Шляхи удосконалення оперативного управління виробництвом

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 23 Мая 2013 в 22:17, дипломная работа

Описание работы

Мета та завдання дослідження. Мета дипломної роботи полягає в комплексній розробці шляхів удосконалення оперативного управління виробництвом. Для досягнення цієї мети необхідно розв’язати такі завдання:
- розкрити суть оперативного управління виробництвом;
- провести аналіз дієвості оперативного управління виробництвом (на прикладі ТОВ „Завод „Строммаш”);
- проаналізувати проблеми оперативного управління, розробити основні шляхи їх вирішення;
- запропонувати основні напрями удосконалення методів оперативного управління виробництвом.

Содержание работы

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОПЕРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЦТВОМ
1.1 Оперативне управління виробництвом як складова системи управління підприємством
1.2 Методи та механізми оперативного управління виробництвом в умовах ринкового господарювання
1.3 Міжнародні концепції оперативного управління виробництвом
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЄВОСТІ ОПЕРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЦТВОМ (НА ПРИКЛАДІ ТОВ „ЗАВОД „СТРОММАШ”)
2.1 Загальна техніко-економічна характеристика підприємства
2.2 Аналіз виробничої діяльності підприємства
2.3 Особливості методів та механізмів оперативного управління на підприємстві "Завод „СТРОММАШ"
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ СИСТЕМИ ОПЕРАТИВНОГОУПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ ТОВ „ЗАВОД „СТРОММАШ”
3.1 Напрями вдосконалення виробничої структури підприємства
3.2 Вдосконалення методів оперативного управління виробництвом
ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Файлы: 1 файл

Шляхи удосконалення оперативного управління виробництвом.doc

— 561.00 Кб (Скачать файл)

Виробнича потужність –  це змінна величина на яку впливає  багато факторів:

  1. структура основних виробничих фондів;
  2. питома вага активної частини основних фондів;
  3. засоби виробництва;
  4. предмети виробництва;

При визначенні виробничої потужності діючого підприємства враховується все закріплене за ним обладнання незалежно від його стану (діюче  або бездіюче), а також обладнання, яке знаходиться в процесі  монтажу і на складі, яке має  ввестися в експлуатацію в основному виробництві.

5) освоєння прогресивної  технології, що дає можливість  прискорювати технологічний процес

6) продуктивність технічного  обладнання – чим досконаліші  машини і обладнання, чим вища  їх виробнича потужність в  одиницю часу, тим більша виробнича потужність в цілому

7) від спеціалізації  підприємства, змісту і кількісного  співвідношення виробів – на  сьогоднішньому етапі ринкових  відносин часта зміна одних  виробів на інші обумовлює  зміну потужностей підприємства

8) рівень організації  праці і виробництва одним з основних елементів якого є режим роботи підприємства. Існує безперервний і дискретний процес виробництва.

В залежності від режиму роботи визначають фонди часу для  роботи обладнання:

- календарний;

- режимний;

- робочий.

  1. Фк = 365*24 =  8760 год – календарний
  2. Фр = [(365 – Двих - Дсв) – tнп.св] SKзм – режимний фонд часу 

tн - кількість передсвяткових годин

Дп.св – дні передсвяткові

Kзм – кількість змін

S – тривалість змін

  1. Фд = Фк – (Рк + Рп.п) – робочий фонд часу для безперервного виробництва

Фд = Фр – (Рк + Рп.п) – робочий фонд часу для дискретного виробництва

Рк, Рп.п – планові затрати часу на капітальний і планово-попереджувальний ремонти

9) якість предметів  праці – чим вища якість  сировини, палива, матеріалів і напівфабрикатів, тим менше потрібно затрат праці і часу на їх переробку і більше продукції може бути вироблено в одиницю часу;

10) кваліфікація кадрів, їх культурно технічний рівень  і відношення до праці –  чим вища кваліфікація, тим менше  браку, поломок, простою обладнання і вища його продуктивність. 

Розрахунки наявних  виробничих потужностей являються  важливою частиною плану промислового виробництва. На їх основі визначаються об’єму випуску продукції, виявляються  резерви росту виробництва і складається баланс виробничих потужностей. Розрахунки виробничої потужності використовується для планування об’єму капіталовкладень.

Виробнича потужність розраховується на основі:

  • номенклатури, структури і кількості випускаючої продукції;
  • кількості одиниць наявного обладнання, яке знаходиться в розпорядженні підприємства;
  • дійсного фонду часу роботи обладнання;
  • трудомісткості випускаючої продукції і її зниження;
  • передових технічно обумовлених нормах продуктивності обладнання;
  • звітних даних про виконання норм виробітку.

Розрахунок виробничої потужності виконується в послідовності від нижчої ланки до вищої, тобто від потужності груп технологічного обладнання до потужності участку, від потужності участку до потужності цеху, від потужності цеху до потужності підприємства.

Систематичний ріст випуску продукції за рахунок найбільш повного використання виробничих потужностей дозволяє збільшити віддачу від вкладених засобів і підвищувати ефективність виробництва.

Основні шляхи підвищення ефективності використання виробничих потужностей:

- підвищення екстенсивної нагрузки обладнання;

- скорочення строків  освоєння нових потужностей;

- ліквідація диспропорції  в потужності діючих цехів,  участків і груп обладнання;

- інтенсифікація виробничих  процесів;

- розвиток спеціалізації  і кооперування промислових підприємств.

На підприємствах по різних причинах мають місце значні простої обладнання. Найчастіше –  це недолік в матеріально-технічному забезпеченні, організації ремонту  обладнання, порушення виробничо-технологічної  дисципліни, наявність “вузьких”  місць у виробничому процесі. Зниження рівня в простої обладнанні і підвищення екстенсивної нагрузки обладнання являється важливим фактором поліпшення використання виробничих потужностей.

Підвищення коефіцієнту  змінності також дає резерв підвищення продуктивності праці. Це досягається за рахунок використання внутрішньовиробничих резервів.

Збільшення випуску  продукції за рахунок підвищення інтенсивності загрузки обладнання являється одним із дуже ефективних шляхів нарощування виробничих потужностей  в відносно короткі терміни з мінімального величиною затрат.

Підвищення продуктивності праці і збільшення випуску продукції  по діючому обладнанні досягається  за рахунок підвищення якості перероблюваної сировини і матеріалів, запровадження  нових технологічних процесів, модернізація обладнання і широке використання передового досвіду колективу підприємства.

Оперативно виробниче  планування призвано забезпечувати  ефективне функціонування виробничого  процесу, допомагати в досягненні високих  кінцевих результатів.

Вибір системи оперативно виробниче планування визначається наступними основними факторами:

  • тип виробництва;
  • об’єм виробництва;
  • складність виробництва;
  • ступінь уніфікації деталей;
  • виробнича структура підприємства;
  • форма внутрішньозаводських спеціалізацій.

А критеріями оцінки ефективності функціонування оперативно виробничого планування є:

  • ритмічна робота колективу;
  • рівномірний випуск продукції;
  • рівень використання засобів виробництва;
  • мінімальна продовжуваність технічного циклу;
  • мінімальні запаси незавершеного виробництва;

На підприємствах з  масовим типом виробництва основною формою руху предметів є попит. Для цих підприємств характерний високий рівень спеціалізації робочих місць. Робота на потоці повинна бути строго регламентована по часу для того, щоб забезпечити безперебійну і синхронну роботу всіх ланок виробництва у відповідність з тактом випуску готових виробів.

У відповідності з  річним, квартальним і місячним планами  по випуску продукції розробляються  плани для цехів участків, добові і погодинні графіки здачі  готової продукції. Погодинні графіки  передбачають випуск продукції на- протязі зміни в залежності від конкретних умов роботи.

На підприємствах серійного  виробництва більш або менш стабільна  номенклатура виготовлення виробів, їх випуск проходить рівномірно. На кожному  робочому місці обробляється декілька найменувань деталей. В цих умовах одним з важливих факторів підвищення продуктивності праці є партійна організація виробництва.

Об’єктом оперативно виробничого планування служить  для підприємства – виріб, між  цехами – комплект деталей, а в  цехах – партія деталей.

При цьому планування виробничої програми повинно забезпечити рівномірний випуск продукції у встановлені терміни, підвищення спеціалізації виробництва на кожному участку і на цій основі високий рівень продуктивності праці, найбільш повну загрузку обладнання.

На підприємствах одиничного виробництва постійно змінюється закріплення деталей за участками, цехами, а це дуже ускладнює як цехове так і міжцехове планування і приводить до нерівномірної загрузки обладнання по видах робіт.

В цих умовах застосовується послідовний вид руху деталей, що визиває їх довгий міжопераційний і міжцеховий час пролежування. Тому основною умовою і вимогою для оперативно-виробничого планування є раціональна організація руху предметів праці в процесі виготовлення визначеного виробу.

Залежно від особливостей виробничого процесу і типу виробництва застосовується певний метод організації виробництва.

Метод організації виробництва  — це певний спосіб виконання виробничого процесу, що передбачає сукупність відповідних заходів та прийомів. У характеристиці методу організації виробництва особливо важливими є взаємозв'язок послідовності виконання операцій технологічного процесу з порядком розміщення обладнання і ступінь неперервності виробничого процесу.

Технологічний процес для  кожного виробу чи деталі має індивідуальний характер і виконується, як правило, за індивідуальними замовленнями.

Розрізняють три методи організації виробництва:

- непотоковий;

- потоковий;

- автоматизований.

Непотокове виробництво  з організаційного погляду є  досить складним. Воно застосовується, як правило, в одиничному та експериментальному виробництві.

Непотокове виробництво  характеризується такими ознаками:

- на кожному робочому  місці виготовляються та оброблюються різні за конструкцією та технологією вироби, бо їх кількість невелика;

- усі робочі місця  розташовані групами, без певного  зв'язку з послідовністю виконання  виробничих операцій (немає зв'язку  типу "потокова лінія");

- існують перерви у  виробничому циклі, оскільки предмети  праці переміщуються складними  маршрутами (після оброблення надходять на склад та чекають закінчення оброблення всієї партії);

- обладнання, яке застосовується, є універсальним.

Залежно від широти номенклатури виробів потокове виробництво може існувати у двох формах:

- виробництво партіями;

- одинично-технологічне.

Метод виробництва партіями характеризується такими ознаками: розміром партії, періодичністю повторення її у виробництві, тривалістю виробничого  циклу та порядком запуску деталей  у виробництво.

Цей метод застосовується переважно у серійному виробництві. При цьому досить важливо визначити оптимальний розмір партії, оскільки, з одного боку, збільшення величини партії веде до зменшення потреби у переналагодженні обладнання, до поліпшення його використання та економії робочого часу, а з іншого — оброблення деталей великими партіями потребує великих складських приміщень, сприяє збільшенню обсягу незавершеного виробництва. Тому визначають оптимальну партію, за якої загальні витрати на виготовлення продукції будуть мінімальними.

Одинично-технологічний  метод застосовується, як правило, в одиничному виробництві, коли предмети праці оброблюються одиницями або окремими партіями, які не повторюються.

Для усунення недоліків  цих двох методів застосовується груповий метод. Його суть полягає в  тому, що всі деталі, що оброблюються, поділяються на технічно однорідні групи. Такий поділ сприяє економії часу оброблення предметів праці, оскільки обладнання не потребує переналагодження. Це, у свою чергу, дає змогу автоматизувати виробництво, що є основою переходу до потокового виробництва.

Потокове виробництво  — найбільш досконалий метод організації  виробництва. Цей метод передбачає оброблення предметів праці за встановленим найкоротшим маршрутом з фіксованим часом.

Головною ознакою потокового виробництва є стійка номенклатура випуску однорідної продукції. У потоковому виробництві найповніше виражені основні принципи високоефективної організації виробничого процесу, і передусім принципи прямоточності, неперервності. Потокові методи застосовуються в умовах виготовлення значних обсягів продукції протягом тривалого часу. Тому застосовується цей метод переважно у масовому та великосерійному виробництві; при одиничному виробництві використовуються лише елементи потокового виробництва (при виготовленні уніфікованих деталей). Потоковому виробництву властиві такі ознаки:

- поділ виробничого  процесу на окремі операції  і закріплення їх за певним робочим місцем на тривалий термін;

- за групою робочих  місць закріплюється оброблення  одного виду продукції або  конструктивно подібних предметів;

Информация о работе Шляхи удосконалення оперативного управління виробництвом