїзм. В.Винниченко, з одного боку, продовжує традиції української культури, а, з іншого, наповнює їх власною специфікою. Митець застерігає нащадків від формування нової моралі, зумовленої безземелям і "безгрунтянством", коли переривається зв'язок з народною культурою, а предківські хліборобські традиції вшанування землі лишаються незапитаними.

14. Творчість письменника  демонструє тяжіння українського світогляду до екзистенційно-ірраціональної компоненти. Усвідомлюючи незбагненність потойбічного, трансцендентного буття, мислитель надає перевагу ірраціональним засобам пізнання світу та людини. Володимиру Винниченко була близькою та думка, що основну мотиваційну та рушійну роль в житті людини, в її світогляді відіграють не розумово-раціональні сили, а, скоріш сили її емоцій та почуття.

15. Обгрунтована думка,  що одне з центральних місць  в історії української філософської  культури належить творчому доробку  В.Винниченка як органічному виплоду  української культури. Філософський дискурс В.Винниченка може бути віднесений до української філософії й на тій підставі, що у останній наявним є сформульоване ще за часів княжої доби і збережене в нашій духовній традиції розуміння філософії як "любомудрія", що вимагало не лише пізнання істини про сенс людського буття, а й життя в істині.

Упродовж всієї історії  в українській культурі як справжній  філософ шанувався не той, хто  лише знає істину, а хто живе згідно з пізнаною ним істиною, хто власним  життям стверджує істинність обстоюваних ідей. Винниченкова основна філософсько-світоглядна засада - "чесність з собою" - виявляє подібність до життєво-практичної націленості українських мислителів на гармонію "слова і діла".

16. Оповідання письменника,  з одного боку, продовжили гуманістичні традиції світової культури та мистецтва, з іншого - всебічно охарактеризували внутрішній світ особи в конкретних історичних умовах. Подальший розгляд української духовної спадщини саме пiд таким кутом зору дозволить отримати бiльш повне та дещо нове висвiтлення мiсця української фiлософiї в загальноєвропейському культурному процесi.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аббаньяно Н. Экзистенция как свобода // Вопросы философии. - 1992. - № 8. - С.145-157.
2. Багрій - Пікулик Р. "Записки Кирпатого Мефістотеля", або Секс, подружжя і ще деякі проблеми // Всесвіт. - 1990. - №11.- С.166 - 171.
3. Багрій - Пікулик Р. Розум та ірраціональність у Винниченковому романі "Записки кирпатого Мефістотеля" // Сучасність. - 1987. - №4. - С.11-22.
4. Барабаш Ю. Стоит ли "тратить время" на Винниченко? // Винниченко В. Честность с собой. Записки курносого Мефистофеля. - М., "Художественная литература", 1991. - С.5-20.
5. Бердяев Н. Царство Духа и Царство Кесаря. - М.: Республика, 1995. - 383с.
6. Бердяєв М. Національність і людство // Сучасність. - 1993. - №1. - С.154-157.
7. Бичко А. Леся Українка: Світоглядно-філософський погляд. - К.: Український центр духовної к<span class="dash041e_0431_044b_0447_043d_044b_0439