Національна економіка як національно специфічна форма організації економічної діяльності. Суть, ознаки і цілі національної економіки.

За системного підходу національна економіка розглядається як цілісна система, увага зосереджується на функціональних зв'язках між структурними елементами цієї системи та їх кількісними характеристиками.

Історичний метод дозволяє зрозуміти в яких умовах відбувалася економічна діяльність нації, виділити залишки минулого, основні риси сучасного і зародки майбутнього.

Географічний підхід, спираючись на аналіз фізичних та природних умов національної економічної діяльності, сприяє розумінню просторових концентрацій вироблених ресурсів, особливостей розміщення продуктивних сил тощо.

Соціологічний підхід базується на аналізі соціальної структури суспільства, особливостей поведінки у певних умовах тих чи інших соціальних груп і передбаченні можливих наслідків такої поведінки. Знання цих проблем дозволяє приймати виважені та ефективні рішення.

Психологічний підхід означає, що за урахування особливостей інтелекту, свідомості, емоцій конкретних людських спільнот можна з'ясувати особливості функціонування національної економіки.

Позитивний аналіз має на меті дослідження взаємозв'язків та явиш, національної економіки такими, якими вони є насправді. Чим коректнішим буде такий аналіз, тим точнішими можуть бути прогнозні оцінки.

Нормативний метод виходить с того, якою має бути національна економіка відповідно до інтересів її суб'єктів. Завданням нормативного аналізу є розробка рішень, реалізація конкретної економічної політики.

 

 

 

 

 

 

3.Перехідна економіка: суть, типи, моделі

Перехідна економіка - це особливий стан економічної  системи на етапі її становлення  і реформування (еволюції до нової економічної системи). Тобто, це економіка, яка якісно трансформується.

Історії відомі різні типи перехідної економіки, а саме:

-природно-еволіоційний тип перехідної економіки, що відображає природну ходу еволюційних систем;

- реформаторсько-еволюційний тип, який характеризується свідомим регулюванням перехідних процесів з боку суспільства, в результаті чого природно-еволюційні процеси можуть прискорюватися або гальмуватися.

Сучасна економіка України є перехідною економікою реформаторсько-еволюційного типу, в межах якої відбуваються перехідні процеси від неринкових до ринкових форм господарювання;

- традиційна перехідна економіка охоплює економічні системи країн, що розвиваються, які перебувають у стані переходу від натурального до ринкового господарства. Це більшість країн тропічної Африки, деякі країни південної Азії (Бангладеш, Афганістан, Непал, Шрі-Ланка) і Латинської Америки (Болівія, Гаїті, Гватемала, Перу), а також нафтовидобувні країни, що розвиваються.

- перехідна економіка нового  типу. Цей тип перехідної економіки домінує в економічних системах з досить розвинутим рівнем обміну товарами та послугами як наслідок високого ступеня спеціалізації виробництва. Характерна особливість його полягає в заміні центральнокерованого (командного) механізму координації господарського життя суспільства на ринковий. Такий тип перехідної економіки властивий для країн СНД, постсоціалістичних країн Східної Європи та Азії, а також для країн, в яких ринкове господарство з широко розвинутим нейтралізованим регулюванням вже існувало протягом певного періоду (багато великих латиноамериканських країн).

Сучасна економіка України є перехідною економікою нового типу, оскільки здійснювані  з 1991р. ринкові реформи для нашої країни не є новими їх можна поділити на два етапи.

Перший етап- ринкові реформи на межі XIX і XX ст. Перехідна економіка України на цьому етапі - це економіка, за умов якої здійснюється перехід від традиційної (докапіталістичної) системи до ринкових принципів раціонального господарювання.

Другий етап— сучасні ринкові реформи, спрямовані на перехід від планової економіки командного типу до ринкової системи.

Основні моделі трансформаційних перетворень. В залежності від того, які напрямки трансформаційних перетворень були обрані в якості пріоритетних, розрізняють різні моделі перехідної економіки.

Ліберально- монетристська модель, або модель «шокової терапії» її ідеологами стали В.Пинзеник - Україна Ця модель зорієнтована на ринкове саморегулювання, опору на іноземний капітал, здійснення швидкої лібералізації цін та лібералізації зовнішньої торгівлі, скорочення соціальних витрат держави, значну диференціацію суспільства та ін.

Безпрецедентні соціально-економічні наслідки реалізації такої моделі спіткали і Україну. Внаслідок жорсткої грошово-кредитної  політики виникла надмірна диспропорція між фінансовою і виробничими  сферами, панівним став нееквівалентний  обмін, гіпертрофовано розвинувся нелегальний  ринок. Відсутність реальної інформації про ринок та його учасників формує неадекватні реакції господарств  на ринкові індикатори. Названі та інші риси засвідчують: сформовано квазіринок.

Разом з тим здійснювана макроекономічна  політика, сформована на засадах монетаризму, призвела до реального підпорядкування  держави інтересам олігархів, котрі  перетворили державні інструменти, покликані слугувати захисту прав власності, створенню рівних умов для всіх форм господарювання, що є визначальним фактором переходу ринкової економіки, на інструмент первісного нагромадження капіталу та його перерозподілу серед корумпований суб’єктів

Градуалістська (від англ. gradual - поступовий) модель визначає в якості першочергового завдання забезпеченнястабілізації виробництва. При цьому твердо усвідомлюються тривалість даного процесу та можливості забезпечення необхідного обсягу внутрішніх інвестицій у народне господарство, зміни структури сукупної пропозиції та попиту, створення умов для соціальної адаптації населення лише за умови стабільного випуску економічних благ. Низький рівень рентабельності вважається переважним порівняно з падінням обсягів виробництва. Дана модель не передбачає тотальної приватизації і необачної лібералізації цін та зовнішньоекономічної діяльності, скорочення соціальних витрат, надає перевагу колективним цінностям.

Модель структурної перебудови. її представники вважають, що економічна політика перехідного періоду має базуватися на плановій реструктуризації економіки, перерозподілі доходів, відновленні ділової активності. Монополіїна їхню думку, є невід'ємною частішою технологічної структури народного господарства, тому антитрестівська політика вважається недоцільною. Водночас першочерговим завданням ними проголошений тривалий підготовчий

період  створення ринкових інститутів.

До  числа структурних перетворень  вони відносять реформи у ссфері прав власності, мотивації праці  управління персоналу тощо.

Друга і третя моделі перехідної економіки  послідовно реалізуються у Китаї. Процес реформування у цій країні почався з сільського господарства, легкої та харчової промисловості, а також передових наукомістких галузей. До широкої приватизації державних підприємств китайці вдалися тільки в кінці 90-х років XX ст.. Завдяки такій стратегії Китай добився безпрецедентного економічного зростання та підвищення рівня життя населення.

Інституціональна модель вирізняється акцентуванням уваги на необхідності інституціональних змін у суспільстві, які передбачають еволюційні трансформаційні процеси не тільки у сфері базисних відносин (до яких вони підносять зміни прав власності), але й у законодавстві, діяльності держави та громадських організацій, звичаях тощо.

Градуалістська  та інституціональна моделі, поряд  з Китаєм, реалізовувалися у Чехії, Угорщині та деяких інших країнах. Серед позитивних наслідків використання таких моделей варто відзначити:

- по-перше, те що частка бюджетних асигнувань у ВВП не тільки не зменшилась, а навіть зростала в окремі періоди;

• по-друге, лише не значною мірою посилилась диференціація в доходах 10% найбідніших і найбагатших верств населення. Так, якщо на початку реформи цей розрив становив 2,5-3 рази, що далі - 4,5-5 разів. Водночас в Румунії і Болгарії, які використовували модель «шокової терапії», цей розрив збільшився у 10 разів; у Росії - у 15 разів; в У країні - майже у ЗО разів;
• по-третє, продуктивність праці в ході реформи не тільки не знижувалася, а, навіть, зростала. Так, в Угорщині цей показник впродовж 1989 - 1998 pp. зріс на 36%, у Чехії - на 6%. В Росії за цей час продуктивність праці зменшилась на 33%;
• по-четверте, уряди Угорщини, Чехії, Словенії зберегли на старому рівні витрати на освіту, не допустили суттєвого зниження життєвого рівня населення.

Таким чином, сучасному світі існує  велике розмаїття типів та моделей  національного економічного розвитку, Україна, розвиваючись у тісній взаємодії  з оточуючим світом, не може не переймати  тих чи інших рис економічної, соціальної політики, інституціональної  системи інших держав. Але, водночас, їй необхідно створювати таку економічну систему, яка б найадекватніше відповідала національним умовам і інтересам розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Природно -ресурсний потенціал  національної економіки.

Природно-ресурсний  потенціал ( прп) – це сукупність усіх природних можливостей: засобів, запасів, джерел, які використовуються ( або можуть використовуватися) при даному рівні розвитку продуктивних сил для досягнення певної мети.

До складу ПРП входять природні умови і ресурси 

Природні  умови – це тіла і сили природи, які при певному рівні розвитку продуктивних сил суттєві для життя й діяльності людського суспільства, але не беруть безпосередню участь у виробничій і невиробничій діяльності людей. Однак природні умови значним чином визначають особливості економічної діяльності людини, опосередковано визначають ступінь  ефективності. Так, температурний режим повітря і ґрунту, вітри з грозами та градом, суховії суттєво впливають особливо на результати сільськогосподарського виробництва

Природні ресурси- це тіла і сили природи, які на певному рівні розвитку продуктивних сто можуть використовуватися для задоволення потреб суспільства у формі безпосередньої участі у економічній діяльності.

Сучасний  розвиток цивілізації характеризується тим, що дедалі більша частина природних  умов перетворюється на природні ресурси. Сьогодні сонячне тепло, опади, клімат і рельєф все частіше розглядаються у життєдіяльності людей як природний ресурс, ніж природні умови.

Наявність тих чи інших природних умов та природних ресурсів є важливим стимулом для розвитку економіки. Однак, останнім часом виокремилась і така тенденція: чим вище рівень розвитку виробництва в країні, там менше він залежить від ресурсного фактора (наприклад, Японія).

Природно-ресурсний  потенціал є багатокомпонентним Вирізняють такі його складові, земельні, мінеральні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні та космічні ресурси.

Земля – одна з найбільш універсальних природних ресурсів, необхідних для усіх галузей господарства і одночасно предмет і засіб праці.

Україна має потужний потенціал земельних  ресурсів. Із 60,3 мли гектарів земель майже 70 % становлять сільськогосподарські, 17,8.%;- лісові угіддя. Чотири відсотки території  країни забудовані і 4 % - вкрито водою.

Україна входить до шести країн світу  з найбільшою величиною оброблюваних земель (США -190 млн. та., Індія - 160, Росія - 130, Канада - 46, Казахстан - 38, Україна - 34 млн. га). За забезпеченістю ріллею в  розрахунку на одного жителя Україна  має один з найвищих показників (наприклад, у Великобританії цей показник становить 0,12 га, в Європі - 0,26, у світі - 0,29, в  Україні - 0,65 га.).

В структурі  ґрунтового покриву України домінують  чорноземи, які поширені майже на 55 % площ орних земель. Середній вміст  гумусу в ріллі становить 3,2 % Ґрунти з найбільшим вмістом гумусу зосереджені  у Харківській області - 4,9 % гумусу, Кіровоградській та Дніпропетровській  по 4,5%.

Завдяки високим біопродуктивним властивостям земельного фонду, при оптимальній  структурі землекористування, відповідному рівні землеробства Україна в  змозі прогодувати 300 - 320 млн чоловік.

Що  до мінеральних ресурсів, то на території нашої країни розмішується понад 9 тис. розвіданих родовищ з 96 видів. Всі корисні копалини поділяються на три основні групи паливні, рудні і ресурси нерудні.

У цілому значні запаси паливних ресурсів в  Україні характеризуються різким переважанням у їх структурі твердих видів  палива: кам'яного вугілля, горючих  сланців і торфу та дефіцитом  рідких і газоподібних вуглеводнів. Відсутність достатньої кількості  нафти і природного газу створює  значні труднощі для розвидку економіки. Провідне місце серед паливних ресурсів займає кам'яне вугілля, 98 % якого  добувають у Донбасі,решту - у  Львівсько-Волинському басейні. Найбільші  запаси нафти і газу - у Дніпровсько-Донецькій, Карпатській, Причорноморсько-Азовській  нафтогазоносних провінціях. Родовища торфу переважно зосереджені  в Поліссі.

Україна багата на рудні корисні копалини, насамперед, руди чорних металів. На  території сконцентровано 80 % європейських і 20 % світових запасів марганцевих  руд, найбільше з яких видобувається  в Нікопольському родовищі. Запаси залізних руд становлять 12 % світових і зосереджені переважно у  Криворізькому басейні. Певні запаси руд кольорових металів представлені покладами титану, алюмінієвої сировини, нікелю, ртуті. Знайдено і золото (Дніпропетровська, Житомирська, Черкаська, Луганська  Донецька, Закарпатська, Одеська області). Розвідані запаси руд кольорових металів не можуть забезпечити потреб економіки України.

Територія нашої країни в цілому багата на нерудні корисні копалини: калійні  солі, кухонну сіль, фосфорити, флюсову  сировину, вогнетривку і формувальну  глину, доломіти, кварцити. Родовища кварциту га самородної сірки - найбільші у  світі. Поклади графіту найбільші  на європейському континенті

Україна, займаючи 0,4 % світової території, видобуває близько 5% світової мінеральної  сировини. У розрахунку на душу населення  запаси корисних копалин в Україні  набагато перевищують їх рівень у  провідних  європейських державах.

Ліс. У розрахунку на душу населення Україна відноситься до країн з порівняно невисокою забезпеченістю лісом. Так частка лісів і лісо вкритих територій у загальній площ: держави становить 17,8 %, тоді тк середньосвітовий показник дорівнює 31.83 % а європейський 33,45 % [2].